Педагогічна інноватика: сучасність та перспективи

ЕКСПЕРИМЕНТ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

2026-02-12T08:05:29+02:00

У статті розглянуто сутність, види та особливості педагогічного й психолого-педагогічного експерименту як провідного методу наукового дослідження в освіті. Визначено його роль у перевірці гіпотез, встановленні причинно-наслідкових зв’язків та формуванні нових теоретичних положень. Сформульовано мету, що полягає в концептуальному розкритті змісту поняття «експеримент у психолого-педагогічному дослідженні» та здійсненні його системної характеристики. З’ясовано, що психолого-педагогічний експеримент трактується, як науково обґрунтована та ретельно спланована система організації педагогічного процесу, спрямована на здобуття нового педагогічного знання, перевірку й підтвердження попередньо сформульованих наукових припущень та гіпотез. Окреслено класифікацію експериментів (констатувальний, формувальний, контрольний; паралельний і послідовний; лабораторний, природний та «чистий»), а також вимоги до організації експериментальної ситуації. Охарактеризовано на основі наукових розвідок підходи до проведення різних видів експериментів, акцентовано на дотриманні вимог. Особливу увагу приділено етичним нормам і правилам проведення досліджень, моральному кодексу науковця-педагога, його особистісним якостям та професійній культурі, які забезпечують ефективність професійної діяльності Підкреслено значення відповідальності, наукової чесності, гуманізму й дотримання принципів безпеки учасників освітнього процесу. Узагальнено підходи українських та зарубіжних учених до визначення поняття «педагогічний експеримент», що демонструє його універсальність і значущість для розвитку педагогічної науки та вдосконалення освітньої практики. Окреслено перспективи подальших досліджень у сфері психолого-педагогічного експерименту, що полягають у вдосконаленні методологічних підходів, аналізі отриманих даних, інтеграції цифрових технологій для узагальнення результатів та їх подальшої практичної апробації в освітньому процесі.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ У РАМКАХ ШКІЛ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ (З ДОСВІДУ РОБОТИ)

2026-02-12T08:54:51+02:00

У статті розглядаються питання актуальності роботи з підлітками, схильними до делінквентної поведінки, які перебувають у закритих закладах. Показана необхідність роботи з ними на рівні як державних, так і громадських структур. Зроблено спробу аналізу окремих форм роботи недержавної організації, які були проведені в освітніх закладах такого типу. У роботі описуються такі форми роботи, як тренінгові заняття, презентації, бесіди, а також описується ймовірність проведення або неможливість проведення окремих форм роботи з підлітками в школі соціальної реабілітації. Наводяться приклади організації дозвіллєвої діяльності через проведення низки спортивних заходів за участі волонтерів і студентів різних спеціальностей університетів і коледжів, зокрема коледжу з підготовки майбутніх поліцейських, а також із залученням дитячих/молодіжних художніх колективів до організації свят. Комплекс проведених заходів спрямований на формування здорового способу життя, налагодження взаємин із різними групами людей, розширення уявлень про альтернативні життєві сценарії та створення рольових моделей. У статті також відображені такі форми роботи зі студентами: проведення фандрайзингових заходів з метою збору коштів на освітні потреби підлітків, гурткова робота. Розглядаються позитивні аспекти підготовки фахівців різних спеціальностей у закладах вищої освіти, які сприяють формуванню гуманістичних поглядів на осіб із делінквентною поведінкою через залучення до роботи в школах соціальної реабілітації. Показані окремі форми роботи з педагогами школи соціальної реабілітації, а саме: лекції, презентації, участь у спільно проведених заходах, проєктах. Основним методом дослідження став контент-аналіз річних звітів громадської організації. Новизна полягає в розширенні досвіду взаємодії державного виховного закладу та громадської організації через спільну діяльність. Важливим є ознайомлення студентів із функціонуванням різноманітних програм і проєктів, що дає змогу побачити різноманітність діяльності соціального педагога/ соціального працівника з різними категоріями населення.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСВІТНІХ ТРУДНОЩІВ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ НА РІВНІ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ: ДІАГНОСТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ТА РОЛЬ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИХ ЦЕНТРІВ

2026-02-12T08:57:43+02:00

Статтю присвячено аналізу проблеми ідентифікації освітніх труднощів у дітей різного віку в умовах упровадження інклюзивної освіти. Розглянуто сучасні підходи до виявлення освітніх труднощів на рівні закладу освіти та роль інклюзивно-ресурсних центрів у здійсненні комплексного психолого-педагогічного оцінювання розвитку дитини. Проаналізовано діагностичні інструменти та критерії оцінювання, що застосовуються для визначення особливих освітніх потреб і рівнів підтримки в освітньому процесі. Окреслено значення міждисциплінарної взаємодії фахівців закладу освіти, ІРЦ та батьків у забезпеченні об’єктивності діагностичних висновків. Висвітлено особливості організації освітнього середовища та адаптації освітніх програм з урахуванням категорій освітніх труднощів. Наголошено на необхідності системного моніторингу динаміки розвитку дитини як складової інклюзивного навчання. Обґрунтовано актуальність удосконалення діагностичного інструментарію та підвищення професійної компетентності педагогічних працівників. У статті акцентовано увагу на значенні раннього виявлення освітніх труднощів для попередження вторинних порушень розвитку. Показано, що узгоджені дії всіх суб’єктів освітнього процесу сприяють підвищенню ефективності індивідуальної освітньої траєкторії дитини. Визначено практичну цінність результатів дослідження для вдосконалення діяльності інклюзивно-ресурсних центрів. Матеріали статті можуть бути використані в практиці діяльності інклюзивно-ресурсних центрів і закладів освіти.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ БАЗОВОЇ ШКОЛИ

2026-02-12T09:01:43+02:00

У статті зосереджено увагу на специфіці формування екологічної компетентності учнів з інтелектуальними порушеннями базової школи. Проаналізовано сучасні підходи дослідників до означеної проблеми. Сформульовано авторське бачення дефініції «екологічна компетентність» як динамічна особистісна якість, що проявляється у здатності учня з ІП усвідомлювати взаємозв’язки між людиною та природним середовищем, вирішувати практичні ситуації й реалізовувати їх у повсякденній діяльності, в основі яких ціннісні орієнтири. Для школяра з інтелектуальними порушеннями розвиток екологічної компетентності має бути тісно пов’язаний з практичним досвідом, ціннісним ставленням до природи та доступними формами діяльності. Метою статті є розкрити особливості формування екологічної компетентності учнів з інтелектуальними порушеннями на адаптаційному періоді базової школи в умовах інклюзивного навчання. Зазначено, що коло екологічних компетенцій формується наскрізно за усіма освітніми галузями Державного стандарту базової середньої освіти, проте природнича є провідною. Зміст освітньої галузі передбачає розгляд таких понять, як: науковий світогляд і цілісна природничо-наукова картина світу; навколишнє середовище як джерело речовин, енергії та інформації; рівні організації живої і неживої природи; взаємодія і взаємозв’язки в природі; взаємозв’язки людини з природою, екологічний баланс; відновлювані та невідновлювані природні ресурси; новітні технології, процеси, пристрої і матеріали; концепція сталого розвитку суспільства; значення науки і техніки для сталого розвитку. Аналіз Модельної навчальної програми «Пізнаємо природу». 5-6 класи (інтегрований курс)» для закладів загальної середньої освіти дав можливість з’ясувати компетенції, що набуваються учнями у адаптаційний період (5-6 класи). Рекомендовано окремі методи навчання: спостереження за природним середовищем, ігрові, проєктний, моделювання; наголошено на одній із форм навчальної діяльності – екскурсії. Сформульовано перспективи подальшого дослідження.

ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД КУРСАНТА ЯК ЧИННИК ВПЛИВУ НА ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ОФІЦЕРА

2026-02-12T08:09:33+02:00

Невпинні процеси вдосконалення форм і змісту виховного впливу на курсанта як майбутнього офіцера на сучасному етапі відбуваються у вкрай складних умовах. Реалії, нав’язані жорстким перебігом російсько-української війни, ставлять перед системою військової освіти якісно нові виклики, реагування на які має перебувати у центрі постійної та всебічної уваги військового педагога. Процес виховання та становлення майбутнього офіцера в умовах воєнного сьогодення щодня ускладнюється, внаслідок чого виникають нові проблеми, своєчасне розв’язання яких є нагальним завданням сучасної військової освіти. З урахуванням того, що зміцнення обороноздатності держави й надалі залишатиметься пріоритетним стратегічним напрямом, саме на систему військової освіти покладається обов’язок забезпечувати належний рівень виховання сучасного військовослужбовця в дусі професійної досконалості та відповідальності. Усвідомлення того, що військовослужбовець сьогодні репрезентує справжнє обличчя новітньої Української держави, посилює значущість якісного педагогічного впливу та цілеспрямованого виховного процесу. Отже, на наше переконання, провідним завданням сучасної військової освіти має стати системна турбота про вдосконалення виховного процесу військовослужбовця загалом. У зв’язку з цим модернізація педагогічного супроводу як основи становлення та виховання майбутнього офіцера виступає одним із ключових завдань, яке потребує постійного оновлення підходів, інноваційних рішень та впровадження ефективних педагогічних технологій задля досягнення високого результату у військово-професійному становленні особистості.

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

2026-02-12T08:13:50+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз педагогіки партнерства як інноваційного напряму розвитку сучасної педагогічної науки та освітньої практики. Обґрунтовано актуальність упровадження партнерської взаємодії в освітньому просторі в умовах трансформації системи освіти, цифровізації освітнього процесу та реалізації компетентнісного підходу. Акцентовано увагу на необхідності переходу від традиційної авторитарної моделі навчання до суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що ґрунтується на засадах довіри, взаємоповаги, діалогу та спільної відповідальності учасників освітнього процесу. Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування поняття «педагогіка партнерства», узагальнено наявні дефініції та визначено її ключові принципи, функції й структурні компоненти. Окреслено роль основних суб’єктів освітнього процесу – педагога, здобувача освіти, батьків і соціальних партнерів – у формуванні партнерської моделі освітньої взаємодії та забезпеченні ефективної педагогічної комунікації. Висвітлено педагогічний потенціал педагогіки партнерства щодо підвищення навчальної мотивації, розвитку ключових і наскрізних компетентностей, формування демократичної культури спілкування та створення безпечного, психологічно комфортного освітнього середовища. Наголошено, що реалізація ідей партнерства сприяє активізації освітньої діяльності здобувачів освіти та посиленню їхньої відповідальності за результати навчання. Доведено, що інтеграція педагогіки партнерства в освітню практику сприяє підвищенню якості освіти, результативності навчання та ефективності освітнього процесу загалом. Зроблено висновок про доцільність подальшого наукового осмислення й практичного впровадження ідей педагогіки партнерства в діяльність сучасних закладів освіти як важливої умови їх інноваційного розвитку та сталого функціонування.

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2026-02-12T08:17:34+02:00

У статті розглянуто особливості використання сучасних цифрових технологій під час викладання іноземних мов у вищих навчальих закладах. Окреслюється сучасна освіта, яка переживає етап глибокої цифрової трансформації, спричиненої розвитком інформаційних технологій, глобалізаційними процесами та потребою забезпечення безперервної освіти. Підкреслюється, що опанування іноземної мови передбачає формування комплексу мовних і мовленнєвих навичок, що потребують автентичного середовища, регулярної практики й індивідуально орієнтованого підходу. Стверджується, що традиційні освітні засоби не завжди здатні забезпечити таке середовище, тоді як сучасні цифрові інструменти відкривають широкі можливості для моделювання життєвих ситуацій, організації реального спілкування, швидкого обміну інформацією та індивідуалізації навчання. Проведено аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури, який засвідчує, що використання цифрових технологій у навчальному процесі досліджувалося багатьма вітчизняними й зарубіжними науковцями, однак потребує подальшого вивчення. Розглянуто теоретичні засади використання цифрових технологій у викладанні іноземних мов та педагогічні підходи, на яких воно ґрунтується. Виокремлено цифрові технології, які є інструментами формування іншомовної комунікативної компетентності, а саме: мультимедійні освітні платформи, мобільні додатки, платформи для дистанційного навчання, технології штучного інтелекту тощо. Розглянуто низку очевидних педагогічних переваг впровадження й використання цифрових технологій. Попри значні переваги зазначається, що існують труднощі та виклики використання цифрових технологій, які потребують належної уваги. Надаються методичні рекомендації щодо ефективного використання цифрових технологій, таких як: поєднання традиційних і цифрових методів; використання змішаного та перевернутого навчання; розвиток цифрової грамотності студентів тощо. Обґрунтовуються можливості сучасних цифрових технологій, які наразі відкриваються для модернізації процесу викладання іноземних мов.

ГУМАНІТАРНО ЗОРІЄНТОВАНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

2026-02-12T08:21:44+02:00

У статті розглянуто гуманітарно зорієнтовані методичні підходи до використання штучного інтелекту й соціальних мереж у сучасному закладі освіти. Актуальність дослідження зумовлена стрімким поширенням цифрових технологій, які істотно трансформують педагогічну діяльність, водночас випереджаючи методичне та етичне осмислення їхнього впливу на освітній процес. Дослідження ґрунтується на якісному аналізі інституційної методичної роботи педагогічного колективу, зокрема регулярних професійних нарад, колективних обговорень і рефлексивних практик, спрямованих на узгодження використання цифрових інструментів із гуманітарними цілями освіти. У цьому контексті підкреслювалася необхідність системного підходу до роботи з цифровим контентом, розвитку навичок усвідомленого сприйняття інформації та формування відповідального цифрового громадянства. Штучний інтелект розглядається як допоміжний інструмент педагогічної діяльності, а соціальні мережі – як педагогічний простір, що потребує методичного супроводу й етичного регулювання. Викладені в статті висновки частково сформульовані під час дискусій на науково-практичних конференціях, засіданнях методичних об’єднань учителів, де регулярно постають питання щодо впливу соціальних мереж на формування критичного мислення, ціннісних орієнтацій учнів. У результаті виокремлено ключові методичні орієнтири, спрямовані на збереження провідної ролі педагога, формування відповідального ставлення до цифрових технологій та підтримання гуманітарного виміру освіти в умовах цифрової трансформації, а саме: принцип людиноцентризму як базовий орієнтир використання штучного інтелекту; принцип педагогічної відповідальності, що передбачає критичне ставлення до результатів, отриманих за допомогою штучного інтелекту; принцип прозорості використання штучного інтелекту; принцип розвитку рефлексивної культури.

СИСТЕМНА МОДЕЛЬ ФОРТЕПІАННО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ВОКАЛІСТІВ У КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ АВТОНОМІЇ СТУДЕНТА

2026-02-12T08:24:46+02:00

Метою статті є дослідження системної моделі фортепіанно-виконавської підготовки вокалістів у контексті формування професійної автономії студента та визначення ефективних підходів до поєднання технічної, гармонічної, ритмічної та аналітичної підготовки. Автор пропонує інтегративну модель навчання, що поєднує фортепіанну практику з основною вокальною спеціалізацією, сприяючи розвитку самостійності у виконанні та глибшому розумінню музичного матеріалу. У статті проаналізовано педагогічні концепції та практичні моделі, які демонструють поетапне формування техніко-інтерпретаційних компетенцій, включно з оволодінням базовими інструментальними навичками, ритмічною точністю, гармонічним прогнозуванням і аудіальним контролем. Особливу увагу приділено міждисциплінарній взаємодії теоретичної та практичної підготовки, що забезпечує комплексне опанування репертуару та розвиток інтерпретаційного мислення. Результати дослідження вказують на важливість системної інтеграції теорії і практики для формування автономного вокаліста, здатного до самостійної інтерпретації, адаптації до різних стилістичних завдань і рефлексії власного виконання. Практична цінність статті полягає у демонстрації моделей навчання, які сприяють стійкому професійному розвитку, підвищенню виконавської виразності та формуванню висококваліфікованого музиканта, готового до активної творчої діяльності в сучасному музичному середовищі. Новизна дослідження полягає у пропозиції комплексного підходу, що інтегрує інструментальну та вокальну підготовку, та обґрунтуванні його ролі у розвитку професійної автономії студентів. Представлені висновки можуть слугувати методологічною основою для удосконалення навчальних програм у вищій музичній освіті та розвитку інноваційних форм підготовки виконавців.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ НАУКОВОГО ПИСЬМА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

2026-02-12T08:27:31+02:00

Глобалізація зумовлює нові вимоги до професійної підготовки майбутніх фахівців, необхідною складовою якої стає іншомовна мовленнєва компетентність. У статті робиться спроба проаналізувати ефективні методи формування культури наукового письма здобувачів вищої освіти засобами іноземної мови. Авторками розтлумачено базове для здійсненого дослідження поняття «культура наукового письма», яке слід розглядати як комплекс лінгвістичних, стилістичних і комунікативних навичок, що забезпечують створення текстів, які відповідають нормам наукового стилю та вимогам академічної спільноти. Розкрито значення іноземної мови для формування культури наукового письма, яка має значний дидактичний потенціал оскільки передбачає роботу з автентичними науковими текстами, академічною лексикою, типовими мовними структурами та композиційними моделями наукових жанрів. Використання системи вправ охарактеризовано як один з найефективніших методів формування культури наукового письма здобувачів вищої освіти. Авторками надано приклади вправ для формування культури наукового письма, а саме: вправи для розвитку вмінь здобувачів розпізнавати й розмежувати базові терміни академічного письма, вміння коректно оперувати академічною лексикою англійською мовою та усвідомлювати відмінності між видами джерел і способами посилання, вправи на розуміння правил пунктуації під час написання наукових текстів та цитувань. Доведено, що система вправ сприяє формуванню термінологічної грамотності, аналітичних і практичних умінь академічного письма, розвитку навичок роботи з науковими джерелами та дотримання принципів академічної доброчесності, забезпечує усвідомлене використання посилань, правильне оформлення бібліографії та коректне перефразування іншомовних наукових текстів. Зазначено, що для досягнення максимальної ефективності важливо правильно обирати та інтегрувати матеріали у навчальний процес.

НАРОДНА ПІСНЯ І ВИКОНАВСЬКІ МОДЕЛІ ПОЛТАВСЬКИХ СПІВАКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦТВА

2026-02-12T08:31:06+02:00

У статті обґрунтовано систему навчання сольного співу майбутніх учителів мистецтва, побудовану на поєднанні народної пісні та виконавських моделей полтавських співаків як носіїв регіональної вокальної традиції. Наголошено, що в умовах російсько-української війни звернення до української пісенної спадщини набуває не лише освітнього, а й національно-ідентифікаційного значення, адже народна пісня є потужним чинником формування духовної стійкості й культурної тяглості суспільства. На основі аналізу праць з етномузикології та вокалознавства розкрито особливості полтавської пісенної традиції, що характеризується м’яким кантиленним мелосом, світлою тембральністю, силабічністю та природною декламаційністю. Доведено, що народна пісня є ефективним вихідним матеріалом для формування базових вокально-технічних навичок здобувачів мистецько-педагогічної освіти, зокрема дихальної опори, чистої інтонації та природного фразування. Показано доцільність поетапного переходу від фольклорного матеріалу до авторських творів полтавських композиторів, що забезпечує збереження зв’язку з першоджерелом і розширює виконавські можливості студентів. Окреслено значення виконавських моделей провідних співаків Полтавщини як професійних орієнтирів формування інтонаційної культури майбутніх педагогів. Запропоновано поетапну модель професійного становлення здобувача освіти – від засвоєння народнопісенної основи до інтерпретаційної самостійності. Підкреслено, що така система сприяє розвитку технічної та художньої майстерності, формуванню національно-культурної ідентичності, художнього смаку й педагогічної відповідальності майбутнього вчителя мистецтва, а регіональна традиція Полтавщини постає чинником неперервності української культурної пам’яті.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦИФРОВОЇ ПЕДАГОГІКИ

2026-02-12T08:36:52+02:00

У статті репрезентовано основні концептуальні підходи (ідеї, принципи, наукові погляди), що визначають сутнісні характеристики цифрової педагогіки та її цілі, роль цифрових технологій в освітньому процесі. Зазначено складники (4) структури проєктування та впровадження цифрової педагогіки (орієнтація (спрямування), компетентність та ставлення педагогічних / науково-педагогічних працівників; теоретична основа; проєктування цифрового освітнього середовища; очікувані результати навчання). Звернено увагу на переваги цифрової педагогіки для освітнього процесу (сприяння інтеграційним процесам в освітньому середовищі; можливість персоналізованого / продуктивного навчання, поєднання традиційних та інноваційних методів навчання, формування цифрової компетентності; установлення постійного зворотного зв’язку, що підтримується завдяки оцінюванню та адаптивному навчанню; спільна робота / колаборація, різноманітність навчального контексту, підвищення мотивації), а також на негативні її аспекти (не рівний доступ до цифрових засобів та надмірне їх використання, технічні причини, зниження уваги, безпека, конфіденційність, недостатній рівень підготовленості педагогічних / науково-педагогічних працівників до ефективного використання цифрових інструментів у навчальному процесі, зниження соціальної взаємодії). Акцентовано увагу на тому, що цифрова педагогіка орієнтована на вивчення закономірностей створення, організації та оцінювання навчання в умовах цифрового середовища, а також на визначення певних умов, які сприяють ефективному використанню цифрових технологій для залучення (когнітивного, емоційного, поведінкового) здобувачів до освітнього процесу. Спостережена тенденція до реалізації ініціатив / проєктів (державних, міжнародних, громадських), спрямованих на цифровізацію освіти (Концепція розвитку цифрових компетентностей, Концептуально-референтна Рамка цифрової компетентності педагогічних та науково-педагогічних працівників, цифрові платформи («Дія.Освіта», «Освіта для життя»), Device Coalition, EU4DigitalUA, DT4UA, міжнародні дистанційні підвищення кваліфікацій / стажування для педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти).

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ТА МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ІНФОРМАТИКИ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ НА ЗАСАДАХ УНІВЕРСАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ НАВЧАННЯ (UDL): ДОСТУПНІ ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ, ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ

2026-02-12T08:41:52+02:00

У статті розкрито педагогічні умови та методику викладання інформатики в інклюзивному класі на засадах універсального дизайну навчання (Universal Design for Learning, UDL) як науково обґрунтованого підходу до забезпечення рівного доступу учнів до змісту, діяльності та оцінювання. Актуальність дослідження зумовлена зростанням різноманітності освітніх потреб здобувачів освіти, необхідністю зняття бар’єрів у навчанні інформатики (високе когнітивне навантаження, вимоги до абстрактного мислення, швидкість опрацювання інформації, специфіка практичних робіт) та потребою в стандартизованих, водночас гнучких, методичних рішеннях для інклюзивного середовища. Увагу зосереджено на визначенні та систематизації педагогічних умов ефективного впровадження UDL у навчанні інформатики: готовність учителя до проєктування доступних завдань і освітніх ресурсів; організація підтримувального навчального середовища (фізична, цифрова та комунікативна доступність); застосування диференціації за змістом, процесом і продуктом діяльності; забезпечення багатоканального подання навчальної інформації та альтернативних способів демонстрації результатів; розвиток саморегуляції, навчальної автономії й мотивації; партнерська взаємодія вчителя, асистента, фахівців супроводу та батьків у межах індивідуальної траєкторії учня. Методичний аспект розглянуто крізь призму проєктування практичних робіт з інформатики (алгоритмізація, програмування, робота з даними, цифрова безпека) як доступних навчальних завдань, що передбачають варіативність входу, послідовність мікрокроків, чіткі інструкції, зразки й підказки, можливість вибору інструментів та рівнів складності. Обґрунтовано доцільність використання цифрових засобів доступності (шаблони, візуальні підказки, скринкасти, адаптивні форми інструкцій, альтернативні формати подання та виконання) у поєднанні з педагогічними стратегіями підтримки (кооперативне навчання, навчання у співпраці, тьюторинг однолітків, керована практика).

ТЕХНОЛОГІЇ НАСТАВНИЦТВА У ПРОФЕСІЙНОМУ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-02-12T08:44:58+02:00

У статті розглянуто наставництво як ефективну технологію професійного розвитку педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти в умовах трансформації освітньої системи України та її інтеграції в європейський освітній простір. Обґрунтовано актуальність наставництва з огляду на виклики, пов’язані з підвищенням якості освітнього процесу, потребою в адаптації молодих педагогів до професійної діяльності, упровадженням інноваційних педагогічних і цифрових технологій. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування поняття «наставництво», розкрито його сутність, мету, завдання, ціннісні орієнтири, принципи та функції у системі професійного становлення педагогічних працівників. Визначено ключові ролі педагога-наставника (консультанта, тренера, коуча, тьютора тощо) та окреслено вимоги до його професійних і особистісних компетентностей. Показано значення наставництва для формування професійної ідентичності молодих педагогів, розвитку їх мотивації, лідерських якостей, здатності до самоаналізу, самонавчання й саморозвитку. Особливу увагу приділено коучинговим технологіям як сучасному інструменту індивідуального супроводу професійного зростання педагогів. Детально представлено восьмиетапну технологію проведення коучінг-сесії з молодими викладачами, що забезпечує цілеспрямовану підтримку, активізацію внутрішніх ресурсів, формування навичок усвідомленого планування та прийняття професійних рішень. Обґрунтовано доцільність поєднання традиційних форм наставництва з коучинговими підходами у практиці роботи коледжів. Зроблено висновок, що наставництво є важливою умовою підвищення ефективності професійної діяльності педагогічних працівників, зростання якості освітнього процесу та впровадження освітніх інновацій. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробленням сучасних моделей наставництва та критеріїв оцінювання результативності наставницької діяльності.

ІНТЕГРАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

2026-02-12T09:10:18+02:00

Актуальність проблеми підкреслюється необхідністю використання інтеграції різних інноваційних технологій у процесі підготовки фахівців, здатних творчо підходити до реалізації професійних функцій, вільно володіти іноземними мовами, критично та креативно мислити, бути мобільними, впроваджувати інновації у життя. Мета статті полягає в обґрунтуванні ефективності інтеграції різних видів інноваційних технологій в процесі викладання англійської мови магістрам-майбутнім інженерам Для реалізація мети вважаємо за необхідне розв’язання таких завдань: 1) визначити сутність інтеграції, інтегрованого навчання; 2) обґрунтувати варіанти інтеграції інноваційних технологій у процесі викладання магістрам закладів вищої технічної освіти освітнього компонента (далі ОК) «Практичний курс іноземної мови для ділової комунікації (англійська)». У процесі наукового пошуку інтеграцію розглядаємо як процес взаємопроникнення частин і створення цілого, що веде до єдиного продукту, коли досягається новий рівень системної цілісності об’єктів. Проаналізовано операційно-діяльнісну інтеграцію, яка передбачає об’єднання різних інноваційних технологій в процесі викладання англійської мови майбутнім магістрам-інженерам. Запропоновано приклади використання інтеграції інноваційних технологій викладання англійської мови: тандем‐технології, технології кейсів та проєктного навчання; інформаційно-комунікативних технологій, штучного інтелекту та інтерактивних технологій кооперативного навчання; різних видів технологій інтерактивного навчання; технологій оцінювання програмових результатів навчання (рейтингової, тестової, портфоліо технологій та інформаційно-комунікативних технології (через використання онлайн-платформ та чат-ботів).

КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА УСВІДОМЛЕНОГО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ І КУЛЬТУРОЮ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

2026-02-12T09:13:22+02:00

У статті обґрунтовано доцільність упровадження когнітивно-комунікативного підходу у навчанні англійської мови як ефективного засобу інтегрованого оволодіння мовою і культурою. Теоретичною основою дослідження слугують положення когнітивної психології та сучасної лінгводидактики, відповідно до яких вивчення мовних і культурних явищ ґрунтується на свідомих розумових процесах сприйняття, мислення, пам’яті та уваги. У роботі уточняється сутність когнітивної методики як системи взаємопов’язаних способів опанування мовних одиниць і формування концептуальної та мовної картини світу, необхідної для ефективного міжкультурного спілкування. Проаналізовано чинні підручники з англійської мови для 10 класів українських і зарубіжних авторів, рекомендовані МОН України, з точки зору представленості лінгвокраїнознавчого матеріалу, когнітивних стратегій та комунікативних технологій. Кількісний і якісний аналіз засвідчив фрагментарність застосування культурознавчого компонента та недостатню кількість завдань когнітивно-комунікативного спрямування. Результати анкетування старшокласників підтвердили обмежені можливості традиційної методики щодо розвитку пізнавальної активності учнів і використання іноземної мови як засобу пізнання культури. У статті представлено авторський досвід упровадження пошукових пізнавально-комунікативних завдань на основі автентичних матеріалів у різних формах роботи і з опорою на різні види наочності, як-от: вербальну, вербально-зображальну і зображальну. Крім того, наведено приклади практичних завдань із використанням когнітивних стратегій і комунікативних технологій. Доведено, що такі завдання сприяють розвитку когнітивних умінь, мовленнєво-розумової активності, самостійності та мотивації учнів, а також формуванню здатності аналізувати, інтерпретувати й порівнювати культурні феномени. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з використанням концепту як одиниці відбору та організації культурно-забарвленого навчального матеріалу для старшої школи.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ

2026-02-12T09:17:33+02:00

У статті розглядаються особливості розвитку творчих здібностей студентів соціономічних професій педагогічного напрямку в контексті університетського освітнього середовища. Дана робота фокусується на практико-організаційних та психолого-педагогічних складових середовища, які безпосередньо впливають на становлення творчості як професійної компетентності. Детально проаналізовано структурні компоненти освітнього простору, куди входять матеріально-технічна база, педагогічна культура, соціально-комунікативні звʼязки та цифрові платформи, а також їхній взаємозвʼязок з розвитком дивергентного мислення, мотивації та творчої самореалізації студентів ЗВО. Розглянуто ключові педагогічні практики, що мають найбільший потенціал для стимулювання творчості. Найбільш розповсюдженими є діяльнісні проєкти, кейс-навчання, рольові симуляції, творчі лабораторії, а також практика підтримки студентських ініціатив. Окремо розглянуто вплив кризових умов, таких як пандемія, воєнний стан, на творчі процеси та наведені практичні рекомендації щодо психолого-педагогічної підтримки студентів у таких складних обставинах. Також запропоновано набір педагогічних умов та управлінських заходів, спрямованих на формування творчо-орієнтованого освітнього процесу, а також критеріїв оцінювання ефективності таких змін в освітньому середовищі університету. Практична цінність статті полягає у наданні рекомендацій для викладачів і адміністраторів ЗВО щодо переосмислювання та трансформації навчальних програм і освітнього середовища з метою покращення умов для творчої підготовки майбутніх фахівців соціономічних професій.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК АКАДЕМІЧНОГО УСНОГО МОВЛЕННЯ: ДОСВІД ПРАКТИЧНОГО КУРСУ

2026-02-12T09:20:37+02:00

У статті проаналізовано особливості формування навичок академічного усного мовлення студентів закладів вищої освіти в межах мовної підготовки. Розглянуто практичний досвід упровадження вибіркового курсу «Мистецтво презентації», спрямованого на поетапний розвиток умінь публічного виступу англійською мовою як складової академічної комунікативної компетентності. У межах дослідження узагальнено наукові підходи до трактування академічного усного мовлення, комунікативної компетентності та soft skills, а також визначено роль критичного мислення у процесі усної академічної взаємодії. Основну увагу зосереджено на описі практичної частини курсу, яка реалізується у вигляді послідовної системи навчальних етапів. Охарактеризовано роботу над структурою академічної промови, що передбачає формування вмінь логічного викладу думок, чіткого формулювання тези та побудови аргументації. Досліджено методичні підходи до розвитку спонтанного усного мовлення шляхом виконання коротких непідготовлених виступів, що сприяють формуванню навичок швидкого мислення, мовленнєвої гнучкості та впевненості у власному висловлюванні. Проаналізовано завдання, спрямовані на формування вмінь участі в академічній дискусії, зокрема постановки запитань і надання аргументованих відповідей у межах сесії запитань і відповідей після виступу. Окремо висвітлено роботу з вербальними та невербальними засобами комунікації, що дозволяє усвідомити їхню роль у підвищенні ефективності публічного мовлення. Значну увагу приділено формуванню навичок створення візуального супроводу презентації, аналізу типових помилок та узгодженню усного мовлення з графічними матеріалами. Також розглянуто можливості використання цифрових інструментів і технологій штучного інтелекту в підготовці публічних виступів, наголошено на необхідності їх усвідомленого та критичного застосування як допоміжного засобу навчання.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ СТУДЕНТІВ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ: ПОДКАСТИНГ

2026-02-12T09:31:11+02:00

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти використання подкастингу як інноваційної технології навчання іноземних мов студентів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена процесами інформатизації та цифровізації сучасної освіти, що вимагають упровадження ефективних інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес з метою формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців. У сучасних умовах професійна підготовка студентів передбачає не лише оволодіння фаховими знаннями, а й здатність до ефективного іншомовного спілкування в міжкультурному та професійному середовищі. Особлива увага приділяється підвищенню мотивації студентів до вивчення іноземних мов і розвитку їхньої навчальної автономії. У роботі здійснено аналіз наукових підходів вітчизняних і зарубіжних учених до проблеми застосування подкастів у навчанні іноземних мов. Уточнено сутність поняття «подкастинг» та подано класифікацію подкастів за формою подання інформації, зокрема аудіокастів, відеокастів і скрінкастів. Визначено дидактичні можливості подкастів у розвитку основних видів мовленнєвої діяльності, насамперед аудіювання, а також говоріння, читання та письма, формуванні фонетичних, лексичних і граматичних навичок та розширенні словникового запасу студентів. Проаналізовано етапи організації навчальної діяльності з використанням подкастів, що включають підготовку до сприйняття аудіо- чи відеоматеріалу, безпосереднє слухання або перегляд і систему післятекстових завдань, спрямованих на перевірку розуміння та закріплення вивченого матеріалу. Доведено, що використання автентичних і навчальних подкастів у аудиторній та позааудиторній роботі сприяє індивідуалізації навчання, розвитку самостійної роботи студентів, зниженню психологічних бар’єрів у спілкуванні іноземною мовою та підвищенню ефективності освітнього процесу загалом.

ВИКЛАДАЧ 4.0: НОВА РОЛЬ ПЕДАГОГА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ОСВІТИ

2026-02-12T09:35:34+02:00

У статті репрезентовано аналіз нової моделі професійної діяльності педагога сучасної генерації, поява якої зумовлена вимогами суспільно-економічного запиту та потребою підготовки компетентного здобувача вищої освіти. Акцентовано увагу на появі нової моделі професійної діяльності педагога сучасної генерації – «Викладач 4.0», яка стала відповіддю освіти на означені потреби. Обґрунтовано низку суперечностей, що виникли разом із новою моделлю «Викладач 4.0». У дослідженні конкретизовано ці суперечності, аргументовано їх причини, що виникли у результаті розриву між теоретичним і практичним концептом; прогнозованим і реальним результатом; цифровою компетентністю усіх учасників освітнього процесу тощо. У статті привернуто уваги до таких суперечностей в освітньому просторі, що, своєю чергою, і дозволяє не просто називати проблему, а й шукати спільні можливості та засоби для її вирішення на практиці. У дослідженні запропоновано можливі способи усунення означених у дослідженні суперечностей із чіткими практичними рекомендаціями. У науковій розвідці визначено основні критерії моделі професійної діяльності педагога «Викладач 4.0» та представлено логічну схему-модель викладача нової генерації, яка обґрунтовує основну тезу наукової розвідки: викладач 4.0 – це педагог, який володіє комплексом фахових, цифрових, методичних та соціальних компетентностей; здатний створювати інноваційне освітнє середовище, сприяти формуванню компетентностей майбутнього у студентів і вдосконалювати власну професійну діяльність. Окрему увагу приділено тому факту, що системоутворювальним компонентом моделі «Викладач 4.0» виступає безперервний професійний розвиток, який і забезпечує здатність викладача адаптуватися до динаміки цифрових трансформацій; представлено приклади імплементації освітніх курсів у закладах вищої освіти та підтверджено актуальність переходу до цифрових моделей навчання, зокрема, застосування змішаного і дистанційного формату, використання платформ LMS, інтеграції симуляторів, віртуальних лабораторій, автоматизованих систем оцінювання тощо.

ЦИФРОВА ГІГІЄНА СТУДЕНТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

2026-02-12T09:39:42+02:00

Процес диджиталізації, який розглядається у статті, є ознакою сучасного суспільства. Усі сфери суспільства охоплені цифровою трансформацією, яка вносить корективи в управління, виробництво, професійну діяльність, змінюючи цінності, комунікацію, оцінки. Цифрова трансформація освіти регламентується державними документами, аналітичними науковими дослідженнями, статистичними оцінками тих змін, які відбуваються у середній та вищій освіті. Метою статті є розгляд ризиків, пов’язаних з безпекою цифрового середовища, оскільки кібербезпека стає нагальною проблемою, зокрема для розвитку молодого покоління. До цифрових загроз належить підвищена залежність від цифрової інфраструктури, хибні посилання під час пошуку інформації в мережі, фейкові новини, перешкоди під час навчального спілкування, демотивуючий вплив на учасників навчального процесу. У статті пропонуються засоби протидії цифровим небезпекам, об’єднані поняттям цифрової гігієни – динамічної комбінації правил, знань, умінь, навичок, способів мислення та інших особистих якостей з питань інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій, спрямованих на безпечне, раціональне та відповідальне їх використання. Модель протидії цифровим небезпекам, запропонована для студентів, охоплює етапи: обізнаність, полювання, виявлення та тренування, кожен з яких можна назвати етапом розвитку кіберстійкості. Поняття стійкості по відношенню до кібербезпеки ідентичне поняттю цифрової гігієни, але має іншу лексичну конотацію. Пропонуються деякі форми роботи з формування цифрової стійкості, зокрема створення алгоритму концентрації уваги, проведений зі студентами Полтавського педагогічного університету. Розглянуто вплив медійного простору з огляду на кіберберзагрози і кібербезпеку, оскільки саме медіа є контентом і платформою навчання студентів. Полювання та виявлення фейкової інформації, обізнаність зі шляхами пошуку інформації, критичне сприйняття контенту, вміння концентруватися на навчанні – це перспективні проблеми подальшого дослідження.

ФОРМУВАННЯ ФАСИЛІТАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ АНАЛІЗУ-ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ

2026-02-12T09:43:08+02:00

У статті розглянуто актуальні питання формування фасилітативних умінь майбутніх учителів образотворчого мистецтва в контексті реформування національної освітньої системи та впровадження концепції «Нова українська школа». Визначено, що в сучасних освітніх парадигмах вчитель має виконувати ролі коуча, фасилітатора та наставника, створюючи сприятливе освітнє середовище для самореалізації особистості та емоційно-ціннісного сприйняття мистецтва. Наголошено на специфіці мистецької освіти, де полісемантична природа художнього образу вимагає відходу від нав’язування академічних трактувань на користь стимулювання суб’єктивної інтерпретації та живого діалогу учасників освітнього процесу. Розкрито сутність фасилітації в контексті мистецької освіти, як технологію педагогічного спілкування, спрямовану на створення умов для самовираження та творчого розвитку здобувачів вищої освіти. У межах підготовки майбутніх педагогів-художників виокремлено ключові групи фасилітативних умінь (перцептивні, комунікативні та рефлексивні), формування яких дозволяє майбутнім педагогам організовувати безпечний освітній простір та розвивати емоційно-образне та критичне мислення учнів. Представлена поетапна методика формування фасилітативних умінь майбутніх учителів образотворчого мистецтва, сутність якої полягає в адаптації стратегій візуального мислення (VTS) як інструменту професійної підготовки та реалізується через чотири ключові етапи: моделювання ситуації викладачем-фасилітатором (демонстрація техніки безоцінкового прийняття думок та прийому «лінкування» відповідей); деконструкція процесу (аналіз студентами фасилітативних дій викладача та усвідомлення важливості психологічної паузи й відкритих запитань); практичний тренінг у малих групах (здобувачі вищої освіти апробовують роль фасилітатора, застосовуючи техніки емпатійного слухання та парафразу під час обговорення художніх творів); узагальнення та рефлексія (спільне оцінювання результатів роботи та трансформація набутого досвіду у стійку професійну компетентність). Запропонована методика ґрунтується на принципах діалогічності, креативності та емоційної залученості здобувачів. Зроблено висновок про те, що інтеграція запропонованої методики в освітні компоненти «Історія образотворчого мистецтва», «Методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво», «Кольорознавство», «Методика навчання образотворчого мистецтва» та ін.» є універсальним інструментом професійної підготовки здобувачів вищої освіти нового типу та забезпечує формування в них фісилітативної компетентності.

ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ УЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2026-02-12T09:48:48+02:00

В статті актуалізується проблема фаховості роботи учителя фізичної культури в системі шкільної освіти. Вказується, що від здатності учителя реалізовувати свою педагогічну майстерність напряму залежить здоров’я і фізичний розвиток учнів. Обґрунтовуються основні складові структури педагогічної майстерності учителя. Показано, як структуризація системи впливає на можливість продовжувати вдосконалення фахової підготовки учителів фізичної культури та створювати умови для ефективного формування професійних компетентностей. Досліджено можливості праксеологічного підходу, як дієвого інструменту у плануванні та проектуванні процесу формування професійної майстерності майбутнього учителя фізичної культури. Зазначається, що технологія планування й проектування передбачає добір найбільш ефективних засобів та методів навчання, конкретизацію завдань, врахування індивідуальних особистісних якостей майбутніх учителів. Проведено аналіз структурних елементів педагогічної майстерності учителя у використанні різних форм фізичного виховання школярів. Зазначається, що у некваліфікованого учителя уроки стандартизовані та одноманітні. Досвідчений учитель підходить до планування кожного уроку креативно, використовує все різноманіття засобів та методів. Важливою компетентністю учителя залишається здатність реалізації на уроках основних дидактичні принципів та інноваційних технологій. Учителі-новатори вирізняються тим, що їхні зусилля збігаються з прагненням учнів досягти очікуваних результатів, на які саме спрямована освітня діяльність. В підсумку підтверджено, що застосування праксеологічного підходу дає можливість правильно спланувати й спроектувати фахову підготовку учителя фізичної культури. Позитивний результат досягається через структурування освітнього процесу, оптимізацію засобів та методів навчання, конкретизацію завдань, врахування специфіки навчального матеріалу та індивідуальних особистісних якостей майбутніх учителів.

МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-02-12T09:59:48+02:00

У статті зосереджено увагу на специфіці проведення практичних занять з методики викладання історичних дисциплін у закладі вищої освіти. Актуальність зумовлена сучасними інноваційними підходами до їх організації, що дали можливість урізноманітнити види роботи, здійснювати індивідуальну пошукову діяльність та в групах, формувати складові професійної компетентності. Проаналізовано стан досліджуваної проблеми в наукових працях учених. З’ясовано, що умовно практичні заняття поділяють на групи: ознайомлювальні; підтверджувальні; частково-пошукові; дослідницькі. Досвід професійної діяльності автора у закладі вищої освіти дав можливість виокремити практичні заняття з моделюванням ситуацій (фрагментів занять, презентацій видів роботи, дидактичних ігор тощо) та аналітичні (систематизація та узагальнення теоретичних знань, виконання завдань за аналогією, тестів за розділами, складання методичних коментарів до переглянутих вебінарів за визначеною тематикою, аналіз занять з історії/інтегрованих курсів та інші). Метою статті є з’ясування особливостей організації та проведення практичних занять з методики викладання історичних дисциплін у закладі вищої освіти. Визначено, що практичні заняття з методики викладання історичних дисциплін у ЗВО мають на меті: формувати у здобувачів вищої освіти складові професійної компетентності; ознайомити із специфікою викладання історичних дисциплін; набути компетенцій щодо структури лекційно-практичних занять, інших форм освітнього процесу; формувати уміння систематизувати історичний матеріал до заняття; добирати традиційні та інноваційні методи навчання; розвивати активну громадянську позицію. Указано на відмінностях методики викладання історичних дисциплін від інших методик, що зумовлено: а) методичними підходами до засвоєння історичного матеріалу – дослідницька робота з фактами, документами, їх інтерпретація; б) змістом категоріально-понятійного апарату у порівнянні з іншими методиками; в) модульно- рейтинговою системою оцінювання на відміну від шкільної за групами результатів. Це вимагає добірки методів навчання, алгоритм проведення окремих із них описано у статті. Увагу сфокусовано на таких: відтворювальний, частково-пошуковий, евристичний, навчальна дискусія, методи та прийоми розвитку критичного мислення, інтерактивні, ділові ігри професійного спрямування, тренінговий, ІК-методи.

РОЛЬ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ФОРМУВАННІ ВІДКРИТОСТІ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ (НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ)

2026-02-12T10:02:19+02:00

У статті актуалізовано значення ролі іноземної мови у формуванні відкритості та ціннісних орієнтацій особистості майбутніх фахівців. Акцентовано, що відкритість (open-mindedness) є фундаментальною психологічною якістю, яка передбачає здатність серйозно ставитися до альтернативних поглядів, переглядати власні соціальні, політичні чи релігійні цінності та поважати відмінності. Гуманістична системи освіти вимагає перегляду цілей вивчення іноземних мов, де пріоритетом стає не лише передача знань, а й розвиток ціннісних орієнтацій та інтелектуальної культури студента. Соціальний запит сучасності на формування толерантної, неупередженої особистості актуалізує потребу в педагогічних технологіях, що сприяють подоланню замкненості в межах національного менталітету та забезпечують готовність до взаємодії у глобальному смисловому просторі. Іноземна мова в сучасній вищій школі перестає сприйматися лише як формальна дисципліна, перетворюючись на могутній засіб приєднання до загальнолюдських цінностей та фундаментальний компонент національної безпеки й інтелектуального капіталу держави. Ключовим способом реалізації відкритості особистості є чесний та відкритий діалог, який не нівелює унікальність індивідуального буття, а навпаки – утверджує його через взаємне визнання смислової цінності іншого. Іноземна мова дає можливість побачити відмінні від рідної мови способи вираження думки, інші зв'язки між формою і значенням, що дозволяє глибше осмислювати певні явища в рідній мові. Важливим об’єктом виховного впливу на формування ціннісних орієнтацій особистості студентів при навчанні іноземної мови є культура спілкування. Культура спілкування визначається мірою відповідальністю мовця та прийнятим у певній мовній спільноті нормам спілкування, поведінки, сучасним правилам мовленнєвого етикету.

МУЛЬТИМЕДІЙНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ НА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЯХ В ДДАЕУ

2026-02-12T10:05:51+02:00

У провідних країнах світу активно впроваджують мультимедійні системи та технології в освітній процес на всіх його рівнях, оскільки мультимедійні й інтерактивні можливості інформаційно-комунікаційних технологій дають змогу ефективно втілювати основні принципи лінгводидактики: творча активність, самостійність, діяльнісний характер навчання, спрямованість на конкретну особу. Сучасному викладачу іноземної мови в ДДАЕУ вже недостатньо просто мати глибокі предметні знання, володіти практичними уміннями та навичками. Йому/їй потрібно творчо застосовувати отримані знання в нестандартних і змінних умовах, проявляти уміння конструктивно організовувати та планувати педагогічний процес, враховуючи можливість використання інтерактивних технологій навчання та мультимедійних засобів. У процесі вивчення та опанування фаховою іноземною мовою відбувається формування здатності здобувачів всіх ланок вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію і працювати з іншомовною інформацією,яка пропонується у класичному вигляді, так і інтерактивні технології, що забезпечує їм беззаперечні переваги в майбутній професійній діяльності. Сучасні інформаційні комунікаційні технології внесли істотні зміни в теорію і практику фахової мовної освіти. Інформаційні технології навчання означають процеси нагромадження, обробки, подання і використання інформації за допомогою електронних засобів. Сутність інформатизації освіти нині розглядають як створення передумов для вільного доступу до значних обсягів актуальної інформації, що міститься у базах даних, базах знань, електронних архівах, довідниках та енциклопедіях. Суспільство, орієнтоване на власний розвиток і майбутнє, має усвідомити широкі можливості, які надають сучасні інформаційні технології, та оволодіти ефективними способами їх застосування, особливо у сфері вищої освіти. Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, є обов’язковою передумовою формування інформаційного суспільства у широкому розумінні, спроможному опановувати та застосовувати на практиці набуті знання та навички.

РОЛЬ ПРАКТИКИ ЯК КЛЮЧОВОГО ЕТАПУ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

2026-02-12T10:08:28+02:00

У статті зроблено спробу розкрити місце практики, її роль та значення для підготовки майбутніх педагогів (вихователів ЗДО, вчителів початкових класів ЗЗСО). Показано, що проблема формування професіоналізму майбутніх педагогів набуває особливої гостроти, оскільки розрив між теоретичною базою, отриманою у закладі вищої освіти. та реаліями професійної практичної діяльності може стати критичним чинником, що призведе до низки негативних явищ, як от: професійне вигорання молодих спеціалістів або ж їх вихід із професії тощо. Акцентовано, що практика та її види: (навчальна (педагогічна), навчальна (психолого-педагогічна), виробнича практика в групах раннього віку, навчальна практика «Навчання через гру», виробнича практика в групах дошкільного віку майбутніх вихователів та навчальна (психолого-педагогічна), організаційно-виховна практика в дитячих закладах оздоровлення й відпочинку та позашкільних закладах, навчальна педагогічна (методична) практика, виробнича педагогічна практика для майбутніх учителів початкових класів виступають тим інтегруючим компонентом, у межах якого де відбувається конвертація знань у професійні вміння, апробація інноваційних методик та становлення професійної ідентичності майбутнього педагога. Авторами виділено професійні функції практики, а саме: поєднання теорії й практики, подолання розриву між академічним навчанням і реальними викликами освітнього процесу; формування цифрових компетентностей, оскільки сучасні технології стають інструментами, які допомагають майбутнім педагогам працювати в закладі освіти; практику варто трактувати як основний елемент професійного зростання, частиною якого є розвиток рефлексивної позиції. Крім того, автори наголошують, що практика забезпечує соціалізацію майбутніх вихователів, майбутніх учителів початкових класів у педагогічному колективі. Практика, на думку авторів, є не просто одним із етапів навчання, а системоутворюючим чинником формування професіоналізму майбутніх педагогів, забезпечує синергію когнітивного (знання), операційного (вміння) та особистісного (цінності) компонентів підготовки здобувачів вищої освіти, готуючи їх до роботи в динамічному освітньому просторі демократичної та незалежної України. Перспективними є дослідження взаємодії теорії та практики в умовах повномасштабної війни у плані адаптації освітнього процесу ЗДО та ЗЗСО до нових викликів та збереження якості підготовки майбутніх педагогів.

БІОМЕХАНІКА ЯК НАУКОВА ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ТЕХНІКИ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-02-12T10:15:15+02:00

У статті розглянуто гімнастику як один із провідних засобів всебічного фізичного розвитку особистості, формування рухової культури, координаційних можливостей і функціональної підготовленості студентської молоді. Гімнастичні вправи відзначаються виконанням складно організованих рухових дій, що потребують високого рівня точності, узгодженості, ритмічності та свідомого контролю рухів. Саме тому процес навчання гімнастики вимагає науково обґрунтованого підходу, який ґрунтується на врахуванні закономірностей функціонування опорно-рухового апарату та механічних характеристик рухової діяльності людини. Доведено, що використання знань біомеханіки у педагогічному процесі сприяє більш усвідомленому опануванню гімнастичних вправ, удосконаленню просторово-часової орієнтації, раціоналізації техніки рухів і підвищенню загального рівня рухової підготовленості здобувачів освіти. Застосування на основі законів біомеханіки дозволяє оптимізувати навчальний процес, підвищити його ефективність та знизити ризик виникнення помилок під час виконання вправ. Особливої актуальності біомеханічний підхід набуває на початкових етапах навчання гімнастики, коли відбувається закладання базових рухових навичок, формування правильних координаційних структур і становлення індивідуального стилю виконання гімнастичних вправ.

МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ВИКОРИСТАННЯ ТАКСИДЕРМІЧНИХ СКУЛЬПТУР ССАВЦІВ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ ОСВІТНІХ КОМПОНЕНТ ПРИРОДНИЧОГО НАПРЯМУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

2026-02-12T10:18:39+02:00

У сучасному освітньому просторі викладання природничих дисциплін має бути нерозривно пов’язане з глобальними викликами, що стоять перед людством, зокрема, з Цілями Сталого Розвитку щодо збереження водних та наземних екосистем. Метою статті є аналіз методичної доцільності використання таксидермічних скульптур представників різних рядів класу Ссавці музейної колекції для посилення зоологічних освітніх компонент спеціальностей Н2 Тваринництво, Н4 Лісове господарство, Н5 Водні біоресурси та аквакультура та Е1 Біологія та біохімія. Дослідження ґрунтується на морфологічному та прикладному аналізі експонатів, що ілюструють ключові еволюційні та екологічні адаптації. В статті проаналізовано перелік таксидермічних скульптур ссавців колекції Музею природи Житомирського державного університету імені Івана Франка з акцентом на ряди Парнокопитні (Artiodactyla), Гризуни (Rodentia), Комахоїдні (Eulipotyphla) та Хижаки (Carnivora). Крім того, обґрунтовано доцільність використання конкретних експонатів для забезпечення навчальних потреб вище вказаних спеціальностей. Встановлено, що експонати Парнокопитних дозволяють здобувачам Н2 Тваринництво вивчати функціональну морфологію, конституцію та екстер’єр для селекційно-племінної роботи. Скульптури водних гризунів демонструють гідродинамічні адаптації, а їх синантропні представники слугують наочним матеріалом для вивчення епідеміологічної ролі у ветеринарно-санітарній безпеці. Експонати хижих розглядають як екологічних регуляторів та зразки цінної промислової сировини, що важливо для здобувачів спеціальності Н4 Лісове господарство. Комплексне використання таксидермічних скульптур забезпечує високий рівень візуалізації морфологічних ознак, необхідних для формування професійних компетенцій. Це є вагомим внеском у методику викладання зоологічних дисциплін у вищій освіті.

РОЛЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У СПОРТИВНИХ ЄДИНОБОРСТВАХ

2026-02-12T10:21:53+02:00

У статті розглянуто роль фізичної підготовки в забезпеченні техніко-тактичної майстерності спортсменів у спортивних єдиноборствах. Проаналізовано сучасні наукові підходи до структури підготовки єдиноборців та місце фізичної підготовки у системі багаторічного тренування. Висвітлено значення загальної та спеціальної фізичної підготовки у формуванні ефективних технічних і тактичних дій. Обґрунтовано вплив розвитку основних фізичних якостей на стабільність та варіативність техніко-тактичних рішень у змагальній діяльності. Показано взаємозв’язок фізичної підготовленості з рівнем функціональної готовності спортсменів. Охарактеризовано особливості планування фізичних навантажень з урахуванням сучасних вимог змагальної діяльності. Розкрито значення індивідуалізації фізичної підготовки у підвищенні ефективності тренувального процесу. Проаналізовано вплив змін у правилах змагань на зміст фізичної підготовки єдиноборців. Наголошено на необхідності інтеграції фізичної, технічної та тактичної підготовки у процесі спортивного вдосконалення. Матеріали статті можуть бути використані у практиці підготовки спортсменів-єдиноборців та у подальших наукових дослідженнях.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ ПІДЛІТКІВ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

2026-02-12T10:26:01+02:00

Метою цього дослідження було експериментально перевірити ефективність педагогічних умов, спрямованих на підвищення мотивації підлітків до занять фізичною культурою. Зміцнення здоров’я молодого покоління визнається ключовим пріоритетом як в Україні, так і у світі, проте низький рівень мотивації учнів залишається суттєвою проблемою. Підлітковий вік є критичним етапом формування стійких звичок до фізичної активності, що робить пошук ефективних мотиваційних підходів особливо важливим. Дослідження проводилося протягом 2024–2025 навчального року у Науковому ліцеї «Політ», який функціонує при Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії. Участь взяли 108 учнів восьмого класу (59 хлопців і 49 дівчат віком 13–15 років). Дослідження складалося з констатувального етапу, спрямованого на діагностику рівня мотивації, та формувального етапу, під час якого були впроваджені організаційно-педагогічні умови. До них належали: урізноманітнення змісту уроків, інтеграція ігрових і змагальних елементів, використання сучасних фітнес- і крос-тренінгових завдань, створення позитивного емоційного клімату, а також адаптація методів навчання до змішаного та дистанційного форматів. Результати показали, що учні експериментальної групи продемонстрували суттєві покращення порівняно з контрольною групою. Позитивні зміни включали зростання інтересу до фізичної культури, розширення мотиваційних орієнтацій (від зовнішньої до внутрішньої мотивації), підвищення наполегливості у виконанні фізичних завдань і більшу залученість у позаурочну діяльність. Спостерігалося покращення емоційного ставлення до уроків фізичної культури, зменшення рівня тривожності під час виконання рухових дій та підвищення самооцінки учнів. Вони виявляли більшу ініціативність у виборі видів фізичної активності, частіше брали участь у спортивних заходах школи та поза нею. Отримані дані свідчать, що впроваджені педагогічні умови сприяли формуванню стійкої внутрішньої мотивації до занять фізичною культурою, що є важливим чинником для збереження активного способу життя у підлітковому віці.