Педагогічна інноватика: сучасність та перспективи

САМОСТІЙНІ ЗАНЯТТЯ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ

2025-01-24T14:58:57+02:00

У пропонованій статті узагальнено актуальну інформацію з питань самостійної фізкультурної роботи студентів і надано методичні рекомендації щодо планування та організації ними самостійних занять з фізичної культури. Увага до цієї проблематики пов'язана із загальним низьким рівнем фізичного розвитку і фізичної працездатності сучасних українських студентів, їх недостатньою психофізичною готовністю до ефективної творчої праці. У статті звертається увага на важливі в даному контексті особистісні компетентності студента. Проведення самостійних занять не передбачає безпосередньої керівної ролі викладача, але спирається на його участь у постановці завдань, розробці комплексних програм тренування і зокрема комплексів фізичних вправ, здійснення контролю. Розглянуто переваги самостійних занять з фізичної культури студентів, їх виховне і розвиваюче значення, основні завдання, що перед ними ставляться – покращення здоров'я та загального фізичного стану, забезпечення високої навчальної активності, підвищення фізичної та розумової працездатності, розвиток фізичних якостей. Автори статті проаналізували види рухової активності і форми самостійних занять, а також різні напрями та аспекти керівництва ними, яке включає в себе визначення індивідуальних особливостей студента, мети занять, їх змісту, організації, методики та умов, засобів тренування, планування самостійної роботи, розробку комплексних програм і зокрема комплексів фізичних вправ, орієнтованих на показники конкретних індивідуальних тестувань кожного студента, дозування фізичних навантажень, здійснення самоконтролю. У комплексах фізичних вправ повинні бути вказані зміст кожної вправи або циклу, тривалість кожного циклу або частини заняття, орієнтовна кількість повторів кожної вправи, за необхідності – вправи для варіативного виконання, вказівки щодо темпу виконання і режиму дихання.

РІВЕНЬ АДАПТАЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ ОРГАНІЗМУ СПОРТСМЕНІВ – ФУТЗАЛІСТІВ ПІД ВПЛИВОМ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

2025-01-24T15:09:21+02:00

Мета дослідження. Вивчити рівень адаптаційного напруження організму під впливом фізичного навантаження у юних спортсменів – футзалістів віком 15–16 років та у одноліток які не займаються футзалом. Методи дослідження. У дослідженні приймали участь юні спортсмени-футзалісти Акедемії футзалу м. Ужгород, віком 15–16 років (15,67±0,08 років), та група однолітків які не займаються футзалом (15,53±0,08 років). Були проведені дослідження рівня адаптаційного напруження у юних спортсменів-футзалістів віком 15–16 років, та у однолітків які не займаються футзалом. Результати. Встановлено вірогідне зростання абсолютної кількості і відносної кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів, підвищується абсолютна і відносна кількість еозинофільних гранулоцитів; абсолютна (на 15,15%) і відносна (на 13,88%) кількість моноцитів. У спортсменів-футзалістів віком 14–16 років нормальний тип швидкості зсідання еритроцитів на відміну від неспортсменів-футзалістів, де цей показник знаходиться у прискореному типі і він вищий (Р >0,05). Висновки. Результати дослідження встановлених індивідуалізації адаптаційних процесів у спортсменів-футзалістів демонструють позитивний вплив фізичних навантажень на адаптаційні процеси. За цих умов у хлопців– футзалістів формується рівень підвищенної активації адаптаційних процесів, що позитивно впливає на стан здоров’я футзалістів.

ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ГІМНАСТИКИ НА ЗАНЯТТЯХ З ПЛАВАННЯ З ДІТЬМИ 9–11 РОКІВ

2025-01-24T15:20:16+02:00

У статті проаналізовано вплив фізкультурно-оздоровчих занять з плавання, поєднаних із елементами гімнастики, як ефективного засобу фізичного розвитку для школярів 9–11 років. Окрім цього, обговорюються проблеми здоров'я дітей раннього та молодшого шкільного віку, надаються результати аналізу їхніх функціональних можливостей, що є важливим для формування адекватних фізичних навантажень. Дослідження містить огляд наукових праць, присвячених методикам викладання та навчання плаванню з елементами гімнастики. Зокрема, вивчено сучасні підходи до складання оздоровчих програм, які містять рекомендації щодо інтеграції цих видів активності в навчальний процес. Такі програми сприяють розвитку загальної фізичної підготовки, координації рухів, зміцненню опорно-рухового апарату, а також поліпшують функціональні можливості дитячого організму. Розкрито, що оздоровчий вплив плавання на молодших школярів виявляє, що систематичні заняття плаванням сприяють покращенню роботи серцево-судинної, дихальної, м’язової, опорно-рухової та нервової систем. Завдяки водним вправам розвиваються основні фізичні якості, зокрема: витривалість – базова фізична якість, яка забезпечує загальну функціональну стійкість організму до фізичних навантажень. Вона поділяється на: загальну витривалість, що підвищує здатність організму тривалий час виконувати помірну роботу без надмірної втоми; швидкісну витривалість, яка відповідає за здатність підтримувати високий темп виконання вправ; координаційну витривалість, що пов'язана зі здатністю точно та ритмічно виконувати рухи навіть у складних умовах. Проаналізовано, що заняття плаванням у поєднанні із елементами гімнастики ефективно розвивають ці види витривалості. Гімнастичні вправи допомагають опанувати правильні техніки рухів і забезпечують підготовку до навантажень під час плавання. Оздоровчий вплив цього підходу значною мірою залежить від дотримання техніки безпеки, санітарно-гігієнічних норм і методичних рекомендацій, що забезпечують комфорт і безпеку дітей під час занять. Визначено, що для дітей 9–11 років провідною формою оздоровчого процесу є вправи у воді із елементами гімнастики. У зв'язку з цим особливе місце в методиці освоєння плавальних рухів дітей займають вправи гімнастичного характеру у воді. Вправи дають змогу за рахунок позитивних емоцій швидше освоїтися у воді, знижують рівень скутості, стресу.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЦІЛІСНОГО ПОСТРІЛУ У СТРІЛЕЦЬКОМУ ХОРТИНГУ

2025-01-24T15:31:58+02:00

Актуальність полягає у систематизації знань щодо деяких технічних особливостей у стрілецькому хортингу як нового виду стрілецького спорту, оскільки інформації в українському сегменті в мережі інтернет обмаль з цього напрямку. Мета роботи – висвітлити особливості виконання елменетів цілісного пострілу у стрілецькому хортигу. Сьогодні існує велика кількість стрілецьких видів спорту та дисциплін, які є частиною олімпійських, неолімпійських та навіть традиційних видів спорту. Крім того, вони функціонують як окрема спортивна дисципліна, наприклад стрільба кульова, чи компонента багатобортсв (біатлон). У статті запропоновано наступна авторська дефініція стрілецького спорту: стрілецький спорт – це група видів спорту, де регламентовано використовується спортивна зброя. Розроблено схему системи класифікації стрілецького спорту із врахуванням особливостей структури рухових дій, де стрілецький хортинг належить до динамічного виду самостійних дисциплін. Виявлено, що структура цілісного пострілу у стрілецькому хортингу така сама як і в інших стрілецьких видах спорту. Встановлено, що елементами структури цілісного пострілу є: стійка, утримання зброї (затиск зброї), прицілювання, дихання та обробка спускового гачка (постріл). Виявлено, що в стрілецькому хортингу використовують такі початкові положення: фронтальна, тактична (бойова), вівера, чемпена, для стрільби однією рукою та для самооборони. Найпопулярнішими є фронтальна стійка та вівера, які рахуються базовими стійками. Особливістю набуття стійок у стрілецькому хортингу є видозміна базових стійок шляхом зміщення центру маси тіла. Набуття цих навичок має на меті навчити стрільця виконувати постріл з максимально безпечного положення, що дозволить більш ефективно підготувати спортсмена або військовослужбовця до ведення реальних бойових дій.

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ СТУДЕНТІВ

2025-01-24T14:42:02+02:00

В останнє десятиліття ХХ століття і на початку ХХІ століття змінилося ставлення до сприйняття дозвілля, як у суспільстві, так і в науковому середовищі. Дозвілля стали розглядати як самостійне явище в житті людини, на відміну від попередніх досліджень. Звернення до цієї проблеми не є випадковим, оскільки студентська молодь є однією з найактивніших соціальних груп людей, яка найбільш сприйнятлива до соціальних, економічних, соціальних і культурних інновацій. Проблема дозвілля розглядається вченими давно, пропонувалися різні трактування цього явища. Розмежовуються поняття «дозвілля» і «вільний час». Зроблено спробу проаналізувати, які заняття у вільний час є кращими для студентів, як вони воліють проводити свій вільний час наодинці чи в компанії друзів. Представлені за результатами анкетування студентів емпіричні дані дозволяють виявити ступінь поширеності серед молоді окремих способів проведення позанавчального часу та визначити структуру вільного часу студентів. Автори дійшли висновку, що у дозвіллі студентів переважає неорганізований вільний час, що дозвіллєва інфраструктура міста використовується слабо, а дозвілля є спонтанним, реалізованим переважно у віртуальній реальності з тенденцією до споживання, а не до розвитку та творення. Свій вільний час студенти проводять переважно з друзями або вдома, а культурне середовище студентів використовується слабо. Схильності молоді до самовдосконалення немає, лише менша частина відвідує заклади культури, що можна пояснити браком часу. Значна частина студентів бачить на дозвіллі можливість реалізації моделі поведінки на основі вільного вибору особистості. У статті наведено приклади педагогічних технологій, які використовуються в курсі «Провайдинг освітних технологій» модуль Педагогіка дозвілля. Обґрунтовано необхідність пошуку нових форм організації вільного часу студентів в умовах глобалізації інформаційного простору. Значна увага приділяється інноваційним заходам щодо стимулювання розвитку творчого середовища та підтримки студентської ініціативи з метою формування активної життєвої позиції.

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ

2025-01-24T14:50:18+02:00

У статті проаналізовано проблему використання інновацій у професійно-мовленнєвій діяльності майбутніх вихователів як важливого ресурсу досягнення педагогічних цілей, ефективного засобу розвитку мовлення, забезпечення ефективності процесу комунікації та мовленнєвої взаємодії з дітьми. Підкреслено важливість ряду законодавчих, правових документів: Стандарту вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем підготовки здобувачів спеціальності 012 «Дошкільна освіта», Державного стандарту дошкільної освіти, професійного стандарту «Вихователь закладу дошкільної освіти», Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності у сфері освіти, прийняття яких обумовлено модернізацією змісту дошкільної освіти, що в свою чергу вимагає вивчення та засвоєння здобувачами освіти змісту інноваційних технологій як значущого компонента власної професійної діяльності, усвідомленого використання сучасних методик в подальшій роботі, розуміння їх потенціалу та на цій основі вдосконалення процесу формування комунікативно-мовленнєвих умінь дітей дошкільного віку та навчання мови. Вказано, що реалізація основних положень нормативних документів дошкільної освіти потребує від майбутніх вихователів знання інноваційних технологій та впровадження нововведень в практику роботи закладів дошкільної освіти, уміння аналізувати новаторський педагогічний досвід та результати сучасних наукових досліджень. Проаналізовано погляди науковців з даної проблеми, уточнено сутність понять «професійно-мовленнєва діяльність», «інноваційні педагогічні технології», «інновація». Акцентовано увагу на тому, що застосування інновацій зумовлює пошуковий характер професійно-мовленнєвої діяльності, виступає умовою продуктивного вирішення завдань розвитку мовлення дітей дошкільного віку та здійснення комунікації. Підкреслено важливість компетентнісного, цілісного підходів до професійної підготовки майбутніх вихователів, які базуються на поєднанні взаємозалежних структурних компонентів: мотиваційно-ціннісного, когнітивно-змістового, діяльнісного і утворюють єдину систему, що уможливлює успішне втілення новаторських практик у професійно-мовленнєвій діяльності. Здійснено характеристику окремих інноваційних технологій, інтерактивних методів та прийомів, що забезпечують комплексний вплив на розвиток мовлення дітей дошкільного віку. Обґрунтовано необхідність активного впровадження інновацій у практику роботи майбутніх вихователів як необхідної умови професійного вдосконалення та підвищення якості професійно-мовленнєвої діяльності, здатності до професійно-мовленнєвого спілкування з дітьми.

ІНТЕГРАЦІЯ КРЕАТИВНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ У НАВЧАЛЬНІ ПЛАНИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ IT-СПЕЦІАЛІСТІВ

2025-01-24T12:50:22+02:00

Стаття досліджує інтеграцію креативності та інновацій у навчальні програми для підготовки ІТ-спеціалістів, підкреслюючи їхнє важливе значення у освітньому процесі. Завдяки постійному розвитку інформаційних технологій, вимоги до освіти в галузі ІТ суттєво впливають на структуру та зміст освітніх програм. Ефективна інтеграція креативних та інноваційних підходів безпосередньо пов'язана з підвищенням здатностей студентів до критичного аналізу, моделювання та розвитку компетенцій, які є життєво важливими для сучасних ІТ-професій. Автор наголошує на необхідності включення передових педагогічних методів, які сприяють розвитку креативного мислення та інновацій у рамках академічних програм. Швидка цифровізація освіти та постійне оновлення технологій ставлять перед освітянами виклик готувати професіоналів, здатних швидко навчатися та адаптуватися в динамічному цифровому середовищі. Запропоновані методики включають проектне навчання, роботу з кейсами та участь у групових обговореннях, які не лише допомагають студентам зрозуміти складні ІТ-процеси, але й розвивають важливі комунікативні навички та готують їх до майбутньої професійної діяльності. Значення креативності та здатності до ефективного вирішення проблем у професійному зростанні не може бути недооцінене. У висновку підкреслюється, що комплексний розвиток цих навичок має ключове значення для формування ефективних ІТ-фахівців, здатних працювати в швидкозмінному технологічному світі. Освітній підхід, що поєднує теорію з практикою, виявляється вирішальним у підготовці студентів до успішної кар'єри в галузі комп'ютерних наук. Особливий акцент робиться на залученні студентів до реальних проектів, що не тільки підвищує їх мотивацію, але й забезпечує глибше розуміння практичного застосування навчених навичок. Завершальна частина статті наголошує на необхідності продовження досліджень у цій сфері, оскільки швидкі технологічні зміни вимагають адаптації освітніх методів та підготовки майбутніх фахівців, здатних ефективно вирішувати сучасні та майбутні виклики в галузі ІТ. Важливим є створення таких навчальних програм, які будуть регулярно оновлюватися відповідно до останніх технологічних досягнень та ринкових потреб, а також навчання студентів вмінню швидко навчатися та інноваційно мислити. Такий підхід у освіті дозволить підготувати кваліфікованих фахівців, здатних до креативного мислення та розв'язання складних проблем, які можуть виникати в сучасному динамічному та непередбачуваному світі комп'ютерних технологій.

СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

2025-01-24T12:55:35+02:00

Статтю присвячено проблемі інноваційної педагогічної діяльності, котра сьогодні є необхідною складовою освітнього процесу. Виявлено, що для її реалізації вчителеві необхідно оволодіти інноваційним потенціалом – спроможністю корегувати, оновлювати та підлаштовувати освітню практику до вимог соціуму та потреб учнів. Мета дослідження: охарактеризувати компоненти інноваційного потенціалу вчителя та окреслити можливості його розвитку під час підготовки майбутніх фахівців у педагогічних закладах вищої освіти. У роботі використовувалися методи аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення теоретичних знань, представлених у науковій психолого-педагогічній літературі. З’ясовано, що інноваційна діяльність педагога має орієнтуватися на інтеграцію, диференціацію, індивідуалізацію, демократизацію освітнього процесу. Обґрунтовано, що для її реалізації вчителеві варто усвідомити необхідність використання новацій, знати їхній зміст, спрямовувати зусилля на оволодіння потрібними вміннями та навичками та бути готовим до професії. Визначено, що сутність інноваційного потенціалу сучасного вчителя характеризується сукупністю його ресурсів та здатностей по новому втілювати існуючі педагогічні підходи, апробовувати технології, продукувати нові ідеї, змінюючи та покращуючи освітню практику задля досягнення якісних результатів. Зазначено, що його складовими є творчість, відкритість, інноваційність, освіченість та вихованість, потреба і бажання вдосконалюватися. Наголошено на необхідності орієнтації підготовки майбутніх вчителів на формування і розвиток у них інтересу до освітньої діяльності; навичок та вмінь визначати «нові» актуальні освітні завдання, по новому раціонально організувати навчання й виховання; розширення уявлень про дієві освітні технології; поглиблення здатності корегувати освітній процес, враховуючи традиції та сучасні запити тощо.

ШКІЛЬНА ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТА: ХАРАКТЕРИСТИКА БАЗОВИХ ПОНЯТЬ

2025-01-24T14:00:14+02:00

У статті окреслено специфіку української літератури як навчального предмета в сучасних реаліях. Автором закцентовано увагу на те, що літературна освіта у системі навчання у базовій школі, спрямована на розвиток інтелектуальної та емоційної сфер кожного здобувача освіти, дає змогу пізнавати навколишній світ через світ художньої книжки, збагачує знаннями, формує людяне ставлення до дійсності та виховує, стає першоосновою для розвитку та навиків комунікації, естетичного почуття. Висвітлено мету літературної освіти, яка полягає в залученні учнів до мистецтва читання, ознайомлення з видатними творами національної і світової літератури, а зміст літературної освіти базується на художньо-естетичному, літературознавчому, логічному принципах. Літературна освіта – це безперервний навчальний процес, яким передбачається оволодіння мистецтвом слова, формування естетичних і художніх смаків людини. Одним з основних принципів літературної освіти є усвідомлення окремих творів, їх образного світу в контексті культури, як єдиного тексту. На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури конкретизовано сутність понять «літературна освіта», «реформування», «тенденції розвитку шкільної літературної освіти». Зокрема в контексті дослідження дефініція «література освіта» трактується як безперервний навчальний процес, яким передбачається оволодіння мистецтвом слова, формування естетичних і художніх смаків людини. Реформування це процес змін, які частіше всього ініціюються «згори» й мають конкретну подальшу реалізацію в освітній політиці. Тенденції розвитку літературної освіти вбачаємо в оновленні змісту навчальних програм, синтезуванні вивчення творів класиків та сучасників, використаннні інноваційних технологій навчання, зокрема, інтерактивних, ІКТ, методів поєктів, психологізації освітнього процесу.

ЛЕКЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: СУЧАСНИЙ ВИМІР

2025-01-24T14:11:51+02:00

У статті розглянуто сучасні підходи до організації та проведення лекцій у закладі вищої освіти. З’ясовано сучасні підходи педагогів до цієї проблеми, виокремлено її види та структуру. Вченими сформулювалася думка, що сучасна лекція має проводитися на засадах проблемності, діалогічного спілкування, активізації мисленнєво-мовленнєвої діяльності студентів. З-поміж їх видів вказано на традиційні та інноваційні (лекція-бесіда з постановкою проблемних запитань; лекція з мікровикладанням студентів та інші). Метою статті є з’ясування сучасних підходів до організації лекції у закладі вищої освіти. Дослідження щодо організації лекцій у закладі вищої освіти розглядалося за двома напрямами: введення у структуру традиційних лекцій інноваційних методів навчання та розробка нових її типів. Автором наголошено, що у процесі їх підготовки необхідно врахувати: форму здобуття освіти (денна, заочна, дистанційна); студентський склад; сучасні інноваційні тенденції у розвитку освіти; специфіку Освітньо-професійної програми підготовки майбутнього фахівця, що забезпечує реалізацію складових професійної компетентності з навчальної дисципліни. Виокремлено функції сучасної лекції: 1)інформаційно-пізнавальна (донесення сучасних тенденцій у розвитку вищої освіти, науки в Україні та за кордоном; виокремлення кола питань для формування фахових компетентностей); систематизуюча (побудова у логічній послідовності та взаємозв’язку матеріалу змістових модулів з дисципліни); мотиваційне забезпечення освітньої діяльності (спрямованість на розвиток у майбутнього фахівця внутрішньої та зовнішньої мотивації); розвивальна (стимулювання до аналізу та узагальнення одержаної інформації, виокремлення питань, що потребують дослідження); виховуюча (підготовка сучасного фахівця з креативним мисленням, здатним діяти в конкурентному середовищі; національно-мовленнєвої особистості із сформованими демократичними та морально-етичними цінностями). Автором проілюстровано застосування інноваційних методів навчання у процесі проведення тематичної лекції за її структурними частинами (методи: прогнозування, дослідницько-творчий, бібліографічного пошуку; дискусії, «Займи позицію», «гронування» та інші). Кожен із означених методів містить алгоритм їх застосування. Наголошено на особливостях проведення лекції-інсерт, лекції у квазіпрофесійному середовищі.

КРИТЕРІАЛЬНО-РІВНЕВА СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИМОГ

2025-01-24T14:19:41+02:00

Сучасна реформа в освітній галузі вимагає професійну підготовку фахівців здатних адаптуватися до змін у суспільстві. У статті проаналізовано основні аспекти професійної підготовки учителів природничої освітньої галузі в контексті сучасних освітніх вимог. На основі проведеного дослідження розроблено критеріально-рівневу структуру професійної готовності майбутніх фахівців, яка охоплює ключові компоненти, відповідні критерії, складові компетентностей та рівні сформованості. Пропонована структура забезпечує комплексну оцінку готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності, системно розподіляючи ключові компетентності за такими компонентами: когнітивний, мотиваційно-емоційний, здоров’язбережувальний, соціально-культурний, рефлексивно-аналітичний та професійно-діяльнісний. Для кожного компонента визначено відповідні критерії (інтелектуально-пізнавальний, ціннісно-мотиваційний, саногенний, міжкультурно-комунікативний, адаптивний, професійний) і рівні сформованості (початковий, фундаментальний, компетентний, професійний), що обґрунтовуються на показниках професійної готовності вчителя, таких як: здатність, знання, уміння, навички, комунікабельність, відповідальність, автономність тощо. Акцентовано увагу на важливості впровадження інноваційних підходів, сучасних технологій і методів навчання у професійну діяльність учителя природничої освітньої галузі. Зосереджено увагу на інтеграції міжпредметних зв’язків і застосування практико-орієнтованих завдань, які посилюють компетентнісний підхід до освітнього процесу. Доведено, що підготовка майбутніх учителів природничої освітньої галузі сприяє не лише формуванню професійної готовності до інноваційної діяльності, але й розвитку здатності до безперервного самовдосконалення.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ КОРЕКЦІЇ РОЗВИТКУ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

2025-01-24T14:28:06+02:00

У статті досліджено окремі питання корекції розвитку дітей з порушеннями інтелекту на уроках трудового навчання. Підкреслено необхідність формування в школярів з інтелектуальною недостатністю таких необхідних вмінь та навичок як усвідомлення завдання, планування діяльності, самоконтроль та самооцінка. Розглянуто етапи планування, види самоконтролю. Зазначено, що з метою корекції розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями вчитель має проводити корекційну роботу системно та цілеспрямовано. Крім висвітлення питань корекції інтелектуальної сфери, стаття торкається можливостей уроків трудового навчання для стимуляції розвитку загальної та дрібної моторики. Зазначено доцільність використання з цією метою сучасних засобів художньої праці (вироби із бісеру, природніх матеріалів, специфічні вироби з паперу, квітникарство, писанкарство, лозоплетіння тощо).

РОЗВИТОК УСНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У КЛАСАХ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ

2025-01-24T14:36:15+02:00

У статті розглядаються актуальні питання розвитку усного мовлення учнів у класі з інклюзивним навчанням. З’ясовано підходи вчених щодо означеної проблеми. Вказується на важливості знань сучасних методів навчання, уміння адаптувати освітній процес до індивідуальних потреб учнів, на розуміння психологічних особливостей дітей, які мають порушення мовлення. Наголошено, що учні з особливими освітніми потребами є учасниками освітнього процесу, тому добірка завдань учителем, асистентом учителя для розвитку усного мовлення молодших школярів має бути диференційованою. Підкреслено, що Державний стандарт початкової освіти мовно-літературної освітньої галузі, Типові освітні програми спрямовують освітню діяльність учнів на формування комунікативних умінь. Змістові лінії «Взаємодіємо усно», «Взаємодіємо письмово», «Досліджуємо мовні явища», «Досліджуємо медіа» та інші передбачають розвиток зв’язного мовлення учнів за різними напрямами, включаючи й оволодіння мовними компетенціями. Вони взаємопов’язані й у сукупності сприяють формуванню усного діалогічного та монологічного мовлення. Метою статті є: з’ясування сучасних підходів до розвитку усного зв’язного мовлення учнів у класах з інклюзивним навчанням. Рекомендуються етапи розвитку усного мовлення та методи, прийоми навчання: пропедевтичний (методи та прийоми формування вимовних та лексичних умінь); конструктивно-творчий (методи конструювання словосполучень, речень); текстотворчий (імітативні, творчо-продуктивні, комунікативні методи). З-поміж методів й прийомів виокремлено такі: розгортання чи згортання речень, «скрайбінг» (складання речення із графічним зображенням), «гронування» (добір слів-асоціацій до ключового), «кубування», «моя позиція», дидактичні ігри; прийоми, що спрямовані на аналітико-синтетичні дії: тематичне складання речень, побудова за початком, поширення речення другорядними членами, редагування словосполучення, речення, деформованого речення, дослідження конкретного мовного явища та інші. Сформульовано особливості методичної роботи щодо розвитку усного мовлення у класах з інклюзивним навчанням: взаємозв’язок етапів та методів навчання; співпраця асистента вчителя й учителя з розвитку усного мовлення учнів; індивідуальна спрямованість розвитку мовлення дитини з ООП; розробка корекційно-розвиткових вправ та завдань; застосування сучасних засобів навчання (мультимедійні технології; слова-підказки, ілюстрації, взірці текстів, використання мнемотехніки як методу запам’ятовування для учня з ООП). Увагу закцентовано на ігрових методах навчання, наведено окремі із них.