Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія

ЦИТОТОКСИЧНИЙ ВПЛИВ ГЕРБІЦИДІВ «УРАГАН» ТА «ОБЕРІГ» НА КОРЕНЕВІ МЕРИСТЕМИ ALLIUM CEPA Й ALLIUM PORRUM

Олена ВОЙТОВИЧ, Діана ЧЕБОТАР, Олена ДУБОВА — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті подано результати дослідження цитотоксичного впливу гербіцидів «Ураган» та «Оберіг». Мета роботи – вивчення характеру й частоти порушень мітозу та хромосомних аберацій, індукованих цими гербіцидами. Об’єкт дослідження – клітини апікальних меристем корінців двох видів рослин роду Allium: Allium cepa L. та Allium porrum L. Для експерименту використовували 0,1 %, 1 % і 2 % розчини гербіциду «Ураган» (діюча речовина – гліфосат) і 0,08 %, 0,75 % та 1,5 % розчини гербіциду «Оберіг» (діюча речовина – хізалофоп-П-етил). Проростки піддавали 24- і 48-годинній експозиції в розчинах. Цитогенетичний аналіз проводили за стандартною методикою Allium-тесту. У результаті дослідження в клітинах кінчика кореня обох видів спостерігали зміни в організації та морфології хромосом. На різних стадіях клітинного циклу зафіксовані хромосомні аберації, зокрема двоядерні клітини, мікроядра, мости, фрагменти хромосом, відставання хромосом, затримка анафази та к-мітоз. Загальна кількість хромосомних аберацій зростала зі збільшенням концентрації гербіцидів і часу експозиції. Максимальні показники спостерігали при 48-годинній експозиції у 2 % розчині гербіциду «Ураган» та 1,5 % розчині гербіциду «Оберіг». Водночас наявна видоспецифічна реакція на стресовий чинник. Частота патологій мітозу в клітинах Allium cepa вища за умови впливу «Урагану», тоді як клітини Allium porrum виявили більшу чутливість до «Оберегу». Гербіциди «Ураган» та «Оберіг» виявили цитотоксичний вплив на клітини корінців обох видів цибулі, що проявлялося у збільшенні кількості клітин із патологією процесу чи структур. Найбільш розповсюдженими аномаліями були поява мікроядер і двоядерність. Виявлено залежність типу порушень від хімічної природи гербіциду.Отримані результати підтверджують цитотоксичний потенціал досліджених гербіцидів і вказують на необхідність урахування видоспецифічних особливостей рослин під час оцінювання їхньої чутливості до агрохімікатів.

ПОРІВНЯННЯ АДГЕЗИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ШТАМІВ STAPHYLOCOCCUS AUREUS ТА ESCHERICHIA COLI, ВИДІЛЕНИХ ІЗ ПІХВИ МИШЕЙ У НОРМІ Й У РАЗІ ДИСБІОЗУ

Єлизавета ВОРОБЄЙ, Ольга ВОРОНКОВА, Альберт ВІННІКОВ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У роботі досліджено 34 штами Staphylococcus aureus і 24 штами Escherichia coli, виділені з репродуктивного тракту здорових мишей і мишей з дисбіозом піхви. Від тварин без ознак патології виділено 9 штамів S. aureus та 1 штам, ідентифікований як E. coli. Від тварин із дисбіозом піхви, індукованим інтравагінальним уведенням плівкоутворювального штаму S. aureus, – 14 штамів S. aureus і 12 штамів E. coli. Від тварин із дисбіозом піхви, індукованим інтравагінальним уведенням неплівкоутворювального штаму S. aureus, – 11 штамів S. aureus та 11 штамів E. Coli, що свідчить про більш видове різноманіття умовно-патогенних мікроорганізмів за умов дисбіозу. Збільшення кількості представників 1 штаму S. aureus у результаті індукції дисбіозу зумовлювало полегшення колонізації біотопу іншими штамами цього виду й навіть іншими видами бактерій, зокрема E. coli.Визначено, що більш виражені адгезивні властивості мали штами, виділені при дисбіозі, викликаному інтравагінальним уведенням плівкоутворювального штаму S. aureus. Так, серед стафілококів переважали штами із середніми показниками адгезивності (50,0 %), 35,7 % штамів були високоадгезивними, 14,3 % – низькоадгезивними. Середній показник адгезії (СПА) коливався в межах від 1,36 ± 0,48 до 4,00 ± 0,78.Коефіцієнт участі еритроцитів (КУЕ) становив 79,64 ± 2,65 %, а індекс адгезивності мікроорганізмів (ІАМ) варіював від 1,81 до 5,19. Серед штамів кишкової палички високоадгезивними були 75,0 %, середньоадгезивними – 25,5 %. СПА коливався від 3,02 ± 0,74 до 4,96 ± 0,78. КУЕ становив 84,00 ± 2,95 %, а ІАМ коливався у межах від 3,55 до 6,12. Це свідчить про їх вищий потенціал патогенності за рахунок збільшення колонізаційної здатності поверхонь слизових оболонок піхви.

АНАЕРОБНА ПРОДУКТИВНІСТЬ ОРГАНІЗМУ ЮНАКІВ РІЗНИХ СОМАТОТИПІВ ГІРСЬКИХ РАЙОНІВ ЗАКАРПАТТЯ

Олена ДУЛО, Наталія ГЕМА-БАГИНА, Марина КАЛИНЯК — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Робота присвячена дослідженню особливостей розвитку анаеробної лактатної й анаеробної алактатної систем енергозабезпечення м’язової діяльності в юнаків-горців 17–21 року різних соматотипів, які мешкають у Закарпатській області. Усі досліджувані в минулому не мали досвіду занять спортом. Показники анаеробної продуктивності визначали за допомогою велоергометричних тестів. Застосовували 10-секунд- ний і 30-секундний Вінгейтські анаеробні тести, а також 60-секундний анаеробний тест Shogy, Cherebetiu.Визначали як абсолютні, так і відносні величини. Соматотип визначали за методом Хіт-Картер. Для цього вимірювали зріст, масу тіла, товщину шкірно-жирових складок, поперечні діаметри й обхватні розміри визначених частин тіла. Установлено, що серед юнаків гірських районів Закарпаття найбільш поширені такі соматотипи: мезоморфний, ендомезоморфний, мезоектоморфний, ектоморфний і збалансований. Представники різних соматотипів мають істотні відмінності за показниками потужності та ємності анаеробних лактатних і потужності анаеробних алактатних процесів енергозабезпечення м’язової діяльності. Представники соматотипів, у яких домінує мезоморфія, переважають за показниками потужності анаеробної алактатної й лактатної продуктивності організму, а найнижчі значення мають представники, у яких домінує ектоморфія. За показниками ємності анаеробної лактатної продуктивності організму домінують представники соматотипів із перевагою ектоморфії, а найнижчі значення характерні для представників ендомезоморфного соматотипу, у яких переважає ендоморфія. Потужність анаеробної алактатної й лактатної систем енергозабезпечення за абсолютними та відносними показниками в юнаків різних соматотипів проявляється перевагою представників мезоморфного соматотипу, тоді як за абсолютним показником ємності анаеробної лактатної продуктивності домінують представники мезоектоморфного соматотипу, а за відносним показником – представники ектоморфного соматотипу.

СПОНТАННА ФЛОРА СУДИННИХ РОСЛИН ПАРКОВОГО АНСАМБЛЮ ЗАМКУ «СЕНТ-МІКЛОШ» (СЕЛИЩЕ ЧИНАДІЙОВО, ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ)

Віталій КОЛОМІЙЧУК, Олександр ШИНДЕР, Мирослав ШЕВЕРА — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті подано результати дослідження флористичного різноманіття паркового ансамблю замку «Сент-Міклош» (селище Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області): установлено видовий склад, подано коротку історичну довідку, а також характеристику паркових насаджень, результати структурного (систематичний, біоморфологічний, географічний, еколого-фітоценотичний) і фракційного (за часом і способом занесення, первинним ареалом, ступенем натуралізації чужорідних видів) аналізів, з’ясовано особливості флори, складено анотований конспект. Фіторізноманіття аналізованого паркового комплексу становить 221 вид, підвид і різновидність судинних рослин, зокрема 148 видів природної фракції флори, 70 – адвентивної, ще три культивовані види перебувають на межі виходу з культури. У біоморфологічній структурі флори понад половину становлять багаторічники (54,7 %), дещо менше – малорічники (28,4 %), натомість в адвентивній фракції спостерігається протилежний їхній порядок – переважають малорічники (64,4 %), менше багаторічників (27,1 %), а також відсутні кущі й півкущики. Географічний спектр аборигенної фракції флори досить різнорідний і представлений 10 геоелементами, його основу приблизно порівну, хоча й з невеликою перевагою становлять євразійський і палеоарктичний (по 21,6 % кожний), європейсько-субсередземноморський (19,6 %) і європейський (17,6 %) елементи. Ценотичний спектр видів обох фракцій також суттєво відрізняється: в аборигенній – переважають види лучного флорокомплексу (29,7 %), дещо менше узлісного (21,6 %), синантропного (переважно рудеральні, 18,2 %) і лісового (16,9 %), натомість в адвентивній – найбільше видів синантропного (82,9 %) і суттєво менше лучного (11,4 %) флорокомплексів. В адвентивній фракції аналізованої флори за часом занесення переважають кенофіти (55,7 %), за способом занесення – ксенофіти (68,6 %), за ступенем натуралізації – епекофіти, за походженням – субсередземноморські види (55,8 %), дещо менше – азійських (20,0 %) та американських (17,1 %).

БІОАКУМУЛЯЦІЯ 40К У РІЗНИХ ВИДАХ РИБ РІЧКОВИХ ЕКОСИСТЕМ ЖИТОМИРСЬКОГО ПОЛІССЯ

Роман МАХІНЬКО — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті представлено результати комплексного дослідження біоакумуляції природного радіонукліду 40К у тканинах чотирьох видів промислових риб (товстолобик Hypophthalmichthys molitrix, короп Cyprinus carpio, карась Carassius auratus, щука Esox lucius), виловлених у річці Здвиж Житомирської області в січні 2025 року. Проведено порівняльний аналіз концентрації 40К у різних анатомічних частинах риб – їстівній частині (м’язова тканина) і голові з внутрішніми органами. Вимірювання питомої активності 40К здійснювали методом гамма-спектрометрії з використанням сертифікованого обладнання згідно з міжнародними стандартами. Установлено, що найвищі показники питомої активності 40К зафіксовано в хижих видів риб – щуки (156,00 Бк/кг у м’язовій тканині та 113,00 Бк/кг у голові з внутрішніми органами), тоді як у рослиноїдних і всеїдних видів (товстолобик, короп) ці показники були значно нижчими (85,80 і 62,90 Бк/кг у м’язовій тканині відповідно). Виявлено закономірність концентрування 40К переважно в м’язовій тканині порівняно з головою та внутрішніми органами для всіх досліджуваних видів риб, що відрізняється від характеру розподілу техногенних радіонуклідів. Найбільша різниця і концентрації між анатомічними частинами тіла зафіксована в щуки (38,1 %) і товстолобика (43,5 %), тоді як для коропа й карася ця різниця становила 17,1 % та 18,8 % відповідно. Продемонстровано, що, на відміну від техногенних радіонуклідів (137Cs, 90Sr), для яких типовим є накопичення в кістковій тканині й внутрішніх органах, 40К як фізіологічно активний елемент концентрується переважно в м’язовій тканині. Статистичний аналіз даних підтверджує видоспецифічність накопичення 40К, що пов’язано з трофічною спеціалізацією й особливостями метаболізму різних видів риб.Зафіксовані рівні вмісту 40К знаходяться в межах регіональних фонових значень для водойм Українського Полісся. Отримані результати мають вагоме значення для оцінювання радіоекологічного стану водних екосистем у віддалений період після аварії на Чорнобильській АЕС і можуть бути використані для моніторингу якості водних біоресурсів і розроблення рекомендацій щодо їх безпечного використання.

ПРОСТОРОВО-БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ РІДКІСНИХ ВИДІВ ТВАРИН У ПРИТОКАХ БАСЕЙНУ РІЧКИ ІРПІНЬ (ПІВН. УКРАЇНА)

Микола ПРИЧЕП, Юлія КОВАЛЕНКО — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Збереження біорізноманіття в трансформованих річкових системах є одним із ключових завдань екології, особливо в умовах урбанізації, сільськогосподарської експансії та кліматичних змін. Мета дослідження – оцінити просторові закономірності поширення рідкісних видів тварин у межах малих річкових систем на прикладі басейну річки Ірпінь і визначити екологічні чинники, що визначають їх присутність. Упродовж 2020– 2025 рр. проведено інвентаризацію фауни у 18 притоках річки Ірпінь і виявлено 45 видів, занесених до Червоної книги України. Більшість із них пов’язані з водними (21 вид), лісовими (12 видів) і болотними (9 видів) біотопами. Показано, що найбільшу кількість раритетних видів реєстрували на рибогосподарських ставках (Нивка, Бобриця) і в межах мозаїчних ландшафтів Унави, Бучі й Куделі, де представлені лісові, болотні й лучні та чагарникові біотопи. Найменшу кількість видів зареєстровано на станціях, де були більш гомогенні біотопи або значну площу становили урболандшафти (1–6 видів). Однією з найбільш виражених особливостей просторового розподілу видів є реєстрація найбільшої кількості в долинах правобережних приток Ірпеня.Установлено, що навіть в урбанізованих та аграрних умовах за наявності залишків природних екотопів або штучно створених каскадних водойм (рибогосподарських ставків) можливе збереження угруповань рідкісних видів. Найбільша кількість видів зафіксована в долинах, де збереглася складна просторово-біотопічна структура середовищ.Результати дослідження підкреслюють важливу роль малих річок як осередків біорізноманіття і структурних елементів екологічної мережі. Отримані дані можуть слугувати підґрунтям для створення нових природоохоронних територій і планування заходів зі збереження ключових оселищ та екокоридорів у регіонах із високим антропогенним навантаженням.

МОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ І ПАТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕРИТРОЦИТІВ БИЧКОВИХ РИБ РОДУ PONTICOLA ILJIN, 1927

Ірина РИЖКО — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Бичкові риби роду Ponticola в екосистемі Чорного моря відіграють досить важливу роль, крім того, є об’єктами аматорського лову. Однак їх вивченню й досі присвячено невелику кількість наукових робіт. Літературні дані стосовно патологій крові представників роду Ponticola взагалі відсутні, оскільки такі дослідження частіше проводять на модельних організмах або видах із комерційним значенням. У статті наводяться результати морфологічного аналізу й вивчення патологічних змін еритроцитів і їх ядер для бичка Пінчука Ponticola cephalargoides (Pinchuk, 1976), бичка кам’яного Ponticola ratan (Nordmann,1840) і бичка рудого Ponticola eurycephalus (Kessler, 1874), виловлених у літньо-осінній період 2023 року в Одеській затоці Чорного моря. Кров для досліджень еритроцитів відбирали з хвостової вени, фіксували за стандартними методиками.У циркулюючій крові всіх представників роду Ponticola виявлено наявність молодих, зрілих еритроцитів і клітин із патологічними змінами. Еритроцити бичка Пінчука були найбільшими за основними морфометричними показниками, для крові бичка рудого встановлено найвищу частоту знаходження еритроцитів з патологічними змінами.Найбільш поширеними патологіями для представників роду Ponticola є зміни ядра (бобоподібне, лопастєподібне) і довільна деформація клітин.Підвищена частота і значна різноманітність патологічних змін еритроцитів у всіх досліджених видів роду Ponticola свідчить про наявний негативний вплив факторів навколишнього середовища.

ДОБІР НА СТІЙКІСТЬ ДО ЗАСОЛЕННЯ В КАЛУСНІЙ КУЛЬТУРІ ЛЬОНУ ОЛІЙНОГО

Анатолій СОРОКА — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Льон олійний (Linum usitatissimum L.) є важливою економічною культурою, продукція якої використовується в різних галузях. Він передусім цінується за насіння, багате на омега-3 жирні кислоти. Однак чутливість льону до засолення обмежує обсяги його вирощування. Одним із перспективних підходів зі створення солестійких генотипів є клітинна селекція. Мета роботи – оцінити можливість отримання в калусній культурі стійких до хлориду натрію генотипів льону олійного. Як матеріал використано два сорти льону різного походження – Запорізький богатир та Еврика. Шматочки калусу висаджували на середовища Мурашіге-Скуга (MS) і N6, до яких додавали хлорид натрію в концентраціях 0,3, 0,6, 0,9 та 1,2 %. Після закінчення культивування оцінювали частку калусів із некрозами та здатних до проліферації. Надалі оцінювали морфогенетичну здатність калусів на фоні сольового стресу, а регенеровані пагони оцінювали на солестійкість. Морфогенетичну здатність калусів визначали на фоні 0,3 % й 0,6 % NaCl, підраховуючи частку калусів із зонами регенерації.Для оцінювання ефективності добору на солестійкість регенеровані пагони з рештками калусу культивували на середовищі МС з додаванням 0,2 % та 0,4 % NaCl. Оцінювали частку пагонів, що вижили і продовжували ріст, а також наявність некротичних ділянок та етіоляцію пагонів. Установлено, що концентрація хлориду натрію 0,3 % була оптимальною для добору. У разі більш високої концентрації калуси відставали в рості, зупиняли розвиток і деградували. Добір у калусній культурі при 0,3 % NaCl сприяв збільшенню частки солестійких регенерантів, що виявлялося на фоні додавання хлориду натрію в концентрації 0,2 %. У сорту Запорізький богатир регенерованих пагонів, які вижили на фоні цього сольового стресу, виявилося 36,7 %, тоді як у варіанті, де добір не проводився, їх було 13,3 %. У сорту Еврика таких пагонів було 28,0 % та 4,0 % відповідно.У разі концентрації солі 0,4 % поодинокі пагони, що виживали, надалі не розвивалися й гинули. Добір при концентрації NaCl, яка перевищувала 0,3 %, призводив до суттєвого інгібування морфогенетичного потенціалу калусної тканини та неможливості отримання повноцінних пагонів. Оцінені генотипи льону значно різнилися за реакцією на сольовий стрес, при цьому кращі показники демонстрував сорт Запорізький богатир.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ THUJA OCCIDENTALIS L. ’WAGNERI’

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено особливості вегетативного розмноження Thuja occidentalis L. ’Wagneri’ за допомогою різнотипних стеблових живців залежно від впливу стимуляторів росту (водних розчинів індолілмасляної кислоти, Чаркору та Біокор-чару, а також ростових пудр – Корневіну й Ukorzeniacz AB). Визначено біологічну здатність дослідних стеблових живців до придаткового коренеутворення: укоріненість, ступінь розвитку кореневої системи (кількість коренів, їх довжина, спосіб розташування на живці) і приросту надземної частини укорінених живців. Живцювання проводили навесні (II–III декади квітня) стебловими живцями, що відростають із «п’яткою» та напівздерев’янілими живцями. Під час живцювання стебловими живцями, що відростають із «п’яткою», високі показники за укоріненістю отримали за використання ростової пудри Ukorzeniacz AB та водного розчину ІМК, напівздерев’янілими живцями – за обробки ростовими пудрами (Ukorzeniacz AB та Корневіном). У цих дослідних варіантах на укорінених живцях спостерігали утворення придаткових коренів трьох порядків, а показники сумарної довжини коренів були максимальними. Максимальні показники приросту надземної частини укорінених живців спостерігали за використання ростових пудр (для живців, що відростають із «п’яткою» при обробці Ukorzeniacz AB, для напівздерев’янілих живців – Корневіном). Вивчення особливостей морфогенезу придаткових коренів дало змогу простежити особливості його стадій і фаз, визначити їх тривалість та особливості перебігу, а також виявити залежність кожної з них від типу живців і впливу стимуляторів росту. Дослідження показали, що підвищити укоріненість і кількість придаткових коренів і в такий спосіб прискорити процес регенерації різнотипних стеблових живців T. occidentalis `Wagneri` можливо за умов використання досліджених типів живців і стимуляторів росту. Цей культивар доцільно розмножувати живцями, що відростають із «п’яткою», і напівздерев’янілими живцями з використанням ростової пудри (Ukorzeniacz AB).Запропоновані прийоми дадуть змогу прискорити укорінення стеблових живців T. occidentalis ’Wagneri’ й отримати більш якісний посадковий матеріал.

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТАБОЛІЗМУ ТА МОРФОМЕТРІЇ У БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ФОРМ РОСЛИН ТЮТЮНУ ТА ЙОГО ПОКОЛІНЬ, СТІЙКИХ ДО ВОДНОГО РЕЖИМУ

Лариса БРОННІКОВА — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Останнім часом спостерігається скорочення площ орних земель з достатньою вологозабеспечуваністю, що супроводжується збільшенням засолення ґрунту та є однією з причин зниження врожайності сільськогосподарських культур. Водний дефіцит в умовах засолення може посилювати дію сольового стресу. Водний дефіцит – є різновидом осмотичного стресу. Втрачаючи вологу, рослина суттєво обмежує свою життєдіяльність, а також призводить до повної загибелі. Розробка підходів з метою отримання рослин, які б відзначались стійкістю до посухи набуває своєї актуальності. Саме стійкість рослин до несприятливого чинника завжди є проблемним і актуальним питанням в зв’язку із глобальним потеплінням. Нами експериментально отримано стійкі клітинні форми тютюну, а також визначався рівень L-проліну як в рослинах нащадках, та і в рослинах дикого типу.При дослідженні проростання насіння та аналізі молодих проростків встановлено наступні особливості: при проростанні за нормальних умов in vitro, морфометричні показники надземної частини та кореневої системи тютюну значно відрізняються від рослин нащадків першого та другого поколінь, дикого типу; молоді проростки R1 R2 відзначались пластичністю метаболізму, яка проявлялася у адаптаціях при кардинальних змінах культуральних умов in vitro. У контрольних рослин рівень амінокислоти переважав саме у ювенільних рослинах, а у нащадків першого та другого поколінь, органоспецифічна різниця була несуттєва.

АНАЛІЗ НАСІННЄВИХ ПОКОЛІНЬ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ РОСЛИН ПШЕНИЦІ З ДОДАТКОВОЮ КОПІЄЮ ГЕНА ОРНІТИН-Δ-АМІНОТРАСФЕРАЗИ ЛЮЦЕРНИ

Л. Броннікова — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Культивування нащадків біотехнологічних рослин пшениці озимої за дії водного дефіциту та засолення дозволило проаналізувати рівень вільного проліну та пов’язати з зерновою продуктивністю. За стресових умов відмічали перевагу вмісту вільного проліну у вегетативних органах генетично модифікованої пшениці порівнянні з вихідними формами. Показано, що за основними показниками структури врожаю, рослини насіннєвого покоління пшениці з функціональним трансгеном достовірно перевищують контрольні варіанти в умовах норми та стресу. Об’єктом дослідження були Т1–Т4 варіанти пшениці озимої, генотипу УК-209, УК 322/17. Метою даної роботи було встановлення толерантності до водного дефіциту насіннєвих поколінь Т1–Т4 генетично зміненої пшениці з частково пригніченою експресією гена проліндегідрогенази (ProDH) на основі фізіолого-біохімічних показників та господарських характеристик рослин. Нами було використано наcтупні методи дослідження: визначення показників структури врожаю та біохімічні методи визначення L-проліну (Pro).Досліджено рівень Pro- та проаналізовані елементи продуктивності в нащадків трансгенних рослин та їх вихідних форм за нормального та недостатнього водопостачання. Досліджено рослини пшениці озимої Т1-Т4 поколінь генотипу УК 322/17, УК 209 h на стійкість до водного та сольового стресу.Проаналізовано реакції на дію короткострокових засолення і водного дефіциту, пов’язані із акумуляцією вільного проліну, а також характер відновлення після стресів.

НЕЗБУТНИЦЯ ДРІБНОЦВІТА – ПЕРСПЕКТИВНА СИРОВИНА З ПРОТИБАКТЕРІАЛЬНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ

Н. Воробець, Г. Яворська — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Galinsoga parviflora Cav. (Родина айстрових) сегетально-рудеральний вид, інтродукований з Перу і поширений по всій території України, Європейського та інших континентів. У нашій країні це небезпечний інвазивний вид, який засмічує посіви та природні біоми. Водночас G. parviflora є їстівною рослиною, яку використовують в народній медицині деяких країн, і є результати наукових досліджень, якими підтверджують ефективність її використання як лікарської рослинної сировини з протизапальними, ранозагоювальними, гіпотензивними, кровоспинними, цитотоксичними властивостями та ін. Оскільки вид є морфологічно мінливим, виникає необхідність вивчення його хімічного складу та властивостей перш ніж використовувати, зокрема як лікарської рослинної сировини або з іншою метою. Фітохімічне дослідження водного та водно-етанольного екстрактів надземної частини (трави) G. parviflora Cav. (Asteraceae) дало змогу ідентифікувати вміст кількох груп біологічно активних сполук. Більшість з них – поліфеноли, флавоноїди, каротиноїди – мають високу антиоксидантну активність, а відтак, можуть зумовлювати антибактерійну дію. Метою дослідження було визначити вміст поліфенольних сполук, флавоноїдів, каротиноїдів, а також дослідити антибактеріальну активність водного та водно-етанольного екстрактів надземної частини (трави) G. parviflora. В екстрактах трави G. parviflora, зібраної в околицях м. Львів, визначено вміст поліфенолів, що становить 4,38–7,71 мг · г−1 сухої маси в перерахунку на галову кислоту, вміст флавоноїдів – 3,56–7,27 мг · г−1 сухої маси в перерахунку на кверцетин, каротиноїдів – 10,95 ± 0,5 мкг · г−1 сухої маси. Дослідження антибактеріальної активності етанольних та водно-етанольних екстрактів трави G. parviflora проти тест-культур Escherichia coli та Bacillus brevis, проведені за допомогою методу лунок, дозволили встановити, що екстракт виготовлений з 20 % водним етанолом найсильніше пригнічує ріст досліджуваних культур. Було встановлено сильні статистично значущі зв’язки між зонами інгібування E. coli та флавоноїдами – p < 0,001.

НОВІ ЗНАХІДКИ КЛІЩІВ НАДРОДИНИ TETRANYCHOIDEA (ACARI: TROMBIDIFORMES) НА ТЕРИТОРІЇ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ірина ВОРОБОК — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Надродина Tetranychoidea об’єнує кліщів-фітофагів, поширених по всьому світу. Дані акариди надають перевагу злаковим, плодово-ягідним та декоративним видам кормових рослин, у зв’язку з чим тетраніхові кліщі мають вплив на сільське господарство, спричиняючи зниження врожайності та, у деяких випадках, загибель рослин. Проведено дослідження видового складу представників надродини, що населяють антропогенні та природні фітоценози Закарпаття. Отримано дані про наявність 10 видів тетраніхових кліщів у межах досліджуваного регіону. Виявлені види належать до родин Tenuipalpidae та Tetranychidae. Наведено дані про кількість особин, кормові рослини та місця знахідок з географічними координатами для виявлених видів кліщів-плоскотілок (Tenuipalpidae) та павутинних кліщів (Tetranychidae). Вперше в межах досліджуваного регіону виявлено 5 видів кліщів-плоскотілок, а саме Aegyptobia beglarovi (Livschitz, Mitrofanov, 1967), Aegyptobia exarata (Livschitz, Mitrofanov, 1967), Brevipalpus lewisi (McGregor, 1949), Pentamerismus oregonensis (McGregor, 1949), Pentamerismus taxi (Haller, 1877). Таким чином, оновлено інформацію щодо видового складу кліщів-плоскотілок та їх місць знахідок на території Закарпаття. Доповнено перелік кормових рослин та наведено нові місця знахідок для павутинних кліщів. Дані нашого дослідження доповнюють вже відомі відомості про видовий склад і поширення павутинних кліщів у межах Закарпаття, а також стануть основою для подальшого вивчення кліщів-плоскотілок регіону.

ЗМІНИ ПАРАМЕТРІВ НАСЕЛЕННЯ ОРІБАТИДНИХ КЛІЩІВ (ACARI: ORIBATIDA) ЛУЧНИХ ОСЕЛИЩ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ У ГРАДІЄНТІ ВОЛОГОСТІ ЕДАФОТОПУ

Габріел ГУШТАН, Катерина ГУШТАН, Діана ЦЕСЬЦІВ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Серед різноманітних абіотичних чинників вологість середовища відіграє ключову роль у формуванні населення панцирних кліщів. Більшість опублікованих праць, як на Закарпатській низовині, так і загалом у Європі стосуються вивчення комплексів панцирних кліщів у різних типах зональних екосистем, особливо лісових. Населення орібатид у лучних екосистемах, що належать до головних інтразональних фітоценозів, залишаються вивченими переважно фрагментарно. Однак, все ще нерозкритим залишається питання динаміки параметрів населення орібатид лучних біотопів Закарпатської низовини у градієнті вологості едафотопу.Проведено дослідження комплексів орібатид ксерофітних, мезофітних, гігрофітних та заплавних лук. Встановлено, що рівень вологості едафотопу суттєво впливає на динаміку деяких параметрів синекологічної структури орібатидних угруповань у різних типах лук Закарпатської низовини. Результати проведеного кореляційного аналізу засвідчили наявність тісного зв’язку між чисельністю орібатид і ґрунтовою вологістю. Встановлено залежність деяких параметрів синекологічної структури орібатид від вологісного режиму ефадотопу на різних лучних біотопах. Зокрема, найвищий рівень кореляції між вологістю субстрату та видовим багатством орібатид зафіксовано на мезофітних луках. На заплавних луках зазначена залежність є менш вираженою, хоча також залишається значущою. Найбільший вплив вологості ґрунту на чисельність орібатид спостерігається в гігрофітних лучних екотопах, тоді як на мезофітних та ксерофітних луках виявлено нижчі значення кореляційного зв’язку. Аналіз індексів біорізноманіття угруповань панцирних кліщів лучних біотопів Закарпаття підтвердив закономірність зменшення видового багатства орібатид уздовж градієнта зниження ґрунтової вологості. Так, індекс Сімпсона виявився високочутливим до наявності домінантних видів, тоді як індекс Бергера-Паркера – до найчисельнішої таксономічної одиниці в досліджених біотопах. Особливості зазначених індексів дали змогу простежити ще одну тенденцію: зі зростанням вологості субстрату зростає частка домінантних видів орібатид. Зі свого боку, індекс Шенона, що є чутливим до присутності рідкісних видів, дозволив зафіксувати збільшення їх частки в умовах зменшення вологості едафотопу. Ця закономірність, однак, не поширюється на угруповання панцирних кліщів гігрофітних луків, які характеризуються значним різноманіттям малочисельних видів.

ОГЛЯД ТЕРІОФАУНИ БАСЕЙНУ РІЧКИ ВОВЧА (ДНІПРОПЕТРОВЩИНА)

Ігор ЗАГОРОДНЮК, Анатолій РОТТ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Узагальнено відомості про теріофауну переважно середньої течії річки Вовча (ліва притока р. Самара, Дніпровський басейн), з увагою до заповідних ділянок і населених пунктів передусім Покровського району, що на південному сході Дніпропетровщини. Територія є сильно трансформованою через сільськогосподарське освоєння земель, проте розгалужена річкова мережа з виразно розсічених ландшафтом прибережних ділянок створює унікальні можливості для існування дикої фауни. Описано серію спостережень різних груп ссавців, що ведуться авторами у фоновому режимі з 2000 р. Загалом наведено інформацію про 52 види 40 родів 17 родин шести рядів. Для кожного з рядів та видів наведено анотації щодо статусу присутності й надійності даних, а також важливі фактичні дані про реєстрації і посилання на публікації, що стосуються регіону дослідження або суміжних територій. У переліку видів використано три позначення статусів: 30 зареєстровані на основі фактичних знахідок, 13 видів відомі з суміжних територій з повним охопленням регіону досліджень їхніми ареалами, проте без однозначних фактів наявності, 9 видів входять до фантомної групи, переважно це види на межах ареалів, наявність яких в регіоні досліджень не доведена або які, найімовірніше, зникли. За своїми рисами видовий комплекс відповідає лісостеповому, без ознак степових угруповань, попри належність території до степової зони. Значною мірою ці особливості визначаються поширенням угруповань, близьких до заплавних, а частково й синантропної фауни та мешканців агроценозів. Впорядкований анотований список видів розглядається як приклад опису локальної фауни в рамках концепту «видимої фауни».Обговорюються перспективи розвитку анотованого списку фауни та його склад за такими компонентами, як степові, лісові й прибережні угруповання, мисливська і синантропна фауна, чужорідні види.

ВПЛИВ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ НА ПРОРОСТАННЯ НАСІННЯ І РІСТ ПРОРОСТКІВ РОСЛИН ТОМАТУ

Любов МАРГІТАЙ, Дмитро МАРГІТАЙ, Михайло ВАКЕРИЧ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У роботі проаналізовано вплив біостимуляторів росту на проростання насіння та ріст проростків рослин томату (Lycopersicon esculentum) сортів Де Барао жовтий та Кібіц, які є придатними для вирощування за органічною технологією внаслідок толерантності до фітофторозу. Досліджено ефективність застосування українських регуляторів росту Біолану, Стимпо, Алостиму, Регопланту та Гумату калію у різних концентраціях з метою підвищення схожості та енергії проростання насіння, росту кореневої системи.Дослідження проводилися в лабораторних умовах методом біотестів. Встановлено, що на четверту добу пророщування насіння томату сорту Де Барао жовтий обробка Біоланом у концентрації 10⁻³ % збільшувала довжину коренів на 29 % порівняно з контролем, а на восьму добу ця ж концентрація стимулювала ріст кореневої системи на 86 %. Аналогічно, довжина гіпокотиля зростала в середньому на 44-49 %, що може сприяти швидшій появі сім’ядольних листків над поверхнею ґрунту і більш дружнім сходам.На 4 добу пророщування насіння томату сорту Кібіц під впливом різних концентрацій регуляторів росту Стимпо, Алостиму, Регопланту і Гумату калію виявлено, що майже всі досліджувані регулятори росту в більшості концентрацій підвищують енергію проростання. Тоді, коли в контролі проросло в середньому 82 % насінин, у варіанті обробки Алостимом у концентрації 10−3 % – 94 %. По відношенню до контролю енергія проростання при дії Алостиму в концентрації 10−3 % збільшується на 12 %; Алостимом, Українськими гуматами і Регоплантом у концентрації 10−4 % — 11 %; Алостимом у концентрації 10−5 %, Українськими гуматами і Регоплантом у концентрації 10−3 % – на 10 % більше, ніж у контролі. Немає підвищення енергії проростання під дією занадто високих концентрацій регуляторів росту таких як Стимпо, Регоплант і Гумату калію у концентрації 0,1 % Тому дуже важливим є підбір оптимальних концентрацій.Збільшується також довжина коренів. Найкращі результати отримані при обробці Алостимом у концентраціях 10−3 % і 10−4 %, а також Регоплантом у концентраціях 10−1 % і 10−4 %, що забезпечувало значне збільшення довжини кореневої системи, на 72–81 % більше у порівнянні з контролем.Отримані результати підтверджують, що застосування біостимуляторів росту покращує морфометричні показники проростків рослин томату, сприяючи більш активному розвитку кореневої системи. Це забезпечує кращу адаптацію рослин до стресових умов, зокрема посухи, шляхом підвищення ефективності поглинання води та поживних речовин. Регулятори росту можуть бути ефективним засобом для підвищення якості розсади томатів у регіонах з обмеженими водними ресурсами.

ФІЛОГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ APALOCHRUS FEMORALIS ERICHSON, 1840 (COLEOPTERA: MELYRIDAE)

Владислав МІРУТЕНКО, Віолета МІРУТЕНКО — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У роботі представлено результати молекулярно-генетичного аналізу популяцій виду Apalochrus femoralis Erichson, 1840 (Coleoptera: Melyridae, Malachiinae) з різних регіонів України (Одеська та Закарпатська області), а також з Угорщини та Фінляндії. Зроблена спроба з’ясувати ступінь філогенетичної близькості між географічно віддаленими популяціями цього виду. Для аналізу було використано фрагменти гена цитохромоксидази субодиниці I (COI) мітохондріальної ДНК. Побудова філогенетичного дерева методом Neighbor-Joining виявила тісну спорідненість між популяціями з України та Угорщини, що дозволяє припустити їхнє спільне походження – з регіонів західного Причорномор’я або Східних Балкан. Популяція з Фінляндії виявилася чітко відокремленою, що свідчить про її географічну віддаленість та ізоляцію.

ОГЛЯД КОЛЕКЦІЇ МОЛЮСКІВ КЛАСУ GASTROPODA, ПІДКЛАСІВ PATELLOGASTROPODA, NERITIMORPHA, VETIGASTROPODA (MOLLUSCA) МУЗЕЮ ПРИРОДИ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. В. Н. КАРАЗІНА

Ірина МОСКАЛЕЦЬ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Перший та єдиний систематичний каталог Зоологічного Кабінету Імператорського Харківського Університету було надруковано у 1854 році та нараховувал 1397 видів (5444 екз.). Кожна мушля мала унікальний номер, що позначався у каталозі, а види етикетовані. На жаль, рукописний варіант каталогу не зберігся, а також було втрачено частину етикеток. Для того щоб отримати повну інформацію про експонат приходилося зіставляти номер на мушлі із записом в каталозі. З часом колекція мушель поповнювалась із різноманітних джерел. Так, багато етикетованих зразків було доставлено директором Музею природи Харківського університету (1975–1988 рр.) Л.В. Корабельніковим з різних морів Південної півкулі.В різні роки колекцію поповнювали матеріалом з Білого моря, Японського моря та В’єтнаму І. П. Москалець, з о. Куба д.б.н. О. М. Сумароков та з Австралії доцент кафедри ботаніки Харківського університету к.б.н.І. В. Друльова та ін. Рідкісні мушлі з узбережжя Антарктиди доцентом кафедри зоології та екології тварин Харківського університету к.б.н. А. Ю. Утєвським. Багато мушель гарної якості у тому числі рідкісних було отримано в дар від колекціонера, мецената, депутата Верховної Ради О. Б. Фельдмана. У даному огляді наводиться анотований список мушель молюсків класу Gastropoda, підкласу Patellogastropoda – 4 родини, 14 родів 47 видів, 399 екземплярів, підкласу Neritimorpha – 2 родини, 14 родів, 38 видів, 1086 екземплярів та підкласу Vetigastropoda – 10 родин, 45 родів, 146 видів, 1189 екземплярів, що зберігаються у Музеї природи Харківського національного університету ім. В. Н.Каразіна.

ШАКАЛ ЗОЛОТИСТИЙ (CANIS AUREUS L., 1758) У ФАУНІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Л. Потіш, М. Тофелюк, А. Потіш, Б. Шарга — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Шакал золотистий (Canis aureus L., 1758) поширюється за межі своїх рідних районів у південно-східній Європі до Центральної та Північно-Східної Європи, зокрема, до Закарпатської області України. Розширення ареалу золотих шакалів у Cередньо-Дунайській низовині спостерігається з кінця 20 століття. У другому десятилітті 21 століття золотий шакал почав розселятися в північному напрямку вздовж долин основних приток річки Тиса. У цій статті ми обговорили історію та можливі причини успіху поширення золотистого шакала в нашому регіоні. Тут ми також представили загальну морфологію черепа та характеристики хутра золотого шакала на основі аналізу матеріалів 10 тварин різного віку, зібраних у різних місцях Закарпаття. Наявність молодих тварин підтримує ідею місцевого розмноження. Морфологія черепа та характеристики хутра були типовими для золотистого шакала. Золотистий шакал має широку екологічну пластичність завдяки використанню тварин та рослин в якості кормової бази. Конкуренція з іншими хижаками є незначною. Вид використовує переваги сільськогосподарських територій. Це дозволило шакалу поширитися на здебільшого безлісих місцях долин та передгір’я в Закарпатті.

ПОРУШЕННЯ У СЛИЗОВІЙ ОБОЛОНЦІ ПОРОЖНИНИ РОТА ЩУРІВ ПІСЛЯ СПОЖИВАННЯ НАДЛИШКУ ЦУКРУ І ХЛОРИДУ АЛЮМІНІЮ

Сергій СТРИЖАК, Наталя КИРИЛЕНКО, Ольга МАКАРЕНКО, Людмила ЦЕВУХ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У роботі вивчали маркери запалення (активність еластази і кислої фосфатази), а також показник мікробної контамінації (активність уреази) у слизовій оболонці порожнини рота щурів після споживання надлишку цукру і хлориду алюмінію. Досліджували вплив патогенних чинників на активність антиоксидантного захисту та ступінь пероксидації ліпідів у слизовій оболонці порожнини рота щурів. Результати дослідження свідчать про розвиток запальних процесів та розмноження умовно-патогенної мікробіоти у порожнині рота дослідних груп тварин, які у більшій мірі проявились при сукупному споживанні великої кількості цукру з надлишком алюмінію. Спостерігали пригнічення антиоксидантного захисту і, як наслідок – спалах перекисного окиснення ліпідів.

ОРНІТОЛОГІЧНІ ЗБОРИ З ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ У КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВО-ПРИРОДНИЧОГО МУЗЕЮ НАН УКРАЇНИ

Світлана ТАЙКОВА — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті представлено результати комплексного наукового опрацювання орнітологічної колекції з території Закарпатської області, яка зберігається у фондах ННПМ НАН України. Дослідження охоплює 651 колекційний екземпляр, що представляє 125 видів із 14 рядів, зібраних у період з 1906 по 1998 рік (з переважною активністю у 1946–1972 рр.), що дозволяє здійснити ретроспективний аналіз змін орнітофауни регіону упродовж другої половини ХХ ст. Зібрані матеріали стали національним надбанням завдяки організованим науковим експедиціям співробітників музею, а також внеску інших орнітологів, місцевих натуралістів і мисливців, які активно сприяли збору орнітологічних матеріалів. Видовий склад колекції охоплює представників різних середовищ існування, від типових високогірних видів до синантропних птахів, що пристосувалися до антропогенних ландшафтів. Серед екземплярів є види птахів, занесені до Червоної книги України, зокрема Falco naumanni (8), Dendrocopos leucotos (7), Regulus ignicapilla (4), Picoides tridactylus (3), Coracias garrulus (2), Strix uralensis (2), Lyrurus tetrix (2), Tetrastes bonasia (2), Tyto alba (2), Aquila chrysaetos (1), Ciconia nigra (1), Columba oenas (1), Milvus migrans (1), Monticola saxatilis (1), Picus viridis (1), Prunella collaris (1), Sternula albifrons (1). Особлива увага приділена висвітленню ролі колекторів, серед яких фігурують видатні науковці-орнітологи, такі як О. О. Грабар, О. Б. Кістяківський, В. М. Зубар овський, Д. В. Владишевський, М. Я. Кучеренк о, В. М. Лоскот, О. М. Пекло та інш. чиї зусилля сприяли формуванню багатої музейної колекції, що сьогодні є національним надбанням ННПМ НАН України. Аналіз даних музейних колекцій дозволяє простежити період, у якому почав проявлятися вплив на Карпатський регіон таких факторів, як кліматичні зміни, деградація природних середовищ та антропогенний тиск, що позначилося на стані популяцій.

МІКРОКЛОНАЛЬНЕ РОЗМНОЖЕННЯ ВИДІВ З КОЛЕКЦІЇ БОТАНІЧНОГО САДУ: ACER PLATANOIDES F. “CRIMSON KING” (ACEARCEAE JUSS.)

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Acer platanoides L. широко використовується в декоративному озелененні по всій степовій зоні України та в Узбекистані з помірно-континентальним кліматом. Завдяки яскравому темно-пурпуровому листю створює разючий контраст у садах, парках та міських зелених насадженнях. Як тіньове дерево, воно забезпечує естетичну привабливість і чудове покриття для навісу, де впливає на охолодження, регулюючи мікроклімат, що робить його популярним вибором для вулиць, житлових дворів і громадських просторів. Стійкість до забруднення, ущільненого ґрунту та міських умов робить його особливо придатним для міського середовища, де його часто висаджують уздовж доріг і в громадських парках. Мікроклональне розмноження декоративного виду Acer platanoides L. «Crimson King» було досягнуто шляхом непрямого органогенезу та мікроживцювання. Непрямий органогенез індукували на черешках листків за допомогою середовища DKW з 2,4D (0,5 мг/л) + Kin (0,5 мг/л) або 2,4D (0,5 мг/л) + BAP (0,5 мг/л) з наступним пересівом на середовище з додаванням BAP (0,01-1,0 мг/л). Мікропрепарування проводили на безгормональному середовищі WPM з 20 % сахарози, потім субкультивували на БАП (0,01–1,0 мг/л) перед перенесенням на середовище, що містить NAA (2 мг/л) + БАП (0,5 мг/л) + TDZ (0,5 мг/л).

УГРУПОВАННЯ ЕПІГЕОБІОНТНИХ ПАВУКІВ (ARACHNIDA, ARANEAE) ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО СХИЛУ Г. ПІКУЙ (УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ)

Василь ЯНУЛЬ — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Проведено дослідження угруповань епігеобіонтних павуків екосистем північно-східного схилу г. Пікуй (Вододільно-Верховинський Хребет): старовікового яворово-букового лісу (у межах висот 890–900 м), приполонниного старовікового яворово-букового лісу (1090–1100 м), та букового рідколісся на межі з вторин-ними субальпійськими луками (1126 м). Виявлено 38 видів павуків які належать до 10 родин. Найкраще представлена родина Linyphiidae (26 видів, 68,4 % загального видового складу, Agelenidae налічує 3 види (7,9 %), інші 8 родин ‒ один‒два види. Найбагатшою за кількістю видів є екосистема букового рідколісся (25 видів), менше видів знайдено у яворово-букових лісах – 18 на вищих гіпсометричних рівнях і 16 на ниж- чих. До складу домінантного ядра угруповань належить 8 видів павуків: Cybaeus angustiarum, Tenuiphantes tenebricola, Coelotes pickardi carpathensis, Callobius claustrarius, Diplocephalus picinus, Inermocoelotes inermis, Palliduphantes milleri, Microneta viaria. Їхня сумарна частка становить 95,5 % від загальної кількості усіх особин в угрупованнях. Основні відмінності у видовому складі обумовлюють види-субрецеденти, склад яких специфічний для кожної з екосистем. Значення показників видового різноманіття та вирівненості угруповань зменшуються у ряді: рідколісся ‒ приполонниний старовіковий ліс ‒ старовіковий ліс нижчих гіпсометричних рівнів. За результатами дисперсійного аналізу ANOVA та апостеріорного тесту Тюки, різниця значень індексів між екосистемами є статистично значущою (p < 0,05). За NMDS аналізом, більша спорідненість спостерігається між угрупованнями павуків рідколіссям та приполонинного старовікового лісу, натомість угруповання старовікового лісу нижчих гіпсометричних рівнів відокремлюється

ЕПОХА ВЕЛИКИХ ГЕНОМНИХ ВІДКРИТТІВ: КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ НАУКИ ПРО ГЕНОМНЕ РІЗНОМАНІТТЯ

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У динамічному світі сучасної біології, надзвичайно стрімкий розвиток нової науки геноміки, що поєднала у собі методи біології та комп’ютерні технології, відкриває безмежні можливості для розуміння таємниць живих організмів, від найпростіших бактерій до людини. Незважаючи на безліч відкриттів у царині структури та функції геномів, ми все ще знаходимося на початкових стадіях зародження і розвитку цього напрямку. Глобальні ініціативи секвенування починаючи від Проєкту Геном Людин (HGP), HapMap та Проєкту 1000 геномів та інших подібних проєктів розширили наше розуміння генетичної різноманітності людей у контексті популяційної історії та еволюції нашого виду. Геномні методи революціонізували медицину, дозволяючи розробляти персоналізовані лікувальні стратегії з урахуванням генетичних особливостей кожної людини. Сучасні технології, такі як CRISPR-Cas9 та одноклітинне секвенування, відкривають нові можливості для геномних досліджень, але також ставлять перед нами нові, раніше невідомі, етичні, правові та соціальні виклики. Геноміка значно вплинула на зростання сучасної наукомісткої економіки, особливо додаючи до розвитку біоінформатики, біомедицини, та біотехнології, пропонуючи нові терапії та діагностичні інструменти, а також сприяючи розвитку точної медицини. Перехід до технологій секвенування нового покоління (NGS) та вдосконалення в обчислювальній техніці зробили геномну інформацію дешевшою та доступнішою. Майбутнє геноміки обіцяє радикальні зміни в охороні здоров’я, сільському господарстві та збереженні біорізноманіття, пропонуючи точнішу діагностику та персоналізоване лікування. Прогрес у цій галузі є наслідком роботи великої когорти науковців в усьому світі та міжнародної співпраці між ними, що відкрила і продовжує відкривати нові горизонти для покращення життя людства.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ УЧЕНИЦІ ТА КОЛЕГИ КАРІНИ ЗВЯГІНЦЕВОЇ

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Публікація присвячена пам’яті молодої вченої-ботаніка, педагога, доцента кафедри ботаніки та екології рослин Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, кандидата біологічних наук Каріни Звягінцевої (1985–2025). У роботі висвітлено її життєвий шлях та науковий доробок, який охоплював урбанофлористику, фітоінвазії, охорону природи, у розвиток яких вона долучилася своїми оригінальними працями.