Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія

ДОПОВНЕННЯ ДО БРІОФЛОРИ НПП «СИНЕВИР» (УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ)

2026-06-02T07:27:32+03:00

Мохоподібні НПП «Синевир» ще недостатньо вивчені. Станом на 2016 рік в бріофлорі парку було відомо лише 210 видів. З метою доповнення цього списку в 2025 р. провадилось дослідження мохоподібних в околицях сіл Синевир, Синевирська Поляна, Колочава, Мерешор. Обстежено букові, ялицево-ялинові ліси, вільшняки, болота, відслонення каміння біля потоків, фортифікаційні споруди «Лінії Арпада». В результаті опрацювання зібраного матеріалу і врахування даних попередніх років виявлено 46 нових видів. В систематичному відношенні це переважно представники родин Orthotrichaceae (7 видів), Neckeraceae (6), Sphagnaceae, Pottiaceae, Bryaceae, Amblystegiaceae (кожна по 4 види), Mniaceae і Brachytheciaceae (по 3); решта 10 родин містить по 1-2 види. З охоронюваних мохів у парку тепер відомо п’ять видів, що увійшли до міжнародних природоохоронних переліків: Dicranum viride (Sull. & Lesq.) Lindb., занесений до Додатку I Бернської конвенції, а також Brachythecium geheebii Milde, Hamatocaulis vernicosus (Mitt.) Hedenas, Tomentypnum nitens (Hedw.) Loeske та Porella arboris-vitae (With.) Grolle, включені до Червоного списку мохоподібних Європи. Рідкісні види виявлені на сфагновому болоті (Tomentypnum nitens (Hedw.) Loeske), біля мінерального джерела (Pohlia melanodon (Brid.) A.J. Shaw і Didymodon tophaceus (Brid.) Lisa) і в рудеральних місцях (Bryum dichotomum Hedw. і Imbrybryum alpinum (Huds. ex With.) N.Pedersen). Підтверджено також зростання в парку раритетного Neckera pumila Hedw. З урахуванням даного доповнення в бріофлорі НПП «Синевир» тепер відомо 256 видів.

СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕННЯ АРАНЕО- ТА ЕНТОМОФАУНИ НПП «СИНЬОГОРА» (ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ, УКРАЇНА)

2026-06-02T07:40:23+03:00

У роботі узагальнено відомості про різноманіття павуків (Arachnida: Araneae) і комах (Insecta) національного природного парку «Синьогора», розташованого в центральній та найвищій частині гірського масиву Ґорґани Українських Карпат (Івано-Франківська область, Україна). Зроблено короткий нарис історії досліджень аранео- та ентомофауни території НПП та проаналізовано стан вивченості обраних груп членистоногих. Підсумовано інформацію про види, які включені до природоохоронних списків міжнародного, національного та регіонального рівнів. Таксономічний перелік павуків і комах створений на підставі неопублікованих даних про матеріали, представлені у зборах і колекціях авторів, узагальнення інформації з публікацій та наявних у Парку наукових звітів і щорічних Літописів природи, а також відомостей, розташованих на онлайн-ресурсах про біорізноманіття (UkrBIN, iNaturalist, “Biodiversity of Ukraine”). Для кожного виду вказані відповідні джерела, за якими його включено до списку, а також (за наявності) охоронний статус і критичні зауваження авторів. Станом на 2025 рік з НПП «Синьогора» відомо 177 видів з 24 родин павуків та 1300 видів зі 142 родин і 14 рядів комах. Серед них 51 вид має природоохоронний статус. У тому числі, 16 видів комах охороняються на національному рівні та занесені до чинної редакції Червоної книги України (2021); 42 види перебувають під охороною на регіональному рівні, у тому числі 17 видів павуків включені до Червоного списку павуків Карпат (Gajdoš et al., 2014), а 26 видів комах – до Червоної книги Українських Карпат (2011). 5 видів мають міжнародний охоронний статус і включені до охоронних списків Бернської конвенції (Додаток ІІ і Резолюція № 6). Представлений таксономічний список не претендує на повноту, але є основою для подальшої інвентаризації та моніторингу різноманіття членистоногих, а також ведення кадастру заповідної території й охорони природних комплексів НПП «Синьогора». Подальші дослідження Парку мають бути зосереджені на вивченні слабо досліджених груп безхребетних, уточненні та розширенні інвентаризації оселищ, проведенні довготривалого моніторингу та аналізу структури угруповань безхребетних.

МОХОВА РОСЛИННІСТЬ КСЕРОТЕРМНОЇ ДІБРОВИ СОРОЧОЇ ГОРИ (МУКАЧЕВО, ЗАКАРПАТСЬКА РІВНИНА)

2026-06-02T08:18:40+03:00

Досліджено таксономічне та синтаксономічне бріорізноманіття ксеротермних дібров Закарпатської рівнини на прикладі Сорочої гори (м. Мукачево). Встановлено, що моховий покрив досліджуваного лісового масиву представлений 46-ма видами 36-ти родів 19-ти родин 2 відділів: Marchantiophyta та Bryophyta, які бріоценотично розподілені між 15 асоціаціями 6 союзів 5-х класів бореально- та неморально-лісової, а також наскельної мохової рослинності. Локальною специфікою мохового покриву ксеротермних дібров класу Quercetea pubescentis у Вулканічних Карпатах є панування епіфітної аеро-геліофільній теплолюбної рослинності класу Frullanio dilatatae-Leucodontetea sciuroidis з високою часткою подушкових мохів родин Pottiaceae та Orthotrichaceae, яка топічно прив’язана до стовбурів живих, насамперед – старих дерев. Епілітна рослинність класу Ctenidietea mollusci, яка у рамах свого ареалу трапляється головно на виходах вапняків, доломітів та мергелів, в умовах Вигорлат-Гутинського пасма синекологічно пов’язана із безкар-бонатними вулканічними породами (андезитами). Сигнальна складова мохової рослинності досліджуваної термофільної діброви представлена 20-ма видами, бріосоціологічно приуроченими до 5-ти асоціацій 3-х союзів 2-х класів. Більша частина індикаторних видів (55,0 %) належить аеро-геліофільній рослинності класу Frullanio dilatatae-Leucodontetea sciuroidis, що за своїми екологічними преференціями найкраще відповідає умовам розріджених світлих дібров, які добре прогріваються. Цей тип епіфітної рослинності може вважатись пануючим (ключовим) в межах передгірського висотного поясу Вулканічних Карпат та підпорядкованим інтразональній фанерогамній рослинності союзу Quercion pubescenti-petraeae класу Quercetea pubescentis. Гумі-мезофільна сціофільна рослинність класу Neckeretea complanatae представлена лише слабко- та середньочутливими до антропогенного впливу сигнальними видами (45,0%), тоді як високочутливі види, притаманні старовіковим лісам та пралісам відсутні. Усі індикаторні види пов’язані зі специфічним середовищем проживання – корою живих дерев, що підкреслює важливе індикаторне значення епіфітної рослинності в межах неморально-лісових широтних та висотних зон.

ЇЖАКИ-СИНАНТРОПИ: ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ, БІОЛОГІЇ, ПОВЕДІНКИ ТА ОХОРОНИ В УМОВАХ ВЕЛИКОГО МІСТА (НА ПРИКЛАДІ КИЄВА)

2026-06-02T08:35:30+03:00

Розглянуто особливості існування синантропної популяції їжака білочеревого (Erinaceus roumanicus Martin, 1838) в умовах Київського мегаполіса, з увагою до виживання в усьому градієнті умов – від решток природних комплексів до селітебних зон. Описано особливості просторового розподілу, вибору сховищ, сезонної активності, харчування. Показано, що їжаки в умовах міста вимушено консумують антропогенні корми, часто живляться біля смітників, підбирають загиблих біля доріг тварин. З природних кормів надають перевагу (за наявності) великорозмірним комахам, аннелідам і молюскам, поїдають також ягоди, проте нерідко такі корми є сезонними і тому не є постійною поживою. Показано значний рівень залучення популяції міської їжаків у живленні кліщів (Ixodes) і ймовірно високу роль у поширенні бореліозу. Розглянуто й проаналізовано впливи факторів вразливості, включно з загибеллю тварин при подоланні фрагментованого простору (автодороги, бордюри біля будинків і доріг), а також наявність і доступність потенційних сховищ, придатних для літнього перебування і надто зимівлі. Сумарно набір факторів існування їжаків у містах є негативним, проте життєздатна популяція дотепер утримується. Численні випадки отримання на реабілітацію молодих їжаків, що стали сиротами або жертвами інших колізій, дозволили набути корисний досвід з утримання і вигодовування, а також важливі дані про поведінку тварин: рухову активність, маркування території, маніпуляції з запахами. Розглянуто засади введення їжаків у види-символи охорони природи у містах, з аналізом різних форм ефективної соціальної активності. Серед ефективних заходів – проведення фотоконкурсів, створення реабілітаційних груп і центрів, заходи з підтримки популяції.

ВМІСТ ПІГМЕНТІВ У ЛИСТКАХ ДЕКОРАТИВНИХ ЗЛАКІВ В УМОВАХ СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

2026-06-02T08:54:08+03:00

У роботі наведено результати досліджень рівня хлорофілів та каротиноїдів у листках декоративних злаків (Festuca ovina L., Miskantus sinensis Anderss) в степовій зоні України у відповідь на посушливі умови зростання. Встановлено, що вміст основних фотосинтетичних пігментів у F. ovina і M. sinensis видоспецифічно змінювався протягом сезону, залежно від фази вегетації і погодних умов. Недостатній рівень зволоження суттєвіше впливав на кількість пігментів у листках обох видів, що підтверджується високими кореляційними коефіцієнтами, а сила зв’язку з часом міцнішала. Показано, що на початкових етапах онтогенезу концентрації хлорофілів а і b та загальних каротиноїдів у досліджуваних декоративних злаків були практично однаковими. Хоча F. ovina вважається досить посухостійкою рослиною, вона гостріше реагувала на довготривалу дію посухи протягом вегетаційного періоду, порівняно з M. sinensis, про що свідчило поступове відчутне зниження в її листках вмісту хлорофілів (від 1,3 раза у фазу масового цвітіння до 2,5 раза наприкінці вегетації) та каротиноїдів (у 1,1 та 1,3 раза менше, відносно початку вегетації), які витрачалися на нівелювання негативних наслідків від стресового впливу. У результаті, майже вдвічі знижувалося співвідношення хлорофіли/каротиноїди і порушувалася збалансованість між кількістю поглинутої пігментами світлової енергії та ефективністю її використання у фотосинтетичних реакціях. У рослин M. sinensis високі температури та недостатність зволоження у фазу масового цвітіння індукували запуск захисних реакцій у клітинах: незначне зростання рівня хлорофілів а і b та збільшення у 1,12 раза співвідношення хлорофіли/каротиноїди. Тоді як тривала дія хронічної посухи аж до фази завершення вегетації (з червня по жовтень 2024 р.) у виду спричиняла зниження у 1,4 раза кількості хлорофілів та в 1,3 раза показника співвідношення хлорофілів до каротиноїдів. Встановлене показало, що адаптивні реакції основних фотосинтетичних пігментів у листках M. sinensis проявлялися залежно від тривалості стресової дії абіотичних факторів, аж до появи симптомів окиснювального стресу.

ГЕНОМНІ ПІДХОДИ ДО МОНІТОРИНГУ МІКРОБІОМІВ ВЕТЛЕНДІВ ТА ОЗЕР

2026-06-02T09:19:40+03:00

Екологічна метагеноміка змінює підходи до моніторингу водних об’єктів (озер, водосховищ, річок) і ветлендів шляхом прямого аналізу ДНК і РНК безпосередньо з води та донних відкладів. Мікроорганізми (в т.ч. бактерії, одноклітинні водорості, гриби) швидко реагують на екологічні, гідрологічні та лімнологічні зміни довкілля (швидкість течії, коливання рівня води, накопичення неорганічних і органічних речовин, температурні зсуви тощо), що дозволяє їм виступати індикаторами ранніх сигналів змін в екосистемі. Цей огляд присвячений практичним аспектам прісноводної метагеноміки бактеріопланктону, зокрема можливостям використання портативного нанопорового секвенування довгочитів (довгих рідів, long-read nanopore sequencing) для забезпечення моніторингу безпосередньо у польових умовах. У роботі узагальнено практичні варіанти моніторингу прісних водойм з акцентом на портативній технології секвенування Oxford Nanopore (ONT). Ця технологія дозволяє впроваджувати робочі процеси в режимі близькому до реального часу безпосередньо на місцях відбору проб, а також проводити повнорозмірне профілювання 16S рРНК для підвищення точності таксономічної ідентифікації. Порівняно дві взаємодоповнювальні стратегії: рутинне ампліконне профілювання, яке є дешевшим й зручним для частого відбору проб та шотґан-метагеноміку (shotgun-metagenomics) – дорожчий, але більш інформативний для функціональної інтерпретації метод. Прагматична модель моніторингу полягає у використанні ампліконів для базового спостереження та переході до шотґан (дробового, shotgun) або цільового функціонального аналізу, якщо проби відхиляються від базових показників. Інтерпретація структурована на трьох рівнях: (1) склад угруповання, (2) функціональний потенціал і (3) розуміння процесів та прогнозування. Варто наголосити, що надійність висновків залежить від плану-дизайну відбору проб, узгодженого із гідрологічною зв’язаністю і структурою оселищ, а також повторюваністю у просторі та часі. Оскільки 16S-таблиці зазвичай є композиційними (відносними), обговорюються статистичні практики, які зменшують ризик хибних сигналів (наприклад, уникнення рутинної розрідженості (рарефакції, rarefaction) та використання методів, що враховують композиційну природу даних, а також підкреслюється цінність додавання абсолютної шкали, де це можливо. Нарешті, на прикладі гідрологічного континуума на градації озеро-ветленд між оз. Балатон і прилеглим ветлендом Кіш-Балатон в Угорщині окреслено потенційні індикатори, які дозволяють відрізняти стабільний стан ядра мікробіому від локальних переходів та наведено короткий чек-лист звітування, що сприяє відтворюваності результатів та їх довготривалому повторному використанню.

ФЛОРИСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРКУ ПЕРЕНІ (М. ВИНОГРАДІВ, ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ)

2026-06-02T10:08:46+03:00

Наведено результати дослідження флористичного різноманіття парку Перені (м. Виноградів, Берегівський район Закарпатської області) – одного з найдавніших палацово-паркових комплексів Закарпаття. Наведено коротку історичну довідку про рід Перені, створення та формування парку, охарактеризовано паркові насадження. Встановлено видовий склад культурної та спонтанної флор, складено анотований конспект, здійснено структурний (систематичний, еколого-ценотичний, географічний та біоморфологічний) та фракційний аналізи флори. Фіторізноманіття дослідженої території становить 239 таксонів судинних рослин (163 роди, 60 родин), з яких 207 належать до спонтанної флори, а 66 є культивованими. У складі спонтанної флори види аборигенні (140) переважають над адвентивними (67), серед останніх переважають кенофіти, виділено 20 ергазіофігофітів і 47 ксенофітів. В еколого-ценотичному спектрі аборигенної фракції флори домінують пратанти (42,9%) і сильванти (31,4%), натомість в адвентивній – суттєво переважають синантропанти (91,0%). Географічний спектр аборигенної фракції представлений переважно широкоареальними геоелементами: частка палеарктичного геоелемента становить 43,6%, а сукупна частка палеарктичного, голарктичного та полірегіонального геоелементів – 54,3%. У біоморфологічній структурі аборигенної фракції переважають багаторічні трави (58,6%), тоді як в адвентивній – однорічні трави (59,7%); характерною особливістю є відсутність кущів серед видів адвентивних рослин. За походженням видів у адвентивній фракції флори переважають середземноморські (35,8%), американські (23,9%) та азійські (19,4%). Серед культивованих рослин дендрофлори домінують інтродуценти американського (30,0%) та азійського (27,5%) походження, частина з яких проявляє тенденції до натуралізації (Acer negundo, Ailanthus altissima, Celtis occidentalis, Fraxinus pennsylvanica, Morus alba, Parthenocissus inserta), що зумовлює першочерговість моніторингу за видами потенційно інвазійних рослин і розробки заходів їхнього контролю.

БІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СТРАТЕГІЙ ГОДІВЛІ КОРОПА (CYPRINUS CARPIO L.) У ВОДОЙМАХ ЖИТОМИРЩИНИ

2026-06-02T10:33:37+03:00

Дослідження присвячене комплексному аналізу функціонування кормової бази та оцінці ефективності стратегій годівлі у рибних господарствах Житомирської області протягом 2022–2024 років. У роботі обґрунтовано, що витрати на корми є ключовим детермінантом економічної стійкості аквакультури, становлячи до 70% собівартості. Особливу увагу приділено біологічній відповіді організму коропа на зміну раціонів. Встановлено, що зростання коефіцієнта конверсії корму (FCR) з 2,37 до 4,09 корелює з порушенням метаболічного балансу риб. Дефіцит незамінних амінокислот та вітамінів у низькоякісних кормах призводить до сповільнення пластичного обміну та зниження резистентності імунного бар’єру коропа до патогенів. Проаналізовано динаміку росту іхтіомаси залежно від засвоюваності протеїнових компонентів, що є критичним для формування фізіологічно здорової популяції. З екологічного погляду доведено, що нераціональна годівля є джерелом вторинного забруднення водойм. Недоїдений корм та надлишкова екскреція продуктів азотистого обміну провокують антропогенну евтрофікацію ставків Полісся. Запропоновано методику інтегрованого показника FCR, який враховує споживання природної кормової бази (фіто-, зоопланктону та бентосу). Це дозволяє оптимізувати трофічне навантаження на екосистему та зберегти біорізноманіття мікроорганізмів. В контексті медичної біології та дієтології обґрунтовано, що якість стратегії годівлі безпосередньо впливає на нутрієнтний профіль товарної риби. Встановлено, що корекція раціонів за допомогою високоякісних добавок сприяє накопиченню в м'язовій тканині коропа поліненасичених жирних кислот (Омега-3, Омега-6) та легкозасвоюваних білків. Це підвищує біологічну цінність продукції для кінцевого споживача, мінімізуючи ризики накопичення в рибі шкідливих продуктів перекисного окиснення ліпідів

БРАСИНОСТЕРОЇДИ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ СТІЙКОСТІ РОСЛИН РОДИНИ EUPHORBIACEAE JUSS.

2026-06-02T10:45:01+03:00

Стаття присвячена огляду та аналізу літературних джерел, в яких висвітлюються результати наукових досліджень гормонів брасиностероїдів рослин родини Euphorbiaceae, які беруть участь у регулюванні ряду метаболічних процесів, здійснюють взаємозв’язок рослини з оточуючим середовищем за нормальних та стресових умов, надають рослинам стійкості до абіотичних та біотичних стресів. Рослини Euphorbiaceae відомі із стародавніх часів та мають широкий спектр практичного застосування людиною, невибагливі до умов існування, каучуконоси, використовуються як сировина для енергетики, різних галузей промисловості, харчування, є засобом лікування та профілактики здоров’я людини, елементом побуту та ландшафтного дизайну. Рослини Euphorbiaceae є хорошим об’єктом дослідження ролі брасиностероїдів в механізмі стійкості рослин. Брасиностероїди задіяні у ряді важливих фізіологічних функцій рослин, збільшуючи їх фотосинтез, урожайність та стійкість до біотичних та абіотичних стресів. Брасиностероїди родини Euphorbiaceae відіграють ключову роль у фізіологічних параметрах латексу, покращуючи його якість та сприяютчи відтоку. Біосинтез брасиностероїдів починається з фітостеролу кампестерол, проходить через чотири біохімічні реакції, із застосуванням життєвоважливих ферментів, які кодують ключові гени. Брасиностероїди cконцентровані у репродуктивних та вегетативних органах рослини, рухаються з внутрішньої частини клітини, де вони синтезуються, назовні, де вони сприймаються тією ж клітиною або сусідніми. Брасиностероїди не транспортуються на великі відстані, міжклітинний транспорт відбувається через плазмодесми і запускається у відповідь на їх ендогенний рівень. Відіграють вирішальну роль у регуляції метаболізму рослин за умов дії абіотичних стресів (посухового, температурного, сольового та реакції на важкі метали), адаптуючи енергогенеруючі органели клітини, підтримуючи їх гомеостаз та знижуючи активність процесів формування токсичних рівней активних форм кисню (АФК). Використання їх в рослинництві має ряд переваг – вони є нетоксичними, екологічно чистими та зменшують використання пестицидів. Знання функцій брасиностероїдів, особливостей їх біосинтезу, сигналінгу, контролю регуляції їх вмісту в клітині, інгібування, взаємодії з іншими гормонами сприятимуть вдосконаленню цінних харчових та технічних сільськогосподарських культур, вирощуванню на теренах України високоурожайних, стійких до біотичних та абіотичних факторів видів і сортів.

МОРФОГЕНЕЗ НЮХОВОГО АНАЛІЗАТОРА ЛЮДИНИ: АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ В ЕМБРІОНАЛЬНОМУ ТА ФЕТАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ

2026-06-02T11:13:11+03:00

Пренатальний розвиток нюхового аналізатора людини є складним багатоетапним процесом, у якому кореляція розвитку між периферичними та центральними структурами визначає подальшу функціональну зрілість нюхової системи. Недостатня кількість морфологічних ознак визначення стадій розвитку ембріонального та фетального періодів ускладнює стандартизацію досліджень і порівняння результатів. У роботі представлено аналіз літературних джерел з морфогенезу структур нюхового аналізатора людини в ембріональному та фетальному періодах. В ембріональному періоді проаналізовано формування нюхових плакод, нюхових ямок, нюхових мішків, хоан та встановлення перших синаптичних контактів периферичного відділу із переднім мозком. Периферичний та центральний відділи розвиваються асинхронно, але взаємопов’язано: нюхові цибулини формуються під впливом аксонотропної індукції від рецепторних клітин нюхового епітелію. Фетальний період характеризується гістологічною диференціацією нюхового епітелію, морфогенезом шарів нюхових цибулин, появою гломерул та завершенням формування нюхового тракту. Розвиток додаткової нюхової системи (вомероназального органу або органу Якобсона) обмежується ембріональним періодом із подальшою редукцією у плодовому періоді. Особлива увага приділена кореляції морфологічних змін із таблицями розвитку Карнегі, що дозволяє стандартизувати опис ембріогенезу незалежно від індивідуальних варіацій розмірів ембріонів. Узагальнено та систематизовано ключові морфологічні події у вигляді таблиці, що може слугувати орієнтиром для подальших досліджень нюхового аналізатора та суміжних структур голови людини.

ОГЛЯД КОЛЕКЦІЇ МОЛЮСКІВ КЛАСУ GASTROPODA, ПІДКЛАСУ CAENOGASTROPODA, РЯДУ NEOGASTROPODA (MOLLUSCA) МУЗЕЮ ПРИРОДИ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

2026-06-02T11:27:41+03:00

З 1989 року по теперішній час автором була проведена ревізія молюсків ряду Neogastropoda колекції Музею природи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Базова колекція була зібрана впродовж першої половини 19 сторіччя та активно поповнювалась впродовж другої половини 20-го та по теперішній час. Наразі географія зібраних мушель доволі широка та охоплює усі частини світу крім Антарктиди. У різні часи колекцію поповнювали Л. В. Корабельніков, І. П. Москалець, І. П. Бондарев, О. М. Сумароков, О. Б. Фельдман. Є серед них доволі рідкісні зразки, такі як Turbinella laffertii Kilbura, 1975 та Festilyria festiva Lamarck, 1811 з Індійського океану (біля Сомалі), Conus gloriamaris Chemnitz, 1777 з Філіппінських островів та Conus milneedwardsi Jousseaume, 1894 з Індійського океану (Мозамбік). Анотований список мушель молюсків класу Gastropoda, підкласу Caenogastropoda ряду Neogastropoda складає 36 родин, 212 родів, 602 видів, 2855 екземплярів.

СОЗОЛОГІЧНА ЦІННІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОХОРОНИ БІЛОКРИНИЦЬКОГО КАРБОНАТНОГО БОЛОТА (ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ)

2026-06-02T11:35:05+03:00

Досліджене карбонатне болото, розташоване на східній межі поширення центральноєвропейських карбонатних боліт. Метою проведення досліджень є встановлення созологічної цінності Білокриницького болота та створення наукового обґрунтування для надання йому охоронного статусу. Польові роботи проводилися упродовж 2022-2025 років маршрутно-рекогностувальним методом з фіксацією місцезростань та обліком рідкісних видів рослин. Встановили також фізико-хімічні показники торфового покладу та його товщину. Досліджений біотоп класифікується як осокове карбонатне болото без сфагнових мохів (тип Б2.1.1). Ділянка виступає осередком збереження гідро-карбонатофільних угруповань та стенобіонтного фіторізноманіття. Рослинний покрив представлений класом Scheuchzerio palustris-caricetea fuscae. Тут зафіксовано 8 видів судинних рослин, включених до Червоної книги України. За домінантною класифікацією фітоценозів рослинність болота належить до формації Schoenetо (ferruginei)-Hypneta й вона включена до переліку угруповань Зеленої книги України, характеризується насиченістю рідкісними видами та рідкісним типом асоційованості домінантів. Значну загрозу для збереження ділянки становлять інвазії чужорідних видів (Reynoutria × bohemica Chrtek & Chrtková, Heracleum sosnowskyi Manden., Solidago canadensis L.), з яких найбільш швидко поширюється і місцями домінує S. canadensis. На території болотного масиву виявлено ознаки життєдіяльності бобра європейського (Castor fiber L.), який може змінювати гідрологічний режим даної екосистеми. Серед важливих загроз також слід відзначити осушувальну меліорацію, евтрофізацію, сильватизацію та утворення стихійних сміттєзвалищ. Пропонується створення ботанічного заказника місцевого значення. Для збереження дослідженого болота важливо не допустити змін гідрологічного режиму едафотопу. У зв’язку з цим пропонується заборонити будь-які види господарської діяльності, що можуть призвести до трансформації болота у фітоценоз іншого типу організації й до втрати його наукової та природоохоронної цінностей.

ПАВУКИ (ARANEAE) ЛУЧНО-СТЕПОВИХ ЕКОСИСТЕМ БУКОВИНСЬКОГО ПЕРЕДКАРПАТТЯ. ПЕРШИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-06-02T11:55:09+03:00

Трав’яні екосистеми є одними з найбільш трансформованих внаслідок людської діяльності, а їхня площа продовжує скорочуватися. Ізольованість фрагментів, вплив хаотичних палів, зміна господарювання від надмірного випасу до його відсутності, а також близькість штучних лісових насаджень спричиняють деградацію лучних степів та їх заростання деревною і чагарниковою рослинністю. Проте природні та напівприродні трав’яні біотопи залишаються осередками біорізноманіття в агроландшафті, а їхня біота потребує всебічного вивчення. Ми дослідили ділянки зі степовою та лучно-степовою рослинністю поблизу с. Заволока Чернівецької області та виявили 48 видів герпетобіонтних павуків із 18 родин. Найкраще були представлені родини Gnaphosidae (15 видів) і Lycosidae (7 видів), тоді як інші родини налічували від одного до п’яти видів. Одинадцять видів є новими для фауни області; чотири з них ‒ Dysdera hungarica Kulczynski, 1897, Micaria micans (Blackwall, 1858), Nematogmus sanguinolentus (Walckenaer, 1841), Episinus truncatus Latreille, 1809 ‒ рідкісні, мозаїчно поширені в Україні. Угруповання павуків мали високе альфа-різноманіття. Доманінтні комплекси складалися з шести видів; переважали представники родини Lycosidae, що є характерним для лучно-степових угруповань. Найчастіше траплялися Alopecosa pulverulenta (Clerck, 1757), Aulonia albimana (Walckenaer, 1805), Arctosa lutetiana (Simon, 1876) та Pardosa bifasciata (C. L. Koch, 1834). Висока чисельність Zora spinimana (Sundevall, 1833) з родини Miturgidae у лучно-степових оселищах раніше не спостерігалася. Порівняння аранеофауни лучно-степових біотопів лісової та лісостепової зон України показало, що з-поміж 162 виявлених видів 36 (22%) є широко розповсюдженими, а 102 (63%) зафіксовані тільки у одній-двох локаціях, хоча в основному ці види мають європейське або палеарктичне поширення. Це свідчить про певну специфічність кожної ділянки, обумовлену географічним положенням та інсулярізацією природних грасландів, що підтверджує їхнє значення для збереження різноманіття павуків і локального біорізноманіття в цілому.

РОЛЬ ПЕРСОНАЛІЙ У ДОСЛІДЖЕННІ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ТА ФОРМУВАННІ ПРИРОДНИЧИХ КОЛЕКЦІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВО‑ПРИРОДНИЧОГО МУЗЕЮ (УКРАЇНА): ВНЕСОК ОЛЕКСАНДРА ПЕКЛА (1952–2023)

2026-06-02T12:21:13+03:00

У статті представлено результати комплексного аналізу колекційних зборів українського дослідника, куратора орнітологічної колекції ННПМ – Олександра Пекла. Колекція сформована протягом багаторічних польових досліджень, що охопили одинадцять біорегіонів і широкий спектр екосистем – від лісів і степів України до пустель Центральної Азії, тайгових районів Далекого Сходу, а також Антарктичного та Південноамериканського біорегіонів. Метою роботи було з’ясування таксономічної структури, географічного охоплення та наукової інформативності зібраних матеріалів, а також оцінка їхнього значення для сучасних фауністичних, біогеографічних і природоохоронних досліджень. Матеріалом дослідження слугували 2367 екземплярів, серед яких 1816 екз. птахів, 417 екз. риб і 134 екз. ссавців. Орнітологічна частина колекції включає низку видів, занесених до Червоної книги України, серед яких Limosa limosa, Tetrastes bonasia, Aquila chrysaetos, Branta ruficollis, Glareola pratincola, Recurvirostra avosetta та інші. Іхтіологічні матеріали доповнюють колекцію видами Anguilla anguilla, Chondrostoma nasus, Gymnocephalus acerina, G. baloni та Lota lota, що мають охоронний статус. Теріологічні збори представлені червонокнижними Rhinolophus hipposideros, Cnephaeus serotinus, Myotis daubentonii та Pipistrellus nathusii, що підкреслює значення колекції для дослідження рідкісних представників фауни. Завдяки масштабності, географічній широті та таксономічному різноманіттю колекція становить унікальний ресурс для дослідження біорізноманіття. Проведений аналіз засвідчив її високу таксономічну повноту, значну частку рідкісних і охоронюваних видів та репрезентативність матеріалів із малодоступних регіонів. Отримані результати підтверджують, що колекція О. М. Пекла є важливим джерелом для аналізу морфологічної мінливості та таксономії.

СОЗОФІТИ ТА ОСЕЛИЩА УРОЧИЩА КАРАЧУНИ (ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛ.)

2026-06-02T12:41:21+03:00

Урочище Карачуни розташоване в долині річки Інгулець, в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Займає площу близько 38 га та має протяжність 2,2 км, включаючи в себе заплаву річки Інгулець та два затоплені гранітні кар’єри по обох берегах річки. Згідно сучасного геоботанічного районування урочище знаходиться в межах Бузько-Дніпровського (Криворізького) округу різнотравно-злакових степів, байрачних лісів та рослинності гранітних відслонень. В урочищі представлені різноманітні флористичні комплекси – лісовий, чагарниковий, лучний, болотний, водний, псамофітно-степовий, справжньо-степовий, солончаковий та синатропний. Важливість цієї території полягає ще і в тому, що тут поширені майже зниклі в регіоні різнотравно-типчаково-ковилові степи з комплексом рідкісних видів рослин і тварин. Метою дослідження було – з’ясувати флористичний склад урочища Карачуни, виявити рідкісні види рослин та основні типи оселищ. Польові дослідження проводилися у 2016-2024 р.р. Досліджувана територія – геологічна пам’ятка природи Карачунівські граніти, простягається від греблі Карачунівського водосховища до автомобільного мосту за селищем КДЗ. По обидва боки від водостічного каналу від Карачунівського водосховища на р. Інгульці, в вигляді мальовничих скель з порогами і невеликими водоспадами, відслонюються сірі і рожево-сірі плагіограніти та плагіомігматити інгулецького комплексу верхнього архею. Урочище репрезентує Смарагдову мережу Дніпропетровської області – сайт «Долина середнього Інгульця» UA0000310 та «Басейн річки Саксагань»UA0000406. Режим охорони повністю відсутній. Созофіти урочища Карачуни представлені 32 видами: 8 видів Червоної книги України, 31 регіонально рідкісних видів 1 вид новий для флори України. На території урочища було виявлено 18 класів і 70 типів оселищ: 59 природних та 11 типів синантропних біотопів. Значна естетична, природоохоронна та рекреаційна цінності урочища дозволяє оцінити територію як перспективну для створення об’єкту природнозаповідного фонду місцевого значення – ландшафтного заказника місцевого значення «Карачунівські граніти».

СВІТЛОПОГЛИНАЛЬНА ЗДАТНІСТЬ КВІТОК ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНА ОЗНАКА ІНВАЗІЙНОСТІ CAPSELLA BURSA-PASTORIS (L.) MEDIK.

2026-06-02T13:50:59+03:00

Серед функціональних ознак, які обумовлюють інтенсивне поширення інвазійних рослин, відзначають значну насіннєву продуктивність. Така властивість чужорідних видів забезпечує проростання насіння упродовж тривалого періоду. Для репродуктивної ефективності важливою є фаза цвітіння. Успішність цієї стадії на ранніх етапах розвитку обумовлено толерантністю рослин до екстремальних чинників середовища. Пристосування до несприятливих умов відбувається за участю спеціалізованих метаболітів, які локалізовані у поверхневих рослинних тканинах. Така особливість локалізації цих сполук обумовлює світлопоглинальні властивості рослин. Вперше із використанням спектральних характеристик встановлено світлопоглинальну здатність квіток грициків звичайних Capsella bursa-pastoris (L.) Medik. як одного із найпоширеніших інвазійних видів. Характерною особливістю відбивальних характеристик квіток є підвищення інтенсивності максимуму УФ-поглинальних флавоноїдів порівняно із каротиноїдами та хлорофілами. Колориметричний стимул квіток визначено за допомогою колориметричних вимірів. Ідентифікація флавоноїдів проведена шляхом сорбційної взаємодії рослинного екстракту та оксиду алюмінію із встановленням відбивальних і колориметричних характеристик іммобілізованого препарату. Підвищене накопичення УФ-поглинальних флавоноїдів у квітках збільшує фотопротекторну здатність, що слід розглядати як підсилення адаптивної спроможності репродуктивних органів інвазійного виду. Отримані результати мають перспективу застосування для діагностики інвазійних рослин на стадії цвітіння. Інший напрям можливого використання методичних підходів – подальша розробка неруйнівних інструментальних способів ідентифікації офіцинальної лікарської сировини грициків звичайних.

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ КВАРТИЛЬНОГО СТАНДАРТИЗОВАНОГО ОЦІНЮВАННЯ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ РЕЖИМІВ МАСОПЕРЕНОСУ КИСНЮ У СПОРТСМЕНІВ

2026-06-02T14:02:37+03:00

У роботі представлено можливості застосування формалізованого методу квартильного стандартизованого оцінювання (QSGM) для моніторингу режимів масопереносу О₂ (РМК) в організмі, які відображають узгодженість транспорту та його утилізації у спортсменів під час інтенсивної м’язової роботи. Виявлено, що РМК мають різні функціональні профілі в залежності від індивідуальних особливостей стану, можливостей кардіореспіраторної системи (КРС) та тканинних механізмів метаболізму. В якості конкретного прикладу в статті розглядаються характеристики трьох спортсменів високого класу з такими індивідуальними особливостями – аналіз інтегральних показників блоків РМК дозволив виявити чіткі індивідуальні відмінності у функціонуванні системи масопереносу O₂. Спортсмен A характеризувався переважно низькою ефективністю доставки та утилізації O₂ з обмеженнями на рівні тканин й недостатньою узгодженістю етапів його переміщення при аеробних навантаженнях. Спортсмен B мав високі та стабільні інтегральні показники, що відображало оптимальну координацію вентиляційної, гемодинамічної та тканинної складових, з максимальною реалізацією потенціалу РМК при навантаженнях з максимальною і критичною потужністю. Спортсмен C демонстрував збалансований проміжний профіль із помірною потужністю РМК та адаптивною зміною ефективності дифузійного переміщення O₂ залежно від інтенсивності навантаження. В результаті проведеної уніфікації різнорідних фізіологічних показників з допомогою метода QSGM сформовано модельні характеристики функціонального стану та резервних можливостей організму кожного з представлених спортсменів. Показано, що візуалізація отриманих результатів із квартильним та кольоровим кодуванням полегшує порівняльний аналіз і моніторинг фізіологічних і енергетичних процесів при фізичних навантаженнях різної інтенсивності. Використання QSGM дозволяє стандартизувати фізіологічні параметри, підвищити чутливість моніторингу функціонального стану та провести системний аналіз узгодженості роботи КРС в умовах м’язового навантаження різної інтенсивності.

СЕЗОННИЙ РИТМ РОЗВИТКУ SCHOENOPLECTIELLA MUCRONATA (L.) J. JUNG & H. K. CHOI EX SITU НА ТЕРИТОРІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

2026-06-02T14:35:50+03:00

В публікації подано результати фенологічних спостережень за Schoenoplectiella mucronata (L.) Jung & H.K. Choi, видом, вперше інтродукованим в умови Правобережного Лісостепу України. Дослідження проводили упродовж чотирьох років на території Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України. Вперше з’ясовано особливості сезонного ритму розвитку рослин, визначено дати настання окремих фенофаз, їх тривалість. Встановлено, що в умовах інтродукції рослини послідовно проходять усі основні фази розвитку, які характеризуються регулярним цвітінням, плодоношенням та здатні до самосіву. Вегетація S. mucronata починається 09.05. (σ - 2,29; V- 1,77 %) та завершується 01.11. (σ - 5,21, V - 1,71 %), загальна її тривалість складає 175 днів (σ - 10,47 днів, V - 6%). Цвітіння припадає на кінець червня – початок серпня, триває близько 40 днів (σ - 6,97, V - 17,44%). Плоди починають дозрівати з кінця липня, осипаються 06.10. (σ - 6,80 днів, V - 2,43%). У результаті досліджень встановлено, що інтродуковані рослини ex situ на території Правобережного Лісостепу України відзначається високою екологічною пластичністю та здатністю до акліматизації.

ОХОРОНА СОЗОФІТІВ ЗА УМОВ АБСОЛЮТНОГО ЗАПОВІДАННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ КАНІВСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА)

2026-06-02T15:00:11+03:00

Резерватогенні сукцесії, що мають місце на абсолютно заповідних територіях, призводять до різномасштабних і різноякісних змін лісової, степової, лучної та болотної рослинності. Результат цього процесу досить часто суперечать багатьом цільовим задачам природо-заповідних територій. Зокрема в ході моніторингу за популяціями охоронюваних видів судинних рослин у Канівському природному заповіднику та встановлено конкретні факти зникнення їх окремих популяцій. Найбільш вразливими виявляються малочисельні популяції, представлені поодинокими особинами (Cephalanthera rubra, Huperzia selago), які гинуть одними із перших. Через зміни розрідженої чагарникової рослинності на тінисті лісові ценози та, відповідно, зменшення освітлення нижніх ярусів і докорінної зміни ґрунтово-гідрологічних умов оселищ на одній із ділянок відбулось зникнення популяцій трьох видів (Dactylorhiza incarnata, Liparis loeselii, Neottia ovata). Через розростання Amorpha fruticosa повністю була елімінована локальна популяція Anacamptis palustris. Логічною є пропозиція визначення природоохоронних пріоритетів для різних ділянок заповідника в межах природно-заповідних об’єктів і, відповідно, розробка різних заходів їх менеджменту. Цілком ефективними заходами із менеджменту цих ділянок є такі як проведення адекватних регуляторних впливів на оселища (вирубка деревної рослинності із наступним викошуванням, механічне видалення адвентивних видів, науково-обґрунтований, регульований випас худоби в господарських зонах та у відповідних біотопах (трав’янисті ценози) заповідних зон, розсаджування загущеного самосіву созофітів у відповідні для їх подальшого розвитку оселища, своєчасне перенесення частини популяції у відповідні для їх тривалого зростання оселища). В той же час, для роботи із об’єктами Червоної книги України за процедурою згідно Закону України «Про Червону книгу України» передбачена необхідність дозвільних документів центрального органу виконавчої влади на підставі рішення Національного комітету з питань ЧКУ. На практиці такий підхід значно сповільнює проведення відповідних робіт і фактично блокує можливість прояву будь-якої своєчасної ініціативи в умовах природоохоронних територій. В цьому відношенні очевидною є необхідність внесення змін у Закон України «Про природно-заповідний фонд» про надання всіх повноважень установам природно-заповідного фонду щодо застосування активних форм охорони рослин, зокрема і щодо репатріації їх популяцій.

МІКРОБІОМ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ ЙОГО ДІАГНОСТИКИ

2026-06-02T15:17:32+03:00

Мікроорганізми відіграють величезну роль у житті людини, вступаючи у різного виду взаємовідносини та здійснюючи як позитивний, так і негативний вплив на здоров’я й довголіття. З одного боку, мікрофлора забезпечує захист та цілісність організму, а з іншого – може нанести шкоду, провокуючи патологічні стани. Сьогодні надзвичайно актуальним напрямком є вивчення мікробіому людини, що представляє собою сукупність динамічних мікробних асоціацій, які населяють різні анатомічні ділянки тіла та колонізують усі можливі поверхні. Незважаючи на значні досягнення науки та останні інноваційні технології, дане питання залишається відкритим і потребує подальшого глибокого вивчення й персоналізації. Ротова порожнина – це відкрита екосистема, мікробіом якої є складним, багатокомпонентним, де співіснують бактерії, гриби, віруси та археї, об’єднані у полімікробні біоплівки. Відомо, що оральний мікробіом відіграє важливу роль у здоров’ї не лише власне ротової порожнини, забезпечуючи її стійкість до різних факторів зовнішнього середовища, але й впливає на інші системи та органи, тому вивчення формування та поступових змін мікробної спільноти на слизових оболонках рота є важливим та актуальним, так як лежить в основі розуміння цілісності мікробіому людини. У зв’язку з цим, окремої уваги потребують методи дослідження мікробіому ротової порожнини – від класичних культуральних і біохімічних підходів до нових молекулярно-генетичних та постгеномних технологій. Відомо, що традиційні методи мають ряд обмежень, тоді як застосування полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), секвенування генів 16S рРНК, технології NGS і метагеноміки забезпечують краще розуміння структури та функціональної активності мікробних асоціацій. Але, на жаль, вони не досконалі й також мають недоліки, що пов’язано з унікальністю та особливостями живих організмів. Окремо потрібно сказати за використання в якості моделі germ-free тварин, які допомагають досліджувати мікробіом.