Україна. Здоров’я нації

Вплив верхової їзди на фізичний та психологічний стан здобувачів вищої школи

І.В. Бакіко, Т.Я. Шевчук, Л.С. Апончук, Л.О. Шварц, В.В. Захожий — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета роботи – виявити вплив верхової їзди на фізичний та психоемоційний стан здобувачів закладу вищої освіти. Матеріали та методи. У цьому дослідженні брали участь 10 здобувачів вищої освіти чоловічої статі віком від 18 до 20 років (19,2 ± 1,517), усі з Луцького національного технічного університету, Луцьк, Україна. Дослідження проводилося на території кінного клубу «Антарес» (с. Шепель, Волинська обл.). Експериментальна група складалася з 10 здобувачів освіти, головною особливістю якої була непричетність до будь-якого виду кінного спорту, всі молоді люди ще жодного разу не займалися верховою їздою, їх фізичний та психоемоційний стан залежить від перебігу процесу тренування та його результативності. У цьому науковому дослідженні було використано такі методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Результати. За результатами вихідного тестування встановлено, що після заняття оздоровчою верховою їздою майже у 80 % вершників-новачків покращився психоемоційний та фізичний стан уже на першому занятті. Отримані результати свідчать про те, що верхова їзда позитивно впливає на здоров’я юнаків і її можна використовувати як спосіб відновлення людини як на фізичному, так і на психологічному рівні. Позитивний вплив верхової їзди зумовлений такими факторами: 1) позитивний емоційний ефект створюється вже за першої взаємодії з конем; 2) м’язи людини зігріваються теплом тіла коня та масажуються його потужними м’язовими рухами (під час оздоровчих сеансів використовуються спеціальні безвуздові сідла); 3) під час верхової їзди та іпотерапії задіюються всі групи м’язів вершника, що благотворно впливає на організм людини. Завдяки всім цим факторам відбувається загальне покращення стану організму, а також нормалізація судинного та м’язового тонусу, зміцнення дихальної та кровоносної систем, позитивний вплив на опорно-рухову систему, покращення координації та постави, краща рівновага. Ігри та вправи верхи, а також взаємодія з твариною стимулюють здатність і бажання слухати. Юний вершник отримує можливість опрацьовувати досвід і розвивати впевненість у собі. Безсумнівно, верхова їзда значно сприяє гармонійному та всебічному фізичному розвитку. Вона також позитивно впливає на самооцінку та впевненість у собі, покращує силу волі й концентрацію, соціальну взаємодію та допомагає юнакам формувати більш гармонійні стосунки з навколишнім світом. Ба більше, вона допомагає їм знаходити найкращі рішення особистих проблем. Проаналізувавши процес впливу верхової їзди на загальне самопочуття юнакам і врахувавши рекомендації провідних міжнародних тренерів та інструкторів з кінного спорту та іпотерапії, ми розробили щомісячний план тренувань для початківців за умови, що тренування відбуватимуться принаймні 2–3 рази на тиждень. Також важливо визнати, що кожна людина унікальна та має індивідуальні здібності. Одні навчаються швидше, інші – повільніше. Вершник не повинен переходити до наступного, більш інтенсивного тренування, якщо попереднє було освоєно лише помірно. Тому індивідуальний підхід до кожного вершника є важливим. Висновки. Упровадження індивідуалізованої методики покращення фізичного та психологічного благополуччя за допомогою верхової їзди, яка передбачала широкий спектр індивідуалізованих вправ, спрямованих на координацію, дало позитивні результати для здобувачів закладу вищої освіти. Верхова їзда позитивно впливає не лише на фізичну форму, а й на психоемоційне здоров’я молоді, що підтверджують результати нашого тестування САН (самопочуття, активність, настрій). Взаємодія з конем допомагає молоді відключитися від життєвих турбот, даючи їй змогу дистанціюватися від внутрішніх та міжособистісних конфліктів. У цій статті автори довели, що заняття верховою їздою сприяють не лише покращенню фізичного стану людини, а й перезарядженню її психоемоційного стану, поповненню життєвої енергії та ресурсів.

Мапа досвіду пацієнтів: загальноприйнята методологія громадського здоров’я або стратегічний елемент прийняття рішень у пацієнт-орієнтованій системі охорони здоровʼя?

О.В. Горбенко, Г.О. Слабкий — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета. Дослідження ставить за мету окреслити основні етапи вивчення досвіду пацієнтів і генерації даних досвіду, проаналізувати наявні методологічні підходи та найкращі практики з розробки мап досвіду пацієнтів, на основі чого обґрунтувати концептуальну модель розробки мапи досвіду пацієнтів. Матеріали та методи. Дослідження поєднувало кілька методів: бібліосемантичний метод, методи експертних оцінок та концептуального моделювання, що проведені у період із січня 2022 по жовтень 2025 року. Бібліосемантичний пошук, що охопив період 20 років (2005–2025), виявив 82 відповідні джерела, включно з опублікованою літературою та іншими джерелами. У консультаціях взяли участь 58 експертів з пацієнтських спільнот, медичних працівників та інших як у онлайн, так і в очному форматах. Зворотний зв’язок був сфокусований на загальних або індивідуальних маршрутах пацієнтів, джерелах і методах генерації даних досвіду, якості даних та їх підтвердження, комунікації, дизайні та візуальному представленні мап. Інструмент PED Navigator та участь авторів у робочій групі міжнародної програми PFMD також сприяли розробці концептуальної моделі мапи досвіду пацієнтів. Результати. Дослідження виявило значну варіативність і непослідовність зацікавлених сторін у розумінні і тлумаченні термінів і визначень, таких як маршрут, континуум, шлях досвіду пацієнта та мапа досвіду пацієнта. Сучасне використання дедалі більше асоціює маршрут або шлях пацієнтів із їхнім досвідом, виявленням незадоволених потреб і прогалин у наданні послуг. Багато опублікованих «шляхів пацієнтів» насправді є консолідованими мапами досвіду. Ранні зусилля з розробки мап досвіду пацієнтів (2006–2015) були зосередженні передусім на стадіях захворювання, термінах або місцях надання допомоги. Різні підходи до побудови мап досвіду пацієнтів включають ключові досвіди, послідовності подій, ролі зацікавлених сторін та події, що базуються на часі. Пізніше була запропонована онтологія з вимірами особистості пацієнта, медичної хронології та клінічного маршруту, включаючи емоційний та фізичний досвід життя з медичним станом. Цей підхід виступив прототипом багатовимірного врахування досвіду пацієнтів, але більшою мірою був спрямований на реформу медичних послуг, а не на цілісну консолідацію даних досвіду пацієнтів. Останні інструменти, такі як Patient Experience Mapping Toolbox (PEMT) від Національної Ради охорони здоров’я США та PFMD PED Navigator, інтенсифікували всебічну консолідацію досвіду пацієнтів, що дозволяє орієнтуватися серед сфер впливу, визначених пацієнтами, та різні методи фіксації досвіду. На основі наявних найкращих практик, пілотних проєктів і прототипів, порад експертів і результатів пошуку літератури була розроблена концептуальна модель мапи досвіду пацієнтів та підтверджена багатовимірна її онтологія з 8 атрибутами даних досвіду пацієнтів. Висновки. Хоча ця модель узагальнює наявні підходи та найкращі практики, її можна розвивати та впроваджувати надалі через інтерактивні цифрові рішення та ширше практичне впровадження зацікавленими сторонами в різних сферах охорони здоровʼя. Очікується, що додаткові дослідження мапи досвіду пацієнтів та детальніші рекомендації відповідатимуть вимогам регуляторних органів і експертних агенцій з оцінки медичних технологій у частині подання даних досвіду пацієнтів та процедур їх оцінки.

Задоволеність населення якістю життя в Україні під час війни

Г.П. Грибан, В.В. Головкіна, С.В. Сальникова, Т.В. Надім’янова, А.М. Османова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета роботи – дослідити та порівняти суб’єктивний рівень задоволеності населення України якістю життя до та під час війни з погляду соціальної, економічної та соціально-політичної складових та розробити практичні рекомендації щодо її покращення. Матеріали та методи. Дослідження проводилося у 2022–2024 роках. У дослідженні взяли участь 159 дорослих респондентів віком від 18 років, які на момент опитування проживали в Житомирській області (Україна), включно з тимчасово внутрішньо переміщеними особами. Відбір респондентів зумовлений двома критеріями включення: добровільністю, згідно з якою в опитуванні могли брати участь лише особи, які підписали інформаційну згоду, та особи, які мають повну цивільну дієздатність, якої особа набуває лише у віці 18 років. Дослідження мало на меті зібрати суб’єктивну інформацію про рівень задоволеності середньостатистичного українця всіма аспектами якості життя. Вважалося, що така інформація допоможе розробити загальні практичні рекомендації щодо покращення якості життя для всіх верств населення, незалежно від їхньої професії, статі, сімейного стану, місця проживання й інших чинників. Критерієм виключення було бажання учасників вийти з дослідження в будь-який час. Методи дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел за темою дослідження; медико-соціологічний метод (опитування) – з метою визначення суб’єктивного рівня задоволеності населення України якістю свого життя за соціальним, економічним і суспільно-політичним компонентами; аналізу та синтезу – для аналізу отриманої інформації, формулювання висновків дослідження й розробки практичних рекомендацій щодо покращення якості життя в умовах війни та повоєнний період; математико-статистичний метод – для обробки й аналізу результатів проведеного дослідження. Розроблений опитувальник складається з блоку загальної інформації про респондентів і трьох основних блоків із запитаннями (загалом 75 запитань) щодо суб’єктивної оцінки якості життя населення за соціальним, економічним і суспільно-політичним компонентами, а саме: задоволеністю системою охорони здоров’я та власним здоров’ям, системою освіти та власною освітою, особистою та колективною безпекою, умовами проживання, матеріальним становищем, місцем працевлаштування, суспільно-політичною ситуацією в країні, соціальним самопочуттям та іншими аспектами. Ці показники дали змогу порівняти рівні задоволеності життям у довоєнний період і в умовах війни. Результати. Встановлено, що якість життя населення України погіршилася за всіма складовими (соціальним, економічним і соціально-політичним) під час війни. Це стосується стану системи охорони здоров’я; стану здоров’я респондентів, включно з психічним; якості освітніх послуг; особистої та колективної безпеки; житлових умов; місця роботи; купівельної спроможності житла, якісного харчування, одягу та взуття; заробітної плати; можливостей відпочинку в Україні та за кордоном; вартості комунальних послуг; соціально-політичної ситуації в країні; стосунків між громадянами різних національностей, класів (за рівнем доходу), членами сімей; участі населення в діяльності різних організацій, груп за інтересами (крім волонтерських груп); високого рівня корупції та побутового хабарництва; почуттів, емоцій і соціального самопочуття населення; рівня життя та задоволеності життям. Загалом 76,3 % респондентів були задоволені своїм життям до війни, а під час війни – лише 31,5 %. Найбільш виражене погіршення якості життя відбулося за такими показниками: відчуття безпеки (на 69,8 %), можливість відвідувати культурні заклади (на 49,7 %), дотримання здорового способу життя (на 42,7 %), доступ до медичної та психологічної допомоги (на 40,5 %), умови проживання та можливість придбання житла (на 34,6 та 30,2 % відповідно); фінансове становище (на 15,1 %) та соціально-політична ситуація (на 30,2 %). Розроблено практичні рекомендації щодо покращення якості життя населення України в умовах війни і повоєнний період. Висновки. Результати дослідження показують, що в умовах повномасштабної війни в Україні якість життя значно погіршилася для більшості українців. Розроблені рекомендації можуть бути використані для встановлення стандартів якості життя населення України в повоєнний період.

Ожиріння як хвороба та предиктор ускладнень здоров’я

M. Кілікова, С. Сабо — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Ожиріння призводить до структурних і функціональних змін, які завершуються численними органоспецифічними патологічними ускладненнями, що істотно впливають на захворюваність, а також на якість і тривалість життя осіб з ожирінням. Мета. Метою дослідження було з’ясувати поширеність ускладнень, пов’язаних з ожирінням. Payer, Jackuliak, Nagyová [8] вказують на зв’язок між ожирінням і виникненням кількох злоякісних новоутворень, зокрема раку молочної залози, товстої кишки та простати. Kováčová, Dókuš [9] вважають, що вагітні жінки з ожирінням також зазнають підвищеного ризику материнських і перинатальних ускладнень, причому ризик зростає зі збільшенням ІМТ. Шкірні складки, що утворюються при ожирінні та підвищеному потовиділенні, спричиняють запалення шкіри, грибкові ураження та екзему. Матеріали та методи. Методи: для збору даних ми використовували анкетування та біоімпедансне вимірювання за допомогою приладу InBody 230 з акцентом на відмінності між статями. Визначення біохімічних параметрів проводили стандартними лабораторними методами у співпраці з лабораторією Alpha Medical. Отримані дані були проаналізовані за допомогою описової та інференційної статистики. В описовій статистиці використовували абсолютні (f) та відносні частоти (%). Для інтервальних (безперервних) змінних застосовували середнє арифметичне (AM), стандартне відхилення (SD), медіану (Mdn), а також мінімальні (min) і максимальні (max) значення. В інференційній статистиці застосовували тести для порівняння груп і виявлення зв’язків між змінними. Перед вибором відповідного тесту нормальність розподілу даних перевіряли за допомогою тесту Колмогорова–Смірнова. Оскільки нормальність була підтверджена не в усіх випадках, було використано непараметричні тести. Для порівняння кількох груп в межах однієї змінної застосовували тест Крускала–Уолліса. Для номінальних змінних використовували χ²-тест незалежності та χ²-тест відповідності. Якщо передумови для цих тестів не були виконані (очікувані частоти < 5), застосовували точний тест Фішера. Для оцінки ступеня асоціації використовували рангову кореляцію Спірмена. Рівень значущості встановлено на α = 0,05. Для визначення практичної значущості зв’язків використовували коефіцієнт d Коена. Значення, близькі до dCohen = 0,2, вважаються малими, близько 0,5 – середніми, приблизно 0,8 – великими, а понад 0,8 – дуже великими. У випадку кореляції Спірмена сам коефіцієнт кореляції відображає величину ефекту. Результати. Між чоловіками та жінками виявлено статистично значущу різницю щодо наявності шкірних захворювань (χ²(1)=5,823, p=0,016). У жінок (n=27) поширеність шкірних захворювань була вищою, ніж у чоловіків (n=7). Також встановлено статистично значущу різницю між чоловіками та жінками щодо захворювань хребта і суглобів (χ²(1)=6,321, p=0,012). Виявлено різницю й у поширеності респіраторних захворювань (χ²(1)=6,757, p=0,009). У жінок (n=37) ці захворювання зустрічаються частіше, ніж у чоловіків (n=11). У вибраних лабораторних показниках при зниженні маси тіла за наявності підвищених значень не завжди спостерігається істотне наближення до норми. Висновки. Поширеність ожиріння у світі зростає та спричиняє структурні й функціональні зміни в організмі. Воно скорочує середню тривалість життя. У пацієнтів з ожирінням ІІІ ступеня (ІМТ ≥ 40 кг/м²) тривалість життя зменшується приблизно на 8–10 років. У пацієнтів з ІМТ 30–35 кг/м² тривалість життя є коротшою приблизно на 3 роки, а з кожним подальшим підвищенням ІМТ на 5 кг/м² ризик судинної смертності внаслідок таких станів, як ішемічна хвороба серця, інсульт та інші судинні захворювання, зростає на 40 %. Незважаючи на це, ожиріння не вважається захворюванням. Ожиріння слід розглядати як хронічне захворювання, а також як фактор ризику розвитку інших серйозних хронічних хвороб. Інформація про кількість осіб з надмірною масою тіла/ожирінням, а також про їхні коморбідності є основою профілактики захворювань та інвалідності. Вона має важливе значення для планування та розвитку політики громадського здоров’я, а також для загальних заходів у сфері громадського здоров’я і профілактики.

Прогнозування рівня емоційного інтелекту студентів-медиків на основі багатофакторного регресійного аналізу

І.В. Корда, А.С. Сверстюк, С.М. Геряк, Л.В. Багній, Н.І. Багній — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Емоційний інтелект є однією з провідних компетентностей сучасних медичних працівників, визначаючи їхню академічну результативність, ефективність професійної комунікації та здатність долати стрес у клінічних умовах. Сучасні теоретичні та практичні дослідження підтверджують наявність тісних взаємозв’язків між рівнем емоційного інтелекту й академічною успішністю, психологічним благополуччям, умінням студентів справлятися зі стресовими ситуаціями та успішністю професійної діяльності. Водночас інтенсивність цих зв’язків варіює залежно від умов дослідження та методів оцінювання. Мета. Метою дослідження було створення математичної моделі прогнозування рівня емоційного інтелекту для студентів 4–6-х курсів Тернопільського національного медичного університету з використанням шкали Вонга і Ло (WLEIS) і багатофакторного регресійного аналізу. Матеріали та методи. Дослідження проводилося за поперечним дизайном; студенти заповнювали анкету WLEIS протягом навчального року. Зібрані дані були статистично опрацьовані та проаналізовані для визначення впливу різних факторів на рівень емоційного інтелекту й побудови регресійної моделі. Застосовували дисперсійний аналіз (ANOVA) для дослідження впливу однієї або кількох якісних змінних (факторів) на одну залежну кількісну змінну. Результати. Результати дослідження показали, що здатність розпізнавати й розуміти емоції інших студентів була відносно високою, тоді як регуляція власних емоцій та ефективне їх використання демонстрували нижчі показники. Побудована багатофакторна регресійна модель має 10 факторів прогнозування, які продемонстрували статистично значний внесок до варіативності рівнів емоційного інтелекту (EI) серед студентів-медиків. Модель пояснює 80,1 % варіативності (R² = 0,801), що показує її високі прогностичні можливості. Коефіцієнти β показали, що варіативності X3 (β = 0,162) та X1 (β = 0,065) становили найбільший позитивний внесок до рівнів ЕІ, відображаючи ключові соціо-демографічні й академічні характеристики студентів. X15 і X18 також охоплюють важливі фактори прогнозування, які репрезентують навчальну та повсякденну діяльність. Негативний вплив на рівень ЕІ спостерігався для варіативностей X16 і X19, потенційно вказуючи на певні поведінкові та психо-емоційні риси, що можуть обмежувати розвиток емоційної компетентності. Оцінка адекватності моделі підтвердила нормальність залишків (як показали гістограма та графік нормальної вірогідності), відсутність мультіколінеарності серед студентів, а також високе загальне статистичне значення моделі (ANOVA, p < 0,001). Це свідчить про підтримку використання моделі для практичного прогнозування рівнів ЕІ та визначення груп ризику серед студентів медиків. Висновки. Розроблено математичну модель, яка дає змогу прогнозувати рівень емоційного інтелекту у студентів-медиків і може бути використана для створення цільових освітніх програм та інтервенцій, спрямованих на підвищення емоційної компетентності. Реалізація таких стратегій сприятиме покращенню комунікації, командної роботи й емоційної стійкості майбутніх медичних фахівців. Запропонована модель може слугувати аналітичним інструментом для раннього виявлення груп ризику та розроблення цільових освітніх заходів.

Дослідження зв’язку фізичної активності та залежності від мобільного телефону/смартфону у здобувачів вищої освіти

І.Я. Криницька, А.М. Глушак, В.В. Щерба, І.Р. Бекус, М.В. Кирилів — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У наш час цифрові технології глибоко інтегрувалися в щоденне життя, змінюючи не лише ключові економічні та соціальні механізми, а й впливаючи на стиль і рівень життя мільйонів людей у всьому світі. У нинішню епоху стрімкого розвитку мобільних інформаційних технологій мобільний телефон став незамінним і важливим інструментом, при цьому смартфони вже не сприймаються лише як «мобільні телефони», а як джерела інформації в реальному часі та потужні портативні комп’ютери. Водночас тривале та надмірне використання мобільних телефонів/смартфонів пов’язане з негативними наслідками для психічного здоров’я та поведінки, зокрема із розвитком залежності. Згідно з емпіричними даними, феномен такої залежності є більш поширеним серед підлітків та молоді, особливо серед здобувачів закладів вищої освіти. Пандемія COVID-19 інтенсифікувала прояви залежності від мобільного телефону/смартфону (ЗВМТ/ЗВС) у університетської молоді, що зумовлено переходом до дистанційних форм навчання та зростанням ролі соціальних мереж у підтриманні міжособистісних комунікацій. Мета – провести систематичний огляд публікацій, що стосуються взаємозв’язку між фізичною активністю (ФА) та ЗВМТ/ЗВС серед здобувачів закладів вищої освіти, які вважаються групою підвищеного ризику. Матеріали і методи. У цьому дослідженні були застосовані загальнонаукові методи, зокрема пошук літератури, аналітичний огляд, синтез і узагальнення. Відібрані релевантні дослідження з електронної бази даних PubMed охоплювали публікації, датовані з 1 січня 2021 року по 1 жовтня 2025 року. До аналізу були включені дослідження, що відповідали таким критеріям: опубліковані англійською мовою, доступні у повнотекстовому форматі, містили валідні інструменти вимірювання ЗВМТ/ЗВС, оцінювали будь-яку форму ФА, були зосереджені на студентській аудиторії. Ключовими словами, використаними для пошуку були: «фізична активність і залежність від мобільного телефону серед студентів університетів», «фізична активність і залежність від смартфону серед студентів університетів», «фізична активність і проблемне використання мобільного телефону серед студентів університетів», «фізична активність і проблемне використання смартфону серед студентів університетів». Результати. Нами проаналізовано двадцять дев’ять досліджень, з яких більшість (21) мали крос-секційний дизайн. Решта 8 досліджень включали два рандомізовані контрольовані випробування, один мета-аналіз рандомізованих контрольованих випробувань, три систематичні огляди, один загальний мета-аналіз та один систематичний огляд у поєднанні з мета-аналізом. Проведений огляд літератури показав наявність значимої негативної кореляції між ФА та ЗВМТ/ЗВС серед здобувачів вищої освіти. Більш того, ФА виявилася значущим негативним предиктором виникнення ЗВМТ/ЗВС у цій демографічній групі. Ймовірно, ФА знижує рівень ЗВМТ/ЗВС у здобувачів вищої освіти двома основними шляхами: прямо – шляхом надання альтернативного, більш здорового джерела винагороди, структури та рутинних дій або через фізіологічні механізми; та опосередковано – шляхом покращення психологічного добробуту, оскільки ФА демонструє позитивні асоціації із самоконтролем, самоприйняттям, базовою самооцінкою та стресостійкістю, водночас зменшуючи рівень стресу, негативного емоційного стану, тривожності та симптомів депресії. Крім того, як інтенсивність, так і тип ФА мають вирішальне значення для максимізації цих переваг: помірні та інтенсивні фізичні вправи пов’язані з меншою ймовірністю виникнення ЗВМТ/ЗВС порівняно з низькоінтенсивною ФА; при цьому аеробні вправи демонструють найсильніший ефект у зниженні рівня ЗВМТ/ЗВС. З огляду на глобальну поширеність ЗВМТ/ЗВС, подальші дослідження у цьому напрямі мають охоплювати різні регіони світу, включно з Європою, Африкою, Північною та Південною Америкою. Водночас актуальною є потреба у міжнародній стандартизації та гармонізації інструментів вимірювання ФА та ЗВМТ/ЗВС, адже відсутність єдиних методик суттєво ускладнює порівняння даних та проведення мета-аналітичних узагальнень. Висновки. Результати огляду публікацій вказують на доцільність впровадження ФА помірної та високої інтенсивності не лише як загальної рекомендації для зміцнення здоров’я, а і як цілеспрямованої, науково обґрунтованої стратегії для зниження ризику виникнення ЗВМТ/ЗВС серед університетської молоді.

Зниження показників стресу в учнів старших класів у процесі занять фізичними вправами

О.І. Орлов, Ю.П. Сергієнко, С.В. Данилевич, О.Б. Логвиненко, Г.Г. Некрасов — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета роботи – дослідити динаміку показників стресу та рухових показників учнів старших класів у процесі занять фізичними вправами (на прикладі боксу). Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 64 учні старших класів (хлопці) віком 17 років. Був проведений педагогічний експеримент, для якого було сформовано дві групи: контрольну (КГ, n = 31) та експериментальну (ЕГ, n = 33). Основними критеріями включення учнів старших класів до дослідження були: їх особисте бажання займатися боксом за авторською методикою; обов’язкова відсутність відхилень у стані здоров’я та протипоказань до фізичних вправ (належність до основної медичної групи). Критерієм виключення було бажання учнів старших класів припинити заняття та вийти з експерименту в будь-який момент протягом дослідження. Учні старших класів КГ тренувалися за чинною програмою з фізичного виховання, а учні старших класів ЕГ – за запропонованою нами методикою, яка передбачала заняття боксом. Відбір учнів до груп відбувався з дотриманням вимог до однорідності та репрезентативності вибірки. Перед початком експерименту встановлено відсутність статистично достовірних розбіжностей між досліджуваними показниками учнів ЕГ і КГ. Також в учнів обох груп був відсутнім попередній досвід занять боксом. Вивчалися такі показники: показники стресу (тривожність, стресостійкість, рівень стресу); рухові показники (координаційно-силова витривалість, швидкісно-силова витривалість). Для визначення рівня тривожності використовувалися шкала самооцінки рівня тривожності Спілбергера – Ханіна. Діагностика індивідуального рівня стресостійкості передбачала застосування Бостонської методики самооцінки стресостійкості особистості. Визначення рівня стресу здійснювалося за тестом В. Ю. Щербатих, який дає можливість дослідити різні ознаки стресу – інтелектуальні, поведінкові, емоційні та фізіологічні. Для комплексного оцінювання координаційно-силової витривалості використовували функціональну й динамічну вправу – тест Берпі (за 10 с). Для оцінювання швидкісно-силової витривалості застосовували тест стрибки на скакалці за 1 хв за кількістю разів. Педагогічний експеримент передбачав упровадження авторської методики в освітній процес із фізичного виховання школярів ЕГ та перевірку її ефективності. Тривалість експерименту – 1 рік. Результати. Розроблено методику зниження показників стресу в учнів старших класів, а також покращення рухових показників за допомогою занять боксом у процесі фізичного виховання. Перевірка ефективності методики показала значно кращі результати в учнів старших класів ЕГ, ніж у КГ, за всіма показниками стресу та руховими показниками. Виявлено, що показники особистісної тривожності в ЕГ знизилися на 5,6 бала, а в КГ – на 0,6 бала, показники реактивної тривожності в ЕГ знизилися на 5,9 бала, а в КГ – на 0,6 бала, рівень стресу в ЕГ знизився на 1,2 бала, а в КГ – на 0,2 бала, рівень стресостійкості в ЕГ покращився на 3,9 бала, а в КГ – на 0,4 бала. Після експерименту показники особистісної та реактивної тривожності в ЕГ виявилися нижчими, ніж у КГ, на 4,8 та 4,9 бала відповідно, рівень стресу нижчий на 0,9 бала, а рівень стресостійкості кращий на 3,3 бала. Результати у тесті Берпі в ЕГ збільшилися в 0,8 раза (p ≤ 0,05), в КГ – у 0,2 раза (p > 0,05), у стрибках зі скакалкою в ЕГ – у 9,2 раза (p ≤ 0,05), в КГ – в 1,8 раза (p > 0,05). Після експерименту в ЕГ результати тесту Берпі та у стрибках зі скакалкою були значно (p ≤ 0,05) кращими, ніж у КГ: у 0,7 та 7,2 раза відповідно. Таким чином, у старшокласників, які займаються боксом, спостерігається статистично значуще зниження рівня стресу та тривожності, покращення стійкості до стресу та швидкісно-силової витривалості, а також координації та рівня силової витривалості. Висновки. Високий рівень розвитку фізичних якостей у динаміці тренувальних занять з боксу, зниження рівня тривожності та вираженості стресу в старшокласників, а також підвищення стійкості до стресу сприятимуть зміцненню фізичного та психічного здоров’я старшокласників, покращенню їхньої успішності та досягненню самореалізації в майбутньому.

Рівень стресу в курсантів (під час навчання в умовах воєнного стану) залежно від типу їх темпераменту

І.М. Охріменко, О.А. Рівчаченко, О.В. Злобіна, О.М. Будяченко, C.В. Харченко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета – дослідити частоту прояву симптомів стресу та рівень психічного здоров’я у курсантів під час навчання в умовах воєнного стану залежно від типу їх темпераменту. Матеріали та методи. Дослідженні проводилося у 2024–2025 роках у Національній академії внутрішніх справ (Україна, м. Київ, НАВС). До дослідження було залучено: 276 курсантів чоловічої статі, які навчалися на бакалаврському рівні за спеціальністю «Правоохоронна діяльність». Було сформовано 4 групи курсантів залежно від типу їх темпераменту: холеричний тип (група Х, n = 58), сангвінічний (група С, n = 92), флегматичний (група Ф, n = 87) та меланхолічний тип (група М, n = 39). Критеріями включення учасників до дослідження були: наявність певного типу темпераменту в курсантів чоловічої статі; період навчання в умовах воєнного стану не менше ніж один рік; добровільна участь курсантів у дослідженні (усі курсанти були повідомлені про участь у дослідженні суто в наукових цілях та надали згоду на добровільну участь у дослідженні). Критерієм виключення було бажання учасників вийти з дослідження в будь-який час за власним бажанням. Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел, опитування, психодіагностичні методи, методи математичної статистики. Для оцінювання частоти прояву симптомів стресу в курсантів з різним типом темпераменту під час навчання в умовах воєнного стану нами було застосовано авторський опитувальник, до якого було включено типові психосоматичні симптоми стресу, які найчастіше виявляються в людей під час війни: порушення сну, погані сни; занепокоєння, тривожність, похмурий настрій; підвищена агресивність, конфліктність; дратівливість, напади гніву; знижена продуктивність діяльності; порушення в когнітивній сфері; порушення у фізіологічній сфері; зниження імунітету, підвищена захворюваність. Відповідаючи на питання опитувальника, курсантам потрібно було вказати частоту прояву симптомів стресу: часто, інколи, ніколи. Для дослідження показників психічного здоров’я у курсантів із різним типом темпераменту під час навчання в умовах воєнного стану нами було застосовано ряд психодіагностичних методик (тест на визначення рівня стресу (за Ю. В. Щербатих), методику визначення схильності до розвитку стресу (Т. А. Немчин, Дж. Тейлор), тест самооцінювання стресостійкості (С. Коухен та Г. Вілліансон), методику оцінювання нервово-емоційного напруження (Т. А. Немчин), шкалу реактивної тривожності (Ч. Д. Спілбергер, Ю. Л. Ханін). Результати. Проведене нами дослідження вказує, що індивідуально-психологічні властивості курсантів позначаються на поведінці та виявляються в їх темпераменті. Отримані дані засвідчують, що в курсантів-холериків і меланхоліків психосоматичні симптоми стресу виявляються частіше, ніж у сангвініків і флегматиків. Тобто курсанти холеричного та меланхолічного типу темпераменту мають більшу ймовірність отримати стрес під час навчання в умовах воєнного стану, ніж курсанти сангвінічного та флегматичного типу темпераменту. Встановлено, що такі показники психічного здоров’я курсантів, як рівень стресу, схильність до розвитку стресу, рівень стресостійкості, нервово-емоційне напруження, реактивна тривожність є достовірно (р ≤ 0,05–0,01) гіршими та більш негативно виражені в курсантів-меланхоліків і холериків порівняно з курсантами-сангвініками та флегматиками. Емоційно нестабільні курсанти зі слабким типом нервової системи в умовах дії стрес-чинників навчальної діяльності частіше та більш виражено відчувають тривожність порівняно з курсантами із сильним типом нервової системи. Висновки. Такі показники психічного здоров’я курсантів, як рівень стресу, схильність до розвитку стресу, рівень стресостійкості, нервово-емоційне напруження, реактивна тривожність, є більш негативно вираженими в курсантів-меланхоліків і холериків порівняно з курсантами-сангвініками та флегматиками. Це обумовлює необхідність врахування індивідуально-психологічних властивостей курсантів, зокрема типу темпераменту, для обґрунтування засобів профілактики стресу під час навчання в умовах воєнного стану, а також для відновлення фізичного і психоемоційного стану курсантів.

Роль гігієнічних, демографічних, соціальних детермінант у формуванні професійної захворюваності в Україні залежно від зайнятості населення, попиту та пропозиції на ринку праці в довоєнний і воєнний час

А.М. Нагорна, Г.О. Слабкий, Н.В. Медведовська, А.В. Басанець, О.А. Компанієць — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Вивчення професійної захворюваності зберігає свою актуальність в умовах зростаючої міграції населення всередині країни та за її межами. Мета наукового дослідження – виявлення особливостей формування показників професійної захворюваності в динаміці за період 2011–2024 рр. (за роки до початку ведення бойових дій на території України та під час різних етапів розгортання збройної агресії), а також змін регіональних умов і факторів впливу на їх формування. Матеріали та методи. Визначення кількості професійних захворювань за принципом суцільної статистичної вибірки первинних даних на всі випадки вперше виявлених зареєстрованих в Україні в динаміці 2011–2024 рр. з урахуванням військових, гігієнічних і соціальних аспектів. Статистичні дані отримані з Держпраці України, Пенсійного фонду України. Матеріали оброблено загальноприйнятими методами санітарної статистики, дескриптивним епідеміологічним аналізом. Під час проведення дослідження були використані такі методи: бібліосемантичний, медико-статистичний, структурно-логічного аналізу. Результати. Встановлено, що кількість виявлених професійних захворювань у динаміці 2011–2024 рр. змінювалася з 2011 по 2013 рік, коли почалася війна в Україні, з 2014 по 2021 рік – період адаптації працюючих до змінених умов життєдіяльності в суспільстві, і 2022–2024 рр. – період воєнного стану. Реєстрація ПЗ зменшилася порівняно з довоєнним часом у 3,3 раза у зв’язку з недовиявленням, пов’язаним із закриттям підприємств, зменшенням зайнятого населення на виробництві, широкою міграцією населення, руйнуванням структури медичної допомоги працюючим. У 2024 році в 12 областях України не було зареєстровано жодного випадку професійного захворювання. Значна частка скорочення обсягів зайнятості припала на промислово розвинені регіони. Зокрема, відбулося суттєве скорочення зайнятості в Харківській, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській, Київській областях та в м. Києві. Найбільше скоротилася частка найпростіших професій. У професійній структурі зареєстрованих безробітних відбувається скорочення частки робітників з обслуговування машин та устаткування, відчутним стає дефіцит працівників традиційно чоловічих професій. Висновки. У динаміці спостереження 2011–2024 рр. можна виділити три періоди: довоєнний; початку війни, окупації Криму, Донецькій і Луганській областей; повномасштабного вторгнення РФ в Україну. За цей час відбулися трансформації соціально-економічних, демографічних детермінант, зміни міграційних процесів, ринку праці, медичного забезпечення працюючого населення. У показниках професійної захворюваності ці явища знайшли своє відображення. У післявоєнний період потребує розвитку вітчизняне трудове законодавство в частині подальшого поширення гнучких форм зайнятості та попередження ризиків погіршення здоров’я працюючих.

Предиктори професійної мотивації на формування синдрому емоційного вигорання в медичних працівників світу та України

В.В. Чорна, С.С. Хлєстова, Л.С. Гудзевич, С.І. Калашченко, А.М. Гринзовський — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Синдром емоційного вигорання є однією з найактуальніших проблем психічного здоров’я, з якою стикаються працівники охорони здоров’я як у світі, так і в Україні. Він проявляється у вигляді хронічного емоційного та фізичного виснаження, зниження професійної ефективності та розвитку деперсоналізації. За даними Центру громадського здоров’я України, поширеність синдрому емоційного вигорання серед працівників охорони здоров’я становить від 20,0 до 75,0 %. Найпоширенішими симптомами є емоційне та фізичне виснаження (82,0 %), порушення сну (70 %), хронічна фізична втома (68 %) та почуття невпевненості з постійним страхом помилитися під час виконання професійних обов’язків, особливо в екстремальних умовах (63 %). Цей психоемоційний стан часто супроводжується розвитком депресії, психічних розладів, зловживанням психоактивними речовинами (алкоголь, наркотики), курінням, що негативно впливає на якість медичної допомоги та задоволеність пацієнтів і призводить до летальних випадків. Мета дослідження – дослідити вплив професійної мотивації на формування синдрому емоційного вигорання в медичних працівників, а також визначити основні психоемоційні та мотиваційні фактори, що є предикторами ризику розвитку цього синдрому, з метою подальшої розробки ефективних заходів його профілактики. Матеріали та методи. Робота базувалася на систематичному огляді, метааналізі та контент-аналізі публікацій з наукометричних баз даних Scopus, PubMed та ResearchGate, а також матеріалів із фахових видань, зокрема Health.mil та International Journal of Circumpolar Health, загалом 47 статей. Пошук літератури проводився за ключовими словами: «мотивація», «професійна діяльність», «емоційне вигорання», «медичні працівники», «психоемоційний стан», «стрес», «прогнозні фактори ризику» та «профілактика вигорання». Було проведено анонімне добровільне опитування 148 медичних працівників ЗОЗ за допомогою авторського опитувальника. Пошук охоплював період з 2000 по 2024 рік. Результати. Результати виявили тривожні тенденції: 58,1 % респондентів відзначили втрату інтересу до своєї професійної діяльності, 60,1 % мали труднощі з концентрацією уваги, 58,8 % висловили незадоволення своєю роботою, а 63,5 % повідомили про підвищену дратівливість. Ознаки соціальної ізоляції – бажання уникати спілкування з колегами та пацієнтами – спостерігалися у 53,4 % респондентів, а 59,5 % повідомили про труднощі у прийнятті професійних рішень. У 56,8 % респондентів чітко простежуються симптоми емоційного пригнічення та депресивних переживань, а 26,3 % учасників відзначили наявність подібних станів лише частково. За результатами опитування 59,5 % респондентів повідомили про повне виснаження власних психоемоційних ресурсів. Таким чином, отримані результати свідчать про те, що розвиток синдрому емоційного вигорання в медичних працівників є багатофакторним процесом, у якому провідну роль відіграють як об’єктивні організаційні чинники (надмірне навантаження, низька заробітна плата), так і суб’єктивні психологічні чинники (напружені стосунки в колективі, зниження емпатії). Урахування цих аспектів є надзвичайно важливим для розробки профілактичних заходів і програм підтримки психічного здоров’я медичного персоналу. Висновки. Отримані результати вказують на тривожні тенденції у професійному благополуччі працівників охорони здоров’я: більше половини респондентів (58,1 %) повідомляють про втрату інтересу до своєї роботи, 60,1 % мають труднощі з концентрацією уваги, а 58,8 % не відчувають задоволення від своєї професійної діяльності. Виявлено високий ризик розвитку хронічного емоційного виснаження: 56,8 % працівників перебувають у зоні ризику, 59,5 % демонструють брак емоційних ресурсів і ознаки синдрому емоційного виснаження, а 23,6 % виявляють його попередники. Дані дослідження встановили необхідність упровадження комплексних профілактичних заходів, спрямованих на надання психоемоційної підтримки медичному персоналу, оптимізацію його навантаження, розвиток стресостійкості та забезпечення балансу між професійною діяльністю та особистим життям. Ефективні стратегії запобігання емоційному вигоранню можуть передбачати створення сприятливого психосоціального середовища в медичних закладах, організацію програм психологічної підтримки та проведення спеціалізованих тренінгів із навичок управління стресом.

Трансформація стаціонарної медичної допомоги в умовах реформи фінансування, пандемії та воєнного стану на прикладі лікарень Житомирської області (2014–2024 рр.)

С.М. Грищук, Н.М. Бовсуновська, А.М. Гарлінська, Ю.Ю. Чайка, Д.С. Грищук — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження – провести комплексний аналіз динаміки ліжкового фонду, обсягів наданої стаціонарної допомоги та кадрового забезпечення лікарень Житомирської області протягом 2014–2024 років для виявлення впливу реформи фінансування охорони здоров’я, пандемії COVID-19 та воєнного стану на функціонування регіональної системи стаціонарної медичної допомоги; оцінити адаптаційну спроможність системи до множинних кризових явищ та ідентифікувати ключові тренди трансформації лікарняної мережі. Матеріали та методи. Проведено ретроспективне описово-аналітичне дослідження з використанням суцільного методу збору даних на основі офіційних статистичних матеріалів Житомирського обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики за 2014–2024 роки. Джерелом інформації слугували щорічні звітні форми № 20 «Звіт юридичної особи незалежно від її організаційно-правової форми та фізичної особи – підприємця, які провадять господарську діяльність з медичної практики», затверджені наказом МОЗ України від 10.07.2007 № 378. Аналізувалися дані розділу І «Штати закладу на кінець звітного року» щодо кількості штатних посад за категоріями персоналу (лікарі, середній медперсонал, молодший медперсонал, інший персонал) та розділу ІІІ «Діяльність стаціонару. Ліжковий фонд та його використання» щодо кількості ліжок, виписаних і померлих хворих, тривалості лікування. Застосовано комплекс методів: системний аналіз, статистичний метод, метод динамічних рядів, порівняльний і структурний аналіз. Статистична обробка передбачала розрахунок абсолютних та відносних показників, темпів приросту, середньорічних темпів змін. Для виявлення тенденцій застосовувався метод найменших квадратів із побудовою лінійних трендів, достовірність яких оцінювалася за коефіцієнтом детермінації (R²). Проведено сегментований регресійний аналіз для визначення точок зламу трендів. Розраховано похідні показники ефективності: обіг ліжка, навантаження на персонал, середня тривалість лікування. Рівень статистичної значущості встановлено p < 0,05. Результати дослідження. Загальна кількість штатних посад скоротилася на 22,3 % (з 25071,75 у 2014 році до 19 474 у 2024 році), при цьому найбільше скорочення спостерігалося серед молодшого медперсоналу (–32,3 %), середнього медперсоналу (–23,5 %) та іншого персоналу (–23,3 %), найменше – серед лікарів (–9,5 %). Ліжковий фонд зменшився з 9180 до 7912 ліжок (–13,8 %), однак у 2023–2024 роках уперше за досліджуваний період відбулося його збільшення на 10,9 % порівняно з мінімальним значенням 2022 року. Кількість пролікованих пацієнтів після різкого падіння на 35,0 % у 2020 році (до 175 919 осіб) унаслідок пандемії COVID-19 та початку нової моделі фінансування поступово відновлювалася й досягла у 2024 році максимального значення – 319 644, що на 18,1 % перевищує довоєнний рівень 2019 року. Середня тривалість перебування на ліжку скоротилася з 10,3 до 7,6 дня (–26,2 %), причому темпи скорочення прискорилися після впровадження оплати за пролікованого пацієнта. Обіг ліжка зріс з 31,8 у 2014 році до 40,4 у 2024 році (+27,0%), досягнувши максимального значення за весь період. Навантаження на одного лікаря збільшилося з 57,7 до 69,7 пролікованих пацієнтів (+20,8 %). Лінійна регресія підтвердила стійкість тренду скорочення персоналу (R² = 0,97, p < 0,001) та середнього ліжкодня (R² = 0,99, p < 0,001). Множинний регресійний аналіз показав найбільший негативний вплив пандемії COVID-19 (β = –94,764, p < 0,001) та позитивний ефект реформи фінансування лікарень (β = +28,450, p < 0,05) на кількість пролікованих. Висновки. Дослідження виявило успішну трансформацію стаціонарної медичної допомоги Житомирської області під одночасним впливом реформи фінансування, пандемії COVID-19 та воєнного стану. Впровадження з квітня 2020 року оплати за пролікованого пацієнта в рамках Програми медичних гарантій стало каталізатором підвищення ефективності використання ресурсів, що проявилося в інтенсифікації використання ліжкового фонду та скороченні тривалості госпіталізації. Система продемонструвала високу адаптивну спроможність, забезпечивши не лише виживання в кризових умовах, але й досягнення рекордних показників продуктивності у 2024 році. Критичним викликом залишається значне зростання навантаження на медичний персонал, що потребує розробки компенсаторних механізмів для забезпечення стійкості системи та якості медичної допомоги в довгостроковій перспективі.

Корпоративна культура як інструмент впровадження принципів ощадливого управління в лікарнях Словаччини

Н. Янкелова, Я. Паленчарова, Н. Янкелова, М. Беловічoва — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета нашого дослідження полягала в тому, щоб вивчити взаємозв’язок між корпоративною культурою та ощадливим управлінням у лікарнях Словаччини та з’ясувати можливість посилення впливу динамічних управлінських навичок у цих відносинах. Матеріали та методи. Дослідження були зосереджені на вивченні взаємозв’язку між корпоративною культурою та реалізацією принципів ощадливого управління в організаціях охорони здоров’я Словацької Республіки, а також на виявленні пом’якшувального впливу динамічних управлінських здібностей у цих відносинах. Дані збиралися за допомогою анкетування, а відповіді респондентів оцінювалися за 5-бальною шкалою Лайкерта (1 = абсолютно не згоден, 5 = повністю згоден). Вибірку склали 175 керівників з 35 лікарень, які брали безпосередню участь в управлінні процесами якості. Обрані лікарні відносяться до списку оцінюваного Інституту економічних і соціальних реформ (ІНЕКО) з використанням набору певних показників, що забезпечило репрезентативність і порівнянність даних. У дослідженні взяли участь менеджери різних рівнів управління, що дозволило вловити різні погляди на реалізацію процесів LEAN і роль корпоративної культури в цих змінах. Для перевірки гіпотез використовувався метод SE (Structural Equation Modling) в програмі Smart PLS 3 при рівні значущості 0,05. Модель була перевірена за допомогою тестів надійності та валідності, включаючи альфа Кронбаха, комплексну надійність, середню виділену варіацію (AVE) та індикатори дискримінаційної достовірності. Ці процедури дозволили підтвердити внутрішню узгодженість вимірюваних конструкцій та забезпечили високу якість аналітичної обробки. Результати. Встановлено, що існує статистично значущий зв’язок між збалансованою корпоративною культурою організацій охорони здоров’я та реалізацією принципів ощадливого управління. Це сприяє гіпотезі 1 і передбачає, що лікарні з добре розвиненою комбінацією культурних цінностей з більшою ймовірністю будуть успішними у впровадженні ощадливого управління. Збалансована культура тут діє як елемент стабілізації, який допомагає подолати опір змінам і сприяє участі співробітників у процесах поліпшення. Також були перевірені три гіпотези про ефекти помірності кожного типу DMC. Модераційний ефект людського капіталу не був підтверджений. Навпаки, соціальний капітал і управлінське пізнання показали значні позитивні ефекти. Ментальні моделі та процеси прийняття рішень менеджерами дозволяють використовувати бізнес-культурні ресурси для реалізації ощадливого управління, в той час як менеджери з більш високими рівнями пізнання здатні активувати доступні ресурси за допомогою вивчених моделей, евристичних методів і ярликів та створювати умови для більш ефективного і кращого надання медичних послуг. Гіпотеза 2 була підтверджена – динамічні навички управління в цілому статистично значимо зміцнюють взаємозв’язок між збалансованою бізнес-культурою і впровадженням Lean Management. Їх взаємозв’язок вносить вклад у вищий рівень реалізації і створює синергетичний ефект, який примножує позитивний вплив корпоративної культури. Ці результати також є значними з практичної точки зору, оскільки вони показують, що знань і досвіду менеджерів (людський капітал) більше недостатньо, але також важливо розвивати соціальний капітал і управлінське пізнання, що дозволяє більш ефективно поєднувати корпоративну культуру з реалізацією Lean Management і підвищує якість і ефективність послуг, що надаються. Висновки. Наше дослідження наочно показує важливість побудови збалансованої корпоративної культури як організаційного фактора застосування принципів ощадливого управління закладом охорони здоров’я у поєднанні з розвитком динамічних управлінських здібностей як індивідуального фактора менеджерів. Для медичних організацій це означає, що довгостроковий успіх ощадливих ініціатив не може бути досягнутий тільки за рахунок впровадження інструментів, але також вимагає культурної готовності та розвитку управлінського потенціалу. Таким чином, наші результати є не тільки теоретичним внеском, але й практичною основою, яку можна використовувати для створення стратегій розвитку лікарень і при розробці освітніх програм для менеджерів охорони здоров’я.

Значення співпраці між лікарем і пацієнтом для ефективності організації надання хірургічної допомоги пацієнтам із глаукомою

В.О. Мельник, Б.І. Паламар — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета – дослідити ефективність взаємодії лікарів-офтальмологів і пацієнтів із глаукомою для стимулювання прихильності пацієнтів щодо отримання необхідної хірургічної допомоги на ранніх стадіях захворювання. Матеріали та методи. Для визначення причин пізнього звернення пацієнтів з глаукомою по хірургічну допомогу було проаналізовано медичні карти 500 пацієнтів з глаукомою 3–4 стадій, які були прооперовані в ТОВ «Клініка Візіобуд-Плюс» протягом 2021–2025 років. Також матеріалами дослідження слугували дані опитування 1200 лікарів-офтальмологів та 1500 пацієнтів із глаукомою державних і приватних закладів охорони здоровʼя в усіх областях України за допомогою власно розроблених анкет. У роботі використані соціально-гігієнічний, медико-статистичний, соціологічний методи. Результати. Аналіз опитування пацієнтів з глаукомою довів, що поганим свій зір вважають (42,3 ± 1,3 %, задовільним – 39,3 ± 1,3 % пацієнтів. Переважна більшість з них (87,6 ± 0,9 %) знає, що таке глаукома. Але значна питома вага пацієнтів (22,6 ± 1,1 %) ыз глаукомою не перебувають під наглядом лікаря-офтальмолога, 13,4 ± 0,9 % взагалі не відвідують офтальмолога. З тих пацієнтів, що відвідують лікаря-офтальмолога з метою контролю глаукоми, понад 11,2 ± 0,9 % відвідують рідше ніж 1 раз на рік, і 21,9 ± 1,2 % – не частіше ніж 2 рази на рік. Встановлено відсутність якісної взаємодії між лікарем-офтальмологом і пацієнтом із відкритокутовою глаукомою, а також причини звернення пацієнтів із приводу хірургічного лікування глаукоми на пізніх стадіях захворювання: у 42,6 ± 2,2 % пацієнтів глаукома була виявлена занадто пізно, у 37,2 ± 2,2 % пацієнтів були відсутні рекомендації лікаря-офтальмолога щодо хірургічного лікування, у 20,1 ± 1,8 % випадків мала місце недовіра пацієнта до хірургічного лікування або відсутність необхідної мотивації. Переважна більшість опитаних лікарів (96,7 ± 0,5 %) обізнані із сучасними вітчизняними та міжнародними стандартами, протоколами й наказах, що регламентують лікування глаукоми, та використовують їх на практиці. При цьому лише 44,5 ± 1,4 % можуть точно визначити необхідність хірургічного лікування пацієнта, 29,7 ± 1,3 % – метод хірургічного лікування, необхідний пацієнту. Необхідність глибоких знань лікарів-офтальмологів, у тому числі щодо хірургічного лікування глаукоми, є дуже важливою, адже 89,2 ± 0,9 % пацієнтів визначальним у виборі і закладу охорони здоровʼя, і методу лікування вважають рівень професійної кваліфікації лікаря. Прихильність пацієнтів до хірургічного лікування глаукоми залежить від позитивного досвіду ефективної операції на одному оці, 85,2 ± 1,2 % пацієнтів легше погоджуються на операцію на парному оці. Понад 96,2 ± 0,6 % лікарів-офтальмологів вважають виконання пацієнтом їх призначень запорукою збереження зору. Прихильність пацієнта до лікування залежить від спроможності лікаря-офтальмолога донести необхідність хірургічного лікування. Висновки. Комплаєнс між лікарем-офтальмологом і пацієнтом потрібен для забезпечення успішного контролю внутрішньоочного тиску та подальшого прогресування захворювання. Для покращення дотримання режиму лікування пацієнтами потрібно їх навчати, застосовувати системи нагадування про терапію, адаптувати терапію до способу життя пацієнта. Вибір оптимального хірургічного втручання за наявності глаукоми має бути індивідуальним. Для кожного пацієнта потрібно використати мультимодальний і пацієнторієнтований підходи; адаптувати лікування до віку, соціально-економічного статусу, умов праці, рівнів статків та освіти пацієнта. Відсутність якісної взаємодії між лікарем і пацієнтом є причиною пізнього звернення длч хірургічного лікування з приводу глаукоми. Тому її організація буде запорукою ефективного її лікування та профілактики погіршення зору з подальшим розвитком безповоротної сліпоти. Основною ланкою цієї взаємодії є чітке виконання пацієнтом рекомендованого лікарем лікування. Головним принципом взаємодії між лікарем і пацієнтом є своєчасність рекомендацій лікаря щодо проведення хірургічного лікування та своєчасність виконання операції, що базується на довірі пацієнтів до цього методу лікування. Для кожного пацієнта з глаукомою потрібно використати мультимодальний підхід та адаптувати лікування до віку, соціально-економічного статусу, умов праці, рівнів статків та освіти пацієнта. Упровадження організаційних принципів надання хірургічної допомоги пацієнтам із глаукомою дасть змогу суттєво знизити інвалідизацію пацієнтів унаслідок цього захворювання.

Приватний капітал у трансформації систем охорони здоров’я: міжнародний досвід та уроки для України

О.І. Заяць, І.С. Миронюк, О.Ю. Мулеса — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою дослідження є проведення багатовимірного аналізу ролі приватного капіталу в трансформації системи охорони здоров’я з дослідженням міжнародних парадигм і стратегічних підходів. Ця наукова робота прагне оцінити багатогранний вплив інвестицій приватного капіталу на операційну ефективність, інноваційний потенціал і, що найважливіше, якість надання медичних послуг. Це особливо актуально з огляду на подвійні виклики – робота в умовах тривалого воєнного стану й одночасна інтеграція в Європейський Союз. Матеріали та методи. Матеріали дослідження: офіційні звіти міжнародних організацій (СОТ, ВООЗ, Євростату); аналітичні матеріали провідних консалтингових компаній (Bain & Company, McKinsey); наукові публікації з питань охорони здоров’я та інвестиційної діяльності; програмні документи регуляторних ініціатив, такі як Join Commission International США, QHA Trent (Велика Британія), Australian Council on Health Care Standarts International (Австралія). Методологічна структура дослідження розроблена так, щоб забезпечити як наукову обґрунтованість, так і практичну значущість результатів. Використано синергійну комбінацію методів: порівняльний аналіз, кейс-аналіз, SWOT-аналіз, статистичний аналіз. Результати. Результати дослідження демонструють амбівалентний вплив приватного капіталу: з одного боку, він забезпечує модернізацію інфраструктури, операційну ефективність (потенційна економія до 265 млрд дол. США щорічно) та технологічні інновації (зниження витрат на 5–10 %), а з іншого – веде до зростання боргового навантаження, підвищення цін на послуги (на 6,7 %) та погіршення якості медичної допомоги (зростання ускладнень на 25 %). Активність приватного капіталу у сфері охорони здоров’я залишається високою: у 2024 р. глобальний обсяг угод сягнув 115 млрд дол. США, що стало другим найвищим показником в історії. Залучення приватного капіталу у сферу охорони здоров’я через довгострокові фонди, продовжені фонди (continuation vehicles, CVs) та прискорені поглинання створює нові можливості для стабільного фінансування, проте супроводжується істотними етичними та системними ризиками. Майбутній розвиток системи охорони здоров’я України визначатиметься поєднанням глобальних тенденцій цифровізації, інтеграції до європейського простору та внутрішніх реформ у фінансуванні й управлінні. Залучення приватного капіталу розглядається не лише як фінансовий інструмент, а як структурний чинник трансформації – через модернізацію інфраструктури, оптимізацію менеджменту та підвищення ефективності використання ресурсів. Для системної оцінки потенціалу та викликів проведено двочастинний SWOT-аналіз, який у підсумку ідентифікував, що: – система охорони здоров’я України поступово переходить у фазу структурної модернізації, де приватний капітал та міжнародна акредитація стають каталізаторами управлінських, технологічних і регуляторних змін. Упровадження європейських та міжнародних стандартів (EU4Health, JCI, ISO/EN 15224, QHA Trent) створює умови для підвищення якості медичних послуг і зміцнення довіри пацієнтів, однак цей процес потребує узгодження із соціальною функцією системи. Важливим завданням є досягнення балансу між економічною ефективністю приватних інвестицій і суспільною рівністю в доступі до медичної допомоги; – у контексті розвитку сектору надання медичних послуг в Україні доцільним є запровадження гібридної моделі публічно-приватного партнерства, яка не передбачає повної приватизації лікарень, а орієнтується на створення форм співвласності чи співуправління. У межах такої моделі приватний інвестор бере на себе функції капіталовкладень, технологічного оновлення чи менеджменту, а держава або громада зберігає соціальні зобов’язання щодо доступності послуг. Висновки. Проведене дослідження доводить, що приватний капітал виконує роль каталізатора структурних змін у системах охорони здоров’я, однак його вплив має суттєво амбівалентний характер. З одного боку, інвестиції забезпечують модернізацію інфраструктури, запровадження інноваційних технологій та підвищення операційної ефективності. З іншого боку, орієнтація на короткострокову фінансову віддачу часто призводить до зростання боргового навантаження, скорочення персоналу та погіршення якості медичних послуг, що суперечить соціальній місії охорони здоров’я. Успіх трансформації залежатиме від здатності українських інституцій забезпечити ефективний баланс між інвестиційною привабливістю галузі й гарантуванням соціальних стандартів доступності та якості медичної допомоги.

Вимірювання коефіцієнта згасання у скринінгу метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки: між діагностичною точністю та економічною реальністю

М.М. Жайворонок, О.Б. Динник, С.В. Фейса, Н.В. Дереш, О.В. Щербина, Н.М. Кобиляк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета – оцінити діагностичну ефективність визначення коефіцієнта згасання ультразвуку (ВКЗ) у виявленні стеатозу печінки та визначити економічну доцільність застосування цього методу як інструмента первинного скринінгу метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) у реальних умовах клінічної практики. Матеріали та методи. У дослідження включено 168 пацієнтів віком від 18 до 64 років, яким виконували ультразвукове дослідження печінки з визначенням ВКЗ та гепаторенального індексу, а також магнітно-резонансну томографію з оцінкою протонної жирової фракції (МРТ-ФЖПЩ). МРТ-ФЖПЩ застосовували як референтний стандарт для верифікації стеатозу. Діагностичну ефективність ВКЗ оцінювали за допомогою ROC-аналізу з визначенням площі під кривою (AUC), чутливості, специфічності та оптимальних порогових значень. Кореляційні зв’язки визначали за коефіцієнтом Спірмена. Економічну ефективність аналізували шляхом розрахунку співвідношення «вартість–діагностична точність» та інкрементального коефіцієнта ефективності (ICER). Результати. ВКЗ продемонстрував високу діагностичну точність у виявленні стеатозу печінки (AUC = 0,94; 95% ДІ 0,88–0,96), достовірно перевищуючи показники гепаторенального індексу (p < 0,05). Метод характеризувався стабільними показниками чутливості та специфічності, у тому числі в підгрупах пацієнтів із підвищеним індексом маси тіла. Економічний аналіз засвідчив, що застосування ВКЗ забезпечує найкраще співвідношення «вартість–діагностична ефективність» порівняно з контрольованим параметром згасання та МРТ-ФЖПЩ, дозволяючи суттєво знизити витрати на скринінг без втрати інформативності. Висновки. Визначення коефіцієнта згасання ультразвуку є інформативним, доступним та економічно доцільним методом первинного скринінгу МАСХП. Інтеграція ВКЗ у рутинне ультразвукове обстеження печінки може бути рекомендована для застосування на рівні первинної медичної допомоги.

Управлінсько-правові засади міжнародної співпраці закладів охорони здоров’я в Україні та Словаччині

І.С. Миронюк, М.В. Менджул, О.Ю. Мулеса, Ю.І. Фетько — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета: метою статті є дослідження управлінсько-правових і цифрово-технологічних засад співробітництва закладів охорони здоров’я в умовах європейської інтеграції України, зокрема щодо транскордонного надання медичних послуг, формування спільних баз даних, цифрової інтеграції та обміну медичною інформацією. Матеріали та методи. У процесі дослідження застосовано діалектичний, формально-логічний, системно-аналітичний, аксіологічний, порівняльно-правовий і прогностичний методи. Джерельну базу становлять установчі договори та правові акти ЄС, національне законодавство України та Словаччини, а також наукові праці з питань цифрової трансформації системи охорони здоров’я і сучасні дослідження щодо правового регулювання сфери охорони здоров’я, обміну медичними даними й захисту персональних даних Результати. Доведено, що ефективне функціонування транскордонної системи охорони здоров’я ґрунтується на принципах інтероперабельності, інформаційної безпеки та правового захисту персональних даних. Визначено, що створення спільних баз медичних даних і впровадження єдиних цифрових стандартів (HL7 FHIR, SNOMED CT та ICD-10) сприятимуть забезпеченню безперервності лікування пацієнтів, підвищенню якості медичних послуг і гармонізації українського законодавства з acquis ЄС. Висновки. Запропоновано напрями вдосконалення правових механізмів і цифрової інфраструктури, необхідних для формування інтегрованого європейського медичного простору. Обґрунтовано, що реалізація принципів цифрової взаємодії та інтероперабельності сприятиме підвищенню ефективності управління системою охорони здоров’я України та її інституційної сумісності з моделями належного врядування у сфері охорони здоров’я, що забезпечує єдність стандартів, підвищення якості надання медичних послуг і правову сумісність із нормами ЄС.

Сервісні маршрути пацієнтів як організаційно-правовий механізм публічного управління у сфері медичного обслуговування (на прикладі регіональної клінічної лікарні)

І.П. Пастущенко, Д.Л. Тарасенко, К.В. Дубич — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження – наукове обґрунтування доцільності впровадження сервісних маршрутів пацієнтів як ефективного організаційно-правового механізму публічного управління в сфері медичного обслуговування та аналіз результатів їх практичної реалізації на прикладі комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (далі – РОКЛ). Матеріали та методи. Об’єктом дослідження є процес упровадження сервісних маршрутів пацієнтів у діяльність закладу охорони здоров’я. У роботі застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: системний та аналітичний – для узагальнення теоретичних підходів до публічного управління у сфері охорони здоров’я; описово-порівняльний – для аналізу змін у сервісних процесах до і після впровадження маршрутизації; соціологічні методи – для обробки результатів анкетування та зворотного зв’язку пацієнтів; методи узагальнення і візуалізації – для представлення результатів дослідження. Емпіричну базу сформували внутрішні нормативні документи та управлінські звіти закладу, статистика звернень і скарг, матеріали аналітичного моніторингу, дані сервісного контакт-центру та результати опитувань пацієнтів за 2022–2025 рр. Результати. Установлено, що впровадження сервісних маршрутів пацієнтів у контексті політики «поліклініка без черг» забезпечило суттєві позитивні зміни в організації медичного обслуговування. Кількість скарг пацієнтів щодо організації послуг медичного обслуговування в 2025 р. зменшилася на 74,2% порівняно з 2022 р., середній час очікування на прийом до лікаря скоротився до 11,62 хв, а 83,4% опитаних оцінили отримані послуги як якісні. Запровадження Сервісного контакт-центру з IP-телефонією, стандартизованими комунікаційними скриптами, цифровими каналами запису, автоматизованим інформуванням і системним збором зворотного зв’язку дало змогу зменшити навантаження на реєстратуру та «живі» черги більш ніж на 70%. Висновки. Доведено, що сервісні маршрути пацієнтів є результативним організаційно-правовим механізмом публічного управління, який сприяє реалізації принципу пацієнтоорієнтованості, підвищенню якості й доступності послуг з медичного обслуговування, прозорості управлінських процесів та зростанню довіри пацієнтів. Досвід регіональної клінічної лікарні підтверджує можливість масштабування цієї моделі в інших закладах охорони здоров’я України.

Вплив прийому інгібіторів протонної помпи на перебіг виразкового коліту у пацієнтів із супутньою гастроезофагеальною рефлюксною хворобою

В.В. Чернявський, Л.Л. Павловський, Л.С. Гвоздецька, В.В. Тіщенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Виразковий коліт (ВК) є хронічним рецидувуючим запальним захворюванням товстого кишківника. Серед потенційних факторів, що можуть призводити до зриву ремісії та загострення ВК, є прийом лікарських препаратів пацієнтами з приводу супутніх захворювань у них. Одним із таких захворювань, з приводу якого пацієнти із ВК можуть приймати інгібітори протонної помпи (ІПП), є гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ). Прийом ІПП пацієнтами з ВК може асоціюватися з погіршенням клінічних симптомів у них, а також з лабораторними та ендоскопічними змінами. Мета. Ретроспективно проаналізувати вплив прийому ІПП на перебіг ВК у пацієнтів із супутньою ГЕРХ. Матеріали та методи. Нами було проведене ретроспективне порівняльне дослідження 40 пацієнтів з ВК (30 чоловіків і 10 жінок) із супутньою ГЕРХ. Всі пацієнти були розподілені на дві групи залежно від прийому ІПП. Пацієнти першої групи (n=20) крім основного лікування ВК паралельно приймали ІПП в стандартній дозі 1 раз на добу протягом 12 тижнів. Пацієнтам другої групи (n=20) було запропоновано модифікацію способу життя без прийому ІПП. Клінічна, лабораторна та ендоскопічна оцінка перебігу ВК була проведена через 4, 8 та 12 тижнів після початку лікування ІПП. Результати. В ході дослідження було виявлено, що у пацієнтів, які приймали ІПП через 4, 8 та 12 тижнів, спостерігалося підвищення рівня фекального кальпротектину, яке вірогідно відрізнялося від групи пацієнтів, що не приймали ІПП (p<0,05). Також було виявлено, що згідно зі шкалою PRO2 у групі пацієнтів, які приймали ІПП, спостерігалося погіршення стану за частотою дефекації на добу та наявністю крові в калі у порівнянні з пацієнтами, які не приймали ІПП. Порівнюючи ендоскопічну картину через 12 тижнів після лікування було виявлено, що пацієнти, які приймали ІПП, при проведенні колоноскопії мали 1–2 по шкалі MES, що відповідало легкому та помірному ступеню запалення. Висновки. Прийом пацієнтами з ВК препаратів ІПП з приводу супутньої ГЕРХ негативно впливає на їхні клінічні прояви, а також на лабораторну та ендоскопічну картину.

Досвід Варшавського медичного університету щодо проведення об’єктивного структурованого клінічного іспиту для здобувачів першого курсу спеціальності «Медсестринство»

Г.С. Гвоздецька, І.В. Біцька, А.А. Кантелюк, В.М. Іваночко, М.І. Грищук — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета наукового дослідження – представити досвід проведення іспитів ОСКІ з дисципліни «Пропедевтика медсестринства» для здобувачів І курсу бакалаврського ступеня вищої освіти спеціальності «Медсестринство» Варшавського медичного університету для того, щоб вивчити його, проаналізувати та застосувати у навчальному процесі нашого університету. Матеріали та методи. Екзамен ОСКІ складався з п’яти екзаменаційних станцій. Усі завдання були оцінені на основі оригінальних чек-листів, розроблених відповідно до чинних стандартів надання медичної допомоги. Під час проведення дослідження використано такі методи: бібліосемантичний, контент-аналізу, структурно-логічного аналізу. Результати. Проведення іспиту у форматі п’ять станцій (дві неасептичні і дві асептичні та одна станція з виконання теоретичного завдання) дозволило комплексно оцінити як технічну підготовку студентів, так і рівень їхньої комунікативної компетентності та здатність до клінічного мислення. Виділення критично важливих пунктів у чек-листі, невиконання яких автоматично призводить до негативного результату, сприяє формуванню відповідальності та дисциплінованості у студентів. Відзначено, що розподіл часу на станціях (5 хвилин – підготовка, 10 хвилин – виконання) дозволяє студентам продемонструвати повний цикл виконання маніпуляції – від підготовки робочого місця та обладнання до завершальної утилізації використаних матеріалів. Особливістю описаного досвіду є застосування сценарного методу з використанням манекенів та ролі стандартизованого пацієнта, яку виконує викладач-екзаменатор. Такий підхід, поєднаний із комунікативними завданнями, сприяє розвитку у студентів навичок пацієнт-орієнтованої взаємодії. Аналіз підсумків іспиту показав, що більшість студентів успішно виконали завдання, проте у частини з них виникали труднощі з правильним підбором інструментарію, дотриманням асептики та точністю дозування лікарських засобів. Це свідчить про необхідність додаткових тренінгових занять перед проведенням ОСКІ. Висновки. Таким чином, проведення іспиту у студентів-медсестер у форматі ОСКІ підвищує об’єктивність та прозорість оцінювання, сприяє розвитку клінічного мислення, формує інтегровані професійні компетентності, що відповідає міжнародним стандартам підготовки медичних сестер.

Моральний дистрес у медичних сестер гастроентерологічних і проктологічних відділень: психологічні особливості та шляхи подолання

Т.В. Пастрик, В.Й. Шатило, А.А. Можарівська, О.М. Серебряков, Б.В. Патута — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета. Дослідження спрямоване на теоретичне й емпіричне вивчення психологічних особливостей морального дистресу в медичних сестер і братів гастроентерологічних і проктологічних відділень, а також на розроблення практичних рекомендацій щодо його зменшення та профілактики негативних наслідків. Матеріали та методи. Дослідження проведено у 2024–2025 роках у Волинському та Житомирському медичних інститутах. У вибірку ввійшли 115 медичних працівників зі стажем роботи понад один рік. Використано стандартизовані психодіагностичні методики: шкалу соціальної адаптації та переоцінки життєвих подій, розроблену Т. Холмсом та Р. Рае (T. Holmes, R. Rahe), шкалу професійної якості життя (Б. Стамм (B. Stamm)), переглянуту шкалу впливу події (М. Горовіц (M. Horowitz) та ін.). Методи збору даних передбачали анкетування, опитування, спостереження. Для статистичної обробки застосовано програмне забезпечення SPSS v.27 та Microsoft Excel (2019). Результати. Встановлено, що понад 90 % респондентів характеризуються середнім або низьким рівнем стресостійкості, що зумовлює їхню вразливість до професійних навантажень. Високий рівень емоційного виснаження виявлено у 39,1 %, а професійного вигорання – у 40,9 % учасників. Домінуючою психологічною реакцією є уникнення (25,2 %), що з часом формує емоційне відчуження й ускладнює комунікацію з пацієнтами. Висновки. Отримані результати підтверджують значне поширення морального дистресу серед медсестер, що поєднується з низькою стресостійкістю та високим рівнем вигорання. Практичне значення дослідження полягає у необхідності впровадження програм психологічної підтримки, тренінгів із розвитку моральної резилієнтності та профілактики вигорання в системі післядипломної освіти та внутрішньолікарняної підтримки персоналу.

Медико-соціальна та освітня підтримка дітей з порушеннями слуху: шлях до ефективної реабілітації та соціалізації

Ю.Ю. Козар — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено результати комплексного дослідження ефективності оптимізованої організаційної моделі реабілітації дітей із порушеннями слуху. Запропонована модель інтегрує медичні, соціальні й освітні послуги, поєднуючи очні, амбулаторні та дистанційні форми роботи. У дослідженні взяли участь 224 дитини віком 6–10 років, розподілені на дві рівні групи: одна отримувала реабілітацію за новою програмою, тоді як інша – за стандартними процедурами. Оцінювання проводилося за фізичними, мовленнєвими, когнітивними, психоемоційними та соціально-освітніми показниками протягом 12 місяців. Результати засвідчили, що нова програма суттєво покращила слухове сприйняття, зрозумілість мовлення, словниковий запас, дрібну моторику, самооцінку, соціальну активність та академічну успішність порівняно з традиційними підходами. У дослідженні підкреслюється важливість раннього втручання, роль кохлеарних імплантів та активної участі сім’ї. Виявлено такі бар’єри, як нестача фахівців, недостатні технічні ресурси та нерівний доступ до послуг у сільській місцевості. Отримані результати підтверджують, що впровадження міждисциплінарної, сімейно-орієнтованої та технологічно підтриманої моделі реабілітації підвищує якість життя, сприяє соціальній інтеграції та освітній інклюзії дітей із порушеннями слуху. Мета дослідження. Дослідження спрямоване на оптимізацію системи реабілітації дітей із порушеннями слуху шляхом удосконалення організаційної моделі надання медичних, соціальних та освітніх послуг, що дає змогу підвищити ефективність відновлення, покращити якість життя дітей та сприяти їхній інтеграції в суспільство. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 224 дитини віком 6–10 років із сенсоневральною приглухуватістю, розподілені на дві рівні групи. Група 1 отримувала реабілітацію за новою комплексною програмою, яка інтегрувала медичну, освітню та психосоціальну підтримку, тоді як група 2 – за стандартною програмою. Для оцінки системи допомоги використовувалися організаційно-правовий, історичний, контент-аналіз та структурно-організаційне моделювання. Соціологічні інструменти – анкетування та напівструктуровані інтерв’ю з батьками й педагогами – застосовувалися для визначення рівня задоволеності, емоційного стану та соціальної адаптації. Клінічні та функціональні показники аналізувалися за допомогою стандартизованих тестів, експертної оцінки та відгуків батьків. Для статистичного аналізу використовували t-критерій Стьюдента, χ² та критерій Колмогорова – Смирнова, достовірними вважалися відмінності з p < 0,05. Обробка даних проводилася у Microsoft Excel та Statistica 6.0, а для побудови структурних моделей використовували Visio та Draw.io. Результати. Протягом 12-місячного періоду спостереження обидві групи дітей із порушеннями слуху продемонстрували позитивну динаміку в слуховому сприйнятті, зрозумілості мовлення, розширенні словникового запасу, точності артикуляції, розвитку дрібної моторики та психосоціальному функціонуванні. Проте учасники групи 1, які проходили реабілітацію за новою комплексною програмою, стабільно досягали більш високих результатів порівняно з тими, хто отримував стандартні втручання. Зокрема, діти експериментальної групи проявляли більшу впевненість у спілкуванні, нижчий рівень тривожності, підвищену емоційну стабільність та активнішу участь у класних і позакласних заходах. Академічна успішність та інтеграція в інклюзивне шкільне середовище також були значно кращими в групі 1. Ці дані свідчать, що поєднання індивідуалізованої слухо-мовленнєвої терапії, цифрових ресурсів і сімейно-орієнтованого підходу забезпечує більш виражені та стійкі результати, ніж традиційні методи. Висновки. Дослідження підтверджує, що оптимізована організаційна модель реабілітації, яка інтегрує медичні, освітні та психосоціальні компоненти, є ефективнішою у підтримці дітей із порушеннями слуху порівняно зі стандартними схемами. Раннє втручання, систематична участь сім’ї та використання сучасних слухових технологій, зокрема кохлеарних імплантів, суттєво покращують розвиток мовлення, когнітивні здібності й соціальну інтеграцію. Модель також враховує ключові виклики, зокрема доступність, безперервність послуг і міждисциплінарну співпрацю між системами охорони здоров’я, освіти та соціального захисту. Забезпечуючи стійкість результатів і покращення якості життя, запропонована модель створює сприятливі умови для успішної інтеграції дітей із порушеннями слуху в освітнє та соціальне середовище. Отримані результати підкреслюють важливість масштабування моделі на ширші регіони та інтеграції її в національні політики реабілітації.

Порівняльний аналіз діагностичних параметрів постуральної стабільності у пацієнтів із хронічним болем у нижній частині спини та здорових осіб

А.О. Голяченко, І.Р. Мисула, Ю.І. Кость — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Діагностичні показники рівноваги та межі постуральної стабільності є досить мінливими. Хронічні захворювання опорно-рухового апарату можуть впливати на їх рівень. Дані літературі залишаються суперечливими щодо постуральної стабільності та її меж в осіб із хронічним корінцевим болем у поперековому відділі хребта. Мета дослідження – порівняння відмінностей у діагностичних показниках постуральної стабільності між групою пацієнтів, які страждають на хронічний біль у нижній частині спини, та групою здорових осіб. Матеріали та методи. Це дослідження порівнювало показники постуральної стабільності у групі пацієнтів із хронічним болем у нижній частині спини, яка складалась із 42 осіб, та групою здорових учасників – 30 осіб. Інтенсивність болю вимірювали за допомогою шкали ВАШ. Діагностичні показники постуральної стабільності (загальні, передньо-задній та середньо-бічний) та межі постуральної стабільності (контроль напрямку руху та часу утримання рівноваги) вимірювали за допомогою платформи Biodex Balance. Результати. Обидві групи були схожими за вихідними характеристиками (p ≥ 0,05). Показники загальної та передньо-задньої стабільності показали статистично значущі відмінності на користь групи здорових осіб (p < 0,05). Отримані результати були підтверджені значною силою ефекту (Коена d > 2,8). Крім того, було виявлено статистично значущу різницю (p < 0,05) меж постуральної стабільності між групами на користь здорових осіб за значної сили ефекту (Коена d > 0,9). Висновки. Хронічний біль у нижній частині спини негативно впливає на діагностичні показники постуральної стабільності та її межі. Виявлені зміни в параметрах постуральної стабільності можуть бути наслідком порушень моторного контролю та пропріоцепції у пацієнтів із хронічним болем у попереку. Отримані результати підтверджують доцільність включення оцінки постуральної стабільності та її меж у комплексне обстеження пацієнтів із хронічним болем у нижній частині спини.