Україна. Здоров’я нації

Емоційно-особистісні особливості осіб з різними рівнями складної хімічної залежності

2026-04-13T10:20:18+03:00

Мета: схарактеризувати емоційно-особистісні особливості осіб з різними рівнями складної хімічної залежності та окреслити можливі напрями використання виявлених закономірностей у системі психопрофілактики в галузі громадського здоров’я. Матеріали та методи. Обстежено 82 особи з різними рівнями складної хімічної залежності: низьким (n=22), середнім (n=20), високим (n=3) і нестабільно-коливним (n=37). Застосовано опитувальник діагностики емоційної зрілості особистості О. Я. Чебикіна, тест емоційного інтелекту Дж. Маєра та співавторів, Фрайбурзький особистісний опитувальник (FPI) й авторську анкету. Для порівняння груп використано критерії Краскела–Уолліса і Манна–Уїтні. Оцінку зв’язку рівня залежності з емоційно-особистісними показниками здійснювали за логікою перехресних розподілів із застосуванням χ² Пірсона та V Крамера. Кореляції між показниками емоційно-особистісних особливостей досліджуваних визначали за критерієм Спірмена. Результати. Статистично значущі міжгрупові відмінності виявлено за показниками екстраемпатії (p<0,01), здатності до ідентифікації емоцій (p<0,01), емоційної фасилітації мислення (p<0,05) та депресивності (p<0,01). Виявлено значущі асоціації рівня залежності з екстраекспресивністю, екстраемпатією, емоційною фасилітацією мислення та депресивністю на рівні p<0,05. Кореляційний аналіз між емоційно-особистісними проявами продемонстрував наявність двох взаємопов’язаних кореляційних комплексів: ресурсного (емоційна зрілість і емоційний інтелект) та дезадаптивного (невротичність, агресивність, роздратованість, емоційна лабільність і депресивність), між якими переважають обернені зв’язки. Розроблено науково-методичні рекомендації для психопрофілактичної та психокорекційної роботи з особами із складною хімічною залежністю, які включають 4 модулі. Діагностично-орієнтаційний модуль – це пакет методик для визначення профілю емоційної зрілості, виразності депресивності, агресивності та лабільності, а також характеристики перебігу залежності, який має на меті формулювання індивідуалізованих цілей з акцентом на стабілізацію афекту, зниження депресивної симптоматики, розвиток емпатії й посилення когнітивної обробки емоційних сигналів. Базовий регулятивний модуль зосереджений на розвитку навичок розпізнавання власних емоцій, диференціації тілесних та емоційних сигналів і засвоєнні доступних технік самозаспокоєння, придатних для ситуацій ризику. Міжособистісно-орієнтований модуль спрямований на відновлення екстраемпатії, конструктивні стратегії взаємодії та деескалацію конфліктів. Інтеграційно-профілактичний модуль передбачає формування індивідуального плану запобігання рецидивам із фокусом на критичних комбінаціях депресивності, лабільності й імпульсивних реакцій. Висновки. Особи зі складною хімічною залежністю переважно є молодими міськими мешканцями з сімейною нестабільністю, соматичною обтяженістю та нормалізацією вживання психоактивних речовин у найближчому соціальному оточенні. Їхній емоційно-особистісний профіль виявляє поєднання відносно збережених емоційних здібностей з вираженою невротичністю, агресивністю, емоційною лабільністю та порушеннями емоційної саморегуляції, особливо у міжособистісній взаємодії. Встановлено наявність двох протилежно спрямованих емоційно-особистісних комплексів: ресурсного, який об’єднує емоційну зрілість та емоційний інтелект, і дезадаптивного, представленого невротичністю, реактивною агресивністю, роздратованістю, депресивністю та емоційною лабільністю. Між цими комплексами виявлено стійкі обернені зв’язки, тобто, чим вище сформовані ресурси емоційної зрілості та емоційного інтелекту, тим нижчою є виразність дезадаптивних емоційних тенденцій. Найбільш емоційно уразливою є група з хвилеподібним перебігом складної хімічної залежності, для якої характерні знижена екстраемпатія, ідентифікація, фасилітація емоцій та виражена депресивність. Це обґрунтовує доцільність спрямування психокорекційної роботи на розвиток емоційної зрілості та емоційного інтелекту, а також на цілеспрямовану корекцію депресивних проявів як ключових мішеней психологічної допомоги такої категорії осіб зі складною хімічною залежністю.

Кадрова криза лікарів і медсестер в європейській системі охорони здоров’я та її вплив на баланс між роботою та особистим життям і синдром вигорання

2026-04-13T10:31:19+03:00

Мета. Метою дослідження є аналіз стану робочої сили в галузі охорони здоров’я в Європі з точки зору балансу між роботою та особистим життям, а також поширеності та обізнаності про синдром вигорання серед медичних працівників; є виявлення основних викликів та можливих рішень шляхом аналізу існуючих статистичних даних та наукової літератури. Це дослідження є реакцією на сучасну ситуацію, в якій європейський сектор охорони здоров’я стикається з нестачею персоналу. Ця ситуація призводить до перевантаження існуючих співробітників, що має наслідком вигорання і подальший відхід з сектора охорони здоров’я. Таким чином, криза постійно поглиблюється. У дослідженні ми наголошуємо на необхідності розглядати ці проблеми в ширшому контексті демографічних змін, старіння населення та наслідків пандемії COVID-19, які суттєво випробовують стійкість систем охорони здоров’я та їхню здатність підтримувати якість медичного обслуговування. Матеріали та методи. У дослідженні використовувалися статистичні дані з міжнародних джерел, таких як ВООЗ, Євростат, ОЕСР, Statista та національні звіти про стан охорони здоров’я. Ці дані були доповнені систематичним пошуком літератури з відповідних наукових досліджень, отриманих з баз даних WoS, Scopus та PubMed (опублікованих у період з 2016 по 2025 рік). Було проведено порівняльний аналіз, зосереджений на нестачі робочої сили, умовах праці та рівні вигорання. Ключові показники включають співвідношення лікарів до пацієнтів, середню кількість відпрацьованих годин, рівень вигорання на основі опитувань самооцінки та рівень задоволеності роботою. Ми контекстуалізували подальші висновки шляхом пошуку літератури з останніх досліджень щодо добробуту медичних працівників. Результати. Результати свідчать про нестачу медичних працівників у Європейському Союзі, а також про зростання рівня стресу та вигорання на роботі, особливо серед медсестер та лікарів лікарень. Аналіз підтвердив прямий зв’язок між рівнем укомплектованості персоналом та благополуччям працівників. Країни з вищим співвідношенням лікарів до пацієнтів, такі як Австрія (5,35 лікарів на 1 000 жителів) і Норвегія (5,05 лікарів на 1 000 жителів), як правило, демонструють кращий баланс між роботою та особистим життям, тоді як регіони, що стикаються з нестачею персоналу, такі як Велика Британія (3,03 лікарів на 1 000 жителів) або Франція (3,17 лікарів на 1 000 жителів), мають значно вищі показники вигорання та незадоволеності роботою. Регіони, що стикаються з нестачею персоналу, мають значно вищі показники вигорання та незадоволеності роботою. Наприклад, тоді як 57,9% персоналу в Швейцарії були задоволені своєю роботою, у Великій Британії таких було лише 23,6%. В іншому дослідженні ми виявили не менш тривожні відмінності в поганому балансі між роботою та особистим життям серед працівників охорони здоров’я. Ірландія мала найвищі показники WLB (73%), а Бельгія – найнижчі (40%). Результати вказують на те, що медичний персонал у багатьох країнах стикається з дедалі більшою незадоволеністю своєю роботою та можливим синдромом вигорання. Висновки. Висновки вказують на необхідність системних змін в управлінні робочою силою в галузі охорони здоров’я, включаючи більш збалансований розподіл робочого навантаження, посилену підтримку психічного здоров’я та законодавчі заходи, спрямовані на поліпшення балансу між роботою та особистим життям. Вирішення цих питань є необхідним для довгострокової стійкості систем охорони здоров’я та запобігання відтоку робочої сили. Тому ми хотіли б наголосити на необхідності переходу від суто економічного управління людськими ресурсами до стратегій управління людськими ресурсами, орієнтованих на людей, які також включатимуть використання цифрових технологій для зменшення адміністративного навантаження на медичний персонал. Лікарі та медсестри матимуть більше часу на відпочинок, що зменшить ризик синдрому вигорання.

Епідеміологічна ситуація щодо цукрового діабету 2-го типу в Україні: виклики та пріоритети для управління громадським здоров’ям

2026-04-13T10:41:59+03:00

Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є актуальним викликом громадського здоров’я України, а науково-обґрунтований контроль над тягарем ЦД2 вимагає здійснення комплексного аналізу його епідеміології із використанням сучасних міжнародних підходів. Мета: здійснити комплексний аналіз епідеміології цукрового діабету 2-го типу в Україні у 1990–2023 роках, у порівнянні з країнами Європейського регіону ВООЗ (ЄР) та Європейського Союзу (ЄС), для обґрунтування пріоритетів для громадського здоров’я щодо удосконалення контролю над ЦД2. Матеріали і методи. Дослідження мало ретроспективний описово-аналітичний характер. На підставі бази даних міжнародного епідеміологічного дослідження Global Burden of Disease (GBD-2023) проаналізовано динаміку за 1990–2023 рр. стандартизованих за віком показників захворюваності, поширеності, смертності та DALYs та його складових (YLLs і YLDs), а також здійснено порівняння із аналогічними показниками у країнах ЄР та ЄС. Проаналізовано внесок метаболічних факторів (високий індекс маси тіла); поведінкових факторів (паління, низька фізична активність); дієтичних факторів (надмірне споживання переробленого та червоного м’яса, підсолоджених напоїв, недостатнє споживання фруктів, овочів, цільнозернових продуктів і клітковини) на формування DALYs внаслідок ЦД2 в Україні у 1990–2023 рр. Для кожного фактора ризику оцінювали: рівень DALYs (на 100 000 населення), зумовлений його дією; частку (у %) внеску у загальний тягар ЦД2; абсолютний приріст та темп приросту показників у динаміці. Результати. В Україні упродовж 1990–2023 років рівні захворюваності та поширеності ЦД2 зросли майже у 1,5 рази (на 47,7% та 48,8%, відповідно). Смертність від ЦД2 мала хвилеподібну динаміку із загальним зростанням на 8,5%, що суттєво відрізняється від тенденції до зниження смертності у країнах ЄС. Сумарний тягар ЦД2, оцінений за показником DALYs, зріс на 37,9% і досяг у 2023 році максимального рівня за весь період спостереження. Основний внесок у зростання DALYs в Україні зробили роки життя з інвалідністю (YLDs), які збільшилися на 52,2%, що свідчить про накопичення у популяції осіб із ускладненнями ЦД2 та обмежену ефективність вторинної профілактики. Хоча рівні захворюваності, поширеності та DALYs в Україні залишаються нижчими, ніж у країнах ЄР та ЄС (що обумовлено менш повною реєстрацією ЦД2 в Україні та відмінностями у системі статистичного обліку), темпи їх зростання є вищими, а динаміка – менш сприятливою. Аналіз факторів ризику засвідчив, що домінуючим детермінантом тягаря ЦД2 в Україні є високий індекс маси тіла, який формує 63,7% DALYs. Значний внесок також мають дієтичні фактори ризику (18,5%), паління (8,8%) та низька фізична активність (4.4%). Найбільш несприятливі динамічні тенденції відзначені для таких факторів ризику як ожиріння і надмірна маса тіла (+40.2%), низька фізична активність (+39.9%), паління (+20.6%), а також дієтичних факторів: недостатнього споживання цільнозернових продуктів (+34.9%) та продуктів багатих на клітковину (+75.4%) і високого споживання солодких напоїв (+24.3%), що вказує на обмежену ефективність наявних інформаційно-профілактичних заходів. Висновки. Отримані результати свідчать, що пік епідемії цукрового діабету 2-го типу в Україні ще не пройдено, а зростання тягаря захворювання зумовлене насамперед модифікованими факторами ризику та недостатнім менеджментом їх контролю. Зменшення негативного впливу ЦД2 можливе лише за умови переходу від переважно лікувальної моделі до комплексної стратегії громадського здоров’я та менеджменту захворювання, орієнтованих на первинну та вторинну профілактику, контроль ожиріння, формування здорового харчування, підвищення рівня фізичної активності та системний епідеміологічний моніторинг із використанням даних Global Burden of Disease.

Ожиріння – детермінанта, що впливає на якість життя

2026-04-13T11:04:07+03:00

Ожиріння є захворюванням, якому можна запобігти, однак в останні десятиліття воно вражає дедалі більше населення як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. Це комплексне захворювання, що включає надмірну кількість жирової тканини. Воно призводить до структурних і функціональних змін, які culminують у численних органоспецифічних патологічних ускладненнях, що суттєво впливають на захворюваність, а також на якість і тривалість життя хворих на ожиріння. Метою роботи було з’ясувати, у яких вимірах ожиріння впливає на якість життя, порівняти якість життя з огляду на стать та дослідити взаємозв’язок між якістю життя респондентів з ожирінням і рівнем їхнього ІМТ. Матеріали та методи. Досліджувану вибірку склали 95 респондентів: 49 жінок і 46 чоловіків з ІМТ ≥ 30 кг/м² віком від 20 до 65 років, які перебували під диспансерним наглядом у центрі з регуляції надлишкової маси тіла. Найбільша кількість респондентів (n=29) була у віковій групі 40–49 років. Для збору даних було використано скорочену версію стандартизованого опитувальника впливу маси тіла на якість життя IWQOL-Lite, що складався з 31 закритого питання. Було досліджено якість життя людей із морбідним ожирінням у п’яти вимірах: фізична кондиція, упевненість у собі, сексуальне життя, соціальні стосунки, проблеми у публічному житті та робота. В кожному пункті анкети респондент обирав одну відповідь, яка найточніше відображала його ситуацію за останній тиждень. Відповіді оцінювались за 5-бальною шкалою Лайкерта: завжди, зазвичай, іноді, рідко, ніколи. Для отримання антропометричних даних використовувався біоімпедансний аналізатор InBody 230. Отримані дані були проаналізовані методами описової та інференційної статистики. В описовій статистиці застосовувались абсолютні (f) та відносні частоти (%), для кількісних змінних – середнє арифметичне (M), стандартне відхилення (SD), медіана (Mdn), мінімум (min) і максимум (max). У межах інференційної статистики застосовувались тести для порівняння та виявлення взаємозв’язків між змінними. Перед вибором тесту перевірялась нормальність розподілу даних (асиметрія, ексцес). Для визначення відмінностей між двома групами використовувався t-тест Стьюдента для незалежних вибірок, а для виявлення взаємозв’язків – коефіцієнт кореляції Пірсона. Результати. Між чоловіками та жінками з ожирінням існує різниця у загальній якості життя: чоловіки досягають вищих показників (M=99,59), ніж жінки (M=11,2). Відмінності були виявлені також у вимірах упевненості в собі, сексуального життя та роботи. У вимірі «фізична кондиція» різниця з огляду на стать не була статистично значущою (p=0,8). У сфері «упевненість у собі» виявлено статистично значущу різницю (p < 0,001): чоловіки мають вищу упевненість (M=13,43, SD=7,25), ніж жінки (M=20,1, SD=5,6). У сфері «сексуальне здоров’я» підтвердилось, що чоловіки мають вищу якість життя у сексуальній сфері (M=10,17, SD=4,54), ніж жінки (M=12, SD=3,43). У вибірці (n=95) було підтверджено дисфункції у сексуальній активності. У сфері «робота» виявлені статистично значущі відмінності (p=0,017): чоловіки з ожирінням досягають вищої якості життя (M=9,8, SD=3,04), ніж жінки (M=11,2, SD=2,66). У чоловіків (n=46) аналіз даних показав, що чим вищий ІМТ, тим нижча якість життя у всіх сферах, окрім упевненості в собі. У групі жінок (n=49) було з’ясовано, що з підвищенням ІМТ знижується якість життя у сфері фізичної кондиції. Значення ІМТ пояснює 39,44% варіації фізичної кондиції жінок з ожирінням. Було виявлено помірно сильний негативний зв’язок між ІМТ та якістю життя у сферах соціальних стосунків і публічного життя. Зв’язки між ІМТ та упевненістю в собі (p=0,642), сексуальним життям (p=0,904) і роботою (p=0,951) не були статистично значущими (p > 0,05). Висновки. Поширеність ожиріння постійно зростає в усіх вікових категоріях, суттєво впливає на здоров’я та якість життя людей з ожирінням, що зумовлює необхідність ефективних профілактичних заходів.

Динаміка епідеміологічного тягаря раку передміхурової залози в Україні на тлі загальноєвропейських трендів: порівняльний аналіз за 1990–2023 роки

2026-04-13T11:13:25+03:00

Мета: Провести комплексний порівняльний аналіз динаміки епідеміологічного тягаря раку передміхурової залози (РПЗ) в Україні та країнах європейського регіону за період 1990–2023 рр., оцінити регіональні відмінності та визначити середньорічні темпи зміни ключових показників. Матеріали та методи. Джерелом інформації слугували дані Глобального дослідження тягаря хвороб (GBD 2023). Аналізувалися стандартизовані за віком показники (ASR) на 100 000 населення: роки життя, скориговані за непрацездатністю (DALY), роки, прожиті з інвалідністю (YLD), та показники смертності. Математична обробка включала розрахунок загального відсоткового приросту та середньорічної відсоткової зміни (AAPC) на основі експоненціальної регресії з використанням 95% інтервалів невизначеності (UI). Результати. Встановлено різку дивергенцію епідеміологічних трендів між субрегіонами Європи. У Східній Європі зафіксовано критичне зростання DALY на +181,27%, тоді як у Західній Європі цей показник стабілізувався на рівні +10,78%. Найбільш динамічним виявився показник YLD у Східній Європі (+365,30%). На національному рівні Україна та Молдова продемонстрували найвищі темпи середньорічного приросту тягаря (AAPC = 2,49% та 3,28% відповідно). На противагу цьому, у країнах Скандинавії (Швеція, Данія) зафіксовано статистично значуще зниження показників (AAPC < 0). Висновки. Дослідження виявило глибоку нерівність у тягарі РПЗ в Європі. Стрімке зростання показників у країнах Східної Європи, зокрема в Україні, свідчить про активну фазу епідеміологічного переходу та потребує негайної оптимізації стратегій раннього виявлення. Досвід Північної Європи доводить можливість успішного стримування тягаря хвороби через інтегровані підходи до лікування та моніторингу.

Стан здоров’я дітей з порушенням слуху молодшого шкільного віку

2026-04-13T11:17:44+03:00

Дослідження стану здоров’я дітей з порушеннями слуху молодшого шкільного віку є актуальним науково-практичним завданням, що має важливе значення для розвитку системи спеціальної й інклюзивної освіти, адаптивного фізичного виховання та формування ефективних оздоровчо-корекційних програм, спрямованих на всебічний розвиток і поліпшення якості життя дітей з особливими освітніми потребами. Мета – визначити рівень соматичного здоров’я дітей молодшого шкільного віку з порушенням слуху. Матеріали та методи. Дослідження проводилося на базі Володимирської спеціальної школи Волинської обласної ради для глухих дітей початкових класів (2–4 класи: 17 чол., з них – 10 хлопців і 7 дівчат). Усі учасники дослідження мали вік від 7 до 9 років. Для реалізації поставленої мети ми застосовували такі методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної й спеціальної літератури, порівняння, систематизація; педагогічні методи дослідження; експрес-оцінку рівня соматичного здоров’я; антропометричні методи; методи визначення функціонального стану; методи математичної статистики. Результати. Узагальнена оцінка показників свідчить, що в усіх вікових групах хлопчиків 7–9 років із порушенням слуху переважає низький рівень фізичного здоров’я з окремими показниками, які відповідають середньому або нижчому за середній рівень. Отримані дані підкреслюють необхідність цілеспрямованого впровадження засобів адаптивної фізичної культури, спрямованих на покращення функціонального стану серцево-судинної, дихальної та м’язової систем, а також загального рівня фізичного здоров’я дітей даної нозологічної групи. У всіх вікових групах (7–9 років) загальний рівень фізичного здоров’я дівчаток із порушенням слуху характеризується як низький. Висновки. Таким чином, узагальнення результатів експрес-оцінки фізичного здоров’я хлопчиків і дівчаток 7–9 років із порушенням слуху свідчить про комплексний характер проблеми, що проявляється в зниженні морфо-функціональних показників, недостатньому розвитку дихальної та м’язової систем, а також обмежених адаптаційних можливостях організму. Виявлені особливості підтверджують необхідність цілеспрямованого впровадження корекційно-оздоровчих програм з акцентом на розвиток дихальних, силових і загальнофункціональних можливостей, а також індивідуалізацію фізичного навантаження з урахуванням віку, статі й ступеня порушення слуху.

Рівень переконань щодо здорового способу життя в підлітків різних освітніх груп як індикатор потреби в профілактичних інтервенціях

2026-04-13T11:45:27+03:00

Мета дослідження – оцінити рівень переконань і поведінкових намірів підлітків щодо здорового способу життя й порівняти результати учнів закладів загальної середньої освіти та здобувачів професійної й фахової передвищої освіти. Матеріали та методи. Використано соціологічні, статистичні й загальнонаукові методи (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення). Проведено опитування двох груп підлітків Закарпатської області: учні шкіл (n=206) і здобувачі професійної та фахової передвищої освіти (n=606). Опитувальник створено в Google Forms; відповіді оцінювалися за п’ятибальною шкалою. Проведено описовий аналіз (M, Me, SD), розподіл відповідей у %±m і порівняння показників між групами. Результати. У групі учнів шкіл середні значення відповідей за твердженнями становили 3,61–4,31 бала, що відображає загалом позитивні переконання й мотивацію. Позитивну налаштованість на ведення здорового способу життя продемонстрували 75,7±3,0% респондентів. Найвищі показники підтримки стосувалися фізичної активності: 84,9±2,5% погодилися, що фізичні вправи покращують самопочуття, а 81,6±2,4% вірять у здатність бути більш активними. Водночас переконання щодо харчування були менш стійкими: позитивний намір обирати здорову їжу висловили 64,6±3,3% школярів, а частка невизначених відповідей сягала 18,9±2,7%. У здобувачів професійної та фахової передвищої освіти середні значення були нижчими (3,47–3,89 бала), а позитивна налаштованість становила 60,8±2,0% (p<0,001). Найбільші міжгрупові відмінності виявлено у сферах фізичної активності й харчової поведінки: позитивні відповіді щодо здорового харчування в студентів становили 56,1±2,0%. Висновки. Учні шкіл демонструють вищий рівень переконань щодо здорового способу життя порівняно зі здобувачами професійної та фахової передвищої освіти, що обґрунтовує потребу профілактичних інтервенцій у цій освітній групі.

Когнітивно-емоційне реагування суб’єктів освітнього процесу в умовах кризових ситуацій і безпекових викликів: чинники ризику та напрями здоров’язбереження

2026-04-13T11:50:05+03:00

Мета статті – з’ясувати особливості когнітивно-емоційного реагування й навчальної/професійної діяльності суб’єктів освітнього процесу в умовах кризових ситуацій і визначити напрями профілактично-корекційної роботи з метою збереження їхнього фізичного та психічного здоров’я. Матеріали та методи. Використано авторський опитувальник «Ставлення до психічного та фізичного здоров’я в умовах кризових ситуацій та безпекових викликів», структура якого містить три змістові блоки: І. Когнітивно-емоційне реагування на ситуацію. ІІ. Особливості професійної діяльності/навчання в умовах кризових ситуацій та безпекових викликів. ІІІ. Потреби педагогів та напрями роботи щодо інформаційно-профілактичної роботи в кризових ситуаціях. У дослідженні взяли участь студенти Житомирського державного університету імені Івана Франка (n=79 у 2022 р., n=83 у 2025 р.) і педагоги закладів загальної середньої освіти Житомирщини (n=74 у 2022 р., n=67 у 2025 р.). Статистична обробка результатів дослідження здійснювалася із застосуванням методів кількісного аналізу й описової статистики. Зокрема, визначено частотні розподіли відповідей (n), відсоткові показники (%), а також обчислено середні значення для оцінювання вираженості окремих показників когнітивно-емоційного реагування та професійної активності респондентів. Аналіз результатів здійснювався окремо за кожним блоком розробленого опитувальника з подальшим узагальненням показників. Результати. Визначено чинники тривожних станів суб’єктів освітнього процесу: психологічні; інформаційні; організаційні; гуманітарні; фізіологічні. З’ясовано поширені способи емоційного реагування досліджуваних: тривожність, занепокоєність, переживання, розгубленість. Серед поведінкових симптомів зафіксовано пасивність дій, примиреність із ситуацією та слабка активність щодо реалізації попередньо визначених планів на початку війни. На противагу цим станам у сучасних умовах відбувається переосмислення й прийняття ситуації, посилення активності в напрямі самоосвіти, саморозвитку, реалізації життєвих планів. Висновки. Визначено напрями профілактичної та корекційної роботи: діагностика фізичного та психологічного стану; моніторинг запитів і потреб, пов’язаних з організацією освітнього процесу; надання консультативної допомоги щодо правил, способів здоров’язбереження, профілактики й засобів захисту, підвищення психологічного стану; психолого-педагогічна підтримка.

Біоімпедансний аналіз показників компонентного складу тіла здорових осіб молодого віку залежно від вихідного соматотипу

2026-04-13T11:58:14+03:00

Мета дослідження. Провести біоімпедансний аналіз показників компонентного складу тіла здорових осіб молодого віку залежно від вихідного соматотипу. Матеріали та методи. Обстежено 307 практично здорових студентів віком 18–22 роки. Компонентний склад тіла визначали методом біоімпедансного аналізу з використанням аналізатора Tanita (Японія). Оцінювали індекс маси тіла (ІМТ), відсоток жирової маси (BF, %), вісцеральний жир (VF, ум. од.), відносний вміст м’язової маси (MM, %), частку скелетної мускулатури (SM, %), саркопенічний індекс (SI) та фазовий кут (ФК). Аналіз проводили з урахуванням соматотипу та статі обстежених. Результати. Встановлено, що у 37,5% хлопців та 52,6% дівчат переважає стандартний соматотип, який характеризується збалансованим співвідношенням жирової та м’язової маси. У студентів із підвищеним вмістом жирової тканини виявлено зростання рівня ІМТ, BF% та VF, особливо у хлопців, що вказує на ризик розвитку метаболічних порушень вже у ранньому молодому віці. Поряд з цим, виявлено значну частку студентів, індекс маси тіла яких знаходився в межах норми, проте у них встановлено зниження частки м’язової маси, що підтверджено зниженням SM, %, SI та ФК, показника, який асоціюється із порушенням цілісності клітинних мембран, силою та якістю м’язів. Зниження вказаних показників було більш вираженим у дівчат, що може свідчити про приховану саркопенію, навіть при нормальних значеннях ІМТ. Висновки. Індекс маси тіла не дозволяє об’єктивно оцінити жиро-м’язове співвідношення та ранні метаболічні ризики. Використання біоімпедансного аналізу з урахуванням соматотипу та статі дає можливість виявити приховані порушення компонентного складу тіла, зокрема надлишок вісцерального жиру та дефіцит м’язової маси у молодих осіб.

Аналіз рівня психічного здоров’я української молоді віком 17–24 роки в умовах воєнного стану

2026-04-13T12:06:49+03:00

Статтю присвячено актуальній проблемі оцінки рівня психічного здоров’я української молоді (17–24 роки) в умовах тривалого воєнного стану, що критично важливо для збереження людського капіталу країни. Мета дослідження полягала в установленні особливостей психічного здоров’я студентів закладів вищої освіти м. Києва, а також визначенні впливу на нього статі, рівня рухової активності й зміни місця проживання. Матеріали та методи. Проведено проспективне вибіркове обсерваційне дослідження за участю 316 осіб (72,2% – жінки) протягом 2024–2025 років. Стан психічного здоров’я оцінювався однократно за допомогою стандартизованих скринінгових тестів: шкали депресії Бека (BDI), шкали генералізованого тривожного розладу (GAD-7), опитувальника розладів настрою (MDQ), опитувальника ПТСР (PCL-5) і шкали PANSS. Статистична значущість визначалася на рівні p < 0,05. Результати. Установлено, що більше половини обстежених (понад 56%) мають ознаки тривожності, а клінічно значущі порушення (ПТСР, депресія, розлади настрою) виявлено в понад 25% молоді, а саме: У жінок виявлено більшу вразливість і вищий ризик розвитку ПТСР (29,9% проти 15,9% у чоловіків, p < 0,05). Недостатня рухова активність – погіршувала всі показники, асоціюючись із вищою частотою депресії, значної тривожності, розладів настрою та ПТСР (p < 0,001). Зміна місця перебування (внутрішня або зовнішня міграція) пов’язана з вищим ризиком розвитку ПТСР (p<0,05). Висновки. Жінки й особи з недостатньою руховою активністю є найбільш вразливими групами. Рухова активність є важливим протективним чинником. Отримані дані надають науково обґрунтовану основу для розробки цільових, гендерно-чутливих і поведінково-орієнтованих програм психосоціальної підтримки серед української молоді.

Сприйняття здоров’я, поведінкові фактори та формування здорового способу життя студентів: результати перехресного спостережного дослідження

2026-04-13T12:14:30+03:00

За останнє десятиліття стан здоров’я молоді в Україні значно погіршився через повномасштабну війну, соціально-економічну нестабільність та перевантаження освітньої системи. Студенти є вразливою категорією, яка часто стикається з високим рівнем стресу, низькою фізичною активністю та недостатньою обізнаністю щодо збереження здоров’я. Метою дослідження було проаналізувати сприйняття студентами здоров’я, їх поведінкові звички, пов’язані зі здоровим способом життя, а також виявити ключові фактори, що впливають на їхнє формування. Матеріали і методи. Дане перехресне спостережне дослідження було проведене у квітні 2025 року на базі Дніпровського гуманітарного університету, м. Дніпро. У ньому взяли участь 68 студентів спеціальності «Психологія» (35 студентів другого курсу та 33 студенти четвертого курсу). Було застосовано авторську анкету, що включала в себе 20 закритих питань. Статистичний аналіз проводився із використанням критерію χ² (р<0,05). Результати. 100% респондентів були зацікавлені у власному здоров’ї. Cтуденти четвертого курсу частіше проходили медогляди (83,3%), зверталися до лікарів та батьків як джерел інформації (p = 0,003), обговорювали здоров’я в родині (87,5%, p = 0,04) і вважали себе прикладом для наслідування (40,7%, p = 0,015). Також вони частіше обирали спорт і улюблені заняття як ресурс відновлення (p = 0,001). Висновки. Ставлення студентів до свого здоров’я суттєво змінюється протягом перших чотирьох років навчання. Старші студенти демонструють вищу поінформованість, більшу відповідальність за власне здоров’я, активніше користуються перевіреними джерелами інформації та надають перевагу здоровим стратегіям відновлення. Водночас студенти другого курсу потребують додаткових освітніх і психологічних інтервенцій для формування стійких здорових звичок.

Особливості мотивації навчання студентів у медичному університеті при емоційно-психологічному навантаженні

2026-04-13T12:20:46+03:00

Мета: вивчення специфіки навчальної мотивації та ступеня мотивації до досягнення успіху серед студентів медичних спеціальностей закладів вищої освіти. Матеріали і методи. У процесі дослідження було застосовано комплексний підхід, що поєднує теоретичні та емпіричні методи наукового пізнання. Теоретичний етап передбачав аналіз, узагальнення та систематизацію наукових джерел з проблематики мотивації, що дозволило окреслити концептуальні засади дослідження та уточнити зміст основних дефініцій. Емпірична частина дослідження ґрунтувалася на використанні стандартизованих методик: «Вивчення мотивів навчальної діяльності студентів» (А. Реан, В. Якунін) та «Мотивація досягнення успіху» (Т. Елерс), що забезпечило можливість комплексного оцінювання мотиваційної сфери особистості. Результати. Аналіз результатів засвідчив, що ефективність формування навчальної мотивації студентів медичного профілю безпосередньо залежить від рівня розвитку внутрішніх мотиваційних чинників, усвідомлення значущості професійної підготовки та сформованості відповідального ставлення до майбутньої діяльності. Встановлено, що, попри домінування окремих зовнішніх мотивів, зокрема прагнення до отримання диплому (35,0% ±3,7%), у загальній структурі мотивації переважають внутрішні та професійно орієнтовані спонукання (71,0%). Водночас виявлено недостатній рівень сформованості внутрішньої пізнавальної мотивації, оскільки лише 4,0% ±1,5% респондентів орієнтовані на отримання інтелектуального задоволення від навчального процесу. Крім того, результати дослідження свідчать, що лише 30,0% ±3,6% студентів характеризуються високим рівнем мотивації досягнення, тоді як половина опитаних (50,0% ±3,9%) демонструє низький рівень прагнення до успіху. Така ситуація вказує на переважання зовнішніх стимулів у навчальній діяльності та недостатній рівень усвідомлення професійної значущості здобутих знань. Висновки. Отримані результати підтверджують необхідність впровадження системного підходу до формування навчальної мотивації, який передбачає інтеграцію педагогічних, психологічних та організаційних впливів, спрямованих на розвиток внутрішньої мотивації та професійної спрямованості особистості.

Особистісна толерантність як чинник протидії гандикапізму та складова професійної компетентності здобувачів освіти спеціальності «Медсестринство»

2026-04-13T15:36:02+03:00

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати роль особистісної толерантності в протидії гандикапізму й емпірично оцінити рівень її сформованості в здобувачів освіти спеціальності «Медсестринство» з огляду на соціальну дистанцію, комунікативну толерантність, готовність до змін і толерантність до невизначеності. Матеріали та методи. Обстежено 114 здобувачів освіти спеціальності «Медсестринство» Житомирського медичного інституту (74 – 2 курс, 40 – 4 курс; 106 жінок і 8 чоловіків віком 18–20 років). Використано шкалу соціальної дистанції Е. Богардуса, методику «Комунікативна толерантність» В. Бойка, опитувальник «Особистісна готовність до змін», методику «Толерантність до невизначеності» й авторський опитувальник «Толерантність як риса особистості». Статистичну обробку здійснено з використанням описової статистики, 95% довірчих інтервалів, критеріїв χ² Пірсона, Стьюдента й Манна-Уїтні (р < 0,05). Результати. Виявлено високий рівень декларованої соціальної прийнятності людей з інвалідністю й готовність більшості студентів до спільного проживання та взаємодії; старшокурсники частіше допускають тісні особистісні контакти. Водночас у частини молодших курсів зберігається латентна соціальна дистанція, орієнтація на формалізовану професійну взаємодію та низький рівень комунікативної толерантності – недостатня гнучкість, схильність до категоричності, труднощі в прийнятті «іншості». Показники готовності до змін і толерантності до невизначеності є помірно високими, але поєднуються з дискомфортом у ситуаціях без чітких алгоритмів. Висновки. Особистісна толерантність майбутніх медичних сестер є значущим чинником протидії гандикапізму, проте її ключові компоненти: комунікативна гнучкість, прийняття індивідуальності іншого, подолання категоричності, здатність діяти в умовах невизначеності – залишаються недостатньо розвиненими. Це обґрунтовує потребу інтеграції до освітніх програм спеціальних модулів із толерантної та ненасильницької комунікації, тренінгів взаємодії з людьми з інвалідністю й регулярної діагностики рівня толерантності для підвищення інклюзивної компетентності медичних працівників.

Аналіз динаміки показників захворюваності на глаукому населення України та м. Києва

2026-04-13T12:31:22+03:00

Мета: дослідити 30-річну динаміку показників захворюваності на глаукому населення України та жителів м. Києва. Матеріали та методи. Матеріалами дослідження слугували офіційні дані Центру громадського здоров’я МОЗ України, Київського міського інформаційно-аналітичного центру медичної статистики та дані Інституту вимірювання показників і оцінки стану здоров‘я (IHME, США) щодо поширеності, первинної захворюваності та показника тягаря хвороб DALY за період 1993–2024 років. У роботі також проаналізовані дані про інвалідність через сліпоту та дані про хворих на глаукому з числа постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС населення м. Києва. У дослідженні використані бібліографічний, статистичний і аналітичний методи. Результати. За 2008–2017 роки по Україні поширеність глаукоми зросла на 8,2%, первинна захворюваність зменшилась на 24,4%. Проте в Києві обидва показники зменшились – відповідно на 8% та на 23,7%. В структурі хвороб ока питома вага глаукоми дещо зросла. Найчастіше хворіють люди старші за працездатний вік, що підтверджує тезу про те, що з віком захворюваність на глаукому зростає, а вік є чинником її розвитку. Поширеність глаукоми має значні регіональні особливості, у т.ч. і через різний віковий склад населення. Але зв’язок між поширеністю, первинною захворюваністю на глаукому та віковими характеристиками (медіанний вік, % осіб 60+) по областях України виявився хоч і прямим, але слабким і невірогідним. Вочевидь населення України старіє. Проведений кореляційний аналіз за період 2010–2021 років встановив прямий, але слабкий і невірогідний зв’язок лише між поширеністю глаукоми в столиці і збільшенням відсотка осіб старше 60 років, а між збільшенням медійного віку і первинною захворюваністю на глаукому встановлено зворотній сильний вірогідний зв’язок. Аналіз даних Інституту IHME показав, що поширеність глаукоми у 2023 році в Україні для населення віком 20+ перевищувала світову на 52%, зокрема в групі жінок – на 82,3%. Оцінка поширеності глаукоми за статтю продемонструвала перевагу жінок над чоловіками в усіх вікових групах в Україні та зворотну світову тенденцію, за винятком населення 20+, де статеві розбіжності у рівнях поширеності глаукоми практично відсутні. Показник тягаря хвороб DALY (на 100 000 населення) продемонстрував позитивну динаміку в усіх віково-статевих групах, як у світі, так і в Україні, за винятком дорослого населення України віком 20 років і старше, зокрема жінок (зростання на 10,1%). Висновки. Отримані дані свідчать про різноспрямовані тенденції, які частково збігаються з результатами опублікованих досліджень у світі. Результати дослідження певною мірою ставлять під сумнів тезу про значний вплив старіння населення на захворюваність на глаукому. Водночас вони спонукають до пошуку інших причин зменшення захворюваності на глаукому, насамперед таких, як обсяги, доступність та якість офтальмологічної допомоги. Поточний та майбутній тягар глаукоми в Україні може бути значно вищим, ніж здається нині, через значну частку випадків у загальній популяції, котрі залишаються невиявленими. Крім того, потрібно враховувати стрімке старіння населення України, труднощі з доступом до кваліфікованої офтальмологічної допомоги та санітарно-просвітницької інформації.

Відновлення фізичного та психоемоційного стану курсантів засобами сучасних фітнес-технологій

2026-04-13T12:36:56+03:00

Мета роботи – дослідити динаміку показників фізичного та психоемоційного стану курсантів у процесі занять сучасними фітнес-технологіями (на прикладі кросфіту). Матеріали та методи. До дослідження, яке проводилося у 2023–2025 роках, було залучено 82 курсанти-чоловіки 1-го–3-го курсів Одеського державного університету внутрішніх справ (ОДУВС, м. Одеса, Україна). Було сформовано дві групи курсантів: група №1 (n=29), курсанти якої займалися в години спортивно-масової роботи (СМР) у секції університету з кросфіту під керівництвом тренера; група №2 (n=53), курсанти якої у години СМР займалися за традиційною програмою під керівництвом командира підрозділу (начальника курсу, курсового офіцера). Дослідження проводилося впродовж навчання курсантів на 1–3-му курсах університету. Відбір курсантів до груп здійснювався за їх власним бажанням. Кількість годин на фізичне виховання курсантів обох груп на період дослідження була однаковою. Кожен курсант підписав інформаційну згоду на добровільну участь у дослідженні, яке міг залишити у будь-який момент. Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літератури, біомедичні методи, психологічні методи, статистичні методи. Фізичний стан курсантів досліджувався за показниками індексу маси тіла, життєвого індексу, силового індексу, індексу Робінсона. Індекс маси тіла визначався відношенням маси тіла до зросту в квадраті. Життєвий індекс визначався відношенням життєвої ємності легень до маси тіла. Силовий індекс визначався відношенням динамометрії сильнішої кисті до маси тіла. Індекс Робінсона визначався відношенням добутку пульсу у спокою та систолічного артеріального тиску до 100. Психоемоційний стан курсантів досліджувався за методиками «Самооцінка емоційного стану», «Шкалована самооцінка психофізіологічного стану», «Оцінювання нервово-емоційного напруження». Методика «Самооцінки емоційного стану» призначена для самооцінювання емоційних станів за запропонованими наборами тверджень («Стійкість-тривожність», «Енергійність-втомленість», «Піднесення-пригніченість», «Впевненість у собі-безпорадність»). Методика «Шкалованої самооцінки психофізіологічного стану» дозволяє діагностувати параметри не тільки «традиційних» станів самопочуття, активності й настрою, але й інших показників, які характеризують специфічний психофізіологічний стан курсантів за певної діяльності, в тому числі емоційний, мотиваційний та інші компоненти. Методика «Оцінювання нервово-емоційного напруження» дозволяє оцінити 30 характеристик цього стану, розподілених на три ступеня вираженості (А – низький ступінь, Б – середній ступінь, В – високий ступінь). Результати. Встановлено, що заняття кросфітом позитивно впливають на відновлення фізичного та психоемоційного стану курсантів. Показники індексу маси тіла, життєвого індексу, силового індексу, індексу Робінсона, емоційного стану, психофізіологічного стану та нервово-емоційного напруження у курсантів, які займалися кросфітом, виявилися достовірно (р≤0,015–0,001) кращими на старшому курсі, ніж у курсантів, які займалися за традиційною системою фізичної підготовки. Різниця між показниками груп №1 та №2 на 3-му курсі становить 1,29 кг/м2 за індексом маси тіла, 4,66 мл/кг за життєвим індексом, 5,04% за силовим індексом, 2,59 у.о. за індексом Робінсона, 0,64 балу за емоційним станом, 6,30 балу за психофізіологічним станом, 4,70 балу за нервово-емоційним напруженням. Крім того, за період дослідження у курсантів групи №1, на відміну від групи №2, відбулося достовірне покращання усіх досліджуваних показників фізичного та психоемоційного стану. Найбільш вираженим виявися вплив занять кросфітом на показники кардіореспіраторної та м’язової систем майбутніх правоохоронців, зниження нервово-емоційного напруження та покращення самопочуття, настрою, активності й упевненості у своїх силах. Висновки. Отримані результати дозволяють стверджувати, що високий рівень фізичного та психоемоційного стану курсантів сприятиме підтриманню їх соматичного і ментального здоров’я під час навчання в умовах воєнного стану, зниженню стресу та забезпеченню ефективності їх освітньої та майбутньої професійної діяльності.

Вплив війни проти російської воєнної агресії на деякі показники організації стоматологічної допомоги населенню в Україні

2026-04-13T12:44:27+03:00

Мета: дослідити вплив війни проти російської воєнної агресії на деякі показники організації стоматологічної допомоги в Україні. Матеріали і методи. Об’єкт: система МОЗ України з надання стоматологічної допомоги населенню. Матеріали: дані галузевої статистичної звітності за 2020–2023 роки. Проаналізовані статистичні дані із територій, які підконтрольні Україні. Методи: медико-статистичний, бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу. Статистична обробка первинних матеріалів проводилася з використанням загальноприйнятих методів медичної статистики. Результати. В ході дослідження було встановлено закриття 53 самостійних стоматологічних поліклінік: на території 4 (16,0%) регіонів ситуація без змін, на території 1 (4,0%) регіону було відкрито, а на решті 20 (80,0%) територій кількість самостійних стоматологічних поліклінік зменшилася. Найбільша кількість самостійних стоматологічних поліклінік – 11, що склало 68,8% – було закрито в Дніпропетровській області, яка відноситься до зони активних бойових дій. Кількість закладів охорони здоров’я, в структурі яких є підрозділи із надання стоматологічної допомоги, зросла на 21 (2,1%): на території 2 (8,0%) регіонів вона залишилася без змін, на території 8 (32,0%) регіонів їхня кількість скоротилася, а на території 15 (60,0%) регіонів зареєстровано збільшення кількості таких закладів. Найвищий показник скорочення відповідних закладів охорони здоров’я зареєстровано у Львівській (28 (33,8%)), Запорізькій (15 (41,7%)) та Херсонській (14 (60,9%)) областях. Встановлено, що на території 14 (56,0%) регіонів функція посади лікарів збільшилася, а на території 11 (44,0%) регіонів функція посади зменшилася. Найбільші рівні скорочення функції посади зареєстровані на території наступних регіонів: Луганська (48,6 разу), Запорізька (1,9 разу), Херсонська (1,7 разу) області – регіони, які пов’язані із зоною активних бойових дій. Найбільші рівні збільшення функції посади зареєстровані на території наступних регіонів: Житомирська, Полтавська та Тернопільська області. Висновки. Результати дослідження вказують на негативний вплив війни проти російської воєнної агресії на деякі показники організації стоматологічної допомоги населенню в Україні.

Якість медичної допомоги в закладах охорони здоров’я, розташованих поблизу територій, на яких ведуться бойові дії: погляд лікарів

2026-04-13T12:54:33+03:00

Мета статті – визначення думки лікарів щодо ключових перешкод і актуальних проблем, які впливають на надання медичної допомоги населенню, що проживає на територіях, наближених до зони бойових дій. Матеріали та методи. В основу дослідження покладено соціологічне опитування лікарів (n=42), які працюють у прифронтових закладах охорони здоров’я (ЗОЗ). Результати відповідей респондентів подані у вигляді відсоткових часток із зазначенням стандартних похибок, обчислених за методом Вальда. Результати. Доказом стійкості й адаптивності ЗОЗ є збереження доступності лабораторної діагностики (69,04±7,13%), можливості призначення лікарських препаратів пацієнтам (61,9±7,49%), повноцінне забезпечення ЗОЗ електроенергією (54,76±7,68%) і водопостачанням (66,67±7,27%). Для забезпечення доступності медичної консультативної допомоги населенню прифронтових територій 80,95±6,06% респонденти використовують методи телекомунікації з пацієнтами. Дослідженням установлено проблеми: 85,72±5,40% опитаних заявили про зростання кількості задавнених випадків хронічних захворювань у пацієнтів, порівняно з 2021 роком; 88,09±5,0% опитаних указали на зростання в пацієнтів запущених випадків онкологічних захворювань; у 47,62±7,71 випадках на 100 опитаних зазначено порушення психоемоційного стану пацієнтів і в 42,86±7,64 випадках на 100 опитаних власного психоемоційного стану опитаних лікарів; 71,42±6,97% лікарів зазначили наявність різного ступеня психологічних проблем у процесі комунікації з пацієнтами. Близько 70% респондентів зазначили дефіцит у ЗОЗ лікарів різного профілю. Висновки. Отримані результати дослідження аргументують потребу в пошуку шляхів та опрацюванні адаптивних програм медичної допомоги для всіх рівнів системи охорони здоров’я щодо її діяльності в умовах війни та збільшення адаптивності ЗОЗ, розташованих на території поблизу зони проведення бойових дій.

Тенденції травматизму серед дорослого населення України та Львівської області за період 2015–2024 років

2026-04-13T14:11:15+03:00

Метою статті є динамічний аналіз госпіталізованих показників травматизму серед дорослого населення в Україні й у Львівській області. Матеріали та методи. Для оцінки й аналізу показників травматизму проведено ретроспективний аналіз госпіталізованих випадків травматизму за період 2015–2024 років. Виокремлені абсолютні дані піддалися статистичній обробці із застосуванням методів структурно-логічного аналізу й обрахунку показників динамічного ряду. Результати. Дослідженням установлено, що за аналізований період (2015–2024 роки) число госпіталізованих пацієнтів з переломами кісток черепа, хребта, кісток тулуба, переломами в декількох ділянках тіла мало тенденцію до зростання з 2021 по 2024 роки як в Україні (+18,25% та +19,55% у 2023 та 2024 роках відповідно), так і у Львівській області (+13,10% у 2022 році). Число внутрішньочерепних травм (S06) в Україні за показниками темпу приросту у 2022 році зросло на +68,43%, а у Львівській області у 2022 та 2024 роках – на +11,07% та +13,86% відповідно. Цей факт можна пояснити впливом повномасштабного вторгнення рф в Україну. Кількість травм інших внутрішніх органів, грудної, черевної порожнини й таза (S26, S27, S36, S37) мали тенденцію до зниження як в Україні з 2015 по 2024 роки, за винятком 2022 року (+72,50%), так і у Львівській області з 2016 по 2024 роки. Висновки. Війна й умови сьогодення в Україні аргументують потребу в адаптації, підсиленні, оптимізації й удосконаленні травматологічної допомоги як на загальнодержавному, так і на регіональних рівнях із залученням міжнародних фахівців, застосуванням принципів міждисциплінарної взаємодії, засад телемедицини та вдосконалення догоспітального рівня медичної травматологічної допомоги.

Тенденції репродуктивного здоров’я населення та діяльність акушерсько-гінекологічної служби

2026-04-13T14:24:02+03:00

Мета. Визначення тенденцій репродуктивного здоров’я та оцінка стану надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню для обґрунтування пріоритетних заходів з поліпшення її якості. Матеріали і методи. Об’єктом дослідження є репродуктивне здоров’я населення та система акушерсько-гінекологічної допомоги. Матеріали дослідження включали, нормативно-правові документи національного рівня з питань охорони репродуктивного здоров’я, дані МОЗ України за 2000–2024 рр., дані ЄРБ ВООЗ. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення охорони репродуктивного здоров’я населення, демографічні показники, показники захворюваності, які характеризують репродуктивне здоров’я населення та ресурсне забезпечення, результати діяльності акушерсько-гінекологічної служби. У дослідженні використано бібліосемантичний, інформаційно-аналітичний, епідеміологічний, медико-статистичний методи та контент-аналіз. Результати. Встановлено позитивні зрушення в репродуктивному здоров’ї населення, у т. ч. зменшення впродовж 2000–2024 рр. частки вагітних, хворих на анемію, з 42,5% до 25,1%, на хвороби системи кровообігу – з 7,2% до 6,3%, захворюваності населення на хвороби, що передаються статевим шляхом, частоти абортів на 100 тис. жінок фертильного віку у 7,5 раза та на 100 народжених живими – у 4,5 раза. Результатом поліпшення соматичного здоров’я та більш здорової поведінки стало зменшення частоти ускладнень у пологах та скорочення показників материнської і малюкової смертності, мертвонароджуваності. Водночас, виявлено негативні тенденції в показниках невиношуванні вагітності, збільшенні частки вагітних з пізніми токсикозами, розривами промежини ІІІ–IV ст. та матки. Встановлено, що попри низку позитивних трендів, значна частина показників репродуктивного здоров’я має гірші значення порівняно з середніми в країнах ЄР ВООЗ та ЄС. Виявлено тенденцію до скорочення забезпечення населення спеціалістами акушерсько-гінекологічного профілю та лікарняними ліжками. Висновки. Стан і тенденції репродуктивного здоров’я населення України та показники діяльності акушерсько-гінекологічної служби свідчать про наявність негативних тенденцій та системних проблем, що потребують поглибленого вивчення причин та обґрунтування шляхів збереження й зміцнення репродуктивного здоров’я та оптимізації організації системи акушерсько-гінекологічної допомоги.

Інституційні та правові передумови надання транскордонних медичних послуг закладами первинної медичної допомоги України й Словаччини

2026-04-13T14:31:15+03:00

Мета статті – комплексний аналіз інституційних і правових передумов надання транскордонних медичних послуг закладами первинної медичної допомоги України та Словацької Республіки в умовах руху України до членства в ЄС, що дасть можливість виявлення проблем національного правового регулювання й обґрунтування пропозицій до їх вирішення. Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових і спеціально-юридичних методів пізнання, зокрема системного, формально-юридичного, порівняльно-правового та функціонального аналізу. Джерельну базу становлять установчі договори й правові акти ЄС, національне законодавство України та Словаччини, а також значну увагу приділено аналізу судової практики Суду ЄС. Результати. Доведено, що імплементація Директиви 2011/24/ЄС у національне законодавство Словаччини забезпечила правові механізми реалізації прав пацієнтів на отримання медичної допомоги в інших державах-членах ЄС, у тому числі на амбулаторному та первинному рівнях. Практика транскордонних медичних послуг у Словаччині найбільш розвинена в прикордонних регіонах, де доступ до медичних послуг часто є географічно зручнішим у сусідній державі. Чинне законодавство України не містить спеціального правового режиму транскордонних медичних послуг, а участь закладів первинної медичної допомоги в таких формах співробітництва можлива переважно в межах міжнародних проєктів і програм технічної допомоги. Висновки. Інституційна взаємодія між закладами первинної медичної допомоги України та Словаччини нині має обмежений характер і переважно ґрунтується на загальних механізмах транскордонного співробітництва, не забезпечуючи комплексного врегулювання питань фінансування, обміну медичною інформацією та відповідальності суб’єктів надання послуг. З огляду на практику Суду ЄС, доцільним є формування спеціальних міжрегіональних або двосторонніх правових механізмів, які б відповідали принципам правової визначеності, прозорості й ефективного судового захисту прав пацієнтів.

Інтеграція України в регіональні фармацевтичні ланцюги постачання: нормативні виклики, соціальні аспекти й інноваційна рамка FIRM

2026-04-13T14:36:58+03:00

Мета. Метою дослідження є аналіз нормативного й політичного середовища фармацевтичного забезпечення в Україні в умовах війни, оцінка готовності країни до інтеграції в регіональні ланцюги постачання лікарських засобів та обґрунтування інноваційної рамки FIRM для забезпечення справедливого доступу до медикаментів для вразливих груп населення. Матеріали та методи. У статті використано нормативно-правові акти України, програмні документи МОЗ і НСЗУ, звіти ВООЗ, Європейської комісії й EMA, а також наукові публікації 2018–2024 років; застосовано порівняльний аналіз моделей Польщі, Словаччини й Австрії, рамковий аналіз FIRM (Financial – Institutional – Regulatory –Medical-social) для кількісної оцінки готовності до інтеграції, а також сценарний аналіз для прогнозування розвитку фармацевтичної системи. Результати. Установлено, що, попри позитивні зрушення у сфері реімбурсації та цифровізації, система фармацевтичного забезпечення України залишається вразливою через високу імпортозалежність, фрагментарну міжвідомчу координацію й нерівний доступ до ліків у регіонах. Запропонована рамка FIRM дала змогу оцінити рівень готовності України до інтеграції на рівні 2,6–3,2 бала з 5, що свідчить про часткову відповідність європейським стандартам. Найбільші розриви виявлено у фінансовій сталості й соціальній доступності. Висновки. Інтеграція України в регіональні фармацевтичні ланцюги постачання має поєднувати регуляторну гармонізацію, цифрову прозорість і соціально орієнтовану політику. Рамка FIRM може слугувати практичним інструментом для формування державної політики, оцінювання ефективності реформ і зміцнення інституційної спроможності системи охорони здоров’я в умовах криз.

ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ У ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ ЗДОРОВ’Я ОРГАНУ ЗОРУ

2026-04-13T14:42:24+03:00

Мета: представити обґрунтовану та розроблену сучасну функціонально-організаційну систему збереження та зміцнення у дитячого населення здоров’я органу зору. Матеріали та методи. Матеріали: результати особистих попередніх наукових досліджень та наявний досвід із діяльності по збереженню у дітей здоров’я органу зору. Методи: бібліографічний, моделювання, структурно-логічного аналізу. Результати. Представлена комплексна сучасна функціонально-організаційна система збереження та зміцнення у дитячого населення здоров’я органа зору, яка носить міжсекторальний характер, є пацієнтоорієнтованою на дітей; вона охоплює дітей на всіх їх життєвих етапах незалежно від місця перебування. При цьому основними учасниками системи визначені владні структури, система надання медичної допомога, система громадського здоров’я, навчальні заклади різних рівнів та форм власності, інші сектори та учасники процесу, включаючи дитячі, будинки та дитячі колонії, служби соціального захисту. В дані системі кожний її учасник має свої завдання та функції при їх координації, яку забезпечує міжсекторальна координаційна рада регіональної/територіальної державної адміністрації. Базовим рівнем в процесі забезпечення збереження та зміцнення у дитячого населення здоров’я органу зору виступає сім’я дитини. Принципово новим в організації спеціалізованої офтальмологічної допомоги в повоєнних умовах є запровадження мобільних форм надання офтальмологічної допомоги дитячому населенню для віддалених населених пунктів та населених пунктів гірської географічної зони проживання. Висновки. Обґрунтована та розроблена сучасна функціонально-організаційна система збереження та зміцнення здоров’я органа зору у дитячого населення охоплює весь життєвий цикл дітей незалежно від їх соціального статусу та місця перебування. ЇЇ впровадження забезпечить створення умов для забезпечення мотивованого збереження та зміцнення дітьми здоров’я органу зору.

Науково обгрунтований підхід до вибору швидкості у клінічному менеджменті пацієнтів з нейрогенними дисфункціями

2026-04-13T14:50:05+03:00

Нейрогенні дисфункції супроводжуються порушенням моторного контролю, координації рухів, м’язового тонусу та когнітивних функцій, що істотно знижує рівень повсякденної активності, соціальної участі та якість життя пацієнтів. Відновлення порушених функцій нервової системи є одним із ключових завдань сучасної реабілітаційної медицини. Оптимізація параметрів реабілітаційного процесу, зокрема швидкості виконання лікувальних вправ, є важливою умовою підвищення ефективності фізичної терапії. Попри широке застосування терапевтичних вправ у клінічній практиці, питання науково обґрунтованого вибору швидкості їх виконання залишається недостатньо дослідженим, що зумовлює необхідність проведення рандомізованих контрольованих досліджень. Метою дослідження було визначення оптимальної швидкості виконання реабілітаційних вправ у пацієнтів з нейрогенними дисфункціями для покращення неврологічного статусу, функціональних показників та якості життя. Матеріали та методи. Дослідження проведено як рандомізоване контрольоване у період з травня по жовтень 2024 року. У ньому взяли участь 106 пацієнтів віком від сорока двох до п’ятдесяти дев’яти років із діагностованими нейрогенними дисфункціями, серед яких вегето судинна дистонія, мігрень та легка черепно мозкова травма. Учасників випадковим чином розподілено на три групи залежно від швидкості виконання вправ: повільна, помірна та швидка. Реабілітаційна програма тривала дванадцять тижнів під наглядом фахівців з фізичної терапії. Ефективність оцінювали за допомогою модифікованої шкали Ашворта, шкали рівноваги Берга, мануального м’язового тестування, шкали SARA, опитувальника якості життя SF 36 та візуальної аналогової шкали болю. Статистичну обробку здійснювали із застосуванням критерію Стьюдента при рівні значущості менше нуля цілих нуль п’ять сотих. Результати. Найбільш виражені позитивні зміни зафіксовано у групі помірної швидкості виконання вправ. Рівень спастичності зменшився на тридцять чотири цілих дев’ять десятих відсотка, тоді як у групі повільної швидкості зниження становило двадцять шість цілих дві десятих відсотка, а у групі швидкої дев’ятнадцять цілих п’ять десятих відсотка. Показники когнітивних функцій покращилися на двадцять сім цілих три десятих відсотка у групі помірної швидкості, що перевищувало результати інших груп. Рівновага зросла на тридцять три цілих три десятих відсотка, м’язова сила на двадцять шість цілих п’ять десятих відсотка, а показники координації достовірно покращилися. Інтенсивність болю знизилася на сорок чотири цілих одну десяту відсотка, що супроводжувалося підвищенням показників якості життя на тридцять цілих дев’ять десятих відсотка. У групах повільної та швидкої швидкості позитивна динаміка була менш вираженою. Міжгруповий аналіз підтвердив статистично значущу перевагу помірної швидкості за більшістю клінічних і функціональних критеріїв. У пацієнтів цієї групи спостерігалося більш стабільне збереження досягнутих результатів без ознак перевантаження або погіршення самопочуття. Помірний темп виконання вправ забезпечував оптимальний баланс між інтенсивністю навантаження, точністю рухів та кардіореспіраторною відповіддю, що створює сприятливі умови для активації механізмів нейропластичності та формування стійких адаптаційних змін. Отримані результати свідчать про доцільність включення швидкісного параметра як обов’язкового компонента планування реабілітаційних програм та стандартизації темпу виконання вправ відповідно до індивідуальних можливостей пацієнтів. Висновки. Швидкість виконання реабілітаційних вправ є значущим чинником впливу на результати фізичної терапії у пацієнтів з нейрогенними дисфункціями. Помірна швидкість є найбільш ефективною щодо зменшення спастичності, покращення когнітивних функцій, моторного контролю та якості життя. Отримані результати можуть бути використані при розробці клінічних протоколів фізичної терапії та персоналізованих програм реабілітації з урахуванням функціонального стану пацієнтів та їхніх індивідуальних потреб у відновленні. Додатковий аналіз підтвердив клінічну доцільність отриманих результатів та їх практичну значущість. Додатковий аналіз підтвердив клінічну доцільність отриманих результатів та їх практичну значущість.

Взаємозв’язок між розвитком рухових та вольових якостей курсантів у процесі занять різними видами рухової активності

2026-04-13T15:00:59+03:00

Мета роботи – дослідити взаємозв’язок між рівнем розвитку рухових та вольових якостей курсантів у процесі занять різними видами рухової активності. Матеріали та методи. У дослідженні, яке проводилося у 2024–2025 навчальному році, взяли участь 352 курсанти-чоловіки Національної академії внутрішніх справ (Україна, м. Київ, НАВС), які навчалися за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та «Право». Для досягнення мети дослідження ми сформували три групи курсантів: група РБ (n=54) включала курсантів, які під час навчання, окрім відвідування обов’язкових навчальних занять зі спеціальної фізичної підготовки, систематично займалися у спортивній секції з рукопашного бою під час спортивно-масової роботи (СМР) (1-й курс – 14 осіб, 2-й курс – 16 осіб, 3-й курс – 13 осіб, 4-й курс – 11 осіб); група С (n=91) містила курсантів, які, як і курсанти групи РБ, додатково у години СМР займалися спортом у секціях з кросфіту, багатоборства, спортивного орієнтування, спортивних ігор, паверліфтингу (1-й курс – 24 особи, 2-й курс – 26 осіб, 3-й курс – 23 особи, 4-й курс – 18 осіб); група К (n=207) включала курсантів, які під час навчання, відвідували лише обов’язкові навчальні заняття зі спеціальної фізичної підготовки та додатково не займалися спортом, СМР проводилася за стандартними затвердженими програмами (1-й курс – 53 особи, 2-й курс – 45 осіб, 3-й курс – 54 особи, 4-й курс – 55 осіб). Обсяг фізичного навантаження на тиждень (у годинах) у досліджуваних групах не відрізнявся. Основною змінною був зміст занять руховою активністю у кожній з груп. Критерії включення: курсанти чоловічої статі, бажання займатися тим або іншим видом спорту під час навчання (визначалося за результатами опитування на початку навчального року), відсутність протипоказань за станом здоров’я до занять спортом; критерій виключення – бажання курсанта вийти з дослідження у будь-який зручний час. Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел, тестування, психодіагностичні методи, методи математичної статистики. Для характеристики рівня розвитку рухових якостей курсантів було досліджено їх результати з бігу на 100 м (швидкісні якості), підтягування на перекладині (силові якості), з бігу на 3 км (витривалість), човникового бігу 6х100 м (прикладні рухові навички у прискореному пересуванні зі зброєю); виконання прийомів рукопашного бою (прикладні рухові навички з рукопашного бою). Для характеристики вольових якостей під час занять різними видами рухової активності було здійснено тестування курсантів за 5 методиками, які дозволили оцінити 7 показників вольових якостей: методика «Дослідження сили волі» (показник 1 – рівень сили волі); методика «Дослідження імпульсивності» (показник 2 – рівень імпульсивності); методика «Дослідження вольової саморегуляції» (показники 3, 4, 5 – рівень вольової саморегуляції, рівень наполегливості, рівень самоконтролю); методика «Самооцінювання терпіння» (показник 6 – рівень терпіння); методика «Дослідження локусу суб’єктивного контролю» (показник 7 – рівень суб’єктивного контролю). Результати. Проведені дослідження свідчать, що усі вольові якості мають достовірний зв’язок різного ступеня з рівнем розвитку рухових якостей курсантів. Високу і середню кореляцію рівня розвитку більшості вольових якостей курсантів усіх трьох груп було виявлено із показниками розвитку витривалості та прикладними руховими навичками з рукопашного бою та прискореного пересування зі зброєю. Найвищі коефіцієнти кореляції між рівнем розвитку рухових та вольових якостей виявлено у групах курсантів, які додатково займалися спортом: рукопашним боєм та іншими видами. Висновки. Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати про високу ефективність додаткових занять фізичними вправами і спортом, особливо рукопашним боєм, для розвитку як рухових, так і вольових якостей майбутніх правоохоронців, що, в цілому, сприятиме виконанню специфічних завдань їх майбутньої професійної діяльності.

Периферійна нейропатія, індукована хіміотерапією, у реабілітації в онкології: знання, діагностичні підходи та практичний досвід фізичних терапевтів

2026-04-13T15:23:54+03:00

Периферійна нейропатія, індукована хіміотерапією (ПНІХ), є одним із найбільш поширених ускладнень протипухлинного лікування, що негативно впливає на функціональний стан і якість життя онкологічних пацієнтів. Зі зростанням кількості осіб, які живуть після завершення лікування злоякісних новоутворень, проблема ПНІХ набуває особливої актуальності. Фізична терапія є важливим компонентом мультидисциплінарної реабілітації в онкології, однак її ефективність значною мірою залежить від рівня підготовки фахівців і наявності стандартизованих клінічних підходів. Мета дослідження – визначити рівень обізнаності фізичних терапевтів і фахівців реабілітаційної команди щодо ПНІХ, ідентифікувати основні бар’єри клінічної практики й оцінити готовність до професійного розвитку в галузі онкореабілітації в Україні. Матеріали та методи. Проведено добровільне анонімне онлайн-опитування 103 фізичних терапевтів і фахівців реабілітаційної команди за допомогою Google Forms. Опитувальник складався з 32 запитань, що охоплювали соціально-демографічні характеристики, професійний досвід, рівень знань щодо ПНІХ, а також застосування методів оцінювання та фізичної терапії. Аналіз даних здійснювали методами описової статистики. Результати. Лише 28,9% респондентів повністю обізнані з ПНІХ, тоді як значна частка не використовує валідовані інструменти оцінювання. Найчастіше застосовувалися терапевтичні вправи та пропріоцептивне тренування, водночас 42,2% фахівців не застосовували фізичну терапію при ПНІХ. Основними бар’єрами були нестача знань, відсутність протоколів та обмежена міждисциплінарна взаємодія. Висновки. Недостатній рівень обізнаності фахівців щодо ПНІХ в Україні обґрунтовує необхідність розвитку освітніх програм, стандартизації клінічних підходів і впровадження доказової фізичної терапії в систему онкореабілітації.