Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія

ЕПІФІТНА МОХОВА РОСЛИННІСТЬ ЗАПЛАВНИХ ДУБОВИХ ЛІСІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ: АНТРОПОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ІНДИКАТОРНЕ ЗНАЧЕННЯ

2025-02-19T11:55:14+02:00

Досліджено епіфітні обростання мохоподібних трьох масивів заплавних дібров в урочищах Атак, Острош і Чомонинський ліс, що різняться типом антропогенної трансформації. Моховий покрив досліджуваних лісів репрезентований 53 видами, приналежними до 36 родів 20 родин 2 відділів Marchantiophyta та Bryophyta, які бріоценотично розподілені між 15 асоціаціями 5 союзів 2 класів: Neckeretea complanatae та Frullanio dilatatae-Leucodontetea sciuroidis. Найбільшим розмаїттям вирізняється природний ліс у заповідному урочищі Атак, де відмічено 43 види мохоподібних, які розподілені між 8 епіфітними асоціаціями; 17 видів є сигнальними, тобто раритетними або реліктовими для старовікових лісів. В урочищі Острош відмічено 34 види мохоподібних, зокрема 13 сигнальних і 7 асоціацій; в урочищі Чомонинський ліс – 26 видів, зокрема 5 сигнальних і 6 асоціацій. Зі зростанням ступеня антропогенного навантаження (осушення та лісогосподарська експлуатація) кількість індикаторних видів зменшується, що корелює з редукцією видового багатства та зменшенням загального синтаксономічного розмаїття. Антропогенне втручання у природний режим лісу призводить до ксерофітизації умов щодо зональних, що спричинює випадання чутливих мезофільних видів, насамперед – реліктових, загальне збіднення мохового покриву. Відбувається бріоценотична трансформація за схемою Neckerion complanatae → Ulotenion crispae → Syntrichion laevipilae, у якій відповідні союзи є індикаторами ланок екологічного ряду в переході від природних до антропізованих лісів.

КРАНІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧОЛОВІЧОЇ СЕРІЇ XVІІІ–XIX СТОЛІТЬ ІЗ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (ЗА В.П. АЛЕКСЄЄВИМ)

2025-02-19T12:08:37+02:00

Працю присвячено публікації краніологічної серії з території колишньої Чернігівської губернії. Антропологічні матеріали XVІІІ–XIX століть, які зібрав В.П. Алексєєв, представлено переважно добре збереженими людськими черепами. Загалом у колекції налічується 12 чоловічих черепів. Їх вимірював В.П. Алексєєв за повною краніометричною програмою з використанням стандартної методики Р. Мартіна, згідно з якою вказувалась нумерація ознак. Комп’ютерні програми для реалізації багатовимірного аналізу створили Б.О. й О.Г. Козінцеви в 1991 році. Мета роботи – увести в науковий обіг загальну характеристику чоловіків, похованих на окресленій території, яких зібрав В.П. Алексєєв, на тлі суміжних етнічних груп України та Східної Європи, визначити відстань між окремими серіями ХІV–ХІХ століть за допомогою багатовимірного канонічного та кластерного аналізу, з’ясувати місце людей, які жили в Чернігівській губернії, у системі краніологічних типів Східної Європи та фено-географічних антропологічних зон України. Уперше було створено чоловічу серію із Чернігівської губернії XVІІІ–XIX століть із 12 черепів. Згідно із середнім значенням краніометричних ознак групу можна схарактеризувати як помірно брахікранну. Висотний діаметр мозкової частини черепа помірний, як і вушна висота. Лоб і потилиця широкі. Обличчя помірно широке, ортогнатне, низьке та різко профільоване. Орбіти низькі, ніс помірно широкий, випинання його сильне. Перенісся високе. У результаті порівняння квадратичних відхилень 40 основних ознак та індексів чоловічих черепів із колишньої Чернігівської губернії зі стандартними можна припустити, що досліджувана вибірка неоднорідна за складом. Під час порівняння цієї групи із синхронними серіями та вибірками XVI–XІX століть зі Східної, Центральної та Західної Європи методом багатовимірного канонічного та кластерного аналізу відзначено її часткову подібність як до міських груп Слобожанщини, так і до серії з київського Арсеналу.

ФАУНА ПОПЕЛИЦЬ (HEMIPTERA: APHIDOIDEA: APHIDIDAE) УЖАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ (ЗАКАРПАТТЯ, УКРАЇНА)

2025-02-19T12:24:05+02:00

З розвитком сільського господарства попелиці, як і деякі інші комахи, дуже поширилися за межами своїх початкових географічних регіонів. Метою роботи було отримання даних, які можуть поліпшити розуміння взаємодій попелиць і рослин у різних середовищах існування. У результаті дослідження в Ужанському національному природному парку та його околицях у 2022 році виявлено 18 видів попелиць на 16 таксонах рослин. Серед них 12 видів попелиць уперше вказані для території парку: Aphis fabae, Aphis craccivora, Anuraphis subterranean, Brachycaudus cardui, Delphiniobium junackianum, Macrosiphum funestum, Macrosiphum rosae, Megoura viciae, Sitobion avenae, Uroleucon achilleae, Uroleucon cichorii, Cinara piceae. Виявлено специфічний вид для букових лісів – Lachnus pallipes. Анотований список також містить дані про рослини-господарі, поширення та деякі біологічні характеристики.

ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖУКІВ-ТУРУНІВ (COLEOPTERA, CARABIDAE): ЕКОСИСТЕМНО-ОСЕЛИЩНИЙ ПІДХІД (НА ПРИКЛАДІ РОДУ CARABUS LINNAEUS, 1758)

2025-02-19T12:36:12+02:00

У роботі представлено схему еколого-біогеографічної класифікації турунів (Coleoptera, Carabidae) фауни Європейського континенту. Із цією метою використано категорії біогеографічного комплексу (BC) та екологічної групи (EG). Наведено ареалогічну характеристику 12 біогеографічних комплексів і 32 субкомплексів турунів Європи та прилеглих регіонів Палеарктики. Згідно із цим виділено: гіперборейський, або арктичний (HB), палеарктичний полізональний (PA), євросибірський бореальний (ES), євразійський суббореальний (EA), західно-палеарктичний, або давньосередземний (WP), європейський неморальний (EN), європейсько-середземноморський, або субсередземний (EH), середземноморський (MT), скіфський степовий (SC), передньоазійський (AA), ірано-туранський пустельно-гірський (IT) та макаронезійський острівний (MC) біогеографічні комплекси. Екологічні групи турунів виділені за категоріями типу екосистеми (сильвіколи, пратиколи, індиферентні, ультрагігрофіли, дезертиколи, альпіколи/тундриколи, субальпійські та троглобіонтні форми), гігротопних преференцій (мезофіли, гігрофіли, ксерофіли) та субстратно-едафічних преференцій (дендробіонти, геобіонти, лімнофіли, амнофіли, сапроксилофіли, тирфофіли, кальцефіли, псамофіли, саксифіли, галофіли). Застосування вищенаведеної схеми проілюстровано на прикладі 183 таксонів європейської фауни турунів роду Carabus Linnaeus 1758. Найкраще представлений Європейський неморальний комплекс (105 таксонів), абсолютна більшість таксонів (84) належить до гірських субкомплексів; на другому місці – Середземноморський комплекс (28 таксонів). Домінантними екологічними групами в європейській фауні роду Carabus є індиферентні мезофіли (60 таксонів), лісові мезофіли (28), субальпійські (23) і альпійсько-тундрові форми (21). Запропонована схема еколого-біогеографічної класифікації турунів реалізує екосистемно-оселищний підхід до аналізу біорозмаїття, згідно з яким екологічні вимоги до середовища існування популяції варто розглядати в біогеографічному контексті, тобто з урахуванням природних умов і природно-історичних аспектів формування її ареалу.

ПАМ’ЯТІ ДОЦЕНТА СВІТЛАНИ ПЕТРІВНИ РОМАНЩАК (20 ЛИПНЯ 1929 РОКУ – 31 ЛИПНЯ 2000 РОКУ)

2025-02-19T12:47:36+02:00

У публікації висвітлено життєвий та творчий шлях Світлани Петрівни Романщак (20 липня 1929 року – 31 липня 2000 року). За фахом – агроном-плодоовочівник, працювала викладачем ботаніки в Уманському сільськогосподарському інституті (нині Уманський національний університет садівництва). Відмічено вагомий внесок у навчальну та практичну роботу кафедри ботаніки.

ВПЛИВ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ І ДОБРИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗМНОЖЕННЯ ІНТРОДУКОВАНОГО СОРТУ ФУНДУКА МЕТОДОМ ВІДСАДКІВ

2025-02-19T13:55:57+02:00

У роботі проаналізовано особливості альтернативного методу розмноження інтродукованого сорту фундука Тонда ді Джиффоні в умовах низинної зони Закарпаття. Цей італійський сорт добре адаптується до місцевого клімату та ґрунтових умов, демонструє стабільний ріст і розвиток, а також успішну перезимівлю. Проведено оцінювання впливу регуляторів росту та мінеральних і органічних добрив на ефективність вегетативного розмноження фундука у відкритому ґрунті. Було випробувано 7 варіантів, зокрема й контрольні без поливу та з поливом, а також застосування методом фертигації карбаміду, моноамонійфосфату, органічних витяжок і регуляторів росту, як-от Радіфарм і Гумат. Результати показали, що регулярний полив значно покращував укорінення, збільшував довжину новоутворених пагонів на 84% порівняно з варіантом без поливу. У варіанті без поливу відмічено значне зменшення площі листка як пристосування до нестачі вологи і підвищення посухостійкості, але й усі інші показники росту та розвитку саджанців також зменшуються. Кореляційний аналіз виявив сильну пряму залежність між довжиною пагонів, кількістю та розміром листків і розвитком кореневої системи (R > 0,7). Застосування карбаміду та моноамонійфосфату сприяло збільшенню довжини коренів на 69%, а регулятор росту Радіфарм підвищував кількість основних коренів на 28%. Застосування гуматів також показало позитивний вплив на всі морфометричні показники. Отримані дані підтверджують, що використання краплинного зрошення в поєднанні з добривами і регуляторами росту є ефективним методом підвищення якості саджанців фундука, особливо в зонах із браком зволоження.

УЧАСТЬ ЕФЕМЕРІВ ТА ЕФЕМЕРОЇДІВ У ФОРМУВАННІ СПОНТАННОГО РОСЛИННОГО ПОКРИВУ ТЕХНОГЕННИХ ЕКОТОПІВ КРИВОРІЖЖЯ

2025-02-19T14:05:14+02:00

Стаття присвячена узагальненню даних щодо видового складу ефемерів та ефемероїдів у рослинному покриві техногенних екотопів Криворізького залізорудного басейну (Криворіжжя). Актуальність досліджень зумовлена відсутністю інформації щодо цього важливого аспекту формування рослинного покриву дестабілізованих територій гірничопромислових регіонів. Мета роботи – дослідити видовий склад, просторовий розподіл, окремі еколого-біологічні особливості й участь у процесі розвитку спонтанного рослинного покриву ранньовесняних рослин у техноекотопах регіону. Польові дослідження проводилися в першій половині вегетаційних періодів 2023–2024 років на 12 тест-полігонах, дев’ять із яких закладено на залізорудних відвалах, а три – на дамбах хвостосховищ. Під час обстеження рослинності використовували загальноприйняті маршрутні методи. Виявлено, що група ефемерів представлена на території досліджень 27 видами із 24 родів і 12 родин; група ефемероїдів – 3 видами із 3 родів і 2 родин. Із них представників місцевої флори вдвічі більше, ніж адвентивних: відповідно 21 та 10 видів. За результатами екологічного аналізу виявлено, що у складі гігроморф переважають ксеромезофіти (16 видів) та мезоксерофіти (9 видів). Кількість геліофітів майже вдвічі перевершує чисельність сціогеліофітів (відповідно 20 та 11). Трофоморфи представлені здебільшого мезотрофами (16) і олігомезотрофами (8 видів). Склад ценоморф досить різноманітний; понад третину його становлять рудеранти (12 видів). За способом розповсюдження плодів абсолютно переважають балісти (автохори) (20 видів), імовірно, у техногенних екотопах додатковим способом розселення цих видів є антропохорія. Відмічено, що ефемери відіграють досить помітну роль у саморозвитку техноекосистем. Їх агрегації сприяють збереженню вологи в субстратах, а швидка деструкція їх біомаси – накопиченню гумусу, формуванню примітивних ґрунтів і, зрештою, прискоренню ендоекогенезу. Місця існування ефемероїдів являють собою біотопи із примітивними ґрунтами і рослинними угрупованнями, у яких переважають степові злаки. Ефемероїди в деякому сенсі можна вважати «маркерами» пізньої («квазістепової») стадії розвитку трав’яної рослинності. У техногенних екотопах виявлено два раритетних види ефемероїдів (Hyacinthella leucophaea, Ornithogalum kochii) і один вид із групи ефемерів – Saxifraga tridactylites, включених до Червоної книги Дніпропетровської області.

ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЗМІНИ ЧИСЕЛЬНОСТІ КОМАХ У САДАХ ЗЕРНЯТКОВИХ КУЛЬТУР

2025-02-19T14:11:30+02:00

У статті розглядаються питання зміни видового складу комах, які дуже відчутні за останні роки як кількісно, так і за видовим складом, під впливом низки чинників. Важливим чинником за останні роки є стресові погодні умови, відсутність вологи за весняно-літній період і перезволоження за осінньо-зимовий період. Наведено кількісний склад шкідників і їх паразитів на яблуні різних технологічних схем вирощування за останні роки (2022–2024 роки). Надалі особливу увагу варто звертати на ведення садівництва на органічно чистій основі з метою збереження довкілля та хижої ентомофауни, що контролює розвиток шкідників садів поширених культур.

ФОРМУВАННЯ ОCЕЛИЩ ВОДОПЛАВНИХ І НАВКОЛОВОДНИХ ПТАХІВ УРБАНІЗОВАНИХ ВОДОЙМ (НА ПРИКЛАДІ МІСТА ХАРКОВА)

2025-02-19T14:15:25+02:00

В умовах урбанізації, що стрімкими темпами розростається останні десятиліття, втрати середовища, розростання міст і розширення інфраструктури часто призводять до знищення або фрагментації природних водно-болотних угідь – важливих місць для гніздування водоплавних птахів. Вивчення орнітофауни великих міст має велике значення для підтримки екологічного стану довкілля і життєдіяльності біоти. В Україні недостатньо уваги приділяється вивченню орнітофауни урбанізованих водойм, тому дослідження процесів синантропізації важливе для підтримки екологічного балансу в системах. Дослідження проводились протягом 2021–2024 рр. на урбанізованих водоймах міста Харкова. На восьми дослідних ділянках (озера Новий Лиман, Петренківське, Основʼянське, Квітуче, карʼєр Дружба, Кітлярчин яр, річки Харків і Лопань) визначено і зареєстровано 37 видів водоплавних і навколоводних птахів, які належать до 7 родин і 7 рядів. Визначено кількісне співвідношення видового складу родин. Досліджено, що за кількістю пред- ставників одного виду переважають Fulica аtra, Anas рlatyrhynchos, Podiceps сristatus. За кількістю видів однієї родини переважають родини Качкові (Anatidae), Баранцеві (Scolopacidae), Мартинові (Laridae). Види, занесені до Червоної книги України зареєстровані не були. Визначено, що на озері Новий Лиман, яке розташоване у місці, віддаленому від міського навантаження (присутності людей, шуму транспорту), зареєстрована найбільша кількість видового різноманіття. На озерах, що розташовані у місцях з більшим антропогенним навантаженням, видове різноманіття значно менше, ніж на водоймах більш віддалених від міського шуму. Встановлено, що розвиток «міських» популяцій водоплавних і навколоводних птахів не залежить від площі водойми чи міського шуму. Важливо продовжувати вивчати питання преадаптацій птахів до урбанізації середовища.