Україна. Здоров’я нації

Ефективність програми фізичної терапії на показники гостроти та стану органу зору в пацієнтів із пресбіопією

Ю. С. Калмикова — 2026-07-14

Мета роботи – дослідити й оцінити динаміку показників внутрішньоочного тиску, гостроти зору, периферичного зору і стан очного дна хворих на пресбіопію під впливом застосування програми фізичної терапії Матеріали та методи. Дослідження включало 48 пацієнток з діагнозом пресбіопія віком від 40 до 52 років. Критерії включення: пресбіопія, тривалість захворювання від 2 до 10 років. Критерії виключення – відмова осіб від участі в дослідженні. Для забезпечення однорідності груп особи були розділені на контрольну (24 хворих) та основну (24 хворих) групи шляхом рандомізації із засліпленням пацієнтів. Оцінювачі були засліплені під час інтерв’ю, обстеження та обробки отриманих даних. Середній вік хворих основної групи становив 46,3 ± 0,35 року, контрольної – 47,6 ± 0,61 року. Пацієнтам основної групи застосовувалася диференційована комплексна програма фізичної терапії для хворих на пресбіопію, методики поєднаного застосування тренування акомодації, кінезотерапії і самостійних занять із застосуванням терапевтичних вправ, коригувальних вправ для хребта, дихальних вправ, спеціальних вправ, призначених для корекції функціональних порушень зорового аналізатора, підвищення зорової працездатності і «якості зорового життя» в осіб із пресбіопією, що не мають супутньої зорової патології; пацієнти контрольної групи займалися за програмою фізичної терапії для хворих на загальні порушення зору за методикою Бейтса, кінезотерапією, самостійними заняттями. Після чого було проведено повторне обстеження хворих, яке дало змогу проаналізувати динаміку досліджуваних показників під впливом розробленої програми фізичної терапії і порівняти отримані результати з результатами групи контролю. Результати. Після застосування програми фізичної терапії у жінок ОГ відбулися позитивні зміни в показниках: гострота зору OS збільшилася з 0,83 ± 0,03 дптр. до 0,98 ± 0,01 дптр., OD – з 0,81 ± 0,06 дптр. до 0,93 ± 0,03 дптр., корекція для читання, що визначалася за методом підбору лінз, зменшилася з OS 1,65 ± 1,18 дптр. до 0,86 ± 0,15 дптр., OD – 1,54 ± 0,25 дптр. до 0,87 ± 0,19 дптр. Динаміка досліджуваних показників між первинним і повторним обстеженням була статистично значущою. Водночас зміни результатів тонометрії та периметрії не досягли статистичної значущості, що свідчить про відсутність впливу як авторської, так і загальноприйнятої програми на показники периферичного зору та внутрішньоочного тиску. Аналіз інтеркореляційної матриці дав змогу виявити стійкий сильний звортний зв’язок між показниками гостроти зору та необхідною силою оптичної корекції для читання як для лівого (r = –0,72; p < 0,05), так і для правого ока (r = –0,74; p < 0,05). Кореляційний зв’язок між гостротою зору обох очей (r = 0,79; p < 0,05) і параметрами корекції (r = 0,82; p < 0,05) свідчить про симетричність функціонального відновлення чутливості зорового аналізатору внаслідок упроваджених фізтерапевтичних інтервенцій. Висновки. Впровадження авторської програми фізичної терапії для жінок із пресбіопією підтвердило статистично значущу позитивну динаміку ключових зорових параметрів в ОГ порівняно з КГ, чим довело свою ефективність у застосуванні спеціальних вправ для окорухових і циліарного м’язів, дихальних та коригувальних вправ для оптимізації зорових функцій та зниження залежності від оптичної корекції. Так, отримані дані гостроти зору в жінок ОГ виявили підвищення показників лівого ока (OS) з 0,83 ± 0,03 до 0,98 ± 0,01 та правого ока (OD) – з 0,81 ± 0,06 до 0,93 ± 0,03. Водночас сила оптичної корекції в ОГ суттєво знизилася: для OS – з 1,65 ± 1,18 дптр. до 0,86 ± 0,15 дптр., для OD – з 1,54 ± 0,25 дптр. до 0,87 ± 0,19 дптр.

Нейрофізіологічні та мікробіом-асоційовані фактори, що впливають на результати фізичної терапії у пацієнтів із хронічним болем і депресивними симптомами

В. В. Мізін — 2026-07-14

Мета. Метою дослідження було оцінити вплив нейрофізіологічних та мікробіом-асоційованих факторів на ефективність фізичної терапії у пацієнтів із хронічним больовим синдромом, що супроводжується депресивними симптомами. Актуальність роботи зумовлена високою поширеністю коморбідності хронічного болю та афективних розладів, що суттєво знижує якість життя, ускладнює реабілітаційний процес і підвищує ризик хронізації симптомів. Особлива увага приділялася ролі центральної сенситизації, психоемоційного стану, поведінкових характеристик та непрямих показників стану кишкового мікробіому як потенційних модифікуючих чинників результатів реабілітаційних утручань. Матеріали і методи. Дослідження мало обсерваційний аналітичний дизайн із проспективним компонентом. У ньому взяли участь 86 пацієнтів віком від 21 року з хронічним больовим синдромом тривалістю понад три місяці та наявністю депресивних симптомів різного ступеня вираженості. Критеріями включення були стабільний клінічний стан та можливість участі у 6-тижневій програмі фізичної терапії; критерії виключення включали тяжкі психіатричні розлади, гострі соматичні стани та зміну фармакотерапії під час дослідження. Програма фізичної терапії включала терапевтичні вправи, функціональні тренування, мануальні техніки, освітні інтервенції та модифікацію способу життя. Оцінювання проводилося до та після втручання із застосуванням валідованих шкал: VAS і BPI – для оцінки болю, PHQ-9 та GAD-7 для психоемоційного стану, CSI та PCS – для оцінки центральної сенситизації та катастрофізації, PSQI та PSS – для якості сну і рівня стресу, IPAQ та TSK – для рівня фізичної активності та кінезіофобії. Мікробіом-асоційовані фактори визначалися опосередковано через аналіз гастроінтестинальних симптомів, харчових звичок (зокрема, споживання клітковини та ультраперероблених продуктів) і анамнез антибіотикотерапії. Статистичний аналіз включає описову статистику, кореляційний і регресійний аналіз, парний t-критерій Стьюдента та оцінку величини ефекту за коефіцієнтом Коена. Результати. До початку терапії пацієнти відзначали високу інтенсивність болю (6,8 ± 1,5 бала), значний вплив болю на підвищену активність, підвищений рівень стресу (55,8 %) і порушення сну (60,5 %). Виявлено більш виражені депресивні (7,9 ± 2,6 бала) та тривожні симптоми (6,1 ± 2,1 бала), а також ознаки центральної сенситизації (11,4 ± 3,8 бала). Значна частина пацієнтів демонструвала катастрофізацію болю та кінезіофобію. Аналіз непрямих мікробіом-асоційованих показників виявив високу частоту гастроінтестинальних скарг, недостатнє споживання харчових волокон, надмірне вживання ультраперероблених продуктів і частий прийом антибіотиків. Після курсу фізичної терапії встановлено статистично значуще покращення всіх показників: інтенсивність болю знизилася на 38,2 %, вплив болю на активність – на 38,1 %, депресивні симптоми – на 35,4 %, рівень стресу – на 23,9 %, а якість сну покращилася на 44,2 % (p < 0,01–0,001). Величина ефекту була великою (d = 1,00–1,85), що підтверджує клінічну значущість змін. Кореляційний аналіз показав, що вищі рівні центральної сенситизації, катастрофізації болю, депресії та кінезіофобії пов’язані з менш вираженим зниженням болю, тоді як краща якість сну та вищий рівень фізичної активності асоціюються з більш ефективними результатами лікування. Висновки. Хронічний больовий синдром у поєднанні з депресивними симптомами має комплексний мультифакторний характер, що включає нейрофізіологічні, психоемоційні та поведінкові компоненти. Фізична терапія є ефективним методом лікування, який забезпечує значне покращення інтенсивності болю, функціонального стану, психоемоційних показників і якості сну. Ефективність утручання залежить від індивідуальних характеристик пацієнтів: негативними предикторами є високий рівень центральної сенситизації, катастрофізація болю та депресії, тоді як позитивними – достатній рівень фізичної активності та якісний сон. Мікробіом-асоційовані порушення можуть розглядатися як додаткові фактори, що впливають на перебіг болю та загальний стан, підкреслюючи необхідність комплексного біопсихосоціального підходу до фізичної терапії.

Комплексна модель психотерапії в реабілітації хронічних міофасціальних больових синдромів

В. М. Осіпов — 2026-07-14

Метою цієї наукової роботи є теоретичне обґрунтування та клінічна апробація комплексної мультимодальної моделі психотерапії, інтегрованої до програми фізичної реабілітації пацієнтів із хронічними міофасціальними больовими синдромами (МФБС). Дослідження спрямоване на вивчення впливу психологічних чинників, зокрема тривожності, депресії, катастрофізації болю та кінезіофобії, на перебіг хронічного больового розладу, а також на оцінку синергічного ефекту від поєднання стандартних реабілітаційних втручань із методами когнітивно-поведінкової, тілесно-орієнтованої терапії та елементами нейролінгвістичного програмування (НЛП). Окремим завданням стало визначення динаміки змін у типах ставлення до хвороби та рівня соматичних скарг під впливом запропонованої моделі психотерапії. Матеріали та методи. Дослідження виконано у форматі контрольованого нерандомізованого клінічного випробування на базі Центру хребта POSTAVA (м. Чернівці, Україна) впродовж 2023–2024 років. До вибірки увійшли 60 осіб (45 жінок та 15 чоловіків) віком від 25 до 50 років (середній вік 48,56 ± 0,98 року) із верифікованим діагнозом хронічного МФБС (тривалість симптомів понад 6 місяців). Критерії включення передбачали наявність м’язово-тонічного болю в ділянці попереку, таза та нижніх кінцівок, підтвердженого даними нейровізуалізації. Критеріями виключення слугували радикулярні синдроми, онкопатологія, гострі запальні процеси та тяжкі психічні розлади. Учасників розподілено на дві групи: основну (n = 30), яка на тлі стандартної 15-денної програми фізичної реабілітації отримувала курс мультимодальної психотерапії (10 сесій протягом 5 тижнів), і контрольну (n = 30), де застосовували лише стандартну реабілітацію. Психотерапевтичний модуль включав когнітивно-поведінковий компонент (раціональна терапія, систематична десенсибілізація для подолання кінезіофобії), тілесно-орієнтований блок (прогресивна м’язова релаксація за Джекобсоном, майндфулнес-практики) та експериментальний НЛП-компонент (техніка шестикрокового рефреймінгу для корекції патернів «вторинної вигоди»). Інструментарій оцінювання охоплював: шкалу болю FPS-R, Мак-Гіллівський больовий опитувальник (MPQ), індекс м’язового синдрому (ІМС), опитувальник ТОБОЛ, госпітальну шкалу тривоги та депресії (HADS), Гіссенський опитувальник соматичних скарг (GBB). Статистичну обробку даних проводили з використанням t-критерію Стьюдента для залежних та незалежних вибірок (рівень значущості p < 0,05). Результати. Інтеграція мультимодальної психотерапії забезпечила статистично значуще (p < 0,05) зниження інтенсивності больового синдрому за шкалою FPS-R в основній групі до рівня легкого болю (1,90 ± 0,13 бала), тоді як у контрольній групі біль залишився на помірному рівні (3,47 ± 0,13 бала). Індекс м’язового синдрому в основній групі зменшився майже втричі – з 11,42 ± 0,46 до 3,85 ± 0,12 бала, що відповідає легкому ступеню тяжкості, на відміну від контрольної групи, де показник знизився лише до 7,53 ± 0,20 бала. Аналіз за Мак-Гіллівським опитувальником засвідчив, що зниження показників за афективною шкалою в основній групі було вдвічі виразнішим (1,5 ± 0,46 проти 0,68 ± 0,32; p < 0,01), що підтверджує успішну корекцію емоційного вираження больового досвіду. Психологічний статус пацієнтів основної групи характеризувався формуванням гармонійного типу ставлення до хвороби у 90,0 % випадків проти 63,3 % у контрольній групі. Рівень тривоги за шкалою HADS знизився із субклінічного до нормативного діапазону, тоді як у контрольній групі динаміка депресивних проявів виявилася статистично незначущою. Загальна інтенсивність соматичних скарг за опитувальником GBB в основній групі скоротилася з 40,8 ± 3,2 до 20,1 ± 2,7 бала, що свідчить про редукцію психосоматичних проявів дистресу. Висновки. Запропонована комплексна модель психотерапії демонструє високу клінічну ефективність у структурі реабілітації пацієнтів із хронічним МФБС. Поєднання когнітивно-поведінкових інтервенцій, майндфулнес-практик та елементів НЛП дає змогу не лише суттєво редукувати інтенсивність болю та м’язово-тонічних проявів, але й здійснювати цілеспрямовану корекцію афективних розладів і дезадаптивних когнітивних патернів. Основними механізмами впливу є зниження рівня катастрофізації, подолання кінезіофобії та трансформація патернів «вторинної вигоди» від хвороби. Отримані результати узгоджуються із сучасними уявленнями про центральну сенситизацію та ноципластичний біль, а також створюють підґрунтя для широкого впровадження моделі в клінічну практику мультидисциплінарних реабілітаційних команд відповідно до чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я.

Контрактування як інструмент визнання управлінської спроможності та лідерства реабілітаційної мережі закладів системи охорони здоров’я України

В. Б. Василів — 2026-07-14

Мета: теоретично обґрунтувати та проаналізувати контрактування пакетів реабілітаційної допомоги в умовах воєнного стану як інструмент визнання управлінської спроможності та лідерства закладів охорони здоров’я. Матеріали та методи. Проаналізовано агреговані статистичні дані Національної служби здоров’я України (НСЗУ) за 2023–2025 рр. щодо динаміки укладених договорів та фінансування за пакетами послуг № 53 («Реабілітаційна допомога у стаціонарних умовах») та № 54 («Реабілітаційна допомога в амбулаторних умовах»). Застосовано статистичний, порівняльний та системний методи аналізу. Результати. Доведено, що в умовах війни контрактування з НСЗУ є об’єктивним «стрес-тестом» інституційної спроможності. На національному рівні, попри руйнування 23 % інфраструктури, кількість контрактів зросла на 33,0 %, а фінансування – на 61,8 %, з пріоритетом стаціонарного пакета № 53 (+81,7 %) для лікування важких бойових травм. На регіональному рівні (Рівненська область) фінансування зросло на 105,3 %. Валідовано п’ятикомпонентну модель управлінської спроможності. Виявлено критичну концентрацію 80,0 % ресурсів в 11 провідних надавачів Рівненщини, де абсолютним лідером є Рівненський обласний клінічний госпіталь. Висновки. Успішне контрактування з НСЗУ є точним індикатором стійкості реабілітаційної мережі. Проте виявлено системні диспропорції: дисбаланс між стаціонарною та амбулаторною ланками (8,5 : 1 на Рівненщині) та низьку частку приватного сектору (0,93 %). Рекомендовано НСЗУ переглянути тарифну політику для пакета № 54 для стимулювання амбулаторного етапу відновлення та розробити заходи щодо залучення приватних інвестицій. Державна стратегія має орієнтуватися на «керовану децентралізацію» експертизи від національних хабів до лікарень другого ешелону.

М’які навички та цифрові компетенції у програмі підготовки медиків майбутнього: комплексний огляд

Л. В. Лимар — 2026-07-14

Мета. Проаналізувати дидактичні, медичні та соціологічні джерела щодо формування м’яких навичок і цифрових компетентностей у медичній освіті для визначення концептуальних орієнтирів оновлення навчальних програм підготовки медиків. Окрему увагу приділено зв’язку між цифровізацією охорони здоров’я, розвитком штучного інтелекту, телемедицини, електронних медичних записів, аналітики великих даних та необхідністю збереження гуманістичного, пацієнт-орієнтованого характеру медичної практики. Матеріали та методи. Матеріалами дослідження стали джерела, присвячені медичній освіті, м’яким навичкам, комунікації, емпатії, цифровій компетентності, штучному інтелекту та телемедицині. Метод дослідження – несистематичний описовий огляд літератури. Пошук джерел здійснювався у базах Google Scholar, PsycInfo та PubMed із використанням ключових слів і Boolean-операторів за термінологією «студенти-медики», «медична освіта», «м’які навички», «навички комунікації», «цифрова компетентність», «штучний інтелект», «телемедицина». Первинний пошук надав 305 джерел; за тематичною відповідністю було відібрано 150 праць, із яких 51 найбільш релевантна публікація сформувала доказову базу огляду. Результати. Установлено, що застосування штучного інтелекту, електронних медичних записів та аналітики великих даних підвищує ефективність організації медичної допомоги. Водночас надмірне застосування технологій може послаблювати навички клінічного мислення. М’які навички є незамінними компонентами пацієнт-орієнтованої допомоги. Доцільно формувати їх шляхом застосування методів симуляційного навчання, стандартизованих пацієнтів, рольові ігри, обговорення в групах. Цифрову компетентність варто розвивати шляхом запровадження гібридного навчання, кейс-орієнтованої роботи зі ШІ та інтеграції цифрових технологій у навчальні програми. Висновки. Найбільш перспективною є модель підготовки технологічно компетентного та водночас гуманістично орієнтованого лікаря. Критичне мислення виступає містком між цифровими та м’якими навичками. Успішне оновлення медичних програм потребує застосування змішаного навчання, міжгалузевої співпраці, підготовки викладачів, чітких критеріїв оцінювання та сталої підтримки закладів.

Сучасний стан надання офтальмологічної допомоги населенню України та м. Києва

В. О. Мельник — 2026-07-14

Мета: дослідити динаміку показників кадрового та ресурсного забезпечення офтальмологічної допомоги населення України та жителям м. Києва протягом останніх 15 років, зокрема за наявності глаукоми. Матеріали та методи. У дослідженні використано дані офіційної статистики Центру громадського здоров’я МОЗ України за 2008–2024 роки, а також Київського міського інформаційно-аналітичного центру медичної статистики. Ресурси офтальмологічної допомоги м. Києва були вибрані як об’єкт дослідження невипадково, оскільки в столиці країни зосереджено офтальмологічні клініки (приватні та державні) із сучасним обладнанням, найкращі кадри високого рівня кваліфікації з великим стажем роботи, у т. ч. науковці та викладачі в галузі офтальмології. Застосовано методи дослідження: бібліографічний, статистичний і аналітичний методи. Результати. Встановлено, що забезпеченість населення України лікарями-офтальмологами становить 0,91 лікаря на 10 000 населення із значними регіональніими розбіжностями (до 7,5 раза), за досліджуваний період вона зменшилася на 7,1 %, а в Києві зросла майже в 1,5 раза й сягнула рівня 3,1 лікаря на 10 000 населення (найвищого рівня в Україні, здебільшого через забезпеченість офтальмологами приватних та відомчих клінік). В Україні у 2022 році питома вага офтальмологів приватних та відомчих закладів становила 31,2 %, у Києві – 63,0 %. Значна різниця між чисельністю штатних посад та фізичних осіб лікарів-офтальмологів (4372 та 3385 в Україні та 1075 та 787 по Києву) у 2024 році призвела до недостатньої укомплектованості шатних посад – зайнятими посадами та фізичними особами (82,6 % та 77,4 % в Україні та по Києву 84,9 % та 73,2 % відповідно). Більшість штатних посад лікарів-офтальмологів передбачено в амбулаторно-поліклінічних закладах (73,7 % в Україні та 76,4 % у Києві). Рівень забезпеченості населення України ліжками офтальмологічного профілю становив у 2022 році 0,71 на 10 000 населення за скорочення на 50 % (у Києві відповідно 0,99 за скорочення на 49,5 %). Загалом ліжковий фонд офтальмологічної служби системи МОЗ з 2008 року скоротився на 56 % і становив 2876 ліжок (зокрема, в Києві 293 ліжок) у 2024 році. При цьому частота оперативних втручань на органах зору зросла на 10,1 % (у Києві – на 21 %) і становила 86,1, а в Києві – 224,1 операції на 10 000 населення. Однак частота операцій з глаукоми мала тенденцію до зниження і у 2022 році становила 3,4 в Україні та 6,3 на 10 000 населення в Києві. Питома вага операцій на органах зору, що проводяться в амбулаторно-поліклінічних закладах, від усіх операцій збільшилася до 60 %. Для отримання офтальмологічної допомоги пацієнти все частіше вибрають відомчі та приватні медичні заклади, зокрема для проведення хірургічних операцій у разі глаукоми. Загалом щодо операцій на органах зору перевагу приватному сектору надають 60,5 % киян та лише 31,4 % населення України, що спричинено впровадженням офтальмологічного пакета медичних гарантій, який передбачає безоплатне лікування катаракти та глаукоми. Висновки. Незважаючи на складні соціально-економічні умови в Україні, яка перебуває у стані війни, офтальмологічна допомога характеризується стабільністю: зі зниженням забезпеченості населення профільними лікарями та ліжками зберігаються доступність та обсяги надання офтальмологічних послуг, зокрема хірургічних втручань. Відмічається тенденція зміщення значної частини оперативних втручань до амбулаторно-поліклінічних та приватних закладів.

Важливість соціальних працівників у цифровій лікарні

Я. Паленчарова — 2026-07-14

Мета. Поточна цифрова трансформація, зумовлена концепцією Індустрії 4.0, суттєво змінює системи охорони здоров’я та переосмислює ролі медичних працівників. Цифрові лікарні дедалі активніше інтегрують такі технології, як лікарняні інформаційні системи, телемедицина, штучний інтелект та пристрої інтернету речей, з метою підвищення ефективності та якості медичної допомоги. Ці зміни впливають і на діяльність соціальних працівників у лікарнях, яка традиційно базується на міжособистісній взаємодії та цілісному підході до пацієнта. Метою цього дослідження є аналіз впливу цифровізації на роль, функції та сприйняття значущості соціальних працівників у цифровому лікарняному середовищі. Особлива увага приділяється тому, чи змінює зростаюча доступність соціальної інформації в інтернеті залежність пацієнтів від соціальних працівників та як пацієнти оцінюють їхню підтримку в умовах Health 4.0. Дослідження також прагне визначити, чи здатні цифрові інструменти частково замінити традиційні форми соціальної роботи або ж їх роль залишається допоміжною та доповнювальною. Матеріали і методи. Дослідження було проведене з використанням кількісного підходу у формі анкетного опитування пацієнтів, госпіталізованих у лікарні Bory в Братиславі (Словаччина). Ця лікарня, відкрита у 2023 році, є сучасним медичним закладом, створеним за принципами Hospital 4.0, що передбачає впровадження комплексної інформаційної системи, роботизованої хірургії, автоматизованої аптеки та цифрово підтриманих процесів управління пацієнтами. Збір даних відбувався у лютому 2025 року серед пацієнтів стаціонарних відділень різних спеціалізацій. Вибірка складалася з 68 респондентів (35 чоловіків і 33 жінки) віком від 24 до 97 років, середній вік – 65 років. Анкета містила питання за шкалою Лайкерта, спрямовані на оцінку важливості соціальних працівників, складності отримання соціальної інформації онлайн та сприйняття ролі соціального працівника. Додатково оцінювалися форми допомоги, які пацієнти найчастіше пов’язують із соціальними працівниками, включно з інформаційною підтримкою, консультуванням та організацією соціальних послуг. Обробка та попередній аналіз даних здійснювалися за допомогою програми Microsoft Excel. Результати. Отримані результати свідчать, що соціальні працівники залишаються надзвичайно важливими для пацієнтів навіть у високотехнологічному лікарняному середовищі. Переважна більшість респондентів (84 %) оцінили їхню роботу як дуже важливу, причому значущість зростала разом із тривалістю госпіталізації. Незважаючи на доступність інформації про соціальні пільги та послуги в інтернеті, приблизно дві третини пацієнтів відзначили, що самостійний пошук такої інформації є складним або дуже складним. Лише незначна частка респондентів вказала на легкість доступу до потрібної інформації. Було виявлено вікові відмінності: старші пацієнти значно частіше стикалися з труднощами, тоді як пацієнти середнього віку демонстрували дещо більшу впевненість. Водночас навіть молодші респонденти не відзначали стабільної легкості доступу, що може бути пов’язано зі станом здоров’я під час госпіталізації. Пацієнти найчастіше асоціювали соціальних працівників із наданням інформації, емоційною підтримкою, практичними порадами та допомогою в організації соціальних послуг, що підтверджує їхню комплексну та незамінну роль у системі догляду. Висновки. Результати дослідження підтверджують, що цифрові технології змінюють, але не замінюють діяльність соціальних працівників у лікарнях. Хоча цифрові інструменти сприяють доступності інформації та підвищують ефективність процесів, вони не можуть замінити людський, емпатійний та комунікативний аспект соціальної роботи. Соціальні працівники залишаються ключовими посередниками між пацієнтами та складними соціальними системами, а також джерелом психологічної підтримки. Дослідження підкреслює необхідність розвитку цифрових компетенцій соціальних працівників для ефективного використання технологій зі збереженням людиноцентричного підходу. Важливим є також подальше впровадження освітніх програм, що поєднують цифрові навички й етичні принципи соціальної роботи. Загалом соціальна робота залишається невід’ємною складовою цифрових лікарень, доповнюючи технологічні інновації важливим людським виміром.

Доступність офтальмологічної допомоги в контексті зростання поширеності хвороб зорового аналізатора

З. В. Повч — 2026-07-14

Мета. Зростання поширеності офтальмологічної патології з віком є визнаною проблемою в більшості країн світу. Метою нашого дослідження став пошук та аналіз оприлюднених у науковій літературі ефективних профілактичних, медико-діагностичних, у тому числі скринінгових, стратегій забезпечення рівного доступу спеціалізованої офтальмологічної допомоги для різних верств населення, особливо тих, які мають діагностовану офтальмологічну патологію. Матеріали та методи. Матеріалами та методами дослідження стали оприлюднені в науковій літературі результати наукових досліджень із проблем вивчення доступності спеціалізованої офтальмологічної допомоги для різних верств населення, а також результатів розробки та реалізації регіональних ініціатив у різних країнах світу для її покращення. Досягнення мети дослідження вимагало використання загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, серед яких – метод системного підходу, бібліосемантичний, контент-аналізу, структурно-логічного аналізу. Результати. Оприлюднений у науковій літературі досвід різних країн світу демонструє докази зростання поширеності офтальмологічних хвороб із віком, особливо підвищеними темпами зросли офтальмологічні ускладнення цукрового діабету та вікових змін центральної області сітківки (вікова макулодистрофія або ВМД). Практично половина випадків сліпоти і складних порушень зору зумовлені розвитком ВМД, яка на початкових стадіях є повністю безсимптомною. Рання діагностика з ретельним оглядом спеціалістом очного дна, центральної частини сітківки може сприяти попередженню прогресування захворювання. У пацієнтів із цукровим діабетом на тлі хронічної гіперглікемії виникає та розвивається діабетична ретинопатія, прогресування якої в проліферативну форму підвищує ризик повної втрати зору. Застосування сучасного програмного забезпечення прогнозування ускладнень цукрового діабету дає змогу спрогнозувати появу діабетичних ретинопатії, нефропатії, нейропатії у пацієнтів із цукровим діабетом. Економічно обґрунтованими стають програми ранньої профілактики, корекції факторів ризику й раннього лікування діабетичної ретинопатії, без запровадження яких зростає поширеність проліферативної діабетичної ретинопатії, що доводить надважливість акценту на профілактиці, а не на лікуванні. Використання штучного інтелекту для проведення діабетичних ретинальних оглядів підвищує прихильність до лікування, нагляду та регулярності обстеження у пацієнтів із цукровим діабетом. Різні підходи до організації надання офтальмологічної допомоги особам старших вікових категорій, одиноким особам, малозабезпеченим верствам населення в різних країнах світу дають можливість досягати позитивних результатів через запровадження скринінгових стратегій, застосування сучасних медико-профілактичних стратегій серед населення визначених груп ризику. Враховуючи безсимптомність початку більшості офтальмологічних захворювань, зростання питомої ваги офтальмологічних ускладнень хронічних соматичних захворювань, як-от офтальмологічні ускладнення цукрового діабету, зростання поширеності вікової макулодистрофії, обґрунтованими стають консультативні обстеження офтальмолога, дотримання періодичності яких порушується з різних причин, у тому числі через низьку доступність спеціалізованої офтальмологічної допомоги. Наведено реальні приклади запровадження регіональних медико-профілактичних стратегій попередження розвитку сліпоти та слабобачення в різних країнах світу, описано їх позитивні результати та питання, навколо яких продовжують точитися активні дискусії, зокрема щодо участі закладів і персоналу первинної медичної допомоги у профілактичних програмах попередження офтальмологічних ускладнень цукрового діабету, прогресування вікової макулодистрофії. Висновки. Враховуючи надзвичайну важливість формування та збереження здорових зорових функцій в різних вікових групах населення, які в умовах розвитку диджиталізації та цифровізації є важливими для освіти, працевлаштування і соціалізації, доступність медико-профілактичних спеціалізованих офтальмологічних послуг є важливим компонентом організації медичного нагляду. В сучасних умовах доведеним є ризик безсимптомного початку і розвитку офтальмологічних ускладнень більшості хронічних неінфекційних захворювань, а також розвитку патології зорового аналізатора, поширеність якої доведено зростає з віком. Огляд сучасної наукової літератури доводить зростання актуальності досліджень з розробки та апробації системних організаційних підходів із впровадження сучасних медико-профілактичних технологій та методів підвищення доступності офтальмологічної допомоги, особливо для пацієнтів із віковою макулодистрофією та цукровим діабетом, офтальмологічні ускладнення якого доведено негативно впливають на працездатність, інвалідність та якість життя таких пацієнтів.

Компетентнісний підхід та перспективи розвитку безперервної медичної освіти у вирішенні актуальних питань організації та управління охороною здоров’я

Є. В. Фоміна — 2026-07-14

Мета: дослідити компетентнісний підхід і якість медичної освіти на післядипломному етапі підготовки фахівців, висвітлити використання сучасних активних технологій і методів у підготовці медичних кадрів, а також проаналізувати організаційні та методичні питання впровадження цього досвіду і перспективи розвитку безперервної медичної освіти. Матеріали та методи. У ході дослідження було застосовано комплексний підхід, що включав поєднання різних методів аналізу та збору інформації. Зокрема, було проведено анкетування медичних працівників, які були слухачами циклу спеціалізації «Організація і управління охороною здоров’я» кафедри гігієни та соціальної медицини Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Дослідження охоплювало 24 респонденти, що дало змогу отримати узагальнене уявлення про їхні професійний досвід, рівень підготовки та ставлення до різних освітніх технологій. Окрім цього, було здійснено аналіз наукової літератури з питань безперервної медичної освіти, а також проведено порівняльний аналіз різних форм післядипломного навчання, зокрема традиційних очних і дистанційних методів. Обробка отриманих даних здійснювалася із застосуванням методів описової статистики, що дало змогу узагальнити результати та сформулювати обґрунтовані висновки. Результати. У дослідженні особливу увагу було приділено таким методам навчання, як кейс-технології, ділові ігри, проєктний метод, мозковий штурм і симуляційне навчання. Установлено, що кожен із зазначених методів має свої переваги, проте найбільший ефект досягається саме при їх комбінованому використанні в освітньому процесі. Навчання із застосуванням активних технологій у циклах підвищення кваліфікації викликає значно більший інтерес у дорослих фахівців порівняно з традиційними методами викладання, що пояснюється їх практичною спрямованістю та можливістю безпосереднього застосування отриманих знань у професійній діяльності. Окрім того, сучасні освітні технології сприяють підвищенню якості освіти, що підтверджується результатами підсумкового контролю та вищим рівнем засвоєння навчального матеріалу. Також було встановлено, що впровадження інноваційних підходів до навчання сприяє розвитку критичного мислення, підвищенню рівня професійної підготовки та формуванню необхідних компетентностей у медичних працівників. Водночас важливо зазначити, що ефективність таких підходів залежить від рівня підготовленості слухачів, їхньої мотивації та готовності до активної участі в освітньому процесі. Висновки. Сучасні методи навчання у системі безперервної медичної освіти суттєво підвищують якість підготовки фахівців завдяки своїй гнучкості, адаптивності та здатності інтегруватися з професійною діяльністю учасників освітнього процесу. Проведений аналіз свідчить про те, що перехід від класичної моделі оцінювання результатів навчання медичних фахівців до оцінювання рівня сформованості їхніх компетентностей є прогресивним і обґрунтованим кроком у розвитку медичної освіти. Такий підхід дає змогу більш об’єктивно оцінювати готовність фахівців до професійної діяльності та забезпечує вищий рівень підготовки кадрів. Перспективи подальшого розвитку безперервної медичної освіти пов’язані з активним упровадженням інноваційних освітніх технологій, удосконаленням методів навчання та створенням ефективної системи оцінювання компетентностей, що відповідає сучасним вимогам системи охорони здоров’я.

Нове про фахівця із медичної поліції та засновника наукової педіатрії Степана Хомича Хотовицького (1796–1885)

Ю. К. Васильєв — 2026-07-14

Мета: ввести в науковий обіг нові матеріали про життя та діяльність про С.Х. Хотовицького і виявити його роботи з медичної поліції, а також критично переглянути про нього опубліковане. Матеріали та методи. Залучили нові історично джерела, які досі були поза полем зору біографів проф. Хотовицького, використовували історичний метод. Результати. Степан (Стефан) Хомич Хотовицький народився в українській родині священника на Волині: у 1777–1786 рр. його дід був священником Свято-Михайлівської церкви в Кременецькому повіті, у 1796–1823 рр. його батько був священником Воскресенської церкви Старокостянтинівського повіту. На час здобуття ним вищої медичної освіти (1813–1817) та післядипломного вдосконалення (1818–1822) педіатрія ще була самостійною дисципліною, а входила як складова частина в акушерство. Його першими вчителями був професор С. О. Громов, який викладав як акушерство, так і судову медицину та медичну поліцію. Потім його вчителями були професор державної медицини І. Й. Бернт, а також професори акушерства: І. Л. Боєр, Ф. Б. Озіандер та Дж. Гамільтон. У науковій та викладацькій діяльності С. Х. Хотовицького можна виділити два періоди: а) 1822–1836 рр. У ці роки він працював як лікар акушер-гінеколог, педіатр і водночас як фахівець із судової медицини та медичної поліції. Тому не випадково значне місце в науковій спадщині С. Хотовицького посідають і праці, у яких розглядаються проблеми медичної поліції; б) 1836–1847 рр. У цей період він очолював кафедру акушерства з жіночими та дитячими хворобами, але основну увагу приділяв педіатрії. Висновки. Степана Хомича Хотовицького треба вважати основоположником наукової педіатрії у нас. Одночасно він один із перших українців, який був фахівцем із медичної поліції.

Інституційно-правові механізми лікарського самоврядування: порівняльно-правовий аналіз досвіду Польщі, Словаччини та Чехії як орієнтир для України

І. С. Миронюк — 2026-07-14

Мета. Метою статті є порівняльно-правовий аналіз інституційних механізмів лікарського самоврядування в Польщі, Словаччині та Чехії щодо організаційної структури палат, ведення реєстрів лікарів, системи безперервного професійного розвитку та дисциплінарних процедур задля визначення тих аспектів європейського досвіду, які доцільно запозичити для формування інституту лікарського самоврядування в Україні. Матеріали та методи. Матеріалами дослідження стали положення проєктів законів України, нормативно-правові акти Польщі, Словаччини та Чехії у сфері медичного самоврядування та професійного регулювання медичної діяльності, наукові публікації з відкритих джерел (PubMed, Google Scholar), аналітичні матеріали, офіційні документи ЄС та вебресурси органів державної влади досліджуваних країн. У процесі дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи, зокрема інституційний, системного аналізу, аксіологічний та порівняльно-правовий. Результати. Порівняльний аналіз засвідчив, що в Польщі, Словаччині та Чехії регулювання медичної професії здійснюється через законодавчо закріплені професійні палати з обов’язковим або квазіобов’язковим членством, які ведуть публічні реєстри лікарів і наділені повноваженнями у сфері дисциплінарної відповідальності та БПР. Встановлено, що досвід досліджуваних держав може бути використаний під час доопрацювання проєкту закону України № 10372 в частині моделі членства в палатах, запровадження публічного реєстру лікарів та формування кредитної системи БПР із чітко визначеними правовими наслідками її невиконання. Висновки. Запозичення інституційно-правових механізмів лікарського самоврядування держав – членів ЄС є важливим інструментом інтеграції України у європейський простір охорони здоров’я, однак потребує врахування специфіки національної правової системи, конституційних обмежень та викликів, які зумовлені збройною агресією РФ проти України.

Клінічний менеджмент у діяльності лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України: концептуально-методологічні засади

О. М. Чемерис — 2026-07-14

Мета дослідження полягає у систематизуванні концептуально-методологічних засад клінічного менеджменту як інтегративного механізму узгодження клінічних і управлінських підходів у професійній діяльності лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України відповідно до стандартів Європейського Союзу. Матеріали та методи. Дослідження має теоретико-методологічний дизайн і виконано із застосуванням історико-ретроспективного, системно-структурного, бібліографічного, порівняльного та контент-аналізу, що забезпечило концептуалізацію та систематизацію засад клінічного менеджменту, а також узагальнення закономірностей його розвитку у світовому й національному контекстах. Результати. У межах дослідження уточнено понятійно-термінологічні засади категорії «клінічний менеджмент/clinical management», яку визначено як інтегративну концепцію, що поєднує клінічне мислення лікаря з управлінськими інструментами забезпечення якості, безпеки та ефективності медичної допомоги. Етимологічний аналіз термінів «клінічний» і «менеджмент» засвідчив поєднання індивідуалізованого клінічного прийняття рішень із системним управлінням ресурсами та процесами в охороні здоров’я. Установлено, що клінічний менеджмент є системою управління клінічними процесами на мікрорівні, яка забезпечує узгодження клінічних рішень із сучасними управлінськими підходами та ґрунтується на принципах доказової медицини. Визначено його відмежування від clinical governance, healthcare management та medical management, що функціонують на різних рівнях управління. Показано, що впровадження клінічного менеджменту в Україні пов’язане з трансформацією системи охорони здоров’я, ресурсними обмеженнями, старінням населення, зростанням хронічної патології та переходом до європейських стандартів якості та безпеки. Установлено поетапний розвиток від клінічних протоколів до цифровізації процесів і аналітичних систем, що формує пацієнтоорієнтовану модель медичної допомоги. Таким чином, проведений аналіз визначив еволюційні передумови формування клінічного менеджменту як інтегрованої системи управління клінічними процесами та створив теоретичне підґрунтя для розроблення авторської організаційно-управлінської моделі, її упровадження та оцінювання ефективності, що представлено у другій частині дослідження. Висновки. Установлено, що клінічний менеджмент є інтегрованою системою управління клінічними процесами, спрямованою на підвищення якості, безпеки та ефективності медичної допомоги. Доведено, що його розвиток відбувається від адміністративного до системного, стандартизованого, цифрового та пацієнтоорієнтованого управління. Аргументовано, що в Україні його формування зумовлене реформами системи охорони здоров’я, цифровізацією та впровадженням європейських стандартів. Отримані результати формують теоретичну основу для розроблення організаційно-управлінської моделі клінічного менеджменту.

Рівень стресу та соматичного здоров’я жінок-правоохоронців під час підготовки до професійної діяльності

Н. О. Білевич — 2026-07-14

Мета роботи – дослідити рівень стресу та соматичного здоров’я у курсантів-жінок під час занять оздоровчим фітнесом у процесі навчання. Матеріали та методи. У дослідженні, яке проводилося у 2022–2025 навчальному році, взяли участь 149 курсантів-жінок Національної академії внутрішніх справ (Україна, м. Київ, НАВС), які навчалися за спеціальністю «Право». Для досягнення мети дослідження ми порівняли рівень стресу та соматичного здоров’я у курсантів-жінок віком 17–20 років, які впродовж навчання на І–ІІ курсах займалися у секції з оздоровчого фітнесу (група № 1, n = 22), з показниками курсантів-жінок, які займалися іншими видами рухової активності у спортивних секціях академії: бойовими єдиноборствами (самбо, рукопашний бій; група № 2, n = 17), легкою атлетикою (група № 3, n = 12), спортивним орієнтуванням (група № 4, n = 9), гирьовим спортом (група № 5, n = 11), армреслінгом та пауерліфтингом (група № 6, n = 15), настільним тенісом (група № 7, n = 13), мініфутболом (футзалом, група № 8, n = 8), волейболом (група № 9, n = 10), перетягуванням канату (група № 10, n = 7). Окрім того, нами було сформовано групу № 11 (n = 25), до якої увійшли курсанти-жінки, які додатково під час навчання не відвідували жодну зі спортивних секцій, а під час спортивно-масової роботи займалися за існуючою методикою під керівництвом начальника курсу. Курсанти-жінки груп №№ 1–10 займалися у спортивних секціях у години самостійної підготовки (під час спортивно-масової роботи) під керівництвом тренерів-викладачів кафедри спеціальної фізичної підготовки. Кількість годин на рухову активність у курсантів-жінок усіх груп на тиждень була однаковою: 4 год навчальних занять (2 заняття по 2 год) із фізичної підготовки та 6 год (3 заняття по 2 год) тренувальних занять у спортивних секціях або спортивно-масовою роботою. Відмінностями, які лягли в основу порівняльного аналізу між показниками груп, були зміст та спрямованість занять руховою активністю. Критеріями включення учасників дослідження визначено: учасниками дослідження могли стати лише курсанти жіночої статті; курсанти-жінки вибирали вид рухової активності за власним бажанням у першому семестрі навчання; відсутність протипоказань за станом здоров’я до занять тим або іншим видом рухової активності. Критеріями виключення були: припинення відвідування спортивних секцій за станом здоров’я або з інших причин; власне бажання курсантів-жінок вийти з дослідження у будь- який момент. Курсанти-жінки усіх груп були проінформовані про цілі дослідження, після чого вони надали письмову згоду на участь у дослідженні виключно в наукових інтересах. Порівняння показників стресу і здоров’я курсантів-жінок проводилося на початку І курсу (початковий етап дослідження) та наприкінці ІІ курсу навчання (кінцевий етап дослідження). Окрім того, нами було досліджено динаміку вказаних показників у кожній групі за період дослідження. Методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел, психодіагностичні методи, біомедичні методи, статистичний аналіз. Психодіагностичні методи було застосовано для дослідження рівня стресу у курсантів жінок під час навчання у сучасних умовах. Для цього було використано методику Ю. В. Щербатих, яка дає змогу оцінити ступінь прояву інтелектуальних, поведінкових, емоційних та фізіологічних симптомів стресу у курсантів-жінок. Біомедичні методи було застосовано для дослідження соматичного здоров’я курсантів-жінок. Для цього ми використали методику Г. Л. Апанасенка, що базується на антропометричних показниках та стані серцево-судинної та дихальної систем організму. Результати. Установлено ефективність занять оздоровчим фітнесом та іншими видами рухової активності для профілактики стресових явищ та зміцнення соматичного здоров’я у курсантів-жінок під час навчання в умовах воєнного стану. Доведено, що додаткові заняття оздоровчим фітнесом та іншими видами рухової активності більш позитивно порівняно з традиційною методикою впливають на рівень стресу, індекси маси тіла, силовий, життєвий, Робінсона, відновлення ЧСС курсантів-жінок та, відповідно, на стан їхнього соматичного здоров’я. У процесі додаткових занять відбулося покращання показників діяльності дихальної, серцево-судинної, м’язової систем організму у курсантів-жінок, зниження їхньої маси тіла. Найбільш виражені зміни відбулися у представниць оздоровчого фітнесу, легкої атлетики, орієнтування, єдиноборств та спортивних ігор. Висновки. Результати дослідження зумовлюють доцільність створення спортивних секцій у закладах вищої освіти для більш широкого впровадження додаткових занять руховою активністю за власним вибором курсантів-жінок, що сприятиме покращанню показників як ментального, так і фізичного здоров’я майбутніх жінок-правоохоронців. У цілому це забезпечить ефективність їхньої майбутньої правоохоронної діяльності.

Ретроспективний аналіз захворюваності на туберкульоз дітей та підлітків Полтавської області в 2019–2023 рр.

Н. О. Ляхова — 2026-07-14

Мета. Мета дослідження полягала в ретроспективному аналізі захворюваності на туберкульоз дітей та підлітків в Україні та Полтавській області в 2019–2023 рр. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи було використано метод системного підходу та аналізу, бібліосемантичний метод, медико-статистичний метод. Матеріали дослідження: аналітично-статистичні довідники «Туберкульоз в Україні» за 2019–2023 рр. Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України». Результати. Захворюваність на туберкульоз серед різних вікових груп за 2019–2023 рр. дещо знизилася у більшості областей, але не має стійкої тенденції до зниження. Даний показник по Україні має негативний темп приросту в усіх досліджуваних вікових групах, окрім дітей віком 0–14 років. По Полтавській області темп приросту показника в усіх вікових групах позитивний, показники захворюваності на середньому рівні порівняно з іншими областями, проте захворюваність збільшується, найбільший приріст спостерігався у віковій групі 15–17 років, цей показник у 2023 р. вдвічі перевищував національний. Також перевищував всеукраїнський показник захворюваності серед дітей 0–17 років у 2022 р. Поширеність усіх активних форм туберкульозу серед різних вікових груп знизилася по всіх областях та по Україні, показник по Полтавській області знаходиться на середньому рівні порівняно з іншими, проте перевищував національний за всі роки досліджуваного періоду. Серед дитячого населення показник у віковій групі 0–14 років за всі роки досліджуваного періоду був значно менше відповідного показника по Україні, у віковій групі 0–17 років наближався до національного з перевищенням у 2022 р. Проте показник поширеності активних форм туберкульозу у віковій групі 15–17 років незначно перевищував всеукраїнській у 2020 р, а в 2022 та 2023 рр. перевищував його відповідно в 1,5 та 2 рази і має позитивний приріст 33,3 %, тоді як по Україні він становить -31,2 %, тобто показник поширеності по Полтавській області переважає над загальнонаціональним за рахунок вікової групи 15–17 років. Висновки. Аналіз показників захворюваності на туберкульоз серед дітей та підлітків показав, що в Полтавській області зростають показники захворюваності на туберкульоз (нові випадки + рецидиви), найбільший приріст спостерігався у віковій групі 15–17 років, і в цій же віковій групі спостерігалося значне перевищення національного показника за поширеністю активних форм туберкульозу, що потребує пошуку причин та шляхів покращення здоров’я підлітків цього віку. Окрім того, показники поширеності активних форм туберкульозу перевищують національні за весь досліджуваний період. Підвищення показників захворюваності та поширеності туберкульозу серед дитячого населення в Полтавській області може бути пов’язано з різними причинами. Такими можуть бути велика кількість вимушених переселенців, які мешкають у Полтавській області, збільшення кількості дитячого населення, погіршення здоров’я дітей та підлітків тощо. Також вагомою причиною може бути велика кількість дітей, які свого часу не були вакциновані від туберкульозу. Проведене епідеміологічне дослідження захворюваності на туберкульоз серед дітей і підлітків Полтавської області свідчить про погіршення санітарно- епідемічної ситуації та вказує на потребу вдосконалення організаційно-методичних заходів профілактики та раннього виявлення захворювання. На нашу думку, зниження захворюваності на туберкульоз серед дитячого населення можливе шляхом посилення профілактичних заходів, постійного підвищення санітарної грамотності населення шляхом проведення лекцій, бесід, створення умов, що унеможливлюють зараження здорової людини від хворого на туберкульоз.

Динаміка показників фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів у процесі функціонального тренування

А. О. Федик — 2026-07-14

Мета роботи – дослідити вплив функціональних тренувань за системою Кросфіт на рівень фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів молодших курсів під час навчання в умовах воєнного стану. Матеріали та методи. До дослідження, проведеного у 2023–2025 рр., було залучено 67 курсантів чоловічої статі І–ІІ курсів (17–20 років) 2023 року набору Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова (Житомир, Україна). На початку дослідження (вересень 2023 р.) із курсантів І курсу було сформовано дві групи: експериментальну (ЕГ, n = 33) та контрольну (КГ, n = 34). Формування груп здійснювалося рандомним способом і не передбачало спеціального відбору: до ЕГ увійшли курсанти-чоловіки першої та другої навчальних груп курсу, до КГ – третьої та четвертої груп. Рівень показників фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів ЕГ і КГ на початку дослідження був достовірно однаковим (р > 0.05). Курсанти ЕГ під час навчальних занять із фізичної підготовки займалися за розробленою нами методикою покращання фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів засобами кросфіту, КГ – за чинною робочою програмою навчальної дисципліни «Фізичне виховання, спеціальна фізична підготовка». Кількість годин на навчальні заняття з фізичної підготовки на тиждень в ЕГ і КГ була однаковою і становила 4 год (2 заняття по 2 год). Основною відмінністю між ЕГ і КГ був зміст занять із фізичної підготовки. Критерії включення учасників: чоловіча стать курсантів; належність до певної навчальної групи; допуск до занять за станом здоров’я; критерії виключення: захворювання, яке не дає змоги отримувати фізичні навантаження. Усі курсанти ЕГ і КГ були поінформовані про мету дослідження, після чого вони надали письмову згоду на участь у дослідженні виключно в наукових інтересах. Рівень фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів ЕГ та КГ оцінювався впродовж 1–4 семестрів навчання на І та ІІ курсах. Методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел, тестування, медико-біологічні методи, статистичний аналіз. Тестування застосовувалося для оцінювання фізичного стану курсантів ЕГ і КГ за результатами виконання ними таких тестів: біг на 100 м (швидкісні якості), підтягування на перекладині (силові якості), біг на 3 км (витривалість). Перевірка вправ здійснювалася в однотипних умовах викладачами кафедри фізичного виховання. Медико-біологічні методи було застосовано для оцінювання соматичного здоров’я курсантів ЕГ та КГ. Для цього ми використали методику професора Г. Л. Апанасенка, що базується на показниках фізичного розвитку (зріст, маса тіла, життєва ємність легень, динамометрія кисті) та показниках функціонального стану кардіореспіраторної системи (ЧСС, артеріальний тиск). Рівень соматичного здоров’я (РСЗ) було розраховано за п’ятьма індексами: індекс маси тіла (ІМТ), життєвий індекс (ЖІ), силовий індекс (СІ), індекс Робінсона (ІР), індекс відновлення пульсу (ІВП). РСЗ курсантів визначався за сумою балів за кожен із п’яти індексів: 3 і менше балів – низький РСЗ; 4–6 балів – нижчий від середнього РСЗ; 7–11 балів – середній РСЗ; 12–15 балів – вищий від середнього РСЗ; 16–18 балів – високий РСЗ. Результати. Досліджено вплив функціональних тренувань за системою Кросфіт на рівень фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів молодших курсів під час навчання в умовах воєнного стану. Виявлено, що наприкінці дослідження результати курсантів ЕГ у всіх тестах є достовірно (p ≤ 0.05) кращими, ніж у КГ: із бігу на 100 м – на 0,5 с, у підтягуванні на перекладині – на 2,1 рази, із бігу на 3 км – на 29,1 с. За результатами оцінювання показників соматичного здоров’я курсантів ЕГ і КГ виявлено, що більшість досліджуваних індексів наприкінці дослідження в ЕГ є достовірно (р < 0,05–0,001) кращими, ніж у КГ: ІМТ – на 0,67 кг/м2, ЖІ – на 2.18 мл/кг, СІ – на 5,06 %, ІР – на 5,13 у.о., ІВП – на 11,7 с, РСЗ – на 2,28 бала. Найбільш виражений позитивний вплив заняття кросфітом мають на такі індекси: силовий, маси тіла, Робінсона та рівень соматичного здоров’я. Установлено, що за період дослідження усі досліджувані показники фізичного стану та соматичного здоров’я мають більш виражене достовірне (р < 0,05–0,001) покращання порівняно з КГ, що свідчить про вищу ефективність занять кросфітом на молодших курсах в умовах воєнного стану порівняно з чинною робочою програмою навчальної дисципліни. Висновки. Високий рівень фізичного стану та соматичного здоров’я курсантів, досягнутий під час занять кросфітом на молодших курсах, сприятиме більш швидкому формуванню та вдосконаленню військово-прикладних рухових навичок та спеціальних якостей курсантів на старших курсах.

Готовність фахівців допоміжних професій першого контакту в Словаччині до надання кризової інтервенції під час воєнних та міграційних криз

С. Шробарова — 2026-07-14

Мета дослідження – проаналізувати готовність фахівців допоміжних професій першого контакту в Словаччині до надання кризової інтервенції особам, які постраждали від воєнних та міграційних криз. Дослідження було спрямоване на виявлення практичного досвіду, суб’єктивно оцінюваних компетентностей, організаційних умов, бар’єрів та потреб у подальшому навчанні у сфері кризової інтервенції. Матеріали та методи. Дослідження було реалізоване як кількісне поперечне анкетне опитування. Вибірку становили 142 фахівці допоміжних професій першого контакту, які працюють у Словаччині у сфері охорони здоров’я, соціальних послуг, психологічної допомоги, кризового консультування, неурядових організацій або центрів допомоги. Для збору даних було використано анонімну авторську анкету. Вона містила соціально-демографічні та професійні питання, питання щодо контакту з особами в кризі, попереднього навчання з кризової інтервенції, самооцінки компетентностей, організаційної підтримки, бар’єрів та освітніх потреб. Пункти самооцінки оцінювалися за п’ятибальною шкалою Лайкерта від 1 – зовсім не погоджуюся до 5 – повністю погоджуюся. Дані були опрацьовані методами описової статистики: абсолютні та відносні частоти, середні значення і стандартні відхилення. Для орієнтовної перевірки відхилення середніх значень від нейтрального рівня шкали було використано одновибірковий t-критерій відносно значення 3. Результати. З особами, які постраждали від воєнної або міграційної кризи, регулярно працювали 34 респонденти (23,9 %), а час від часу – 55 респондентів (38,7 %). Певну форму контакту з такими особами загалом зазначили 139 респондентів (97,9 %). Кризову інтервенцію особі, яка постраждала від воєнної або міграційної кризи, неодноразово надавали 46 респондентів (32,4 %), а один раз або кілька разів – 52 респонденти (36,6 %). Сертифіковане навчання з кризової інтервенції пройшли лише 2 респонденти (1,4 %), короткий курс або тренінг – 22 респонденти (15,5 %), тоді як 57 респондентів (40,1 %) не проходили такого навчання. Найвищі середні оцінки були отримані за пунктами щодо здатності надати базову психологічну першу допомогу (M = 4,44) та знання, куди скерувати людину в кризі для подальшої професійної допомоги (M = 3,91). Нижчими були оцінки готовності працювати з особами, які пережили воєнну травму або вимушену міграцію (M = 2,37), а також оцінка організаційної підтримки на робочому місці (середнє значення області = 2,64). Найчастіше респонденти називали мовний бар’єр і високе психологічне навантаження працівників (по 62,7 %), нечіткі компетенції окремих професій (59,2 %) та нестачу подальших спеціалізованих послуг (58,5 %). Зацікавленість у подальшому навчанні з кризової інтервенції висловили 136 респондентів (95,8 %). Одновибіркові t-тести підтвердили, що впевненість у психологічній першій допомозі та скеруванні до подальшої допомоги була статистично вищою за нейтральний рівень, а готовність до роботи з воєнною травмою, вимушеною міграцією і частина організаційних умов – нижчими. Висновки. Результати свідчать про середній і нерівномірний рівень готовності фахівців першого контакту до надання кризової інтервенції в умовах воєнних та міграційних криз. Респонденти почуваються впевненіше в базовій підтримці та скеруванні до подальшої допомоги, але менш впевнено в роботі з воєнною травмою, вимушеною міграцією, інтенсивними емоційними реакціями та в умовах недостатньої організаційної підтримки. Практичне значення результатів полягає у потребі в систематичному навчанні, супервізії, методичних алгоритмах, профілактиці професійного вигорання, мовно й культурно доступній допомозі та посиленні міжсекторальної співпраці. Кризова інтервенція має розглядатися як складова громадського здоров’я та підготовленості системи до психосоціальних наслідків надзвичайних ситуацій. Отримані дані можуть бути використані для розробки навчальних програм, стандартів першого контакту та практичних рекомендацій для служб, які працюють з особами, постраждалими від кризи.

Спатіотемпоральні тренди гепатиту C у Словаччині: аналіз на основі Joinpoint та ГІС (2015–2025)

З. Яньова — 2026-07-14

Мета. Метою даного дослідження було охарактеризувати епідеміологію гепатиту C в Банськобистрицькому краї шляхом аналізу даних епідеміологічного нагляду щодо тенденцій захворюваності із застосуванням Joinpoint-регресії, а також доповнити ці результати громадсько-орієнтованим утручанням, спрямованим на раннє виявлення інфекції HCV у маргіналізованих групах населення. Матеріали та методи. Проведено поперечне громадсько-орієнтоване дослідження у 2024–2025 рр. у вибраних районах Банськобистрицького краю (Лученець, Римавська Собота, Ревуца, Зволен, Великий Кртіш). Учасники були залучені за допомогою виїзних (outreach) активностей, спрямованих на маргіналізовані спільноти. Збір даних здійснювався за допомогою анонімної анкети з 19 запитань, яка включала соціально-демографічні характеристики, рівень обізнаності щодо гепатиту та доступ до медичних послуг. Тестування на антитіла до вірусу гепатиту C (anti-HCV) проводилося за допомогою швидкого діагностичного тесту STANDARD Q HCV Ab, який виконували навчені польові працівники. Для обробки даних застосовано описову статистику, а також просторовий аналіз випадків із позитивним результатом. Результати. Під час громадсько-орієнтованого скринінгу, проведеного у 2024–2025 рр., було протестовано загалом 278 осіб. У 2024 р. поширеність anti-HCV позитивності становила 2,0 %, тоді як у 2025 р. вона зросла до 16,0 %. Захворюваність на хронічний гепатит C у Банськобистрицькому краї зросла з 15,7 на 100 тис населення у 2024 р. до 17,8 на 100 тис населення у 2025 р. Аналіз Joinpoint-регресії виявив спадну тенденцію захворюваності на гепатит C у період 2015–2018 рр. (APC −37,6 %; p < 0,05), після чого спостерігалася статистично значуща зростаюча тенденція у 2018–2025 рр. (APC +37,7 %; p < 0,05). Просторовий аналіз виявив географічну кластеризацію HCV-позитивних випадків, переважно в районі Лученець, а також у районі Римавська Собота. Висновки. Отримані результати свідчать про триваючу передачу вірусу гепатиту C у маргіналізованих спільнотах та підтверджують важливість громадсько-орієнтованих підходів до раннього виявлення інфекції. Визначення локальних осередків захворювання може сприяти впровадженню цільових стратегій мікроелімінації та покращенню доступу до діагностики й лікування. Ефективні скринінгові програми у поєднанні з освітніми інтервенціями мають ключове значення для зниження тягаря захворювання на гепатит C.

Порівняльний аналіз показників фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку з нормальним слухом та його вадами

І. В. Бакіко — 2026-07-14

Мета дослідження полягає у здійсненні порівняльного аналізу показників фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку з нормальним слухом та з його порушеннями. Матеріали та методи. Дослідження проводилося на базі Володимирської спеціальної школи Волинської обласної ради для глухих дітей початкових класів (2–4 класи: 17 чол., з них 10 хлопців та 7 дівчат) та відносно здорових однолітків (2–4 класи: 64 чол., з них 40 хлопців та 24 дівчини). Усі учасники дослідження були віком від 7 до 9 років. Для реалізації поставленої мети ми застосовували такі методи дослідження: теоретичні (аналіз наукової і методичної літератури, теоретичний аналіз та узагальнення, системний аналіз), дослідження показників фізичного розвитку методом стандартної антропометрії та математична обробка даних. Результати. Опрацювання даних дає змогу зробити висновок, що у хлопців віком 8–9 років та дівчат 7 і 9 років із порушенням слуху середні показники довжини тіла є статистично достовірно нижчими порівняно з практично здоровими однолітками (р < 0,05). Аналогічна тенденція спостерігається і щодо маси тіла: у дітей 7–9 років із порушеннями слуху вона також є меншою, ніж у їхніх однолітків, які навчаються у закладі загальної середньої освіти (р < 0,05). Водночас аналіз індексу маси тіла показав відсутність статистично значущих відмінностей між дітьми з порушенням слуху та практично здоровими ровесниками у віковому діапазоні 7–9 років (р > 0,05), за винятком дівчат 9-річного віку, у яких ці відмінності є достовірними (р < 0,05). Висновки. Отже, отримані результати дослідження узгоджуються з висновками фахівців у сфері адаптивного фізичного виховання та свідчать про суттєве відставання дітей молодшого шкільного віку з порушенням слуху порівняно з їхніми практично здоровими однолітками за всіма основними показниками фізичного розвитку.

Нові нікотинові вироби: еволюція, поширеність і виклики для здоров’я

І. М. Волошина — 2026-07-14

Мета. Узагальнити сучасні дані щодо еволюції, поширеності, складу та впливу на здоров’я нових нікотинових виробів (електронних сигарет, пристроїв для нагрівання тютюну та нікотинових паучів), а також визначити підходи до профілактики та лікування нікотинової залежності. Матеріали і методи. Проведено систематичний аналіз наукової літератури, включно з епідеміологічними, клінічними й експериментальними дослідженнями, міжнародними рекомендаціями та статистичними даними (GYTS, NYTS, CDC, ВООЗ). Застосовано методи порівняльного й описового аналізу. Результати. Встановлено зростання поширеності нових нікотинових виробів серед підлітків, зокрема в Україні, де кожен п’ятий підліток має досвід використання електронних сигарет. Основним компонентом є нікотин, який спричиняє швидке формування залежності, особливо в молоді. Виявлено, що аерозолі цих продуктів містять токсичні речовини (альдегіди, важкі метали), які чинять негативний вплив на дихальну, серцево-судинну та нервову системи. Нікотинові паучі, попри бездимний характер, асоціюються з локальними ураженнями слизової оболонки та системними ефектами нікотину. Особливу небезпеку становить їх привабливість для молоді через маркетингові стратегії та ароматизатори. Висновки. Нові нікотинові вироби не є безпечними альтернативами традиційному курінню та створюють значні ризики для здоров’я, особливо серед підлітків. Ефективна протидія їх поширенню потребує комплексного підходу, що передбачає регуляторні заходи, освітні програми й активну участь первинної медичної допомоги у профілактиці та лікуванні нікотинової залежності.

Вплив забруднення повітря на перебіг артеріальної гіпертензії у мешканців міста Києва

Я. В. Корост — 2026-07-14

Мета. Метою дослідження було визначення змін у частці пацієнтів, які звертаються по кардіологічну допомогу через дестабілізацію артеріальної гіпертензії (АГ) у періоди пікового забруднення повітря в Києві. Зокрема, було проаналізовано гострий вплив факторів навколишнього середовища в поєднанні з хронічним стресом воєнного часу на стабільність артеріального тиску. Матеріали та методи. Ретроспективне дослідження було проведено з використанням бази даних ПП «Клініка Медіком». Дослідники проаналізували візити пацієнтів протягом двох 7-денних періодів: до та після пікового забруднення, зафіксованого 20 вересня 2024 року. Вибірка включала 213 пацієнтів. Критеріями дестабілізації були скарги на високий артеріальний тиск (АТ) або зареєстрований АТ понад 160/90 мм рт. ст. Статистичну значущість оцінювали за допомогою критерію хі-квадрат Пірсона та точного критерію Фішера. Результати. Хоча суттєвих відмінностей у віці чи метаболічних профілях між групами не було виявлено, помітна тенденція до збільшення частки пацієнтів жіночої статі спостерігалася після піка забруднення (з 46 до 59 %, p = 0,065). Важливо, що серед пацієнтів на «спеціалізованих» кардіологічних прийомах частка тих, хто мав дестабілізацію артеріальної гіпертензії (АГ), значно зросла: із 7,5 до 28,57 % (p = 0,0163). Висновки. Забруднення повітря в поєднанні з хронічним стресом призводить до трикратного збільшення випадків дестабілізації АГ серед пацієнтів із серцевою патологією. Жінки можуть бути більш вразливою категорією щодо гострих реакцій на навколишнє середовище. Рекомендації включають суворе дотримання антигіпертензивної терапії та використання засобів захисту органів дихання під час періодів пікового забруднення для запобігання ускладненням.

Концептуальні підходи до реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я в Україні на рівні територіальної громади

І. С. Миронюк — 2026-07-14

Мета: розробка й обґрунтування концептуальних підходів до прийняття управлінських рішень фахівцями, задіяними в системі реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я на рівні територіальної громади в умовах високого рівня невизначеності. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження стали нормативно-правові документи законодавчих органів та центральних органів виконавчої влади України, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів. Інформаційною базою дослідження також слугували відкриті дані й аналітичні матеріали. Методи досліджень: бібліосемантичний метод, метод контент-аналізу, системного та порівняльного аналізу. Використано підходи, що ґрунтуються на принципах математичного аналізу й інформаційного моделювання. Результати. Запуск системи реагування на НС у сфері громадського здоров’я розпочинається саме на рівні територіальної громади з моменту, коли лікар (служби екстреного реагування) виявляє підозру на НС і подає екстрене повідомлення. Аналіз практики реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я на рівні територіальної громади показав, що такі процеси прийняття рішень характеризуються високим ступенем невизначеності, обмеженістю в часі та необхідністю одночасного врахування інформації, отриманої з різних джерел. Джерела інформації відрізняються за ступенем повноти, достовірності та структурованості. Це зумовлює доцільність застосування математичних моделей і методів, які дають змогу формалізувати процес прийняття рішень, забезпечити інтеграцію різнорідних даних та підвищити обґрунтованість вибору управлінських альтернатив. Функціонування таких інформаційних систем підтримки прийняття рішень можуть бути формалізовані в рекомендації та інструменти, спрямовані на підвищення ефективності реагування. Висновки. Існуюча система реагування, яка базується на нормативно регламентованих процедурах, потребує доповнення інструментами, що забезпечують інтеграцію різнорідних джерел даних та підтримку вибору альтернативних варіантів дій. У цьому контексті обґрунтовано доцільність застосування математичних методів. Запропонований концептуальний підхід до формування системи підтримки прийняття рішень дасть можливість трансформувати результати аналізу в практичні інструменти реагування.

Основні тенденції показників госпіталізованої захворюваності, летальності та частоти кардіологічних інтервенційних утручань при гострому інфаркті міокарда в Закарпатській області

А. О. Пшеничний — 2026-07-14

Мета: вивчення епідеміологічних тенденцій гострого інфаркту міокарда й особливостей надання медичної допомоги населенню Закарпатської області як однієї зі складових моделі покращення якості медичної допомоги хворим на ГІМ. Матеріали та методи. Було проведено ретроспективний аналіз показників госпіталізації, летальності та інтервенційної медичної допомоги при ГІМ населенню Закарпатської області за період з 2016 по 2025 рік. Результати. Дослідженням встановлено зростання в Закарпатській області загальної кількості випадків захворювань системи кровообігу загалом з 2021 по 2024 рік та гострого інфаркту міокарда зокрема у 2022–2023 роках. Встановлено зростання показників летальності в разі ГІМ у стаціонарах ЗОЗ Закарпатської області з 2019 по 2024 рік, з переважанням над загальнодержавними показниками летальності ГІМ у 2022 та 2024 роках. Встановлено тенденцію до зростання частоти госпіталізації пацієнтів з ГІМ у ЗОЗ, які мають можливість проводити кардіоінтервенційні утручання, і зафіксовано зростання частоти стентувань у разі ГІМ у Закарпатській області з 27,23 випадку стентувань на 100 пацієнтів з ГІМ у 2016 році до 71,00 випадку стентувань на 100 госпіталізованих з ГІМ у Закарпатській області у 2024 році. Висновки. Тенденція до зростання показників летальності за наявності ГІМ, зростання первинної інвалідності, спричиненої патологією системи кровообігу, в Закарпатській області аргументує потребу в пошуку сучасних шляхів щодо покращення якості, доступності й ефективності медичної допомоги в разі ГІМ населенню області.

Моделювання неінвазійних методів віддаленого скринінгу стану здоров’я у хворих на серцево-судинні захворювання

С. О. Рябков — 2026-07-14

Мета дослідження: змоделювати неінвазійні методи віддаленого скринінгу стану здоров’я у хворих на серцево-судинні захворювання на основі міжнародного досвіду. Завдання дослідження: проаналізувати міжнародний досвід застосування неінвазійних методів віддаленого скринінгу в разі серцево-судинних захворювань; обґрунтувати доцільність їх використання у відповідній групі пацієнтів; визначити критерії відбору пристроїв і програмного забезпечення; формалізувати маршрути пацієнта в системі віддаленого скринінгу; запропонувати практичні моделі його впровадження. Матеріали та методи. Дослідження виконано у форматі структурованого аналітичного огляду міжнародних клінічних досліджень, систематичних оглядів, рекомендацій професійних товариств і регуляторних документів. Аналіз охоплював три пріоритетні напрями: виявлення фібриляції передсердь із використанням PPG-/ЕКГ-пристроїв для носіння й обов’язковим підтвердженням діагнозу; дистанційне вимірювання артеріального тиску, включно з безманжетними технологіями; раннє виявлення погіршення стану за хронічної серцевої недостатності. Використано методи якісного тематичного синтезу, порівняльного аналізу та концептуального моделювання. Результати. Встановлено, що ефективні програми віддаленого скринінгу серцево-судинних захворювань будуються навколо стандартизованого ланцюга «сигнал – контроль якості даних – triage – підтвердження – клінічне рішення». Сформовано критерії відбору пристроїв, які охоплюють клінічну придатність, валідність, відтворюваність, стійкість до артефактів, регуляторну прийнятність і придатність до масштабування. Для програмного забезпечення визначено ключові вимоги щодо інтероперабельності, керування якістю даних, журналювання подій, кібербезпеки та керування версіями алгоритмів. Запропоновано практичні моделі впровадження для України, з яких найбільш реалістичними для пілотування є ПМСД-орієнтований скринінг артеріальної гіпертензії та таргетований скринінг фібриляції передсердь. Висновки. Неінвазійний віддалений скринінг слід розглядати як клініко-організаційну інтервенцію із центральною роллю первинної медичної допомоги. Пріоритет мають отримувати моделі з високою поширеністю цільового стану, чітким протоколом підтвердження та прогнозованим навантаженням на систему охорони здоров’я.

Окремі показники якості життя вимушених переселенців у Закарпатську область: за результатами соціологічного дослідження

Г. О. Слабкий — 2026-07-14

Мета: дослідити вплив вимушеного переселення, викликаного війною проти російської воєнної агресії, на якість життя переселенців. Матеріали та методи. Об’єкт дослідження: вплив вимушеного переселення на окремі показники якості життя переселенців у Закарпатську область: Матеріали дослідження: результати соціологічного дослідження серед 237 вимушених переселенців у Закарпатську область. Під час дослідження використано Національну матрицю індикаторів якості життя населення в Україні, яку адаптовано до мети дослідження. Активність респондентів становила 59,25 %. Методи дослідження: бібліосемантичний, соціологічний, медико-статистичний, структурно-логічного аналізу. Дослідження проводилося в першому кварталі 2026 року. Обробка результатів здійснювалася із застосуванням загальноприйнятих методів медичної статистики та кількісного і якісного аналізу. Результати. Аналіз результатів дослідження щодо зайнятості й економічної активності опитаних вимушених переселенців показав таке: понад 60 % респондентів працездатного віку мають різні форми зайнятості, при цьому 19,8 % не можуть знайти роботу протягом понад 12 місяців; 9,7 % опитаних вважають, що легко можна знайти роботу із задовільною оплатою праці та відповідної кваліфікації: 45,9 % вважають, що легко можна знайти роботу із задовільною оплатою праці, але без відповідної кваліфікації; 9,3 % опитаних вважають, що можуть комфортно жити на свій дохід; 30,4 % опитаних вважають себе бідними. Аналіз результатів дослідження за розділом «Житло» вказує на таке: 31,2 % респондентів проживають у гуртожитках, 41,0 % – в орендованому житлі, і тільки 9,3 % опитаних мають власне житло; 40,9 % опитаних вказали на те, що житло, у якому вони тимчасово мешкають, обладнане базовими зручностями, 17,7 % – відповідає сучасним стандартам, а 22,4 % – не відповідає санітарним нормам; 74,3 % вказали на задоволеність проживання в населеному пункті місця вимушеного переселення. Аналіз результатів дослідження за розділом «Здоров’я» вказує на таке: 9,7 % респондентів стан власного здоров’я оцінили як відмінний, 49,8 % – як добрий, 40,5 % – як поганий, при цьому 55,7 % опитаних вказали на погіршення здоров’я під час вимушеного переселення, 30,4 % – на діагностування у них за час переселення хронічних неінфекційних захворювань; за час вимушеного переселення 16,5 % опитаних почали палити, під час вимушеного переселення до сімейного лікаря прикріпилося 40,5 % опитаних, 17,3 % зазначили, що в разі потреби не завжди змогли відвідати лікаря. Висновки. Результати дослідження вказують на зниження рівня загальної задоволеності переселенцями за всіма складовими якості життя. Найвищі рівні зниження загальної задоволеності встановлені за такими складовими якості життя: економічний стан (–7,4 раза), рівень особистої безпеки (–5,9 раза), якість сімейного життя (–4,6 раза), якість особистого життя (–3,5 раза). Рівень задоволеності своїм життям у респондентів знизився у 2,9 раза: від 67,1 до 22,8 %.

Деякі питання забезпечення правил офтальмогігієни старшокласниками: за результатами соціологічного дослідження

Г. О. Слабкий — 2026-07-14

Мета: дослідити та проаналізувати рівень забезпечення окремих правил офтальмогігієни старшокласниками як фактора збереження здоров’я органу зору. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження стало встановлення рівня здоров’язбережувальної поведінки старшокласниками щодо органу зору. Матеріали: результати соціологічного дослідження, яким охоплено 312 старшокласників. Методи: соціологічний, бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу. Під час проведення соціологічного дослідження збережено конфіденційність інформації про респондентів. Обробка результатів здійснювалася із застосуванням кількісного та якісного аналізу. Результати. Під час соціологічного дослідження встановлено, що старшокласники мають певний рівень інформованості щодо правил офтальмогігієни. Найвищий рівень інформованості старшокласники мають щодо таких правил: захист очей від потрапляння сторонніх предметів – 295 (94,6 %), необхідна фокусна відстань від очей до робочого місця – 291 (93,3 %), раціональне та регулярне харчування – 295 (94,5 %). Найнижчий рівень інформованості опитані старшокласники мають щодо таких правил: вибір правильного місця для роботи та дозвілля – 174 (55,8 %), захист очей від ультрафіолетового випромінювання – 148 (47,3 %), гігієна орбітальної області – 154 (49,4 %). Найчастіше опитані старшокласники отримували інформацію щодо правил офтальмогігієни від учителів – 211 (67,2 %), батьків – 195 (62,5 %) та інтернет-мережі – 149 (47,8 %). Від медичних працівників респонденти отримували вказану інформацію на низькому рівні. Тільки 56 (17,9 %) опитаних рівень своїх знань із названої проблеми оцінили як достатній, а 87 (27,9 %) вказали, що ця інформація їх не цікавить. Респонденти значною мірою не дотримуються здоров’язбережувального щодо органу зору способу життя і не виконують правил офтальмогігієни: перерви під час тривалого зорового навантаження та зарядку для очей роблять тільки 108 (36,9 %), дотримання фокусної відстані від очей до робочого місця забезпечують 115 (34,6 %), на дотримання зорового режиму вказали 139 (44,6 %) опитаних, достатнє зволоження органу зору забезпечують 79 (25,3 %) респондентів. Висновки. Відповідно до доказового менеджменту рівень виконання опитаними старшокласниками правил офтальмогігієни не дає можливості забезпечити профілактику розвитку патології органу зору та зберегти офтальмологічне здоров’я на достатньому рівні.

Демографічні та поведінкові детермінанти вищого споживання солі серед працівників та студентів Національного університету біоресурсів і природокористування України

О. В. Швець — 2026-07-14

Мета: вивчити особливості практик споживання солі серед працівників і студентів Національного університету біоресурсів та природокористування України та визначити чинники, незалежно пов’язані з вищою частотою досолювання готових страв. Матеріали та методи. Проведено крос-секційне онлайн-опитування працівників (n = 218) і студентів (n = 178) університету у липні 2025 р. з використанням анкети, розробленої на основі WHO STEPS Instrument та WHO SEARO Salt Reduction Toolkit. Статистичний аналіз виконано у jamovi та R із застосуванням критерію Манна – Вітні та хі-квадрат; для визначення незалежних детермінант вищої частоти досолювання побудовано регресійну модель. Результати. Студенти частіше додавали сіль або солоний соус під час споживання їжі та частіше харчувалися поза домом (обидва p < 0,0001). У їхньому харчовому профілі переважали продукти – джерела прихованої солі (білий хліб, ковбасні вироби, снеки, готові соуси). Належність до групи студентів (β = 0,458; p = 0,00010), часте споживання готових соусів (β = 0,334; p = 0,00860) та харчування поза домом (β = 0,219; p = 0,00010) були незалежно пов’язані з вищою частотою досолювання готових страв, тоді як більша вага та переконання щодо негативного впливу надлишку солі на здоров’я мали зворотний зв’язок із цим показником. Висновки. Студентська когорта формує профіль підвищеного ризику надмірного споживання натрію за рахунок поєднання поведінкових і харчових чинників. Поєднання просвітницьких заходів із трансформацією харчового середовища університету може бути перспективним напрямом профілактики.