Ефективність програми фізичної терапії постінсультних хворих у ранньому відновному періоді

Анотація

Мета – підвищення ефективності програми фізичної терапії хворих із наслідками геморагічного інсульту за допомогою диференційованого застосування реабілітаційних заходів залежно від тяжкості неврологічного розладу і супутніх захворювань. Матеріали та методи. У центрі нейрореабілітації Івано-Франківської обласної клінічної лікарні спостерігалися 100 пацієнтів. (50 чоловіків і 50 жінок, середній вік – 63,57 ± 0,43 року) у ранньому відновному постінсультному періоді. Усі хворі були клінічно і неврологічно обстежені за спеціально розробленим протоколом за сучасними шкалами NIHSS, mRS на 10, 30, 90 і 180-й дні захворювання і диференційованого лікування відповідно до стандартів та протоколів надання допомоги пацієнтам, які перенесли інсульт. Хворі були розподілені на чотири групи по 25 пацієнтів (25,0%) у кожній. До першої групи увійшли пацієнти з геморагічним інсультом, серед яких тяжкість постінсультних розладів була легкого ступеня (стан за NIHSS ≤ 7 балів), без супутніх захворювань. Другу групу становили пацієнти також із легким ступенем постінсультних розладів (стан за NIHSS ≤7 балів) та супутньою патологією (патологія серця, цукровий діабет, хронічне обструктивне захворювання легень ІІ стадії). До третьої групи увійшли пацієнти із внутрішньомозковим інсультом (ВМІ), серед яких тяжкість постінсультних розладів була помірною та явною (стан за NIHSS > 7 балів), без супутньої патології. Четверту групу становили пацієнти із середньою тяжкістю постінсультних розладів (стан за NIHSS > 7 балів) та супутньою патологією. Проведено статистичний аналіз використання методів описової статистики. Взаємозв’язок між якісними ознаками оцінювали за критерієм тесту χ2 Пірсона. Результати. За результатами лікування серед хворих І групи 20 пацієнтів (80,0%) (індекс mRS 0–2) мали сприятливий перебіг. У І групі відносно сприятливий результат (індекс mRS ≥3 бали) досягнуто у п’ятьох пацієнтів (20%); у ІІ групі позитивного результату досягнуто у 17 пацієнтів (72%), відносно сприятливого – у восьми (28,0%); у ІІІ групі сприятливий результат досягнутий у 15 пацієнтів (60,0%), відносно сприятливий – у 10 (40%), а в IV групі – сприятливий результат виявлено у 14 пацієнтів (56%), відносно сприятливий – у 11 (44%). Висновки. Диференційоване застосування програми реабілітації і фізичної терапії у постінсультних хворих у різних групах з урахуванням індивідуального прогнозу відновного періоду та підбору методів і способів лікування веде до значного підвищення ефективності реабілітаційних заходів.