Україна. Здоров’я нації

Долікарняна невідкладна допомога пацієнтам із підозрою на інсульт під час пандемії COVID‑19: ретроспективний аналіз з Устецького краю

А. Кохлова, К. Тиха, Т. Ваніку, М. Дубовцова, П. Ч. Чморей — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета. Це ретроспективне дослідження мало на меті оцінити вплив першого року пандемії COVID-19 на окремі часові та організаційні параметри долікарняної невідкладної допомоги пацієнтам із підозрою на інсульт у регіоні Усті-над-Лабем. З огляду на те, що час є критичним чинником, який визначає прогноз та якість життя у лікуванні інсульту, було вкрай важливо кількісно оцінити потенційні затримки в ланцюгу долікарняної допомоги. Дослідження було зосереджено на порівнянні ефективності системи в період надзвичайного епідеміологічного навантаження зі стандартними операціями, що здійснювалися до кризи, з урахуванням специфічних особливостей регіону, який бере активну участь у міжнародних програмах з підвищення якості допомоги у разі інсульту. Матеріали та методи. Було проведено ретроспективне, обсерваційне, порівняльне дослідження з використанням даних із системи електронних медичних карток Служби екстреної медичної допомоги Усті-над-Лабемського краю. До вибірки дослідження увійшли пацієнти, до яких було направлено бригаду швидкої допомоги через симптоми, що відповідають діагнозам МКХ-10 I60–I64. Аналіз порівняв два 12-місячні періоди: допандемічний (березень 2019 р. – лютий 2020 р.) та пандемічний (березень 2020 р. – лютий 2021 р.). Основними показниками, що відстежувалися, були час обробки виклику медичним диспетчерським центром, загальний час реагування та час перебування бригади на місці події. До вторинних показників належали демографічна структура та розподіл викликів у часі. Дев’ять записів було виключено з часового аналізу через неповну документацію. Статистичний аналіз було проведено в програмі R (версія 4.5.1) із використанням тесту суми рангів Вілкоксона, тесту хі-квадрат та тесту двох пропорцій, при цьому рівень значущості було встановлено на рівні α = 0,05. Результати. Загальний набір даних складався з 1 783 викликів швидкої допомоги, з яких 917 надійшли в допандемічний період, а 866 – під час пандемії. Не було виявлено значущого зменшення кількості пацієнтів, яким надано допомогу (p = 0,488), або їхнього вікового розподілу, оскільки медіанний вік залишався стабільним на рівні 73 років в обох періодах (p = 0,785). Однак часові показники продемонстрували очевидне подовження. Медіанний час реагування збільшився з 11:03 до 11:57, що становить зростання на 54 секунди (p < 0,001). Аналогічно час обробки виклику диспетчерським центром зріс з 2:44 до 2:58 (p < 0,001). Натомість час, проведений бригадою на місці події, не зазнав статистично значущих змін, залишаючись на рівні медіани 22:00 в обох періодах (p = 0,362). Це свідчить, що пандемія не мала негативного впливу на клінічну роботу на місці події. Частка викликів у денний та нічний час також залишалася стабільною без значних коливань (p = 0,598). Висновки. Система долікарняної допомоги в регіоні Усті-над-Лабем продемонструвала високу стійкість під час пандемії. Хоча час диспетчеризації та реагування збільшився на десятки секунд через логістичні навантаження та використання засобів індивідуального захисту, стабільний час перебування на місці події свідчить про професіоналізм та стандартизацію клінічних процедур. Ці результати вказують на диспетчерські центри як на найбільш вразливу ланку, що свідчить про необхідність надати їм пріоритет у майбутньому плануванні дій у надзвичайних ситуаціях. Незважаючи на незначні затримки, доступ до невідкладної допомоги у разі інсульту був успішно забезпечений у всьому регіоні.

Оцінювання ефективності української системи охорони здоров’я в міжнародному контексті

В. М. Лехан, М. І. Заярський — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – комплексне порівняльне оцінювання ефективності функціонування системи охорони здоров’я України в міжнародному контексті для визначення сильних сторін, проблемних компонентів та потенційних напрямів її удосконалення. Матеріали та методи. Методологічну основу аналізу становить трикомпонентна концептуальна матриця Всесвітньої організації охорони здоров’я «ресурси – охоплення – результати». За дизайном робота є порівняльним екологічним дослідженням. Інформаційну базу сформовано з офіційних репрезентативних макроекономічних, фінансових та медико-демографічних даних ВООЗ, Світового банку, ОЕСР, Євростату та Інституту метрики та оцінки здоров’я (IHME) за 2021 рік. Цей часовий інтервал вибрано як останній довоєнний період відносно стабільного розвитку системи охорони здоров’я України, дані якого повністю представлені у світових реєстрах. Проаналізовано три кластери показників: 1) ресурси та фінансування системи охорони; 2) охоплення медичними послугами; 3) результати охорони здоров’я. Аналітичний етап здійснено із застосуванням методів бенчмаркінгу, компаративного, системного та структурно-функціонального аналізу. Фінансові показники порівнювали з використанням паритету купівельної спроможності (ПКС) для нівелювання цінових викривлень. Особливу увагу приділено розрахунку інтегрального індикатора «усувна смертність», для оцінки якого залучено масиви даних Державної служби статистики України за останній доступний рік (2020) щодо кількості померлих за причинами, віком і статтю у розрізі 16 вікових груп. Референтними групами виступили країни Євросоюзу (ЄС), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а також групи країн із доходом нижче та вище середнього за класифікацією Світового банку. Результати. Виявлено глибоку ресурсно-результативну диспропорцію системи охорони здоров’я України за трьома кластерами. За високої макроекономічної частки витрат (8,2% ВВП у 2021 р.) подушне фінансування за ПКС (1 382 дол. США) є суттєво нижчим за рівень ЄС ($5 469) та ОЕСР ($6 364). Головні деформації – низька частка державних витрат (52,1%) та критичний рівень прямих платежів населення (45,3%), що зумовлює високу частоту катастрофічних витрат домогосподарств (17,1%). Попри фінансові обмеження, індекс універсального охоплення послугами становить 74 бали, що перевищує середньосвітовий рівень (67) та орієнтир для країн із доходами нижче середнього (58), зберігаючи базову доступність медичної допомоги. Спостерігається контрастний профіль ефективності: відносна успішність фіксується за тривалістю життя (71,4 року), материнською (26 на 100 тис.), малюковою смертністю (8 на 1000) та смертністю від туберкульозу (9,7 на 100 тис.), які є кращими за середньосвітові показники. Водночас виявлено критичне негативне відхилення за ймовірністю передчасної смерті від неінфекційних захворювань (24,8% проти 12,1% у ЄС), втраченими роками здорового життя (DALY – 36 641 на 100 тис.), що є близьким до середньосвітового рівня (37 090), але вищим, ніж для країн із доходами вище середнього (28 371) та усувною смертністю (410–435 на 100 тис. проти 222–271 у країнах ОЕСР та ЄС). Висновки. Комплексна оцінка ефективності системи охорони здоров’я України виявляє глибоку невідповідність між ресурсами та результатами діяльності. Значна частка витрат у ВВП не гарантує соціального захисту: дефіцит державного фінансування перекладає тягар на домогосподарства, спричиняючи катастрофічний рівень прямих платежів населення. Попри це, система зберігає базову інфраструктурну доступність (охоплення медичними послугами) та відносну успішність у контролі інфекційних хвороб, материнської й малюкової смертності порівняно зі світовими орієнтирами. Водночас спостерігається критично низька ефективність у боротьбі з неінфекційними захворюваннями, що проявляється у високій передчасній смертності, значному рівні DALY та усувної смертності проти показників ЄС і ОЕСР. Закріплення України у групі країн із доходом вище середнього вимагає переорієнтації реформ із закупівлі обсягів послуг на закупівлю їхньої якості з пріоритетом на первинну ланку та програму реімбурсації для зниження фінансового навантаження на пацієнтів.

Державне регулювання системи лікувального харчування у військово-медичних закладах України: наукові засади інституційної модернізації та імплементації міжнародних стандартів та практик

В. Л. Савицький, А. В. Швець, О. М. Іванько, В. М. Махнюк, Ю. М. Депутат — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета. Метою дослідження є наукове обґрунтування підходів до державного регулювання впровадження сучасних моделей організації харчування у військово-медичних закладах України на основі аналізу світового досвіду та визначення організаційно-управлінських й інфраструктурних умов їх адаптації для підвищення якості лікувального харчування, ефективності використання ресурсів і рівня медичного забезпечення військовослужбовців. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є нормативно-правові акти України у сфері охорони здоров’я та військово-медичного забезпечення, доктринальні документи Міністерства оборони України, міжнародні стандарти лікарняного харчування та наукові публікації щодо сучасних моделей організації харчування. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема системний, структурно-функціональний, порівняльний, нормативно-правовий, контент-аналіз і системно-управлінське моделювання. Результати. У результаті дослідження встановлено, що сучасні доктринальні та нормативно-правові документи у сфері військово-медичного забезпечення формують концептуальну основу для трансформації системи організації лікувального харчування у військово-медичних закладах України. Обґрунтовано доцільність інтеграції міжнародних моделей hospital food service management, принципів HACCP та сучасних технологічних рішень (Cook&Chill, Cook&Freeze, кейтеринг, фабрика-кухня, базова кухня), що забезпечує підвищення якості харчування, безпечності харчових продуктів та ефективності використання ресурсів у військово-медичній системі. Визначено, що адаптація успішних моделей організації харчування, апробованих у цивільних секторах (зокрема, в освіті), створює методологічні передумови для модернізації харчоблоків військово-медичних закладів України. Запропоновані підходи дозволяють забезпечити централізацію виробництва, оптимізацію логістичних процесів, стандартизацію дієтичного забезпечення та підвищення стійкості системи харчування в умовах надзвичайних ситуацій і бойових дій. Доведено, що впровадження сучасних моделей організації харчування потребує комплексної модернізації інфраструктури харчоблоків, удосконалення нормативно-правового регулювання та розвитку системи контролю якості, що у сукупності сприятиме підвищенню рівня медичного забезпечення військовослужбовців і наближенню до стандартів держав-членів НАТО. Узагальнення сучасних досліджень свідчить, що системи лікарняного харчування в країнах ЄС та Північної Америки трансформуються у напрямі інтеграції клінічної нутриціології, пацієнтоорієнтованого підходу та технологічної модернізації foodservice-систем. Встановлено, що впровадження централізованих моделей (cook-chill, cook-freeze, central kitchen), удосконалення логістики, стандартизація процесів і залучення дієтологів підвищують якість харчування, зменшують втрати, оптимізують витрати та покращують клінічні результати. Ефективність реформ визначається організаційною підтримкою, міждисциплінарною взаємодією та інституційною пріоритетністю харчування як складника медичної допомоги. Сукупність результатів підтверджує високий потенціал адаптації сучасних моделей лікарняного харчування у системі військово-медичного забезпечення України. Висновки. Таким чином, у результаті дослідження науково обґрунтовано необхідність формування комплексної системи державного регулювання організації лікувального харчування у військово-медичних закладах України, заснованої на інтеграції міжнародних практик, принципів HACCP, сучасних моделей hospital food service management та цифрових інструментів контролю якості й безпечності харчування. Встановлено, що впровадження моделей Cook&Serve, Cook&Chill, індивідуалізованого та мультипорційного харчування сприятиме підвищенню ефективності використання ресурсів, покращенню якості лікувального харчування, оптимізації логістичних процесів і забезпеченню належного рівня медичного забезпечення військовослужбовців. Обґрунтованим є створення постійно діючої міжсекторальної робочої групи з метою розроблення нормативно-методичного забезпечення щодо проєктування, реконструкції та функціонування сучасних харчоблоків у військово-медичних закладах. До складу зазначеної робочої групи доцільно включити представників наукових установ військово-медичного профілю, фахівців у галузі гігієни харчування, дієтології, клінічної нутриціології, інженерно-технологічного забезпечення, а також експертів із впровадження міжнародних стандартів безпечності та управління харчуванням, зокрема HACCP і contemporary hospital food service management. Формування такого міждисциплінарного експертного середовища сприятиме забезпеченню наукової обґрунтованості, системності, практичної спрямованості та уніфікації майбутніх нормативно-управлінських рішень у сфері організації лікувального харчування у військово-медичних закладах.

Соціально-економічні детермінанти реформування системи охорони здоров’я: порівняльний аналіз України та країн Північної Європи

Г. О. Слабкий, О. П. Корнійчук, О. М. Гладун, М. В. Хайтович, А. А. Пожевілова — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Дослідження соціально-економічних детермінант реформування системи охорони здоров’я є актуальним науково-практичним завданням, оскільки рівень доходів населення, доступність медичної допомоги, фінансування галузі, інституційна спроможність та соціальна стабільність істотно впливають на показники громадського здоров’я та ефективність функціонування систем охорони здоров’я. Особливої актуальності проблема набуває в умовах реформування системи охорони здоров’я України, соціально-економічної нестабільності та необхідності впровадження ефективних моделей управління, заснованих на міжнародному досвіді. Мета – здійснити порівняльний аналіз соціально-економічних детермінант реформування системи охорони здоров’я та оцінити їх вплив на ефективність функціонування галузі в Україні та країнах Північної Європи. Матеріали та методи. Дослідження виконано із застосуванням системного та порівняльного підходів. Інформаційну базу становили статистичні дані щодо фінансування охорони здоров’я, демографічних показників, смертності населення, а також матеріали щодо організації первинної медичної допомоги у Фінляндії, Швеції та Україні. Використано методи теоретичного аналізу й узагальнення наукової літератури, систематизації, порівняльного аналізу, статистичного аналізу динаміки показників, а також якісного аналізу інституційних змін і механізмів реалізації реформ. Результати. Встановлено, що країни Північної Європи здійснювали реформування систем охорони здоров’я в умовах стабільного економічного розвитку, високого рівня доходів населення та ефективного державного управління. Пріоритетний розвиток первинної медичної допомоги супроводжувався стабільним фінансуванням, яке перевищувало 2% ВВП, що забезпечило підвищення доступності медичних послуг і сприяло зниженню смертності населення. В Україні реформування системи охорони здоров’я активізувалося після 2018 року завдяки впровадженню принципу «гроші йдуть за пацієнтом», цифровізації медичних послуг та електронної системи охорони здоров’я. Разом із тим встановлено, що частка фінансування первинної медичної допомоги у 2023 році становила лише 0,356% ВВП, що суттєво поступається показникам країн Північної Європи та обмежує доступність і якість медичної допомоги. Визначено, що поширення необґрунтованого призначення антибіотиків, зокрема макролідів, свідчить про недостатню ефективність регуляторної політики та системи контролю якості медичної допомоги, що створює додаткові ризики розвитку антибіотикорезистентності. Висновки. Ефективність реформування системи охорони здоров’я значною мірою визначається соціально-економічними детермінантами, насамперед рівнем фінансування, інституційною спроможністю та ефективністю державного управління. Досвід країн Північної Європи підтверджує доцільність пріоритетного розвитку первинної медичної допомоги, забезпечення стабільного фінансування та посилення управлінських механізмів. Для України пріоритетними напрямами є збільшення фінансування первинної медичної допомоги, забезпечення сталості реформ, удосконалення інституційного управління та впровадження ефективної політики раціонального використання антибактеріальних лікарських засобів, що сприятиме підвищенню якості медичної допомоги та зниженню поширення антибіотикорезистентності.

Вплив відстані та температури нагрівання на інтенсивність надзвичайно низькочастотного електромагнітного поля від системи примусового повітряного нагрівання

Со Джі Лі, Йон Хан Кім — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета. Електронні пристрої, які дедалі частіше використовуються в операційних, значною мірою залежать від електромережі. Це може суттєво збільшити професійний вплив електромагнітного поля надзвичайно низьких частот. Як можливий канцероген, за даними Міжнародної агенції з дослідження раку, Шведська конфедерація професійних працівників рекомендувала його нижче 2 мГ. Система примусового нагрівання повітря використовується для запобігання гіпотермії. Це дослідження мало на меті вивчити вплив відстані та температури нагрівання на інтенсивність електромагнітного поля надзвичайно низької частоти від нагрівального блоку Bair-Hugger™, щоб визначити мінімальну безпечну відстань від пристрою. Матеріали та методи. Нагрівальний пристрій з примусовим повітрям був підвішений на боці операційного столу в порожній операційній, а всі інші електронні пристрої були вимкнені. За трьох різних температур нагрівання електромагнітне поле вимірювали на відстані 15, 30 і 45 см від передньої поверхні пристрою. Дані збиралися з часом відбору вибірки 0,5 раза на секунду протягом 10 хвилин. Було використано односторонній аналіз Крускаля-Волліса. Результати. Підвищення температури нагрівання та зменшення відстані від пристрою призвели до значного збільшення інтенсивності електромагнітного поля (p <0,05). Особливо у разі 45 см низькі та середні температури нагрівання показали значно нижчу інтенсивність порівняно з високою температурою (p<0,05). Експозиція нижче 2,0 мГ досягалася лише у разі 45 см незалежно від температури. Висновки. Медичні працівники повинні бути обізнані про професійний вплив надзвичайно низькочастотного електромагнітного поля та уникати його дії якомога більше. Рекомендується триматися щонайменше на відстані 45 см від 3M Bair Hugger™ Warming Unit.

Порівняльний аналіз функціонально-організаційних моделей регіональних центрів медичної допомоги при захворюваннях великих суглобів у країнах Центральної і Східної Європи та Україні

М. М. Василинець — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета дослідження – провести порівняльний аналіз функціонально-організаційних моделей регіональних центрів надання допомоги у разі захворювань великих суглобів у країнах Центральної та Східної Європи та визначити організаційні механізми, придатні для інтеграції у систему охорони здоров’я України в умовах її післявоєнного відновлення. Матеріали та методи. Дослідження є порівняльним описово-аналітичним. Для аналізу вибрано чотири країни (Польщу, Чехію, Словаччину та Словенію) на основі спільних історичних передумов розвитку системи охорони здоров’я та наявності спеціалізованих центрів. Матеріалами служили наукові публікації у відкритому доступі, нормативно-правові документи, дані національних реєстрів артропластики, інформаційні ресурси офіційних вебсторінок закладів, матеріали попередніх досліджень. Порівняльний аналіз проводився за п’ятьма параметрами: організаційна структура центру, маршрут пацієнта, система реєстрації та моніторингу результатів лікування, фінансова модель функціонування та механізми міжсекторальної взаємодії. Використано бібліосемантичний метод, метод структурно-логічного аналізу, порівняльний аналіз і метод моделювання. Результати. Встановлено суттєві відмінності між моделями досліджуваних країн за рівнем інтеграції, наявністю реєстрів результатів і механізмами міжсекторної взаємодії. Чеська модель є найбільш розвиненою: реалізує концепцію «єдиного вікна», об’єднуючи передопераційну підготовку, хірургічне лікування та реабілітацію в єдиній структурі; Національний реєстр ендопротезування захворювань публікує щорічні звіти з публічним рейтингом закладів. Словацька модель вирізняється законодавчо зобов’язаною участю всіх закладів у реєстрі артропластики. Польська трирівнева система організації допомоги (районні лікарні, регіональні відділення, університетські центри) доповнена приватними клініками високотехнологічного рівня. Однак реформа централізованих електронних черг очікування переважно не досягла поставлених цілей через успадковану слабкість первинної медичної допомоги та кадровий дефіцит. Словенський кейс підтвердив, що структурні реформи без одночасної роботи з культурою міжорганізаційного співробітництва та усуненням макрорівневих бар’єрів залишаються малоефективними. Система ортопедо-травматологічної допомоги в Україні характеризується наявністю базової цифрової інфраструктури за відсутності реєстру результатів; функціонуванням електронної черги за відсутності довготривалого структурованого післяопераційного нагляду; законодавчим закріпленням Програми медичних гарантій за нерозроблених фінансових моделей окремих центрів. Висновки. За результатами порівняльного аналізу визначено чотири пріоритетні елементи для адаптації в Україні: запровадження реєстру артропластики із законодавчою основою на базі ЕСОЗ; замикання маршруту пацієнта через обов’язкові контрольні огляди через 6 і 12 місяців після операції; інтеграція хірургії та реабілітації під одним дахом; запровадження публічної звітності про якість.

Допоміжні репродуктивні технології у системі державного фінансування: клінічні результати та управлінські виклики

Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – проведення порівняльного аналізу та оцінювання ефективності застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні в умовах державного фінансування за Програмою медичних гарантій та визначення основних управлінських напрямів удосконалення системи фінансування. Матеріали і методи. Ретроспективне когортне дослідження щодо ДРТ упродовж 2024–2025 років. Ефективність застосування ДРТ оцінювали за частотою настання клінічно підтвердженої вагітності. Статистичний аналіз проводився за Stata 14.0. Кількісні показники з нормальним розподілом – за середнім арифметичним значенням та 95% довірчим інтервалом, із ненормальним розподілом – за медіаною та міжквартильним інтервалом. Якісні показники – за критерієм χ². Результати надані у вигляді абсолютних та відносних величин. Для оцінки зв’язку між бінарними клінічними ознаками та визначеними чинниками застосовували множинний логістичний регресійний аналіз із корекцією на вік пацієнток. Результати наводили у вигляді відношення шансів (ВШ) та 95% довірчого інтервалу (95% ДІ). Статистично значущими вважали відмінності у разі значення р<0,05. Результати. Проведено аналіз ефективності застосування ДРТ в Україні за підтримки державного фінансування порівняно з іншими країнами. ДРТ розглядається як складник комплексної медико-соціальної системи, що включає клінічні, економічні та управлінські компоненти, з розрахунком показників частоти настання вагітності, частоти живонародження, рівня ускладнень, вікових коефіцієнтів ефективності, який дозволив оцінити результати лікування у різних групах пацієнтів. Висновки. ДРТ є ефективним методом лікування безпліддя та важливою складовою частиною сучасної демографічної політики. Проведений аналіз підтвердив високу результативність застосування ДРТ у межах Програми медичних гарантій, водночас продемонструвавши необхідність удосконалення підходів до оцінювання діяльності надавачів медичних послуг.

Особливості клінічного прийняття рішень лікарями первинної медичної допомоги залежно від використання анкет оцінки ризику онкологічних захворювань

О. Г. Машкевич, Т. А. Вежновець — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Клінічне прийняття рішень лікарями первинної медичної допомоги є ключовим етапом раннього виявлення онкологічних захворювань. Використання структурованих інструментів оцінки факторів ризику, зокрема анкетування пацієнтів, може сприяти системному збору анамнезу та підвищенню онкологічної настороженості лікарів. Мета дослідження полягала у визначенні відмінностей у клінічних підходах і прийнятті рішень лікарями первинної медичної допомоги залежно від використання анкетування пацієнтів щодо факторів ризику онкологічних захворювань. Матеріали і методи. Проведено поперечне аналітичне дослідження за участю 311 лікарів загальної практики – сімейної медицини. Респондентів розподілено на дві групи: лікарі, які не проводять анкетування щодо факторів ризику онкологічних захворювань (n=75), та лікарі, які проводять таке анкетування (n=236). Анкета містила питання щодо соціально-професійних характеристик лікарів, клінічних симптомів, факторів ризику та призначення скринінгових обстежень. Статистичний аналіз виконано з використанням критерію χ² та точного критерію Фішера. Результати. Встановлено статистично значущий зв’язок між використанням анкетування та стажем роботи лікарів (p=0,007). Лікарі, які застосовують анкетування, частіше враховували порушення роботи шлунково-кишкового тракту (67,4% проти 48,0%; p=0,004) та сечовиділення (65,3% проти 48,0%; p=0,010) як можливі симптоми онкологічних захворювань. Обтяжений сімейний анамнез також частіше враховувався у цій групі (90,3% проти 77,3%; p=0,006). Крім того, ці лікарі частіше призначали тест на приховану кров у калі (68,6% проти 54,7%; p=0,036) та визначення онкомаркерів (26,7% проти 14,7%; p=0,042). Інші симптоми, фактори ризику та більшість скринінгових обстежень не мали статистично значущих відмінностей. Висновки. Використання анкетування щодо факторів ризику онкологічних захворювань асоціюється із системним підходом до збору анамнезу, оцінки клінічних симптомів та призначення діагностичних обстежень. Застосування таких інструментів може сприяти підвищенню онкологічної настороженості лікарів і покращенню раннього виявлення раку.

Імплементація послуг зі збереження репродуктивного і сексуального здоров’я чоловіків на первинний рівень медичної допомоги в Україні: концептуальне бачення та підходи

І. С. Миронюк, П. О. Майструк — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета дослідження – на основі аналізу міжнародного досвіду і статистичних даних концептуально обґрунтувати необхідність, рамку та підходи до імплементації послуг із сексуального та репродуктивного здоров’я чоловіків на первинний рівень медичної допомоги в Україні. Матеріали та методи. Дослідження є концептуально-аналітичним, виконаним у трьох послідовних етапах. На першому етапі проаналізовано національну демографічну та медико-статистичну інформацію. На другому етапі здійснено цілеспрямований пошук наукової літератури й нормативно-правових документів за 2018–2025 роки, на основі якого для порівняльного аналізу відібрано три країни з високим рівнем інтеграції послуг чоловічого здоров’я у первинну ланку: Австралію, Нідерланди та США. На третьому етапі розроблено п’ятикомпонентну концептуальну рамку уніфікованої моделі послуг та трирівневої концепції підходів до її впровадження. Результати. Запропоновано концептуальну рамку, яка включає п’ять взаємопов’язаних напрямів: ранню діагностику еректильної дисфункції та симптомів нижніх сечових шляхів із використанням валідованих опитувальників IIEF-5 та IPSS; преконцепційне консультування; профілактику, діагностику та лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи консультування щодо доконтактної профілактики ВІЛ; ризик-орієнтоване консультування щодо раннього виявлення раку передміхурової залози; а також скринінг психічного здоров’я із застосуванням опитувальників PHQ-9, GAD-7 і PCL-5. Запропоновано трирівневу концепцію впровадження, що охоплює навчальний компонент (підготовку лікарів у системі безперервного професійного розвитку), протокольний компонент (розроблення клінічних маршрутів і цифрових чек-листів з інтеграцією до електронної системи охорони здоров’я) та фінансовий компонент (адаптацію механізмів Програми медичних гарантій для стимулювання надання відповідних послуг). Висновки. Статистичний профіль чоловічого здоров’я в Україні говорить про системну кризу, що потребує структурної відповіді з боку первинної ланки. Запропонована п’ятикомпонентна рамка та трирівнева концепція впровадження можуть бути реалізованими в межах наявної інфраструктури первинної медичної допомоги в Україні за умов відповідного навчання, протокольного забезпечення та фінансового механізму.

Динаміка змін кількості вимушено переміщених осіб в Україні в контексті формування основних демографічних показників

З. В. Повч, С. В. Осауленко, Н. В. Медведовська — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

В Україні за результатами розрахунку індексу здоров’я складною є ситуація із формуванням демографічних показників, що супроводжується скороченням чисельності населення, зростанням його негативного природного приросту за невисоких значень середньої очікуваної тривалості життя. Зростає кількість мігрантів та вимушено переміщених осіб, які наражаються на численні бар’єри отримання медичної і соціальної допомоги. Мета – вивчення загальних демографічних змін та тенденцій, включаючи динаміку та регіональні особливості кількості вимушено переміщених осіб в Україні. Матеріали та методи. Проведено суцільний ретроспективний статистичний аналіз даних Державного комітету статистики України за основними демографічними показниками в розрізі регіонів України, а також дані обліку кількості вимушено переміщених осіб в ЄІБДВПО в розрізі областей та соціальних категорій. Застосовано методи: медико-статистичний, бібліосемантичний, контент-аналізу, структурно-логічного аналізу. Результати. За роки незалежності Україна втратила значну частину свого населення, особливо у сільській місцевості. Незмінним залишається його ґендерний склад (жіночого населення близько 54,0%, чоловічого близько 46,0%). Розрив між середнім віком чоловіків та жінок перевищує п’ять років на користь останніх (середній вік жінок 44,7 року проти чоловіків 39,4 року). Незважаючи на скорочення, в 2021 році різниця середньої очікуваної тривалості життя жінок та чоловіків становила 9,2 року (середня очікувана тривалість життя жінок 74,36 року проти 65,16 року у чоловіків). Порівняно із країнами із високим Global Health Index їх значення в Україні є значно нижчими (наприклад, у Сінгапурі – 84,5 року, в Японії – 84,7 року, в Норвегії – 84,09 року). Висновки. У разі прогнозів подальшого зменшення чисельності населення в Україні залишається значимою кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які вимушені заново формувати своє соціальне оточення, включаючи можливість і логістику отримання медичних послуг. Ця категорія є вразливою щодо різних проблем через втрату ними попереднього соціально-економічного статусу та оточення. Такі обставини впливають на формування здоров’я, а категорія ВПО, як соціально вразлива, потребує забезпечення можливості отримання доступної медичної допомоги. Потребують виявлення бар’єри у наданні медичної допомоги ВПО одночасно із вивченням регіональних особливостей їх розселення, віко-статевої структури, включаючи питому вагу осіб з обмеженими можливостями (інвалідів), осіб літнього віку та дітей. Потребує додаткового з’ясування наявність потреби у психологічній та реабілітаційній допомозі, яке може відбуватися одночасно з вивченням способу життя та ставлення до власного здоров’я ВПО в нових умовах проживання.

Cтатистичне оцінювання ефективності автоматизованої системи моніторингу фізичного стану здобувачів вищої освіти на базі хмарних скриптів

В. П. Черненко, Е. М. Сивохоп, Є. О. Карабанов, Марія Хулія Хіфра — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Здобуття вищої освіти в умовах сучасних академічних викликів часто супроводжується значним зниженням рухової активності студентської молоді, що актуалізує проблему пошуку нових інструментів здоров’язбереження/ Метою цієї роботи є розробка та статистична верифікація ефективності автоматизованої системи персоналізованого моніторингу та корекції фізичного стану здобувачів вищої освіти на основі інтеграції хмарних low-code інструментів в інституційну ІТ-інфраструктуру. Матеріали та методи. Дослідно-експериментальна робота реалізована на базі Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії. Загальний обсяг вибіркової сукупності становив 120 здобувачів вищої освіти, які були розподілені шляхом простої рандомізації на дві рівномірні групи: експериментальну (ЕГ, n = 60) та контрольну (КГ, n = 60). Методологічне обґрунтування дослідження та інтерпретація принципів цифрових здоров’язбережувальних інтервенцій здійснювалися в межах міжнародної наукової співпраці між закладами вищої освіти України та Аргентини. Цифрова архітектура моніторингу була побудована в екосистемі Google Workspace, що дозволило оптимізувати процес збору даних без залучення зовнішніх серверних потужностей. Ядром системи виступила зведена електронна таблиця з автоматизованим алгоритмом розрахунку індексу маси тіла (ІМТ) та категоризації профілів здоров’я. Процедура втручання базувалася на використанні Google Apps Script, що забезпечило автономну циклічну розсилку персоналізованих email-рекомендацій, сформованих відповідно до актуальних медико-біологічних протоколів ВООЗ (водний баланс, нутриціологічний профіль, рухова активність та гігієна сну). Корекція контенту повідомлень здійснювалася динамічно, зважаючи на індивідуальні антропометричні показники кожного студента та поточний тиждень програми. Для статистичного аналізу емпіричних даних використовувалося програмне середовище jamovi 2.6.44. З огляду на специфіку даних застосовано комплекс класичних непараметричних критеріїв: Т-критерій Вілкоксона для аналізу внутрішньогрупового зсуву антропометричних показників та ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена для оцінки взаємозв’язку між рівнем цифрової залученості здобувачів (активністю опрацювання інтервенцій) та результативністю нормалізації маси тіла. Результати. На старті експерименту за допомогою критерію χ2-Пірсона підтверджено вихідну однорідність груп. Протягом семестрового впровадження системи було зафіксовано статистично значуще зниження ІМТ в експериментальній групі, що підтверджено розрахунками за Т-критерієм Вілкоксона (Wilcoxon W = 4856, p < .001, rB = 0.813). Спостерігалася виражена позитивна тенденція до переходу учасників із категорій «Надлишкова вага» та «Ожиріння» до категорії «Норма». Водночас антропометричні показники представників контрольної групи, які не отримували алгоритмізованої підтримки, залишилися відносно стабільними. Кореляційний аналіз продемонстрував наявність сильного прямого статистичного зв’язку між індексом цифрової залученості здобувачів та динамікою редукції ІМТ (rs = 0.744; p < .001), що математично обґрунтовує високу ефективність систематичної взаємодії з цифровими підказками у звичному для студентів комунікаційному середовищі. Висновки. Проведене дослідження доводить, що використання хмарних low-code інструментів (Google Apps Script) є дієвим та економічно доцільним рішенням для створення автономних здоров’язбережувальних екосистем у вищій школі. Розроблена архітектура дозволяє автоматизувати рутинні процеси моніторингу та персоналізованого супроводу студентів без створення додаткового адміністративного навантаження на науково-педагогічний склад. Модель демонструє високий рівень масштабованості та може бути інтегрована в загальну ІТ-інфраструктуру академії як базовий модуль постійного медико-педагогічного супроводу. Подальші дослідження спрямовано на розширення функціоналу системи шляхом інтеграції з персональними смарт-пристроями для переходу до концепції безперервного об’єктивного моніторингу здоров’я молоді.

Сенс життя як визначальний фактор психологічного благополуччя серед лікарів-інтернів в Україні

М. О. Качмарська, О. В. Любінець, К. Сигіт, О. Черв, В. І. Зуб — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – представити результати опитування із самооцінки, присвяченого дослідженню сфери «Сенс життя» серед молодих лікарів (резидентів) в умовах зростання кількості стресових ситуацій (війна в Україні), а також оцінити розвиток їхніх життєвих стратегій, професійну соціалізацію та щоденні пріоритети. Матеріали і методи. Дослідження проводилося з 2021 по 2023 рік і передбачало опитування 665 молодих лікарів із використанням Шкали психологічного благополуччя Керол Ріфф, причому особлива увага приділялася аналізу її підшкали «Сенс життя». Застосовано такі методи: бібліографічний, структурно-логічного аналізу, соціологічний, статистичний. Результати. Встановлено, що більшість опитаних молодих лікарів засвідчили середній рівень (68,86 ± 1,84%) власного сприйняття в житті, що інтерпретується як помірний рівень сформованості життєвих цілей і смисложиттєвих орієнтацій, а усвідомлення змін відбувається під впливом вікових, професійних та соціальних факторів. У порівнянні самооцінки залежно від статі та місця проживання встановлено достовірно вищий рівень у жінок (64,21 ± 0,39 проти 61,69 ± 0,91 у чоловіків, t = 2,54; p = 0,014) та у жителів міської місцевості (64,07 ± 0,40 проти 61,97 ± 0,88 у сільських мешканців, t = 2,17; p = 0,034). Серед жіночого контингенту опитаних загалом рівень оцінки мети у житті виявився достовірно вищим у міських мешканок (64,63 ± 0,43 бала проти 61,98 ± 0,93 у жителів сільської місцевості, t = 2,58; p = 0,012). Відповіді респондентів за окремими твердженнями показали, що знаковим «лідером» є твердження «Моє життя має сенс» (має найвищий бал серед усіх даних 5,06 ± 1,19) та демонструє найвищу узгодженість відповідей (4,97–5,15 бала). Інтервал оцінок лікарів-інтернів не перекривається з більшістю інших тверджень та доводить статистично значущу вищу його оцінку. Загальний рівень позитивного ставлення до власного життєвого досвіду є високим; варіативність відповідей є помірною, що свідчить про відносну однорідність вибірки; жінки демонструють статистично значуще вищий рівень позитивного сприйняття свого життя та майбутнього порівняно з чоловіками (t = 2,14; p = 0,037). Молоді лікарі загалом характеризуються високим рівнем орієнтації на майбутнє та здатністю до життєвого планування, особливо жінки (t = –2,28; p = 0,026) та одружені, вони мали вищі показники планування майбутнього (t = 2,55; p = 0,013). Респонденти мають досить високий рівень проактивності та активності у реалізації власних життєвих планів, причому статистично значущий вищий рівень спостерігається серед молодих лікарок порівняно з чоловіками (t = –2,19; p = 0,032). До зон психологічного ризику та диференціації належить: – усвідомленість – розуміння цілей просідає у сільських жителів порівняно з містянами (t = -2,28; p = 0,026); – повсякденність – найслабше місце всієї вибірки – це рутина (3,76 ± 1,30), респонденти втрачають сенс масштабних цілей у банальних щоденних справах. Висновки. 1. Доведено, що архітектоніка компоненти «Ціль у житті» шкали Керол Ріфф у опитаних молодих лікарів характеризується високим рівнем екзистенційного благополуччя. Респонденти мають чіткі цілі, переконані у важливості свого минулого та майбутнього досвіду, а також успішно інтегрують повсякденні завдання у загальний сенс життя. Достовірною виявилася оцінка респондентами цього показника залежно від статі та місця проживання: більший середній бал спостерігався у жінок та у мешканців міст. 2. Аналіз відповідей респондентів за твердженнями, які мають позитивний та негативний зміст стосовно такої характеристики психологічного добробуту, як «Ціль у житті», засвідчив у молодих лікарів успішну інтегрованість повсякденних завдань у загальний сенс життя. Опитувані активно відкидають апатію, емоційну виснаженість та невпевненість у майбутньому. 3. Сформовано психологічний портрет молодої медичної спільноти: a) Глибока місійність праці (твердження «Моє життя має сенс» є найвищим (5,06 бала з 6). Медицина для них – це покликання. b) Величезний життєвий потенціал. Інверсований бал 4,97 заперечує відчуття «вичерпаності». Вони бачать попереду кар’єру та розвиток. c) Раціональне планування. Молоді лікарі відкидають фаталізм та безцільне існування (4,77 та 4,76). Вони звикли контролювати майбутнє (4,71). 4. Встановлено ґендерну специфіку психологічного благополуччя: виявлено наскрізну статистично значущу різницю за статтю на користь жінок у ключових параметрах субшкали: загальній осмисленості життя (5,13), формуванні свого життєвого вектора (4,75), отриманні задоволення від планування (4,76), активності втілення планів (4,42) та оцінці власних досягнень (4,44). 5. Оцінювання рутинності повсякденних справ (3,76) засвідчує помірний рівень переживання буденності повсякденного життя, що відповідно потребує від адміністрацій медичних закладів оптимізації робочого середовища, зменшення екранного часу за паперовою роботою, запровадження періодичної зміни діяльності. 6. Виявлена унікальність емпіричних даних з безпосереднім відображенням специфіки соціально-професійного статусу молодих лікарів.

Перспективні напрями прогнозування медико-соціальних наслідків тягаря хронічних неінфекційних захворювань в умовах тривалого впливу надзвичайного стану воєнного характеру

І. М. Хоменко, О. П. Івахно, О. С. Голубка, Я. М. Чешко, М. В. Якубінський — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

У статті подані перспективні напрями прогнозування медико-соціальних наслідків тягаря хронічних неінфекційних захворювань в умовах тривалого впливу надзвичайного стану воєнного характеру. Мета – наукове обґрунтування та розробка інноваційних підходів до попередження розвитку та поширення хронічних неінфекційних захворювань в умовах надзвичайного стану воєнного характеру. Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети та реалізації визначених завдань у роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: теоретичного аналізу; порівняльного та контент-аналізу; стратегічного макроаналізу (PESTEL); емпіричного та статистичного аналізу; соціально-економічного та медико-географічного аналізу; метод оцінки тягаря хвороб (DALY); структурно-логічного моделювання та експертно-аналітичного прогнозування. Інформаційну та емпіричну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти України, наукові публікації вітчизняного та міжнародного рівнів за 2015–2024 рр. (з урахуванням впливу воєнного стану з 2022 р.), офіційні матеріали Державної служби статистики України, Міністерства охорони здоров’я України, Центру громадського здоров’я МОЗ України, а також статистичні звіти та аналітичні дані медичних закладів Одеської області. Результати. Проведений емпіричний аналіз (на прикладі Одеської області) підтвердив, що неінфекційні захворювання (НІЗ) становлять основний тягар здоров’я населення. У структурі НІЗ домінують хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення та цукровий діабет зі стійким зростанням поширеності та смертності від основних груп захворювань після 2022 року. Стандартизовані показники свідчать, що регіон належить до областей з високим тягарем НІЗ. На основі методології Global Burden of Disease встановлено, що понад 62% медико-соціального тягаря припадає на серцево-судинні захворювання з тенденцією до «омолодження» патології. Одеська область є стратегічним прифронтовим хабом, зазнає постійних ворожих атак з руйнуванням цивільної і критичної інфраструктури, прийняла найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це створило значне додаткове навантаження на медичні заклади, подовжило черги на планову діагностику та скринінг НІЗ, а гострий дефіцит медичних кадрів призупинив планову профілактику серед населення. У віддалених районах Одещини (особливо на півдні та на півночі регіону) криза НІЗ поглиблюється через логістичні, економічні бар’єри та дефіцит кадрового забезпечення у системі охорони здоров’я, що веде до виявлення у пацієнтів онкології та діабету на пізніх, невиліковних стадіях. Водночас у місті пацієнти мають кращий фізичний доступ до медичної інфраструктури та спроможність потрапити у «золоте вікно» госпіталізації у разі невідкладних гострих станів, ніж у приміських зонах. Постійні обстріли та блекаути спричиняють хронічний дистрес, що «омолоджує» серцево-судинні катастрофи у здоров’ї та змушує населення переходити на деякі нездорові копінг-стратегії (вживання алкоголю, тютюну, нездорової їжі). У контексті Одеського регіону оцінювання медико-соціального тягаря хронічних неінфекційних захворювань ускладнюється вираженою внутрішньообласною диференціацією, наявністю стійких диспропорцій між високо урбанізованою причорноморською агломерацією та депресивними аграрними районами півдня області. Це призводить до штучного спотворення «сирої» статистики та вимагає застосування лонгітюдних аналітичних методів спостереження. В регіоні сформувався ефект «відтермінованої медичної катастрофи»: через свідоме відкладання населенням планових візитів до лікарів та скринінгових обстежень. У найближчі роки прогнозується стрімке зростання госпіталізацій із запущеними стадіями онкологічних захворювань та критичних серцево-судинних катастроф (інфаркти міокарда, інсульти). Висновки. Для оцінювання регіональних розбіжностей НІЗ, які формуються під впливом екологічних, соціально-економічних, демографічних, поведінкових та воєнних детермінант, найбільш ефективними є комбіновані методологічні підходи, що включають статистичні методи (стандартизовані коефіцієнти, індекси здоров’я), епідеміологічні інструменти (STEPS ВООЗ), геопросторові методи (ГІС-аналіз) та комплексні індекси тягаря хвороб (DALYs). Перспективи подальших досліджень пов’язані з проведенням повноцінного регіонального STEPS-2027 дослідження, а також більш ґрунтовним вивченням кумулятивного впливу екологічних і воєнних факторів на різні вікові та соціальні групи територіальних громад.

Вплив війни в Україні на поширеність психічних розладів у медичних працівників

О. О. Костецька, Т. П. Юрочко, М. В. Шевченко — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – вивчити поширеність симптомів окремих психічних розладів серед медичних працівників, які зазнали впливу стресу, пов’язаного з війною в Україні. Матеріали та методи. Дослідження проводилося серед медичних працівників, які працювали у 8 цивільних медичних закладах у Донецькій, Дніпропетровській, Полтавській та Закарпатській областях України (N=454). У дослідженні застосовано крос-секційний дизайн. Оцінювання психічного здоров’я респондентів здійснювали із використанням стандартизованих психодіагностичних інструментів: шкали посттравматичного стресового розладу PCL-5, опитувальника депресії PHQ-9 та шкали генералізованого тривожного розладу GAD-7. Такий підхід забезпечив комплексну оцінку наявності та вираженості симптомів ПТСР, депресії та тривожних розладів серед учасників дослідження. Результати. Результати опитування серед медичних працівників із 8 закладів охорони здоров’я, розташованих у чотирьох регіонах України, засвідчили високий рівень поширеності ПТСР, тривожних розладів та депресії серед респондентів. Серед 454 учасників дослідження 37% повідомили про наявність симптомів щонайменше одного із зазначених психічних розладів. Отримані дані можуть свідчити, що медичні працівники, які зазнали стресу, пов’язаного з війною, мають вищий ризик розвитку психічних розладів порівняно із загальною популяцією. Найбільш поширеним психічним розладом серед респондентів виявилася депресія, симптоми якої були зафіксовані у 37% опитаних. Водночас майже 13% респондентів мали симптоми депресії середнього або важкого ступеня, що свідчить про значну вираженість проблеми та потребу у впровадженні відповідних психосоціальних і медичних втручань. За результатами проведеного дослідження встановлено, що симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) виявлено у 10,4% респондентів, що узгоджується з даними міжнародних досліджень щодо впливу воєнних та інших стресогенних чинників на психічне здоров’я медичних працівників. Зокрема, за даними D. Sendler та співавт., поширеність ПТСР серед медичних працівників становила 14,8%. Частота депресії (35,7%) та тривоги (14,5%), встановлена серед медичних працівників у рамках нашого дослідження, також відповідає результатам, представленим у сучасній науковій літературі. У ході дослідження встановлено статистично значущий зв’язок між виникненням симптомів щонайменше одного психічного розладу та такими чинниками, як: посада, професійний досвід, наявність загрози фізичній безпеці під час виконання професійних обов’язків, досвід надання медичної допомоги пацієнтам, які постраждали внаслідок воєнних дій, робота зі значною кількістю внутрішньо переміщених осіб (ВПО), а також необхідність виконання службових обов’язків поза межами основної спеціалізації (p< 0,05). Щодо розвитку симптомів ПТСР встановлено статистично значущий вплив таких чинників, як: посада, наявність загрози особистій безпеці, робота зі значною кількістю ВПО, підвищене робоче навантаження, а також необхідність виконання службових обов’язків поза межами основної спеціалізації (p< 0,05). За даними дослідження встановлено, що жінки виявили більшу схильність до ризику розвитку депресії та тривожних розладів, тоді як у чоловіків частіше спостерігався ризик розвитку ПТСР. Проте виявлені відмінності не досягли рівня статистичної значущості (p > 0,05). Результати дослідження засвідчили, що наявність симптомів депресії серед респондентів була статистично значуще пов’язана (p < 0,05) із займаною посадою, професійним стажем, наявністю загрози особистій безпеці під час виконання професійних обов’язків, наданням медичної допомоги пацієнтам з воєнними травмами та ВПО, необхідністю виконання службових обов’язків поза межами основної спеціалізації. Водночас встановлено, що розвиток тривожних розладів був статистично значуще пов’язаним (p < 0,05) із такими чинниками, як: стаж роботи, наявність загрози особистій безпеці під час виконання професійних обов’язків, досвід надання медичної допомоги пацієнтам з воєнними травмами. Висновки. Результати проведеного дослідження засвідчили суттєвий вплив воєнного стресу на психічне здоров’я медичних працівників в Україні: понад третина респондентів мали симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії або тривоги. Встановлено, що поширеність психічних розладів була вищою серед медичних працівників, які працювали у закладах охорони здоров’я, розташованих у прифронтових областях, порівняно з медичними працівниками інших регіонів країни. Ідентифіковано низку чинників ризику, асоційованих із підвищеною ймовірністю розвитку психічних розладів, серед яких – молодий вік, високий рівень професійного навантаження, наявність труднощів, пов’язаних із виконанням службових обов’язків в умовах війни, а також інші стресогенні фактори професійної діяльності.

Гіперплазія ендометрію як мішень для вторинної профілактики ендометріального раку: огляд літератури

І. Я. Криницька, Ю. М. Орел, О. І. Гладій, А. З. Миколенко, Т. К. Головата — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Рак ендометрію (РЕ) є найбільш поширеним злоякісним новоутворенням серед гінекологічних онкологічних захворювань, що визначає його як вагому проблему громадського здоров’я. Мета – оцінити гіперпластичні процеси ендометрію як клінічно керований передраковий стан з позиції громадського здоров’я, проаналізувавши детермінанти ризику, шляхи для раннього виявлення та популяційні стратегії профілактики. Матеріали і методи. У цьому дослідженні були застосовані загальнонаукові методологічні підходи, включно з комплексним пошуком літератури, аналітичним оглядом, синтезом та узагальненням отриманих даних. Пошук літературних джерел здійснювався у міжнародних наукових базах даних PubMed та Google Scholar із використанням ключових термінів: «рак ендометрію», «гіперплазія ендометрію», «епідеміологія», «аномальна маткова кровотеча», «фактори ризику», «рання діагностика», «скринінг» та «профілактика». Результати. ГЕ, що охоплює спектр патологічних проліферативних змін слизової оболонки матки – від доброякісного залозистого розростання до уражень із високим злоякісним потенціалом (атипова ГЕ/ендометріальна інтраепітеліальна неоплазія (ЕІН)), є клінічно керованою передраковою фазою в континуумі прогресування до РЕ. Прогресування захворювання зумовлене переважно неопонованою естрогенною стимуляцією ендометрію, яка тісно пов’язана з ожирінням та метаболічним синдромом. Цей естрогенний стимул додатково посилюється хронічною стресовою сигналізацією за віссю «гіпоталамус – гіпофіз – надниркові залози», персистуючим локальним запаленням, інфекціями нижніх відділів статевих шляхів і генетичною схильністю. Ефективна вторинна профілактика ґрунтується на підвищенні обізнаності населення щодо аномальних маткових кровотеч як ургентного діагностичного симптому ГЕ. Розширення доступу до медичної допомоги на амбулаторному етапі з використанням трансвагінального ультразвукового дослідження та біопсії ендометрію забезпечує своєчасне виявлення передракових змін, дозволяючи уникнути високовартісного й інвазивного вишкрібання порожнини матки у стаціонарних умовах. Виявлення популяційних детермінант ризику та їх зниження вимагає інтеграції менеджменту метаболічного здоров’я в первинну ланку медичної допомоги (контроль маси тіла, регулярна фізична активність, скринінг інсулінорезистентності та гіперглікемії), впровадження стратифікованих за ризиком клінічних маршрутів та застосування каскадного генетичного тестування для родин із високим спадковим ризиком синдромів Лінча та Коудена. У підсумку, створення єдиного національного реєстру передракових станів ендометрію забезпечить надійний проспективний нагляд за пацієнтками, нівелює регіональні диспаритети щодо доступу до спеціалізованої медичної допомоги та мінімізує частоту трансформації гіперплазії ендометрію в маніфестний злоякісний процес. Висновки. Атипова ГЕ/ЕІН є критичною клінічно керованою мішенню для вторинної профілактики раку ендометрію. Виявлення популяційних детермінант ризику та їх зниження вимагає інтеграції менеджменту метаболічного здоров’я в первинну ланку медичної допомоги, розширення доступу до ранньої діагностики ГЕ на амбулаторному етапі за допомогою трансвагінального ультразвукового дослідження та біопсії ендометрію у пацієнток з АМК, а також створення національних реєстрів передракових станів ендометрію поряд із каскадним генетичним тестуванням для подолання диспаритетів у сфері охорони здоров’я.

Домедична психологічна підтримка в освітньому середовищі: від нейробіології стресу до практичних алгоритмів

Н. О. Некрасова, В. Г. Нестеренко, Н. О. Верзун, Т. Б. Іщенко, Р. В. Нестеренко — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – розробити та обґрунтувати системний підхід до дій педагога у разі гострих психоемоційних станів здобувачів освіти, що базується на сучасних уявленнях про нейробіологічні механізми стресу та передбачає інтеграцію фізичних і психологічних аспектів домедичної допомоги. Особливу увагу приділено ролі педагога як першої особи, яка може своєчасно розпізнати ознаки дезадаптації, оцінити потенційний ризик і забезпечити базову стабілізацію стану до залучення медичних або психологічних фахівців. Матеріали та методи. Проведено теоретико-методологічний аналіз сучасної наукової літератури та міжнародних рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) і National Institute for Health and Care Excellence (NICE) щодо першої психологічної допомоги та допомоги у разі гострих стресових реакцій. Узагальнено дані нейробіології стресу, зокрема щодо функціональної взаємодії мигдалеподібного тіла, префронтальної кори, симпатичної нервової системи та механізмів формування реакцій «боротьба – втеча – завмирання». На основі отриманих даних систематизовано практичні алгоритми дій педагога у кризових станах. Розроблено підходи до первинної оцінки психофізіологічного стану, допомоги у разі гострої стресової реакції, панічної атаки, ступору (freeze-reaction), психомоторного збудження, а також до визначення клінічно значущих «червоних прапорців», що потребують негайного залучення медичних працівників. Окремо проаналізовано роль копінг-стратегій, тілесно орієнтованих технік, дихальних вправ і методів заземлення у відновленні саморегуляції. Результати. Обґрунтовано та систематизовано поетапні алгоритми дій педагога у кризових станах здобувачів освіти з урахуванням особливостей функціонування нервової системи під час гострого дистресу. Показано, що в умовах підвищеної активації мигдалеподібного тіла та тимчасового зниження регуляторної активності префронтальної кори здатність дитини або підлітка до сприйняття складних інструкцій, логічного аналізу та довільного контролю поведінки може істотно знижуватися. У зв’язку з цим найбільш доцільними є прості, короткі, структуровані та тілесно орієнтовані втручання, спрямовані на відновлення відчуття безпеки, стабілізацію дихання, уваги та тілесного контролю. Детально проаналізовано роль копінг-стратегій у формуванні психологічної стійкості та здатності до адаптації в умовах хронічного стресу. Окрему увагу приділено ізраїльському протоколу «4 стихії» («Повітря», «Вода», «Вогонь», «Земля»), який включає дихальний контроль, ковтальні рухи, фокусування уваги на зовнішніх об’єктах та м’язову релаксацію. Обґрунтовано доцільність його використання як простого інструменту первинної стабілізації, доступного для педагогічного середовища після відповідного навчання. Визначено критерії, за яких педагогічна допомога має бути негайно припинена з подальшим залученням медичних спеціалістів, зокрема у разі порушення свідомості, судом, вираженого болю в грудях, утрудненого дихання, дезорієнтації або суїцидальних висловлювань. Запропонована модель також передбачає чітке розмежування меж педагогічної компетентності та ситуацій, у яких подальші самостійні дії можуть бути небезпечними. Це дозволяє поєднати принципи психологічної першої допомоги з вимогами безпеки та своєчасної маршрутизації. Значущим компонентом моделі є створення передбачуваного, підтримувального освітнього середовища, у якому дорослий демонструє спокій, послідовність дій і готовність до підтримки без надмірного втручання або психологічного тиску. Висновки. Освітнє середовище є важливим простором для раннього виявлення та первинної стабілізації гострих психоемоційних станів у дітей і підлітків, особливо в умовах війни та тривалого впливу стресових чинників. Педагог не замінює лікаря або психотерапевта, однак за умови відповідної підготовки може своєчасно розпізнати кризовий стан, застосувати безпечні алгоритми домедичної психологічної підтримки та визначити необхідність передачі здобувача освіти фахівцям. Впровадження стандартизованих алгоритмів, навчання педагогів базових стабілізаційних технік і формування у здобувачів освіти конструктивних копінг-стратегій можуть сприяти зниженню рівня дистресу, профілактиці дезадаптивних реакцій та зміцненню психологічної стійкості. Такий підхід є важливим складником збереження ментального здоров’я та психологічної безпеки освітнього середовища в умовах воєнних і кризових викликів.

Нейровегетативні та психогенні розлади сексуального здоров’я у військовослужбовців із перенесеною бойовою травмою

М. З. Воробець, Д. З. Воробець, Р. В. Фафула, З. Д. Воробець, О. М. Чемерис — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета: з’ясування особливостей розвитку еректильної дисфункції у чоловіків із отриманою бойовою травмою порівняно з перебігом еректильної дисфункції, що супроводжується посттравматичним стресовим розладом. Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на результатах опитування пацієнтів (усі вони отримали поранення в результаті бойових дій) у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, урологічній клініці ДНТ «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» та медичному центрі «Салутас». Основу роботи склали результати анкетування 298 чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій, із використанням анкет Міжнародного індексу еректильної функції-15 (МІЕФ-15) та класифікатора хвороб DSM-5 для діагностування посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Дослідна група була розділена на дві: чоловіки без ПТСР (група 1), чоловіки із ПТСР (група 2). Кожна група була розділена на дві підгрупи: підгрупа 1.1 – чоловіки віком 20–39 років без ПТСР, підгрупа 1.2 – чоловіки віком 40–53 роки без ПТСР, підгрупа 2.1 – чоловіки віком 20–39 років із ПТСР, підгрупа 2.2 – чоловіки віком 40–53 роки із ПТСР. Критеріями включення у групу 1 були чоловіки з бойовими травмами, які пройшли базове лікування щодо ранової поверхні, однак без ПТСР чи гострих реакцій на стрес. Критеріями включення в групу 2 були чоловіки з бойовими травмами, які пройшли базове лікування щодо ранової поверхні та діагностованими ПТСР. Критеріями виключення були наявності хронічних ранових поверхонь, важкі супутні захворювання, активні психози. Результати. Встановлено, що сумарний бал за шкалою МІЕФ-15 у підгрупі 1.1 складав 20,43, що відповідає помірнай формі ЕД, а у підгрупі 2.1 це бал складав 17,21, тобто був в 1,2 раза нижчим, однак теж відповідав помірній формі ЕД. У підгрупі 1.2 середній бал складав 17,75, що було вищим ніж у підгрупі 2.2 в 1,3 раза (р<0,05). Тільки в чоловіків підгрупи 2.2, які постраждали внаслідок бойових дій і в яких діагностовано ПТСР сумарний бал складав 13,96±0,15, що відповідало середній формі важкості. Показник впевненості в змозі досягти та утримувати ерекцію у підгрупі 2.2 є в 1,4 раза нижчим щодо відповідної підгрупи 1.2 (р<0,05). Ветерани з посттравматичним стресовим розладом, пов’язаним із бойовими діями, значно частіше стикалися з сексуальними труднощами, ніж ветерани без ПТСР. Загальний бал за опитувальником IIEF-15, де мінімально можливий бал становить 5, а максимальний – 75, є найвищим у підгрупі 1.1 – 40,95. У підгрупі 1.2 він становить 35,16; у підгрупі 2.1 – 33,0; а в підгрупі 2.2 – найнижчий: 28,59. Загальний бал МІЕФ-15 у чоловіків із отриманою бойовою травмою та ПТСР віком 40–53 роки є найнижчим, що вказує на наявність, характер і високий ступінь вираженості сексуальних розладів. Висновки. Дослідження продемонструвало, що ветерани з ПТСР, пов’язаним із бойовими діями, демонструють значно вищу поширеність сексуальних труднощів у всіх функціональних сферах порівняно з комбатантами з бойовими травмами, але без ПТСР. Загальний бал за Міжнародним індексом еректильної функції-15 був найнижчим серед чоловіків віком 40–53 років з бойовими травмами та супутнім ПТСР (підгрупа 2.2), що відображає наявність, специфічний характер та встановлену помірну та високу тяжкість клінічної сексуальної дисфункції в цій когорті. Валідовані анкети кількісно оцінюють тяжкість еректильної дисфункції та її наслідків. Ці інструменти або включення їхнього змісту до історії хвороби та подальших інтерв’ю корисні для вимірювання ефективності лікування та коригування планів лікування на основі результатів.

Вплив терапії у групах самодопомоги (ГСД) на рівень тривожності, стресу та депресії серед чоловіків, які мають секс із чоловіками та живуть із ВІЛ

Е. М. Вардані, А. Юсуф, Р. Ф. Нугрохo, Е. Сетійовати, Ю. Септіанінгрум — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Подолання проблем, пов’язаних із ВІЛ/СНІД, стає дедалі складнішим у зв’язку зі зростанням поширеності ВІЛ в Індонезії. Метою груп самодопомоги є розвиток емпатії між учасниками, в яких вони надають одне одному підтримку для формування адаптивних стратегій подолання труднощів і спільного розв’язання проблем у межах цієї групи. Мета дослідження – проаналізувати вплив терапії у групах самодопомоги на рівень тривожності, стресу та депресії серед чоловіків, які мають секс із чоловіками (ЧСЧ) та живуть із ВІЛ, у місті Сурабая, Індонезія. Матеріали та методи. Дослідження проведено за квазіекспериментальним дизайном із вимірюваннями до та після втручання в контрольній групі. У ньому взяли участь 150 чоловіків, які мають секс із чоловіками та живуть із ВІЛ, відібраних із популяції чисельністю 240 осіб у місті Сурабая, Індонезія. Рівень тривожності, стресу та депресії оцінювали за допомогою шкали депресії, тривожності та стресу (Depression Anxiety Stress Scale, DASS-21). Терапію у групах самодопомоги проводили протягом одного місяця у форматі структурованих сесій взаємної підтримки. Дані аналізувалися за допомогою критерію знакових рангів Вілкоксона за рівня статистичної значущості p < 0,05. Результати. Більшість респондентів були віком від 25 до 49 років і до початку втручання мали помірний рівень тривожності, стресу та депресії. Терапія у групах самодопомоги статистично значуще знизила рівень тривожності (з 13,29 до 7,59), стресу (з 12,28 до 9,58) і депресії (з 17,21 до 5,39). За результатами статистичного тесту Вілкоксона отримано значення p = 0,000, що свідчило про статистично значущу різницю між групою втручання та контрольною групою. Висновки. Терапія у групах самодопомоги сприяла покращенню психологічного благополуччя завдяки емоційній, інформаційній та практичній підтримці. У подальших дослідженнях доцільно залучати більші вибірки та оцінювати довгострокові результати. Терапію у групах самодопомоги можна рекомендувати як ефективне психосоціальне втручання для чоловіків, які мають секс із чоловіками та живуть із ВІЛ.

Парасоціальна взаємодія зі штучним інтелектом (ШІ-компаньйонами): зв’язок із соціальною тривожністю та депресивними симптомами у молоді

В. В. Брич, О. Ф. Яцина, Т. В. Палько, А. О. Шашенкова, Р. І. Джуган — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета дослідження полягала у визначенні особливостей взаємозв’язку між рівнем парасоціальної взаємодії молоді зі ШІ-компаньйонами, вираженістю соціальної тривожності та показниками депресії, тривоги і стресу, а також в обговоренні можливого компенсаторного значення такої взаємодії у контексті психоемоційного неблагополуччя. Матеріали та методи. Дослідження проведено у 2026 році в Україні шляхом анонімного онлайн-опитування (Google Forms). Вибірку становили 127 респондентів віком 17–35 років. Психодіагностичний комплекс включав Адаптовану шкалу парасоціальної взаємодії зі ШІ-компаньйонами (PSI-AI), Шкалу соціальної тривожності Лібовіца (LSAS-SR) та Шкалу депресії, тривоги і стресу (DASS-21). Результати. Встановлено, що більшість респондентів (89,8%) інтегрувала ШІ-агентів у власне мікросоціальне середовище, 70,9% – використовують універсальні генеративні моделі (ChatGPT, Claude) у форматі дружнього спілкування. Це вказує на трансформацію класичної односторонньої парасоціальної моделі в нову парадигму інтерактивного, персоналізованого діалогу із характером природного емоційного контакту. Виявлено високі показники деструктивних емоційних проявів: підвищений рівень загальної тривоги (68,5% опитаних; із них –33,1% важкі та вкрай важкі форми), ознаки соціальної тривожності за шкалою LSAS-SR (64,6%) та рівень депресії вище норми (58,3%), що свідчить про виснаження адаптаційних ресурсів психіки. Аналіз за шкалою PSI-AI виявив виражений патерн: тривожна симптоматика зберігає високу потребу в комунікації, проте через соціальну тривожність і страх оцінювання ця потреба перенаправляється в безпечне цифрове середовище. У ньому ШІ-компаньйон стає інструментом щоденної саморегуляції та компенсаторної безпеки (M = 8,70). ШІ сприймається як безоціночний співрозмовник, якому довіряють особисті переживання (M = 8,25). Висновки. Взаємодія молоді зі ШІ-компаньйонами асоціюється з вищими рівнями соціальної тривожності, депресії та тривоги й виконує переважно компенсаторну функцію психологічної саморегуляції, що потребує врахування у разі розроблення програм промоції психічного здоров’я та безпечного використання цифрових технологій.

Еволюція профілактичної діяльності сімейного лікаря: від класичної профілактики до персоналізованої превентивної медицини

І. В. Василевська, Т. П. Ніколаєнко-Камишова — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – узагальнити сучасні підходи до профілактичної діяльності сімейного лікаря, проаналізувати еволюцію превентивної медицини від класичних профілактичних заходів до персоналізованої моделі, визначити нові професійні компетентності лікаря первинної медичної допомоги та запропонувати концептуальну модель проактивної персоналізованої сімейної медицини. Матеріали та методи. Проведено аналітичний огляд сучасної наукової літератури, міжнародних і національних клінічних рекомендацій, нормативно-правових документів та сучасних концепцій превентивної медицини. Використано методи бібліографічного аналізу, систематизації, порівняння, узагальнення та концептуального моделювання. Результати. Показано еволюцію профілактичної діяльності сімейного лікаря від популяційної моделі до персоналізованої превентивної медицини. Визначено сучасні компетентності сімейного лікаря, що включають оцінку індивідуального ризику, використання генеалогічного аналізу, лабораторної стратифікації, цифрових медичних технологій, носимих пристроїв, систем підтримки клінічних рішень на основі штучного інтелекту та інструментів активного залучення пацієнта до збереження здоров’я. На основі проведеного аналізу запропоновано концептуальну модель проактивної персоналізованої сімейної медицини, яка інтегрує сучасні профілактичні підходи в єдину систему підтримки клінічних рішень. Висновки. Персоналізація профілактичної діяльності є закономірним етапом розвитку сімейної медицини. Запропонована модель створює методологічне підґрунтя для інтеграції традиційних профілактичних заходів із сучасними технологіями оцінки індивідуального ризику та сприяє переходу до проактивної моделі первинної медичної допомоги, орієнтованої на збереження здоров’я населення.

Стан і динаміка госпіталізацій з причини дитячого травматизму в Україні та Львівській області за останнє десятиліття

Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Метою цього дослідження був аналіз тенденції епідеміологічних показників дитячого травматизму за останнє десятиліття (2015–2024 роки) в Україні та у Львівській області. Матеріали та методи. Для динамічного аналізу показників госпіталізованого травматизму серед дитячого населення (0–17 років включно) було використано абсолютні дані (зі звітів МОЗ України форми № 20) кількості госпіталізованих дітей (0–17 років) з різними видами травм. Результати. Дослідженням встановлено зниження показників травматизму у 2020 році серед дитячого населення як України загалом, так і Львівської області зокрема, що можна пов’язати з впливом пандемії COVID-19 (перехід на онлайн-навчання зменшив ризики отримання дітьми дорожніх травм на шляху до школи і назад, зменшення кількості рухливих ігор, іншого виду активності, де задіяно багато дітей та підлітків, тощо). А от зростання рівня травматизму серед дитячого населення з 2021 по 2024 роки з причини усіх досліджуваних нозологічних форм травматизму як в Україні, так і у Львівській області можна пояснити впливом повномасштабного вторгнення рф, що спричинило зростання різних видів травм як серед дорослого, так і серед дитячого населення України та її областей. У процесі порівняльного аналізу визначено переважання показників летальності серед дитячого населення від внутрішньочерепних травм (S06) у 2015, 2018–2021 та 2023 роках та з причини травм інших внутрішніх органів, грудної, черевної порожнини і таза у 2018–2019 та 2020–2021 роках у Львівській області над загальнодержавними показниками. Висновки. Отримані результати дослідження аргументують потребу в опрацюванні загальнодержавних та регіональних програм щодо профілактики травматизму та покращення якості надання травматологічної допомоги дитячому населенню.

Готовність здобувачів медичної освіти до використання цифрових комунікацій у промоції здоров’я та профілактиці захворювань

М. В. Кірячок, С. В. Гордійчук, В. Й. Шатило, Л. М. Калініна, О. В. Богдан — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – обґрунтувати роль цифрової комунікації у профілактиці захворювань і промоції здоров’я та оцінити рівень цифрової компетентності й eHealth-грамотності здобувачів медичної освіти. Матеріали та методи. Проведено одномоментне описово-аналітичне медико-соціологічне дослідження на базі Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради та його фахового коледжу. В анонімному онлайн-опитуванні взяли участь 122 здобувачі освіти: 90 студентів інституту та 32 студенти коледжу. Авторський опитувальник містив 40 запитань, об’єднаних у два блоки: загальна цифрова грамотність, пошук інформації, кібербезпека і захист даних; eHealth-грамотність та використання цифрових інструментів у профілактиці захворювань і промоції здоров’я. Для самооцінювання застосовано п’ятибальну шкалу Лікерта. Статистичний аналіз включав ANOVA, коефіцієнт кореляції Пірсона, порівняльний і якісний контент-аналіз. Обробку даних здійснювали у Microsoft Excel 365 та MedStat 5.2. Дотримано принципів добровільності, анонімності, конфіденційності та поінформованої згоди. Результати. Найвищі показники отримано щодо створення цифрового контенту, етики онлайн-комунікації, налаштування приватності та пошуку інформації про здоров’я. Нижчими були показники використання складних пошукових операторів, наукових баз, двофакторної автентифікації, телемедицини та спеціалізованих ресурсів громадського здоров’я. Залежності між тривалістю користування Інтернетом і рівнем цифрової грамотності не встановлено (p=0,452). Виявлено сильний прямий зв’язок між загальною цифровою компетентністю та eHealth-грамотністю (r=0,746; p<0,001). За загальним рівнем цифрової компетентності відмінностей між студентами інституту та коледжу не виявлено (p=0,388), однак здобувачі коледжу мали вищий рівень eHealth-грамотності (p=0,012). Бажання пройти спеціалізований курс висловили 86,1% респондентів. Висновки. Інтенсивне користування Інтернетом не гарантує сформованості професійних цифрових компетентностей. До освітніх програм доцільно інтегрувати практичні модулі з доказового пошуку, кібербезпеки, телемедицини, mHealth та відповідального використання штучного інтелекту.

Методологія організації інформаційно-комунікаційного супроводу програм у системі громадського здоров’я: концептуальні та операційні принципи

С. В. Лінніков, І. С. Миронюк — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – обґрунтувати концептуальні та операційні принципи базової методології організації інформаційно-комунікаційного (ІК) супроводу програм у системі громадського здоров’я України. Матеріали та методи. Застосовано такі методи дослідження: бібліосемантичний метод, структурно-логічний аналіз і узагальнення, порівняльний аналіз метод експертного оцінювання. Матеріалами дослідження виступили: дані наукової літератури, нормативно-правові документи України та результати крос-секційного дослідження 2020 р. у чотирьох районах Одеської області та м. Одесі (ситуаційний аналіз, спостереження, фокус-групи, глибинні інтерв’ю). Статистичне опрацювання включало описову статистику та внутрішньокласовий коефіцієнт кореляції (ICC); p < 0,05. Результати. Обґрунтовано дворівневу архітектуру методології. На стратегічному рівні визначено сім засадничих принципів (системність, доказовість, аудиторна орієнтованість, стандартизація, інтеграція каналів, стратегічність, безперервність моніторингу), кожен з яких покриває окремий, не зведений до інших методологічний вимір – від управлінського до оцінювально-адаптаційного. На операційному рівні за результатами експертного оцінювання виокремлено одинадцять принципів, диференційованих на три групи: критично важливі (етичність, зворотний зв’язок та адаптація, залучення до участі, узгоджена комунікація), необхідні (культурна чутливість, інклюзивність, технологічність) та додаткові (персоналізація, гнучкість, раціональність та доцільність). Емпірично підтверджено виражену вікову диференціацію джерел інформації про симптоми захворювань: серед молоді (18–35 р.) домінує Інтернет (52,6%), серед осіб 60+ – телебачення (43,6%) і радіо (21,6%), тоді як медичні установи залишаються відносно стабільним джерелом для всіх груп (11,5–17,7%). Виявлено майже шестикратний розрив у частці цифрових каналів між молодшою і старшою аудиторіями, що обґрунтовує принципи інтеграції каналів та аудиторної орієнтованості. Окреслено перешкоди впровадження: ресурсні, інституційно-управлінські, соціокультурні. Висновки. Розроблена методологія є цілісною концептуальною рамкою, рекомендованою до впровадження в діяльність ЦГЗ МОЗ України, регіональних центрів контролю і профілактики хвороб, НУО та закладів освіти.

Культурні аспекти в політиці міжнародних і регіональних організацій щодо охорони громадського здоров’я

Ю. М. Скалецький, О. П. Яворовський, В. Д. Чопчик, М. М. Риган, Р. П. Брухно — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – проаналізувати досвід міжнародних організацій у застосуванні культурних та поведінкових підходів до розробки політики громадського здоров’я та визначити можливості для адаптації цих підходів у національних системах охорони здоров’я. Матеріали та методи. Дослідження базувалося на аналізі документів, розроблених Організацією Об’єднаних Націй, Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Європейським Союзом. Для вивчення еволюції культурних та поведінкових підходів в управлінні громадським здоров’ям було застосовано бібліографічні, ретроспективні, порівняльні та описові методи. Результати. Результати демонструють зростаюче визнання культури та поведінкових наук як стратегічних ресурсів для вирішення проблем громадського здоров’я та досягнення Цілей сталого розвитку. ООН інтегрувала поведінкову науку та культуру у свій порядок денний модернізації через ініціативу «ООН 2.0» та «Квінтет змін». У Європейському регіоні поведінкові та культурні дослідження стали ключовим пріоритетом політики охорони здоров’я. ВООЗ визнає, що значна частина тягаря хвороб пов’язана з поведінковими детермінантами, і що культурний контекст суттєво впливає на вибір, пов’язаний зі здоров’ям. Нещодавно представлений «Культурний компас для Європи» ставить культуру в центр майбутньої європейської політики та чітко визнає її внесок у здоров’я та благополуччя. Висновки. Культура є цінним і недостатньо використаним ресурсом для покращення громадського здоров’я та підтримки сталого розвитку. Подальші дослідження за участю фахівців з громадського здоров’я, соціологів, психологів, експертів з культури є виправданими для підтримки розробки та впровадження подібних підходів в Україні.

Фертильність у жінок, хворих на рак молочної залози

Г. О. Слабкий, В. В. Калій, Р. Ю. Погоріляк, О. В. Данко, О. Ю. Качур — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета – провести системний аналіз наукових інформаціних джерел щодо впливу захворюваності жінок на рак молочної залози на їх фертильність. Матеріали та методи. Матеріали: 47 публікацій закордонних авторів, в яких розкриваються результати всебічних наукових досліджень щодо впливу захворюваності жінок на рак молочної залози на їх фертильність. Методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, системного підходу. Результати. Проведений аналіз наукових інформаційних джерел дозволяє зробити такі висновки: рак молочної залози реєструється в 1 випадку на 3000 вагітностей та найчастіше в післяпологовому періоді. Найчастіше РАМЗ реєструється у жінок віком від 32 до 38 років життя. При цьому захворюваність на рак молочної залози, пов’язаний з вагітністю, зростає, враховуючи, що зростає середній вік вагітності, а загальна захворюваність на рак молочної залози зростає з віком. На РАМЗ припадає 0,2–3,8% усіх злоякісних новоутворень молочної залози. Автори наукових публікацій вказують на складність діагностики патологічного процесу в молочній залозі під час вагітності та грудного вигудовування новонародженої дитини. Лікування під час вагітності зазвичай може відповідати стандартним хірургічним та хіміотерапевтичним підходам з урахуванням термінів проведення терапій. Рекомедації дослідників полягають у тому, що перед остаточним складанням планів лікування необхідні міждисциплінарні консультації та тісна комунікація між лікарями-онкологами, лікарями-радіологами та акушерами-гінекологами, а хірургічні втручання мають проводиться лише в закладах охорони здоров’я з доступною неонатальною та акушерською підтримкою для моніторингу стану плода. В науковій літературі наведені рекомендації з організації грудного вигодовування новонародженої дитини жінками із РАМЗ. Дослідники наголошують, що жінкам із раком IV стадії рекомендується утриматися від вагітності, оскільки це може погіршити перебіг захворювання та ускладнити лікування. Висновки. Аналіз наукових джерел вказує, що лікування раку молочної залози може бути причиною безпліддя або знизити рівень фертильності жінок.

Аналіз динаміки та тенденцій ментального здоров’я української молоді в умовах воєнного стану

О. В. Тимчик, В. М. Савченко, О. О. Коваленко, С. С. Жорова — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Хронічний воєнний стрес в Україні піддає психіку молоді екстремальним навантаженням, провокуючи зростання афективних розладів та ПТСР. Вивчення динаміки ментального здоров’я під впливом демографічних і поведінкових чинників є критичним для психосоціальної підтримки. Мета дослідження – встановити особливості, динаміку та тенденції змін ментального здоров’я української молоді віком 17–24 років в умовах воєнного стану. Матеріали та методи. Проведено двоетапний моніторинг (інтервал – 1 рік) психоемоційного стану студентів: на першому етапі обстежено 316 осіб, на другому – 308. Використано стандартизовані шкали (BDI, GAD-7, MDQ, PCL-5, PANSS). Аналіз враховував стать, рухову активність та міграційний статус. Результати. На другому етапі тривожність виявлено у 66,0% опитаних, депресію – у 40,6%, психопатологічні синдроми (PANSS) – у 22,0%, клінічні ознаки ПТСР – у 18,5%, розлади настрою – у 15,0%. У річній динаміці зафіксовано кумулятивний ефект стресу: зросла загальна тривожність (з 56,6% до 65,9%, p<0,05) та посилилися важкі форми депресії. Водночас виявлено адаптаційне плато: зменшилася частота розладів настрою (з 25,3% до 15,0%, p<0,05) та симптомів ПТСР (з 25,9% до 18,5%, p<0,05). Жінки виявилися більш вразливими до хронізації стресу (зростання тривожності з 38,2% до 50,0%, p<0,01). Достатня рухова активність суттєво знижувала рівень розладів настрою (з 22,1% до 10,8%, p<0,01). Перебування в Україні посилювало генералізовану тривожність, а зовнішня міграція редукувала психопатологічні синдроми, але підвищувала ризик депресії через акультурацію. Висновки. Хронічний воєнний стрес зумовлює різнонаправлену траєкторію змін психіки, де психоемоційне виснаження поєднується з адаптацією. Результати обґрунтовують потребу в розробці диференційованих програм підтримки: із впровадженням фізичної активації, фокусом на редукцію тривожності у жінок та супроводом адаптації емігрантів.

Психосоціальні та медичні детермінанти влаштування дітей, які потребують медсестринського догляду, до центрів захисту дітей

М. Давідова, П. Вансач, Я. Брішшакова — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Діти, які потребують сестринського догляду, становлять надзвичайно вразливу групу у системі захисту прав дітей. Ці діти часто мають тяжкі захворювання, хронічні хвороби, порушення розвитку, неврологічні розлади або поєднані психосоціальні труднощі, що потребують довготривалого мультидисциплінарного догляду. Прийняття рішень щодо їхнього влаштування до центрів для дітей та сімей залежить не лише від стану здоров’я дитини, але й від психосоціальних, сімейних і системних детермінант, які впливають на загальне благополуччя дитини та забезпечення її найкращих інтересів. Мета. Мета цього дослідження – проаналізувати психосоціальні та медичні детермінанти, що входять до процесу прийняття рішень щодо влаштування дітей, які потребують сестринського догляду, до центрів для дітей та сімей, а також визначити домінуючі фактори ризику, що впливають на професійну практику прийняття рішень. Матеріали та методи. Розвідка була розроблена як якісно орієнтоване емпіричне дослідження, засноване на аналізі документів. Дослідницьку вибірку становили 87 анонімізованих адміністративних та професійних документів щодо дітей, запропонованих до влаштування в центри для дітей та сімей. Проаналізований матеріал включав соціальні звіти, медичну документацію, психологічні та психіатричні висновки, документацію процесів прийняття рішень, а також супровідну професійну документацію, пов’язану зі станом здоров’я та психосоціальним станом дитини. Дані аналізувалися за допомогою якісного контент-аналізу із застосуванням відкритого та тематичного кодування. Аналіз був зосереджений на виявленні медичних, психосоціальних, сімейних та системних детермінант, що впливають на рішення щодо влаштування дитини. Результати. Аналіз виявив кілька взаємопов’язаних детермінант, що входять до процесу прийняття рішень. Домінуючими факторами були тяжкий стан здоров’я дитини, потреба у спеціалізованому сестринському догляді, психологічні та поведінкові проблеми, недостатні батьківські компетентності, нестабільне сімейне середовище, несприятливі соціально-економічні умови та системні обмеження, пов’язані з доступністю спеціалізованих послуг. У більшості проаналізованих випадків фактори ризику проявлялися кумулятивно, а не ізольовано. Серйозні проблеми зі здоров’ям часто поєднувалися із занедбанням догляду, сімейною нестабільністю, бідністю, залежностями батьків, домашнім насильством або недостатньою співпрацею з фахівцями. Результати також продемонстрували, що соціальні звіти та експертні висновки відігравали ключову роль в інтерпретації та формуванні найкращих інтересів дитини і суттєво впливали на рішення щодо форми забезпечення догляду. Системні детермінанти, включаючи інституційну спроможність, регіональну доступність послуг та наявність мультидисциплінарної медичної підтримки, також значною мірою впливали на практику прийняття рішень. Висновки. Прийняття рішень щодо влаштування дітей, які потребують сестринського догляду, до центрів для дітей та сімей є надзвичайно складним мультидисциплінарним процесом, що визначається взаємодією медичних, психосоціальних, сімейних та системних факторів. Отримані результати підкреслюють необхідність посилення мультидисциплінарної співпраці, впровадження травма-орієнтованих підходів, сімейно-орієнтованого догляду та розвитку громадсько орієнтованих послуг для дітей із комплексними медичними та психосоціальними потребами. Також важливими є розширення методичної підтримки соціальних працівників і розвиток превентивних інтервенцій, спрямованих на стабілізацію сімейного середовища та зміцнення батьківських компетентностей.

Важливість фізіотерапії в консервативному лікуванні синдрому зап’ясткового каналу

Я. Прокешова, Н. Янкелова, О. Жякова — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Синдром зап’ясткового каналу є найпоширенішим компресійно-ішемічним синдромом периферичної нервової системи; на нього припадає до 90 % усіх тунельних синдромів, і він належить до частих причин тимчасової непрацездатності осіб, робота яких пов’язана з повторюваними стереотипними рухами кисті. Метою дослідження було продемонструвати ефект вибраних методів фізичної терапії у пацієнтів із синдромом зап’ясткового каналу середнього ступеня тяжкості, які отримували консервативне лікування, а саме оцінити вплив терапевтичного втручання на інтенсивність болю, на обсяг рухів у зап’ястково-п’ястковому суглобі великого пальця та на вираженість набряку в ділянці передпліччя, зап’ястка і головок п’ясткових кісток. Додатковою метою було навчити пацієнтів принципів ергономіки з метою запобігання рецидиву симптомів. Перевірялися три припущення: після завершення терапії зменшиться біль, покращиться обсяг рухів у зап’ястково-п’ястковому суглобі великого пальця та зменшиться набряк кисті. Матеріали та методи. Дослідження проведено у формі обсерваційного дослідження. Вибірку становили 8 дорослих пацієнтів (4 жінки і 4 чоловіки) віком від 39 до 71 року, середній вік – 56,25 року. Критеріями включення були повнолітній вік, встановлений неврологом діагноз синдрому зап’ясткового каналу 2 ступеня та згода на участь і анонімну обробку даних; критеріями виключення – відмова від участі, неповнолітній вік і неготовність або неспроможність співпрацювати під час терапії. Усі пацієнти пройшли вхідне обстеження, яке включало збір анамнезу, антропометричне вимірювання обводів верхніх кінцівок у ділянці передпліччя, зап’ястка та головок п’ясткових кісток, гоніометричне вимірювання активної і пасивної рухливості зап’ястково-п’ясткового суглоба великого пальця в сагітальній та фронтальній площинах за методом SFTR, а також оцінювання болю за числовою рейтинговою шкалою. Терапевтичну програму реалізовано протягом одного місяця у 8 сеансах тривалістю 50 хвилин кожен; вона включала кінезіотерапію, мануальну терапію, пропріоцептивну нейром’язову фацилітацію, стимуляцію чутливості кисті, ультразвукову терапію на долонну поверхню зап’ястково-п’ясткового суглоба великого пальця (3 МГц, 50 Гц, співвідношення імпульс–пауза 1:2, інтенсивність 1,0–1,6 Вт/см²) та кінезіологічне тейпування. Пацієнтів проінструктовано щодо самостійного продовження вправ удома. Обробка даних. Для всіх параметрів обчислено показники описової статистики: середнє арифметичне, медіану, моду, максимум, мінімум і стандартне відхилення. Для перевірки припущень використано односторонній парний t-тест; рівень статистичної значущості становив α = 0,05. Результати. Обробка вхідних і вихідних даних гоніометричного обстеження засвідчила позитивний вплив фізичної терапії на обсяг рухів в усіх пацієнтів як у сагітальній (активний обсяг p = 0,0001917; пасивний p = 0,00291), так і у фронтальній площині (активний p = 0,000005688; пасивний p = 0,00002326). За числовою рейтинговою шкалою болю середнє значення знизилося з 4 до 2,625 (p = 0,00006782). Набряк був наявний у 5 із 8 пацієнтів, переважно на правій верхній кінцівці; вимірювання обводів показало його зменшення після терапії, статистично значуще в ділянці зап’ястка (p = 0,01047) та головок п’ясткових кісток (p = 0,04749), тоді як обвід передпліччя залишився незмінним, що підтверджує припущення про дистальну локалізацію набряку та цілеспрямований характер терапевтичного ефекту. Висновки. Отримані результати підтверджують ефективність фізичної терапії у пацієнтів із синдромом зап’ясткового каналу середнього ступеня тяжкості в межах консервативного лікування; усі три вихідні припущення були підтверджені. Цілеспрямоване втручання протягом одного місяця сприяло зменшенню болю та набряку, а також покращенню обсягу рухів у зап’ястково-п’ястковому суглобі великого пальця, що створює передумови для покращення функції кисті у повсякденному й насамперед професійному житті. З огляду на зв’язок розвитку синдрому із професійною діяльністю невід’ємною частиною терапії є зміна робочих звичок: регулярні перерви під час повторюваних стереотипних рухів, модифікація робочого середовища, використання ергономічних засобів і правильне тримання робочих інструментів. Рекомендації слід добирати відповідно до індивідуальних потреб кожного пацієнта та впроваджувати їх під наглядом кваліфікованого фізичного терапевта.

Реабілітаційний маршрут пацієнтів після декомпресійної тунелізації головки стегнової кістки з приводу аваскулярного некрозу: роль раннього навантаження, фізичної терапії та телемоніторингу функції кульшового суглоба

С. О. Варзар, I. K. Бабова, К. Д. Бабов — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета дослідження – визначити оптимальний реабілітаційний маршрут для пацієнтів після декомпресійної тунелізації (core decompression) при аваскулярному некрозі (AVN) головки стегнової кістки з оцінкою ефективності раннього дозованого навантаження, фізичної терапії та телемоніторингу функціонального стану кульшового суглоба. Матеріали та методи. Проведено проспективно-ретроспективне когортне дослідження, до якого включено 51 пацієнта віком 18–60 років з AVN головки стегнової кістки стадій ARCO I–II та Ficat I–II, яким у 2020–2025 роках у спеціалізованих ортопедичних центрах Одеси та Києва виконано декомпресію головки стегнової кістки. Критеріями включення були відсутність субхондрального колапсу понад 2 мм, наявність до- та післяопераційної МРТ і участь у структурованій програмі реабілітації та телемоніторингу. Реабілітаційний маршрут передбачав раннє дозоване осьове навантаження, кінезотерапію, пропріоцептивні тренування, фізіотерапевтичні втручання та поетапне функціональне відновлення. Телемоніторинг здійснювали за допомогою IMU-сенсорів WitMotion WT901, цифрової візуaльно-аналогової шкали болю (VAS), щоденних функціональних опитувальників і щотижневого дистанційного контролю фізичного терапевта. Результати оцінювали за Harris Hip Score (HHS), VAS, параметрами ходи, амплітудою рухів та МРТ. Результати. Середній вік пацієнтів становив 34,8±7,1 року; переважали чоловіки молодого та середнього віку. Провідним етіологічним чинником було тривале або високодозове застосування глюкокортикостероїдів, яке встановлено у 64,7% випадків. За класифікацією JIC у 58,8% пацієнтів некротичні ураження відповідали типам B–C, що характеризуються помірним або високим ризиком біомеханічної нестабільності. Реабілітація включала раннє дозоване навантаження протягом 1–4-го тижнів, цілеспрямовану кінезотерапію упродовж 4–12-го тижнів та фізіотерапію в поєднанні з телемоніторингом до 6 місяців. На 4-му тижні 82,3% пацієнтів переносили часткове осьове навантаження без посилення больового синдрому. Функціональний стан достовірно покращився: HHS збільшився з 64,2±5,9 до 78,5±6,3 бала (p<0,01), тобто у середньому на 14,3 бала, тоді як інтенсивність болю за VAS зменшилася з 5,2±1,3 до 2,8±0,9 бала (p<0,001), або на 2,4 бала. За даними IMU-моніторингу асиметрію фази опори початково виявлено у 41 (80,4%) пацієнта; до 12-го тижня її вираженість зменшилася у середньому на 22%. Фізіологічну амплітуду згинання у кульшовому суглобі відновлено у 74,5% пацієнтів, водночас у разі більших некротичних уражень (Steinberg II) нормалізації досягнуто лише у 51,8% випадків. Протягом 6-місячного спостереження рентгенологічно підтверджений колапс головки стегнової кістки виник у 4 (7,8%) пацієнтів; усі випадки характеризувалися несприятливою локалізацією JIC C–D та об’ємом некротичного ураження понад 30%. У пацієнтів без прогресування за даними МРТ спостерігали стабільне трабекулярне ремоделювання, зменшення набряку кісткового мозку та вираженості симптому подвійної лінії. Через 6 місяців повного функціонального відновлення (HHS≥85) досягли 72,5% пацієнтів, помірного відновлення (HHS 70–84) – 21,6%, тоді як клінічно значущі функціональні обмеження зберігалися лише у 5,9%. Висновки. Запропонований поетапний реабілітаційний маршрут після декомпресійної тунелізації (core decompression) забезпечує контрольоване раннє навантаження, зменшення болю, покращення функції кульшового суглоба та нормалізацію біомеханіки ходи. Інтеграція IMU-сенсорів і телемоніторингу дозволяє об’єктивізувати динаміку відновлення та індивідуально коригувати інтенсивність навантаження. Найбільший ризик структурного прогресування зберігається у разі локалізації некрозу JIC C–D та об’єму ураження >30%, що обґрунтовує необхідність особливо обережного режиму навантаження у цієї категорії пацієнтів.

Оздоровчо-рекреаційна рухова активність як фактор зміцнення соціального здоров’я спеціалістів соціономічної сфери в Україні

В. В. Анголенко, Н. М. Печериця, Н. В. Тарасенко, О. М. Школа, В. О. Жамардій — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов формування соціального здоров’я майбутніх фахівців соціономічної сфери засобами оздоровчої фізичної культури. Матеріали та методи. Дослідження проводилося на базі Харківського педагогічного фахового коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради. У межах дослідження було сформовано вибіркову сукупність, яка охоплювала 170 респондентів – здобувачів освіти спеціальностей «Соціальна робота», «Початкова освіта», «Дошкільна освіта», «Фізична культура» та «Музичне мистецтво». Для реалізації поставленої мети застосовували такі методи дослідження, як: аналіз наукових джерел, педагогічне спостереження, анкетування, соціометрія, інтерв’ювання, тестування рівня фізичної підготовленості, а також методи математичної статистики (t-критерій Стьюдента, χ²-критерій Пірсона, кореляційний аналіз). Результати. Кореляційний аналіз засвідчив сильний достовірний позитивний зв’язок між фізичною та соціальною складовими частинами розвитку у ЕГ (r = 0,68; p < 0,01), тоді як у КГ зв’язок був недостовірним (r = 0,21; p > 0,05). Це підкреслює взаємозалежність рухової активності та соціального здоров’я і підтверджує роль систематизованої фізкультурно-оздоровчої діяльності у формуванні професійно значущих компетентностей майбутніх соціономічних фахівців. Висновки. Отримані результати підтверджують ефективність розроблених педагогічних умов формування соціального здоров’я майбутніх фахівців соціономічної сфери засобами оздоровчої фізичної культури.

МИКОЛА ІВАНОВИЧ ХИЖНЯК До 90-річчя від дня народження

Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

МИКОЛА ІВАНОВИЧ ХИЖНЯК До 90-річчя від дня народження