Педагогічна інноватика: сучасність та перспективи

ВІЙСЬКОВЕ ВИХОВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ: ВИКЛИКИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Роман Павлович Береза — 2026-04-16

Реалії сьогодення ставлять перед суспільством надзвичайно серйозні виклики, випробовуючи такі одвічні й фундаментальні поняття, як суспільна мораль, стійкість державних інституцій, відданість ідеалам патріотизму та рівень згуртованості нації перед реальною загрозою втрати державного буття. Саме в такому складному й напруженому стані перебуває Українська держава, яка вже впродовж чотирьох років не перестає дивувати світ своєю незламною стійкістю перед навалою російського окупанта, а також по праву пишається мужністю, самопожертвою та професіоналізмом своїх захисників. Водночас необхідно усвідомлювати, що військові конфлікти у сучасному світі набули ознак звичного й, на жаль, поширеного явища, осередки яких не перестають виникати в різних регіонах земної кулі. У цьому контексті суттєво зростає актуальність проблеми військового виховання майбутніх воїнів, оскільки саме від ефективності її розв’язання значною мірою залежать такі базові та життєво важливі для нашої країни категорії, як надійний захист державних кордонів, збереження територіальної цілісності, а також забезпечення миру, стабільності й громадського спокою в суспільстві. Зазначені аспекти, як надзвичайно важливі, покладено в основу даного наукового дослідження. Розкриваючи сутність і специфіку військового виховання в умовах сучасних збройних конфліктів, гібридних війн, асиметричних загроз, інформаційно-психологічного протиборства та високотехнологічного характеру бойових дій, у роботі зроблено акцент на сучасних підходах до військового виховання з метою оновлення його змісту, а також збагачення форм і методів ефективної педагогічної реалізації. У результаті аналізу основних викликів, що постають перед системою військового виховання на сучасному етапі, окреслено ключові педагогічні проблеми та визначено перспективні напрями їх запобігання, мінімізації й подолання. Окрему увагу зосереджено на необхідності інтеграції національно-патріотичного, морально- психологічного, правового та професійного компонентів виховного процесу у Збройних Силах України як рушійної сили й домінантного підходу у формуванні та становленні воїна-професіонала

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ ЗАСОБАМИ АКМЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

Дмитро Дмитрович Бовгиря — 2026-04-16

У роботі обґрунтовано, що акмеологічний підхід до підготовки майбутніх правників зміщує освітні акценти з репродуктивного засвоєння нормативно-правової бази на цілісне формування особистості як носія європейських правових цінностей. Доведено, що в межах цієї парадигми особистісна культура виступає внутрішнім етико-ціннісним «фільтром», який забезпечує непохитність принципів верховенства права навіть у критичних умовах воєнного стану та правової невизначеності. Визначено, що акмеологічний підхід розглядає навчальні труднощі та помилки не як деструктивні чинники, а як точки розгалуження для професійного зростання. Авторське трактування особистісної культури майбутнього правника репрезентовано як багаторівневе утворення, що інтегрує систему гуманістичних цінностей, високу правосвідомість та індивідуально-психологічні стратегії саморозвитку. Особливу увагу приділено трансформації гуманітарних дисциплін у дієвий інструментарій самопроєктування юриста, що сприяє відмові від шаблонних рішень на користь творчих стратегій. Такий підхід не лише підвищує ефективність юридичної діяльності, а й виступає превентивним засобом проти професійної деградації та вигорання. Доведено, що інтеграція філософської рефлексії, психологічної стійкості, культурної ідентичності та мовної досконалості створює цілісну акмеологічну модель особистісної культури юриста. Це забезпечує перехід від шаблонного функціонування до «продуктивної орієнтації», де професіоналізм базується на гуманістичних цінностях, творчому підході до вирішення правових колізій та постійному прагненні до самовдосконалення. Резюмовано, що акмеологічно орієнтований професіоналізм базується на «продуктивній орієнтації», де кожна юридична справа постає актом відповідальності, турботи про людину та професійного життєствердження

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ БЛОГУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ (ЗВО)

Галина Олександрівна Бондар — 2026-04-16

У статті розглядаються особливості використання блогу як інноваційного інструменту викладання іноземних мов у закладах вищої освіти. Проаналізовано історичний розвиток блогу: від поширення новин серед викладачів іноземних мов до створення середовища для обміну досвідом, комунікації та співпраці між студентами й викладачами. У роботі узагальнено наукові дослідження українських та зарубіжних учених, які підкреслюють потенціал блогу у розвитку письмових навичок, критичного мислення, міжкультурної комунікації та мотивації студентів. Визначено, що блог – це інструмент для спільного навчання, автентичного спілкування та інтеграції в цифрові освітні системи. Окреслено, що при створенні блогу викладача іноземних мов необхідно прийняти чотири ключові дизайнерські рішення: розміщення контенту, реакція читачів, аудиторія та авторство. Тобто потрібно вирішити, як організувати контент, як читачі можуть реагувати, для кого призначений блог і хто його пише. Кожне з цих рішень допоможе визначити, наскільки ефективно блог викладача іноземних мов досягає комунікаційних цілей. Визначено переваги використання блогу: удосконалення граматики та стилістики, активізація студентів, формування міжкультурного діалогу, інтеграція інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес, розвиток рефлексії та професійної спрямованості навіть серед студентів нефілологічних спеціальностей. Разом із тим окреслено виклики та обмеження: потреба у цифровій грамотності, необхідність методичної інтеграції блогу у навчальні плани, ризик формалізму та технічні бар’єри. Зроблено висновок, що блог є багатофункціональним освітнім інструментом, який сприяє активному залученню студентів, розвитку мовних і цифрових компетентностей, формуванню міжкультурної комунікації та інтеграції у цифрове освітнє середовище. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні можливостей поєднання блогінгу з технологіями штучного інтелекту, персоналізацією навчального досвіду, міждисциплінарними підходами та розробкою критеріїв оцінювання ефективності блогу у різних освітніх контекстах

ФОРМУВАННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ-ПОЛОНІСТІВ У ПРОЦЕСІ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ

Світлана Василівна Войталюк — 2026-04-16

У статті теоретично обґрунтовано сутність та особливості формування перекладацької компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі професійної підготовки. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підготовки фахівців, здатних до якісної міжкультурної комунікації в умовах близькоспорідненого білінгвізму. Визначено, що перекладацька компетентність полоніста є складним інтегрованим утворенням, яке поєднує лінгвістичну, дискурсивну, соціокультурну, стратегічну та технологічну складові. Здійснено зіставний аналіз українських (І. Горошкін, О. Кочубей, О. Москалюк, Д. Мужель, М. Штогрин) та польських (K. Hejwowski, M. Piotrowska, J. Żmudzki) наукових підходів, що дозволило трактувати досліджуваний феномен як багаторівневу систему, спрямовану на досягнення функціональної еквівалентності перекладу. Особливу увагу приділено чиннику міжмовної інтерференції, подолання якої вимагає розвитку «мовної пильності» студентів. Обґрунтовано роль функціонально-стильової диференціації текстів як системного механізму формування перекладацьких навичок. Розкрито специфіку роботи з офіційно-діловим, науковим, публіцистичним та художнім стилями, кожен з яких актуалізує певні компоненти компетентності. Автором запропоновано та деталізовано чотирьохетапну методичну модель роботи з текстом, що охоплює передперекладацький аналіз, вибір стратегії, безпосередню реалізацію перекладу та етап рефлексивного редагування. Доведено, що систематичне використання комплексу спеціальних вправ (зіставних, трансформаційних та кейс-методів) сприяє розвитку професійної гнучкості майбутніх філологів. Матеріали статті мають практичне значення для вдосконалення програм підготовки перекладачів у галузі полоністики та методики викладання перекладознавчих дисциплін, а також можуть бути використані у процесі розроблення навчально-методичних комплексів і підготовки фахівців філологічного профілю.

ОСОБЛИВОСТІ ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ВІЙСЬКОВИХ ВИШАХ

Валентина Євгенівна Воловник — 2026-04-16

Стаття присвячена актуальній проблемі забезпечення якісної гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах. За аналізом літературних джерел і за власним досвідом було визначено й проаналізовано комплекс особливостей і напрямів гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів у військових вишах під час воєнного стану нашої країни і в повоєнний період з метою підвищення результативності освітнього процесу. До виокремлених особливостей та напрямів гуманітарної підготовки, розвивати які слід починати вже з першого курсу навчання у ВВНЗ, належать такі: розвиток патріотизму майбутніх воїнів, формування внутрішньої спрямованості на захист Батьківщини, особистісний розвиток національної свідомості; забезпечення морально-психологічної стійкості, розвиток вольових якостей, навичок виживання, психологічної самодопомоги, внутрішнього переконання і прагнення до перемоги; формування лідерських якостей, управлінських навичок. здатності викликати довіру у підлеглих; ідеологічна підготовленість, розуміння історії і традицій українського війська; прищеплення військово важливих професійне етичних принципів, формування моральних орієнтирів; правова грамотність; здатність використовувати теоретичні гуманітарні знання і професійні вміння у практичних рішеннях і діях під час навчальної і повсякденної діяльності та в майбутньому у службово-бойових умовах. Синтез визначених особливостей дозволив виявити й обґрунтувати нову якість, нове явище у багатогранній гуманітарній підготовці воїнів – український патріотичний егрегор як потужну енергоінформаційну структуру, що утворюється спільними ідеями, цілями, думками, бажаннями, емоціями, вірою та діями патріотів України

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ З ЕЛЕКТРИЧНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ

Оксана Володимирівна Волошина — 2026-04-16

В статті досліджено лінгвосоціокультурні компетентності фахівців з електричної інженерії як особливий комунікативний процес, що має свої характерні відмінності, умови організації та перебігу. Набуття кваліфікації з електроенергетики, електротехніки та електромеханіки вимагає опанування великого обсягу сучасної технічної документації закордонних виробників техніки та дослідників, що неможливо без вивчення іноземної мови. В процесі формування професійних навичок для фахівців з електричної інженерії, необхідно виділити необхідність: креативного та аналітичного мислення, технологічну грамотність, допитливість і здатність до навчання протягом усього життя, стійкість, гнучкість і адаптивність, системне мислення, вміння працювати зі штучним інтелектом і великими даними, мотивація і самосвідомість, а також управління талантами та ефективна взаємодія з персоналом. Вивчення іноземної мови фахівцями з електричної інженерії, повинна включати диференційований підхід до навчання, який враховує різноманітність інженерної діяльності та потреби фахівців у використанні іноземної мови в конкретних професійних контекстах. Професійна іншомовна освіта фахівців з електричної інженерії включає в себе навчання іноземним мовам з акцентом на розвиток професійних компетенцій, необхідних для ефективної міжкультурної та професійної комунікації. В структурі професійно-ціннісних орієнтацій фахівців з електричної інженерії виділено компоненти: когнітивний (цінності-знання), емоційно-особистісний (цінності-якості), рефлексивно-діяльнісний (цінності-відносини). Когнітивний компонент професійно-ціннісних орієнтацій фахівців з електричної інженерії включає володіння інформацією про зміст і сутність професії та професійних цінностей, а також особистісну спрямованість професійно-ціннісних орієнтацій. Емоційно-особистісний компонент професійно-ціннісних орієнтацій студентів характеризує сукупність якостей, динаміку емоцій і почуттів майбутніх фахівців з електричної інженерії стосовно професії. Рефлексивно-діяльнісний компонент професійно-ціннісних орієнтацій фахівців з електричної інженерії відображає практичний, дієвий, регулятивний характер професійних орієнтацій особистості. Теоретична підготовка включає: вивчення спеціальної та науково-технічної літератури; реалізацію в навчанні компетентнісного, аксіологічного, комунікативно-діяльнісного підходів; формування наукових шкіл; організацію виставок; самоосвіту; мікродослідження. Практична підготовка включає: використання потенціалу практичних занять; проходження загальноінженерної, навчальної та виробничої практики; науково-дослідницьку роботу студентів. Введення в навчання тренінгів, ігор, інтерактивних методів: використання елементів тренінгу (тренінг з професійної затребуваності, адаптаційні тренінги, тренінги-семінари), використання навчальних ігор, дискусії, обговорення проблемних ситуацій (займи позицію, шкала думок, дерево рішень, «аналіз казусів»)

ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНА ІНШОМОВНА ЛЕКСИКА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Ivanna Ivanivna Vorona — 2026-04-16

У статті розглянуто проблему формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх працівників медичної сфери шляхом вивчення професійно-орієнтованої іншомовної лексики. Актуальність дослідження зумовлена процесами глобалізації, інтеграції медичної освіти у світовий освітній простір та зростанням потреби у фахівцях, здатних ефективно здійснювати професійну діяльність в умовах іншомовного та міжкультурного спілкування. Проаналізовано наукові підходи до іншомовної професійної підготовки майбутніх фахівців та визначено місце професійно-орієнтованого навчання іноземної мови у системі вищої медичної освіти. У роботі обґрунтовано, що оволодіння професійно-орієнтованою іншомовною медичною лексикою є не лише засвоєнням термінів, а комплексним процесом, який включає розвиток мовленнєвих умінь, клінічного мислення, критичного аналізу та міжкультурної компетентності. Охарактеризовано структурні компоненти іншомовної комунікативної компетентності майбутніх медичних працівників, зокрема лінгвістичний, психологічний, професійний, прагматичний, соціокультурний та стратегічний. Визначено основні напрями та особливості вивчення професійно-орієнтованої іншомовної лексики у закладах вищої медичної освіти з урахуванням специфіки медичної термінології та обмеженого навчального часу. Особливу увагу приділено застосуванню інтерактивних методів навчання, міждисциплінарної інтеграції, використанню автентичних матеріалів та інформаційно-комунікаційних технологій, що сприяють підвищенню мотивації здобувачів освіти та формуванню практичних навичок іншомовного професійного спілкування. Зроблено висновок, що професійно-орієнтоване навчання іноземної мови є ефективним засобом підготовки конкурентоспроможного медичного фахівця, здатного діяти професійно у сучасному глобалізованому медичному середовищі.

МУЛЬТИМОДАЛЬНА ГРАМОТНІСТЬ У ФОРМУВАННІ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Людмила Борисівна Галиченко — 2026-04-16

У статті досліджено сутність мультимодальної грамотності як базового чинника формування читацької компетентності учнів початкової школи. Актуальність дослідження зумовлена поширенням мультимодальних текстів у навчальному процесі та потребою оновлення методичних підходів до навчання української мови в початковій школі відповідно до вимог компетентнісної освіти. Метою статті є визначення ролі мультимодальної грамотності у структурі читацької компетентності учнів початкової школи і розроблення поетапної методики її цілеспрямованого формування на уроках української мови. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу, синтезу, узагальнення та систематизації наукових джерел. Поняття «мультимодальна грамотність» визначено як інтегровану здатність учнів сприймати, інтерпретувати, критично оцінювати й створювати тексти, що поєднують різні семіотичні модальності (вербальну, візуальну, аудіальну, просторову, цифрову), забезпечуючи цілісне розуміння змісту та ефективну комунікацію. Доведено, що мультимодальна грамотність є структурним компонентом читацької компетентності та забезпечує її розвиток у когнітивному, операційно-діяльнісному й рефлексивному вимірах. Обґрунтовано структуру мультимодальної грамотності, яка охоплює перцептивно-аналітичний, інтерпретаційно- інтегративний, продуктивно-творчий та критично-рефлексивний компоненти. Запропоновано поетапну методику її формування на уроках української мови, визначено критерії та рівні сформованості. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання запропонованої методики в освітньому процесі початкової школи та під час підготовки майбутніх учителів

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСВІТНІХ СТАНДАРТІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 081 «ПРАВО» У ВИМІРІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ

Людмила Дмитрівна Зеленська — 2026-04-16

Статтю присвячено дослідженню психолого-педагогічного потенціалу освітніх стандартів зі спеціальності 081 «Право» у контексті розвитку емоційного інтелекту майбутніх правників. Актуальність теми зумовлена трансформаціями ринку праці, де соціально-емоційний інтелект визнано фундаментом професійної спроможності фахівців соціономічних професій. Акцентовано увагу на тому, що для юристів емоційний інтелект є інструментом трансформації теоретичних знань (hard skills) у практичні результати, забезпечуючи їх стресостійкість та майстерність у соціальній взаємодії. Проведено порівняльний аналіз стандартів бакалаврського та магістерського рівнів вищої освіти зі спеціальності 081 «Право» (Д8). Доведено, що хоча термін «емоційний інтелект» безпосередньо не вживається у змісті стандартів, він є їх латентною основою, інтегрованою в структуру загальних і спеціальних компетентностей та програмних результатів навчання. На бакалаврському рівні вищої освіти емоційний інтелект закладено у зміст здатностей до адаптації, командної роботи, саморефлексії, емпатичного підходу до консультування клієнтів. На магістерському рівні емоційний інтелект розглядається у площині стратегічного управління та лідерства, слугує основою для ухвалення обгрунтованих рішень у непередбачуваних умовах, медіації конфліктів та професійного опонування без переходу на особистості. У статті акцентовано увагу на важливості реалізації наскрізної моделі підготовки майбутніх юристів, що поєднує нормативні вимоги стандартів із вивченням таких навчальних дисциплін, як «Професійна психологія», «Технології медіації», «Стратегічне лідерство» тощо. Зроблено висновок, що системна інтеграція емоційного інтелекту в освітні програми підготовки майбутніх юристів є стратегічною необхідністю, яка забезпечує їх конкурентноспроможність, знижує ризики професійного вигорання, підвищує якість правничої допомоги.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ У ВИВЧЕННІ АНГЛОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ

Ганна Миронівна Карпенко — 2026-04-16

У статті проаналізовано теоретико-методологічні засади використання візуального дизайну під час вивчення лексики англійської мови. Одне з основних завдань навчання іноземної мови – формування комунікативної компетентності й серед цього процесу важливим аспектом постає вивчення лексики. Для володіння мови вагомо не тільки мати запас слів, але й освоїти прагматичну та соціолінгвістичну компетенції. При процесі навчання важливо поєднувати різні методи, які в сукупності здійснюють позитивний вплив на інтенсифікацію уваги. Мета дослідження – продемонструвати методи застосування візуального дизайну при вивченні англійських слів. Візуальний дизайн визначено як сукупність графічних елементів, малюнків, зображень під час вивчення іноземної мови. Спираючись на теорію подвійного кодування, одночасна репрезентація лексичних одиниць у вербальній та іконічній формах забезпечує формування стійких когнітивних зв’язків, що суттєво підвищує рівень утримання інформації в довготривалій пам’яті. У дослідженні вказано, що в освітньому дискурсі візуальний дизайн як інструментарій виступає медіатором між змістом дисципліни та специфікою сприйняття студента, забезпечуючи вищу ефективність інтерналізації знань. Посилаючись на теорію подвійного кодування окреслено, що процес когнітивної переробки даних базується на функціонуванні двох автономних підсистем – вербальної (оброблення слів) та невербальної (оброблення образів). Між підсистемами виникають референційні та асоціативні зв’язки. Подвійне кодування виникає тоді, коли один вид інформації – вербальний (текст) або образний (зображення) – активує іншу систему. Виокремлено практичні поради щодо застосування інструментарію візуального дизайну під час вивчення англійської лексики, зокрема використання кольорів, створення асоціацій, регулярне застосування

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ОСВІТІ ДЕРЖАВ‑ЧЛЕНІВ НАТО (ДОСВІД ШКОЛИ НАТО В ОБЕРАММЕРГАУ У НІМЕЧЧИНІ)

Юлія Олександрівна Колодка — 2026-04-16

У статті проаналізовано сучасні тенденції розвитку міжкультурної компетентності офіцерів у професійній військовій освіті держав-членів НАТО на прикладі діяльності Школи НАТО в Обераммергау (NSO). У центрі дослідження – роль міжкультурної компетентності офіцерів як ключового чинника забезпечення оперативної взаємосумісності, стратегічної успішності багатонаціональних місій та зміцнення когнітивної спроможності Альянсу у відповідь на гібридні виклики сучасного безпекового середовища. Досліджено теоретичні засади розвитку міжкультурної компетентності офіцерів у межах військової освіти, зокрема, з використанням теорії культурних вимірів, концепції CQ, теорії мовленнєвих актів, інформаційної екології та наративного підходу у STRATCOM. Здійснено комплексний аналіз навчальних програм NSO, таких як CMI/CIMIC Orientation Course, NATO Protocol Course, NATO European Security Cooperation Course, NATO STRATCOM Foundation Course, із акцентом на інтеграцію теоретичних моделей і методичних підходів до розвитку практичних навичок взаємодії у мультикультурному середовищі. Особливу увагу приділено методиці симуляцій, кейс-аналізу, синдикатної роботи та тренінгів, які створюють умови для занурення в реалії міжкультурної взаємодії та стратегічної комунікації. Визначено, що зміст і структура курсів відповідають вимогам новітньої військової педагогіки, спрямованої на розвиток лідерства, адаптивності та культурної чутливості. Обґрунтовано, що навчальні програми NSO відіграють системну роль у розбудові єдиної професійної культури взаєморозуміння, яка забезпечує високий рівень координації у багатонаціональних структурах НАТО. Представлено також досвід Німеччини у розвитку міжкультурної компетентності через діяльність Центрального координаційного бюро з міжкультурної компетентності, що підсилює міжінституційну синергію у сфері військової освіти. Таким чином, дослідження демонструє, що розвиток міжкультурної компетентності у професійній військовій освіті є не лише педагогічною, а й стратегічною потребою в умовах трансформації глобального безпекового ландшафту

РОЛЬ Е-МЕНТОРСТВА У ФОРМУВАННІ ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ У БАГАТОМОВНІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

Катерина Аркадіївна Кравченко — 2026-04-16

У статті розглянуто роль е-менторства у сучасній багатомовній професійній освіті. Метою статті визначено теоретичне обґрунтування ролі е-менторства у формуванні цифрової грамотності здобувачів освіти в багатомовній професійній освіті, а також визначення його педагогічного потенціалу, функцій і умов ефективної реалізації в умовах цифровізації та інтернаціоналізації освітнього простору. На основі аналізу наукової літератури на е-менторство визначено як взаємовигідні відносини, організовані дистанційно між ментором та менті, що підтримують форму дистанційного навчання, а також фінансову та емоційну підтримку, яка зазвичай надається електронною поштою та іншими електронними засобами – обмін миттєвими повідомленнями, чати та соціальні мережі. Е-менторство як форма професійної взаємодії, опосередкована цифровими технологіями, створює середовище, у якому цифрова грамотність формується не декларативно, а через діяльність і практику. Встановлено, що його вплив реалізується через низку взаємопов’язаних механізмів: формування цифрової грамотності через практику взаємодії, моделювання цифрової поведінки ментором, персоналізований супровід розвитку цифрових компетентностей, розвиток критичного мислення й інформаційної грамотності. Узагальнено, що е-менторство може реалізовуватися у різних формах: онлайн-менторські сесії з цифрової навігації, е-менторство за допомогою LMS, багатомовне е-менторство у професійних спільнотах, проєктне е-менторство, е-менторство через асинхронну комунікацію, е-менторство з розвитку цифрової безпеки. Підсумовано, що завдяки поєднанню технологічних інструментів, персоналізованого супроводу та рефлексії е-менторство забезпечує системне формування цифрової грамотності здобувачів професійної освіти.

ДИСКУРС-АНАЛІЗ ПРАВОВИХ КОНЦЕПТІВ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ

Hanna Maksymivna Lytvynenko — 2026-04-16

У статті досліджено доцільність упровадження дискурс-аналізу правових концептів у викладанні англійської мови для спеціальних цілей (ESP). Проблема ефективного навчання іноземної мови за професійним спрямуванням в центрі наукових розвідок учених, оскільки стандарти вищої освіти та сучасні професійні вимоги передбачають формування у майбутніх фахівців не лише мовної, а й аналітичної, міжкультурної компетентностей та критичного мислення. Особливої актуальності це питання набуває у підготовці студентів правничих спеціальностей (в фокусі уваги автора спеціальність D9 Міжнародне право), для яких володіння іноземною мовою пов’язане з професійними вимогами до складання документів державною та іноземною мовами, інтерпретацією правових норм, актів судових рішень. Вивчено науково-джерельну базу, релевантну до досліджуваної проблематики. Відтак, окреслено низку дотичних до дослідження понять: «концепт», «дискурс», «дискурс-аналіз», обґрунтовано методичний потенціал дискурс-аналізу як інструмента формування здатності студентів ідентифікувати, інтерпретувати та критично осмислювати тексти. Автор зосереджується на програмних результатах, представлених в освітньо- професійній програмі для здобувачів спеціальності «Міжнародне право» які передбачають здатність майбутніх фахівців до порівняльного аналізу правових систем, підготовки професійних перекладів та створення юридичних документів державною та іноземною мовами. Розглянуто попередній досвід впровадження окресленої методики у викладання іноземної мови за професійним спрямуванням. До переваг дослідження відноситься методичний інструментарій, представлений двома послідовними практичними вправами, що мають на меті розширення та унормування релевантного словникового запасу, розвиток критичного мислення та вміння аналізувати та інтерпретовувати один концепт в різних видах дискурсу. Для ознайомлення студенти аналізують ментальну карту з основними правовими поняттями, щоб опанувати структуровані мовні патерни. У подальшому один концепт пропонується розглянути в різних дискурсивних контекстах, що демонструє студентам, як правові поняття варіюються залежно від жанру, комунікативної мети та цільової аудиторії

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ В ЕКОНОМІЧНИХ КОЛЕДЖАХ

Дмитро Володимирович Наглий — 2026-04-16

У статті розкрито концептуальні аспекти оцінювання якості професійної підготовки майбутніх молодших бакалаврів в економічних коледжах у контексті вимог фахової передвищої освіти та сучасного ринку праці. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел уточнено зміст базових понять «якість освіти», «оцінювання результатів навчання», «якість професійної підготовки» та доведено їх багатовимірний характер, що поєднує об’єктивні та суб’єктивні критерії оцінювання. Обґрунтовано доцільність використання комплексного підходу до оцінювання, який містить не лише контроль і діагностику, а й розвивальну функцію, спрямовану на підвищення результативності навчання і професійного зростання здобувачів освіти. Розроблено модель методичної системи оцінювання якості професійної підготовки студентів економічних спеціальностей, побудовану на поєднанні системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого, компетентнісного та критеріально-орієнтованого підходів. Модель представлена як організаційно‑технологічний конструкт, що охоплює цільовий, змістовий, інструментальний, організаційно‑методичний, діагностичний та результативно‑рефлексивний блоки, які в комплексі забезпечують послідовність та цілісність оцінювального процесу. У ході емпіричного етапу дослідження за допомогою контент‑аналізу, опитування педагогічних працівників економічних коледжів та експертного оцінювання виокремлено ключові організаційно‑педагогічні умови ефективного впровадження технологій оцінювання. Зроблено висновок, що оцінювання якості професійної підготовки майбутніх молодших бакалаврів в економічних коледжах необхідно розглядати не лише як контрольний механізм, а як інноваційний інструмент управління якістю освіти, що забезпечує конструктивний зворотний зв’язок, сприяє удосконаленню освітніх програм і формує підґрунтя для сталого професійного розвитку студентів. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробленням цифрових інструментів оцінювання, удосконаленням галузевих критеріїв, впровадженням механізмів самооцінювання

ДО ПИТАННЯ ПРО КУЛЬТУРУ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Оксана Степанівна Повідайчик — 2026-04-16

У статті акцентується увага на культурі академічної доброчесності як багатовимірному соціокультурному явищі, що поєднує етичні принципи, правові норми та інституційні механізми забезпечення якості освіти. Проаналізовано європейські та міжнародні підходи до формування культури академічної доброчесності, зокрема Бухарестську декларацію, документи Ради Європи, що визначають ключові цінності: чесність, довіру, справедливість, повагу, підзвітність і відповідальність. Висвітлено еволюцію формування української моделі академічної доброчесності, що пройшла три етапи: фрагментарне нормативне регулювання до 2005 р., євроінтеграційний поштовх 2005–2016 рр., законодавче закріплення та інституціоналізація з 2017 р. Обґрунтовано інтегративний підхід до культури академічної доброчесності, який поєднує корпоративну академічну культуру закладів освіти, внутрішню культуру особистості і її духовну культуру та визначає ціннісні і етичні орієнтири поведінки учасників освітнього процесу. Встановлено, що формування культури академічної доброчесності потребує системного, міждисциплінарного, педагогічного та культурно чутливого підходу, включно з розвитком цифрової грамотності та відповідального ставлення до інформації. Особливу увагу приділено ролі виховної, просвітницької та методичної роботи, спрямованої на формування критичного мислення, відповідальності та моральної самосвідомості учасників освітнього процесу. Важливим є поєднання освітніх практик, методичного супроводу та формування внутрішньої мотивації для ефективного впровадження принципів академічної доброчесності, що сприяє розвитку етично зрілої, відповідальної та професійно свідомої академічної спільноти, здатної підтримувати високі стандарти навчання, наукових досліджень і взаємодії у професійному середовищі. Підкреслено важливість постійного моніторингу, оцінки та вдосконалення практик академічної доброчесності, що забезпечує стійкість та ефективність формування доброчесного освітнього середовища в умовах сучасних викликів і трансформацій освіти.

ПРОФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ УЧИТЕЛЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ: РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ, ЦІННОСТІ ТА ЗМІНИ В ОСВІТІ

Nataliia Mykhailivna Seminikhyna — 2026-04-16

У часи нестабільності, коли майбутнє є невизначеним, професійна ідентичність вчителів відіграє важливу роль у забезпеченні якості освіти та зміцненні стійкості суспільства. У цьому дослідженні розглядається трансформація професійної ідентичності вчителів в Україні шляхом аналізу того, як педагоги реформують своє призначення, цінності та мотивацію під час війни та систематичних потрясінь. У зв'язку з переміщенням населення, політичною нестабільністю та постійною небезпекою вчителі взяли на себе додаткові обов'язки лідерів, тих, хто надає емоційну підтримку, та агентів соціальної згуртованості у суспільстві. Ідентичність не є сталим властивістю, а є результатом тривалого формування під впливом законодавчого середовища, міжособистісних відносин та інших соціально-політичних чинників. У періоди відносної стабільності це формування відбувається поступово через професійне навчання, рефлексивну практику та набуття досвіду взаємодії. Натомість у періоди серйозних суспільних криз ці процеси прискорюються, що змушує швидко переосмислювати свою ідентичність в умовах підвищеного психологічного та професійного навантаження. У дослідженні взяли участь 58 вчителів середніх шкіл з різних регіонів України, які пройшли інтерв'ю. Для розуміння глибини перетворення ідентичності в контекстуальній динаміці, було проведено аналіз STEEP (соціальний, технологічний, економічний, екологічний та політичний), щоб визначити зовнішні сили, що формують професійний досвід. Тематичний аналіз, проведений за підходом Брауна та Кларка, виявив три взаємопов'язані напрямки трансформації ідентичності: (1) стійкість та моральна сила як основи професійної безперервності; (2) співпраця та згуртованість як механізми взаємної підтримки; та (3) педагогічна трансформація, що характеризується підвищеною соціальною відповідальністю, емпатією та адаптивною креативністю. Результати дослідження свідчать, що умови війни, одночасно посилюючи психологічний та професійний тиск, також посилюють відданість вчителів своїй професії та зміцнюють роль вчителів у підтримці стабільності, надії та спільних національних цінностей. Дослідження підкреслює важливість інтеграції рефлексивних, орієнтованих на ідентичність компонентів у програми підготовки вчителів з метою зміцнення емоційної стійкості, професійної активності та адаптивних здібностей в умовах тривалої невизначеності.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ

Наталія Миколаївна Торчинська — 2026-04-16

У статті схарактеризовано гейміфікацію як інструмент розвитку професійно-практичних навичок студентів- філологів. Сучасна система вищої освіти орієнтована на формування компетентностей, розвиток критичного мислення, аналітичних умінь та професійної мобільності здобувачів освіти. Особливої ваги набуває пошук інноваційних методів навчання, здатних активізувати пізнавальну діяльність студентів, підвищити рівень їхньої мотивації, забезпечити комфортні умови навчання здобувачів вищої освіти, спонукати до самовдосконалення й саморозвитку. Одним із таких інструментів є гейміфікація – впровадження ігрових елементів, практик і механізмів у неігровий освітній процес. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених використанню ігрових технологій у різних видах діяльності, існує потреба в подальших дослідженнях, зокрема щодо інтеграції гейміфікації в лінгвістичні курси, оцінювання її впливу на розвиток спеціальних компетентностей та адаптації до сучасних умов аудиторного, змішаного та дистанційного навчання. Мета статті – обґрунтувати доцільність використання гейміфікації при викладанні мовознавчих дисциплін у закладах вищої освіти та окреслити ефективні моделі її впровадження в курсах «Сучасна українська літературна мова», «Вступ до мовознавства», «Українська мова за професійним спрямуванням» тощо. Виходячи з поставленої мети, реалізовано такі завдання: визначено дидактичний потенціал гейміфікації, проаналізовано можливості інтеграції ігрових механік у теоретико-практичні мовознавчі курси, запропоновано зразки практичної реалізації гейміфікованих завдань, зосереджено увагу на позитивних та негативних аспектах використання ігрових технологій

ВЗАЄМОДІЯ МЕТОДИКИ ТА ДІАГНОСТИКИ У НАВЧАННІ ЯК РЕСУРС ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Михайло Олегович Чувасов — 2026-04-16

У статті розкриті можливості взаємодії методики та діагностики в оптимізації професійного зростання майбутніх педагогів в умовах закладу вищої освіти. Підвищення якості вищої освіти передбачає пошук нових ресурсів оптимізації професійного навчання з метою створення необхідних умов не тільки для засвоєння програмних знань, а й для професійного зростання студентів. Таким ресурсом є взаємодія теоретичних знань, методів методики та діагностики, гармонізації методичного і діагностичного аспектів навчання, що слугує фундаментом стратегії професійного зростання студентів в умовах професійного навчання, засобом впливу спеціальних дисциплін на формування професійного образу сучасного педагога, надання йому особистісно- орієнтованої спрямованості, реалізації своєчасного відстеження особистісного розвитку та набуття досвіду творчої діяльності. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні взаємодії методики та діагностики в освітньому процесі як важливого ресурсу оптимізації професійного становлення майбутніх педагогів в умовах професійного навчання, розкритті можливості різних методів взаємодії методики та діагностики в оптимізації цього процесу та синхронізації їх дій при опановуванні студентами програмного матеріалу, набутті ними досвіду своєчасного відстежування продуктивності формування професійних якостей. Взаємодія методики та діагностики розглядається як важливий змістовно-процесуальний структурний компонент професійного навчання, структурні елементи якого є не тільки самостійними, а й взаємозалежними та взаємозумовленими складниками єдиного, цілісного процесу впливу на професійне становлення майбутніх педагогів. Встановлено, що результативність професійного становлення студентів залежить від інтеграції штучного інтелекту з індивідуальними способами вирішення студентами навчальних проблем та активними діями з пошуку способів виходу з модельованих навчальних ситуацій, методів аналізу, спостереження, узагальнення та ін. Обґрунтовано, що студенти не лише опановують теоретичні знання з основ методики та діагностики, а й накопичують досвід формування власного професійного образу, здатність перетворювати набуті знання в інструмент практичних дій, що забезпечує якісне виконання професійних обов’язків та підвищує їх конкурентоспроможність у педагогічній сфері діяльності

ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГІВ У СИСТЕМІ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

Вікторія Вікторівна Ягоднікова — 2026-04-16

У статті на основі теоретичного аналізу і практики виокремлені і обґрунтовані інноваційні стратегії професійного зростання педагогів в умовах неперервної освіти. Встановлено, що професійне зростання педагога є багатоаспектним, неперервним процесом розвитку особистісних і фахових якостей учителя, який охоплює оновлення, поглиблення та розширення знань, удосконалення вмінь і навичок, а також самореалізацію у професійній діяльності. Це цілеспрямований процес кількісних і якісних змін у структурі особистості вчителя, спрямований на розвиток фахової компетентності, педагогічної майстерності, мотиваційно-ціннісної сфери та творчого потенціалу, що забезпечує підвищення якості й результативності педагогічної діяльності. Визначено, що неперервна освіта педагога є цілеспрямованим, постійним і систематичним процесом професійного розвитку педагога протягом усього періоду його професійної діяльності, спрямований на оновлення, поглиблення й розширення знань, умінь, компетентностей та особистісних якостей відповідно до змін в освіті й суспільстві. Визначено й обґрунтовано інноваційні стратегії професійного зростання педагогів у системі неперервної освіти. Доведено, найвищої ефективності система неперервного професійного розвитку досягає тоді, коли виокремлені інноваційні стратегії реалізуються у взаємодоповнювальній єдності, утворюючи цілісну екосистему підтримки педагогічного професіоналізму. Персоналізована траєкторія визначає індивідуальний маршрут професійного зростання; цифровізація процесу підвищення кваліфікації забезпечує доступність і гнучкість навчання; коучинг і наставництво створюють середовище рефлексії і підтримки; дослідницькі спільноти слугують майданчиком для обміну досвідом; а дослідження власної практики перетворює кожен педагогічний досвід на джерело нового знання.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОТИВАЦІЇ ДО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ У МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Жанна Ігорівна Антіпова — 2026-04-16

Сучасне освітнє середовище зазнає концептуальної трансформації, позиціонуючи першочерговою цінністю особистість студента, її можливості до безперервного саморозвитку та самовдосконалення. Юридичне навчальне середовище розглядається на сьогодні не лише з позиції хабу фахового розвитку майбутніх правоохоронців, але й у контексті інтеграції стійких навичок підтримки фізичної активності та постійного удосконалення в даному напрямку впродовж усього життя. Рівень фізичної підготовленості студентської молоді необхідно розглядати в контексті синергії фізичних, психологічних, когнітивних показників, що потребує повного апгрейду усталених методологічних підходів у середовищі вищої освіти. У статті розглядаються питання розвитку мотивації у майбутніх працівників правоохоронних органів до фізичної підготовки та спортивної діяльності, враховуючи як зовнішні, так і внутрішні спонукання. Виокремлено основні чинники, що впливають на формування мотивації, закцентовано на пріоритетності внутрішніх мотивів, що формують стійку основу для безперервного самовдосконалення майбутнього правоохоронця, розвитку професійно значущих якостей, формуванню стресостійкості та підтримці ментального благополуччя. У рамках дослідження запропоновано інноваційне бачення концепції стимулювання зацікавленості студентів у фізичній активності, що включає теоретичні та практичні аспекти, толерантний педагогічний супровід та залучення інновацій у спорті. Основна мета запропонованого підходу до мотивації полягає у забезпеченні випускників відповідним рівнем фізичної підготовленості для ефективного виконання службових завдань, кваліфікованого використання фізичної сили, включаючи навички боротьби та самозахисту, а також у підтриманні високого рівня продуктивності під час їхньої майбутньої професійної діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПНОЇ ДИНАМІКИ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ СПОРТСМЕНОК 12–14 РОКІВ У СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ ПІДГОТОВКИ З ПАУЕРЛІФТИНГУ

Оксана Валерієвна Гордієнко — 2026-04-16

Мета дослідження полягала у кількісному визначенні особливостей етапної динаміки психофізіологічних показників спортсменок 12–14 років у процесі початкової підготовки з пауерліфтингу в системі ДЮСШ. У дослідженні взяли участь 30 спортсменок, які систематично тренувалися за уніфікованою програмою початкової спеціалізації; щорічні зрізи проводили у 12, 13 та 14 років на початку навчально-тренувального року, що дало змогу простежити закономірності віково-тренувальних змін у межах одного етапу багаторічної підготовки. Для комплексної оцінки застосовано маркери: показники таблиць Шульте (ефективність роботи, ступінь впрацьованості, психічна стійкість), час простої реакції на світло, час реакції на рухомий об’єкт, рівень самооцінки сили волі та теппінг-тест як індикатор темпу нервових процесів. Вимірювання виконували у стандартизованих умовах із дотриманням єдиного протоколу; статистичне опрацювання здійснювали параметричними методами із використанням t-критерію Стьюдента (р < 0,05 – 0,01). Результати засвідчили послідовну позитивну віково- тренувальну динаміку більшості показників. Ефективність роботи зросла з 33,7 ± 1,15 до 40,1 ± 1,50 ум. од. (t1,3 = 3,39; p < 0,01), ступінь впрацьованості підвищився з 0,47 ± 0,05 до 0,70 ± 0,04 ум. од. (t1,3 = 3,59; p < 0,01), показник психічної стійкості зменшився з 1,11 ± 0,04 до 0,90 ± 0,05 ум. од. (t1,3 = 3,28; p < 0,01), що відображає оптимізацію регуляторних механізмів. Час простої сенсомоторної реакції скоротився з 1,22 ± 0,05 до 1,04 ± 0,05 с (t1,3 = 2,55; p < 0,05), реакція на рухомий об’єкт мала тенденцію до покращення. Рівень самооцінки сили волі зріс з 13,5 ± 1,50 до 18,7 ± 1,80 ум. од. (t1,3 = 2,22; p < 0,05), показник теппінг-тесту підвищився з 4,38 ± 0,17 до 4,89 ± 0,15 рухів·хв – ¹ (t1,3 = 2,25; p < 0,05). Найбільші між вікові відмінності встановлено між 12 та 14 роками, тоді як між суміжними етапами зміни мали помірний характер. Сукупність зрушень підтверджує ефективність програми початкової підготовки щодо формування психофізіологічних резервів, підвищення функціональної стійкості та забезпечення безпечної адаптації до силових навантажень у підлітковому віці. Практично доцільним є регулярний моніторинг зазначених показників для поетапної індивідуалізації структури навантаження, оптимізації мікро та мезоциклів і профілактики перевантажень.

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ЖІНОК 20–30 РОКІВ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ РІЗНИМИ ВИДАМИ ФІТНЕСУ

Марина Олександрівна Джим — 2026-04-16

Мета дослідження полягала у здійсненні комплексної кількісної оцінки динаміки показників функціонального стану жінок 20–30 років у процесі 6-місячних систематичних занять змішаним силовим і функціональним фітнесом. У дослідженні взяли участь 17 практично здорових жінок репродуктивного віку, які протягом 24 тижнів виконували тренувальну програму з частотою чотири рази на тиждень тривалістю 60–75 хвилин. Програма поєднувала багатосуглобові силові вправи помірної інтенсивності (60–75 % від умовного максимуму, 3–4 підходи по 8–15 повторень) та інтервальні функціональні комплекси метаболічної спрямованості. Оцінювання функціонального стану здійснювали до початку експерименту та після завершення тренувального циклу із застосуванням стандартизованих методик. Визначали частоту серцевих скорочень у стані спокою, систолічний і діастолічний артеріальний тиск, індекс Руф’є, показники проби Мартіне, життєву ємність легень, рівень фізичної працездатності за тестом PWC170, варіабельність серцевого ритму та орієнтовний показник максимального споживання кисню. Статистичну обробку результатів здійснювали із використанням параметричних методів, зокрема t-критерію Стьюдента при рівні значущості p < 0,05–0,01. Результати дослідження засвідчили статистично достовірне покращення більшості показників функціонального стану. Встановлено достовірне зниження частоти серцевих скорочень у стані спокою та показників артеріального тиску (p < 0,05), що свідчить про економізацію серцевої діяльності й покращення судинної регуляції. Індекс Руф’є та час відновлення у пробі Мартіне достовірно зменшилися (p < 0,01), що характеризує підвищення толерантності до фізичних навантажень і прискорення відновних процесів. Зафіксовано достовірне зростання життєвої ємності легень (p < 0,05), підвищення рівня фізичної працездатності та максимального споживання кисню (p < 0,01). Варіабельність серцевого ритму також достовірно збільшилася (p < 0,01), що відображає оптимізацію автономної регуляції та розширення адаптаційних можливостей організму. Сукупність отриманих даних підтверджує, що 6-місячна програма змішаного силового та функціонального фітнесу забезпечує системний позитивний вплив на серцево-судинну і дихальну системи, підвищує фізичну працездатність та стабілізує вегетативний баланс жінок 20–30 років. Найбільш виражені зміни встановлено у показниках кардіореспіраторної продуктивності та автономної регуляції, що свідчить про комплексний адаптаційний ефект поєднаного тренувального впливу. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованої моделі змішаного фітнес-тренування для науково обґрунтованого підвищення функціональних можливостей організму жінок молодого віку, індивідуалізації навантаження та оптимізації оздоровчих програм у сучасних умовах фітнес-індустрії.

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ СИСТЕМИ МВС ДО ДІЙ У СЛУЖБОВО-БОЙОВОМУ СПОРЯДЖЕННІ В УМОВАХ ЗАГРОЗИ БПЛА: ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМ ПІД ЧАС СПЕЦІАЛЬНИХ ТРЕНУВАНЬ

Олександр Анатолійович Журавель — 2026-04-16

Сучасні умови професійної діяльності працівників сектору безпеки та правоохоронних органів передбачають виконання службових завдань у складних і потенційно небезпечних ситуаціях, зокрема в умовах реальної загрози з боку безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що потребує специфічних навичок переміщення, маскування та ухилення у повному службово-бойовому спорядженні. Стаття є продовженням попереднього дослідження з розвитку витривалості, мобільності та навичок ухилення курсантів університетів внутрішніх справ і зосереджена на профілактиці травматизму під час тренувань у службово-бойовому спорядженні в умовах, що моделюють загрозу БПЛА. Загальна маса індивідуального спорядження (бронежилет, шолом, розвантажувальна система, зброя, рюкзак, засоби зв’язку) становить 15–25 кг і суттєво впливає на біомеханіку рухів, координацію та витривалість. Проаналізовано основні фактори травматизму: зміни біомеханіки рухів, обмеження амплітуди, збільшення осьового навантаження на хребет та зниження стабільності під час динамічних переміщень. Визначено, що ефективна профілактика має базуватися на поетапній адаптації до вагового навантаження, розвитку силової витривалості м’язів-стабілізаторів, удосконаленні координаційних здібностей та формуванні правильних рухових навичок. Запропоновано педагогічні рекомендації щодо організації навчально-тренувального процесу з урахуванням специфіки дій у захисному спорядженні в умовах реальних оперативних загроз. Результати можуть бути використані для вдосконалення програм фізичної підготовки курсантів закладів вищої освіти системи МВС України.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ АДАПТАЦІЇ СПОРТСМЕНІВ УДАРНИХ ВИДІВ ЄДИНОБОРСТВ НА ЕТАПІ ПОПЕРЕДНЬОЇ БАЗОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Дар’я Олександрівна Окунь — 2026-04-16

Мета статті полягала у кількісній оцінці психофізіологічних механізмів адаптації спортсменів 14–16 років ударних видів єдиноборств (сават, кікбоксинг, бокс, тайський бокс) у процесі реалізації тренувальної програми на етапі попередньої базової підготовки. Дослідження проведено на базі ДЮСШ № 9 та ДЮСШ «ХТЗ» м. Харкова за участі 42 спортсменів, яких розподілено на чотири групи: I – сават (n = 9), II – кікбоксинг (n = 12), III – бокс (n = 10), IV – тайський бокс (n = 11). Застосовано педагогічне тестування та методи математичної статистики (t-критерій Стьюдента, p < 0,05–0,01). Оцінювали показники ефективності роботи, ступеня впрацьованості, психічної стійкості, часу простої реакції на світло, реакції на рухомий об’єкт і рівня самооцінки сили волі. Результати засвідчили наявність виражених між видових відмінностей психофізіологічного характеру. Найвищі показники психічної стійкості встановлено у спортсменів тайського боксу (2,70 ± 0,09 ум. од.), які також продемонстрували найменший час простої реакції на світло (0,81 ± 0,03 с) та реакції на рухомий об’єкт (0,82 ± 0,03 с), що свідчить про більш ефективні механізми сенсомоторної регуляції. Боксери характеризувалися найвищими значеннями ступеня впрацьованості (0,87 ± 0,018 ум. од.) і самооцінки сили волі (17,9 ± 1,20 ум. од.), що відображає сформованість вольових механізмів регуляції діяльності. У представників савату зафіксовано нижчі інтегральні показники ефективності роботи (54,8 ± 0,72 ум. од.). Отримані дані підтверджують формування видоспецифічних психофізіологічних профілів уже на першому році попередньої базової підготовки та можуть розглядатися як об’єктивні маркери адаптації центральної нервової системи до вимог конкретної дисципліни. Виявлені закономірності свідчать про ранню диференціацію нейродинамічних та регуляторних механізмів залежно від структури змагальної діяльності. Практичне значення результатів полягає в можливості індивідуалізації тренувальних навантажень, оптимізації психофізіологічного контролю та своєчасної корекції підготовки спортсменів підліткового віку з урахуванням специфіки обраного виду єдиноборств

ВІРТУАЛЬНІ МОТОРНІ СЕРЕДОВИЩА ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ ГІПОДИНАМІЇ

Едуард Миколайович Сивохоп — 2026-04-16

У статті досліджено ефективність використання віртуальних моторних середовищ як інноваційного засобу профілактики гіподинамії серед підлітків. Актуальність дослідження зумовлена зростанням рівня малорухливого способу життя серед дітей і молоді в умовах цифровізації суспільства та збільшення екранного часу. Метою роботи було оцінити вплив програми занять із використанням віртуальних моторних середовищ на показники фізичного стану школярів із ознаками гіподинамії. Дослідження проведено на базі чотирьох закладів загальної середньої освіти (м. Ужгород). У первинному скринінгу взяли участь 107 учнів 8-х класів віком 13–14 років. За результатами відбору сформовано експериментальну (n = 8) та контрольну (n = 7) групи з учнів із підвищеними значеннями індексу маси тіла як опосередкованого маркера гіподинамії. Експериментальна програма тривала 4 тижні та включала 8 занять із використанням інтерактивних рухових ігор (exergames), тоді як контрольна група займалася за традиційною програмою фізичного виховання. Оцінювалися антропометричні, функціональні та поведінкові показники, зокрема індекс маси тіла, частота серцевих скорочень у спокої, рівень рухової активності, екранний час і самооцінка фізичного стану. Статистичну обробку здійснювали з використанням t-критерію Стьюдента при рівні значущості p≤0,05. Результати показали, що застосування віртуальних моторних середовищ сприяло статистично значущому підвищенню рівня рухової активності та покращенню самооцінки фізичного стану учнів експериментальної групи (p < 0,05). Водночас антропометричні та функціональні показники продемонстрували позитивну, але статистично незначущу динаміку, що може бути пов’язано з короткою тривалістю експерименту. Отримані дані підтверджують перспективність використання цифрових технологій як ефективного інструменту профілактики гіподинамії в умовах сучасного освітнього середовища

КОМПЛЕКСНА ВЗАЄМОДІЯ ІРЦ, ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ТА РОДИН У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Наталія Анатоліївна Зобенько — 2026-04-16

У статті досліджується організація інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в Україні через призму взаємодії інклюзивно-ресурсних центрів, закладів освіти та родин. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю створення цілісного освітньо-реабілітаційного простору, що забезпечує гармонійний розвиток дитини, її соціалізацію та успішну інтеграцію в суспільство. Окреслено роль інклюзивно-ресурсних центрів як ключової ланки у забезпеченні психолого-педагогічного супроводу, а саме: проведенні комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини та наданні корекційно-розвиткових послуг. Розглянуто принципи і завдання інклюзивно-ресурсних центрів. Наголошено, що ІРЦ є ключовою ланкою системи інклюзивної освіти, яка забезпечує: комплексність та наступність психолого-педагогічного супроводу; координацію між державними органами управління освіти та практикою на рівні громади; індивідуалізацію освітнього процесу для дітей з особливими освітніми потребами; інтеграцію ресурсів для всебічної підтримки дітей і сімей. Розкрито конкретні функції і завдання фахівців (консультантів) ІРЦ через які реалізується взаємодія інклюзивно-ресурсних центрів із закладами освіти, забезпечуючи практичну реалізацію спільних завдань і підтримку всіх учасників освітнього процесу. У дослідженні висвітлено форми організації спільної роботи з батьками дітей з особливими освітніми потребами. Визначено, що ефективна взаємодія базується на принципах особистісно-орієнтованого, гуманно- особистісного та комплексного супроводу дитини в інклюзивному середовищі. Обґрунтовано, що ефективна інклюзія формується через синергію всіх учасників освітнього процесу, що дозволяє реалізувати індивідуальні освітні траєкторії, сприяє соціальному розвитку дітей та формує позитивну інклюзивну культуру в закладах освіти. Зроблено висновок, що комплексна взаємодія ІРЦ, закладів освіти та родин є необхідною умовою забезпечення якісного інклюзивного навчання, сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу, розвитку ключових компетентностей дітей та їхній успішній соціалізації

СУЧАСНІ ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАННІ ТА ВИХОВАННІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ

Маріанна Іванівна Кляп — 2026-04-16

Стаття висвітлює проблему використання сучасних інноваційних технологій у практиці роботи закладів дошкільної освіти, зокрема з інклюзивним навчанням. Актуальність дослідження ґрунтується на оновленні Базового компоненту дошкільної освіти, уведенням в дію нового Закону України «Про дошкільну освіту», новаціями в організації інклюзивної та спеціальної освіти для дошкільників з особливими освітніми потребами. У роботі проаналізовано сутність поняття «інноваційні технології» у дошкільній освіті, висвітлено їх види та шляхи використання, розкрито корекційний потенціал цих методів для розвитку когнітивних, сенсорних, соціо-комунікативних та моторних здібностей дошкільників, в тому числі дітей з інтелектуальними порушеннями. Окремо висвітлено специфіку використання інноваційних технологій для дошкільників з особливими освітніми потребами, зокрема з порушеннями інтелекту, в умовах інклюзивного навчання. Показано, що ці технології відкривають нові можливості для розвитку дітей зазначеної категорії, сприяючи вдосконаленню пізнавальних процесів, соціалізації та підготовки до повноцінного життя. Підкреслено труднощі та проблеми на шляху впровадження інноваційних технологій в дошкільну освіту: недостатнє матеріально-технічне забезпечення закладів дошкільної освіти, брак коштів для оплати корекційних занять для дітей з особливими освітніми потребами, неготовність педагогів до реалізації інноваційних методів у роботі дошкільних закладів

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОТОРНОЇ СФЕРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Людмила Олексіївна Луканьова — 2026-04-16

У статті визначено та обґрунтовано сучасні науково-практичні аспекти формування навичок загальної та дрібної моторики дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з порушенням інтелектуального розвитку. Автором здійснено теоретичний аналіз наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо сутності, чинників виникнення, характеристики порушень моторного та сенсомоторного розвитку як специфічного виду порушень у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з порушенням інтелектуального розвитку; окреслено основні причини виникнення порушень розвитку моторної сфери; визначено особливості функціонування та труднощі корекції загальної та дрібної моторики рук означеної категорії дітей, обумовлені специфікою їх загального розвитку. У дослідженні науково доведено важливість раннього виявлення порушень моторики та визначення факторів, які ускладнюють проведення корекційно-розвиткової роботи (наявність супутніх психосоматичних захворювань, коморбідних розладів, наслідків тривалого перебування в умовах пізнавальної, соціальної i емоційної депривації). Встановлено, що діти дошкільного та молодшого шкільного віку з вродженими або рано набутими стійкими порушеннями пізнавальної діяльності значно поступаються за показниками моторного та сенсомоторного розвитку в дітям з нейротиповим розвитком. Новизна дослідження полягає в необхідності застосування у корекційно-педагогічному процесі єдиного клініко-психолого-педагогічного підходу на принципах міждисциплінарної взаємодії та максимальної індивідуалізації освітньо-корекційного процесу; застосуванні додаткових традиційних та інноваційних засобів розвитку дрібної моторики; створення спеціального розвиваючого середовища, яке буде цікавим та пізнавальним для дитини з порушенням інтелектуального розвитку

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНЬОГО СПЕЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА: ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР

Ганна Борисівна Соколова — 2026-04-16

Стаття присвячена дослідженню особистісного виміру формування професійної ідентичності майбутнього спеціального педагога. Обґрунтовано значення професійної ідентичності як інтегративного показника готовності фахівця до ефективної діяльності в умовах спеціальної та інклюзивної освіти. Проаналізовано сучасні наукові підходи до підготовки спеціальних педагогів, зокрема компетентнісний та особистісно зорієнтований підходи. Визначено ключові складові професійної ідентичності, серед яких професійна самосвідомість, рефлексивні уміння, емпатія, комунікативна компетентність та мотиваційні установки. Розглянуто роль інтеграції навчальної, практичної та науково-дослідної діяльності у процесі формування цілісного професійного «Я»-образу майбутнього педагога. Виділено значущість командної взаємодії та міжпрофесійного співробітництва для розвитку професійної компетентності та особистісних якостей. Проаналізовано методичні рекомендації щодо підготовки вчителів- логопедів та корекційних педагогів до роботи в інклюзивному середовищі. Визначено проблемні аспекти недостатньої уваги до особистісного виміру підготовки фахівців та наголошено на потребі впровадження інтерактивних та тренінгових технологій. Наголошено на необхідності подальших досліджень щодо впливу освітніх стратегій на становлення професійної ідентичності майбутніх спеціальних педагогів. Стаття має практичне значення для формування системи підготовки педагогів, здатних до ефективної та відповідальної діяльності в умовах спеціальної та інклюзивної освіти

СИСТЕМА МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ УЧНІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ У КЛАСІ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ

Світлана Василівна Стеблюк — 2026-04-16

У статті розглянуто особливості реалізації методів виховання учнів з інтелектуальними порушеннями в класі з інклюзивним навчанням. Зазначено, що сучасна система означених методів ґрунтується на засадах гуманізму, дитиноцентризму, індивідуалізації освітнього процесу й передбачає поєднання традиційних та інноваційних методів навчання й виховання з урахуванням особливих освітніх потреб школярів, рівня їхнього інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери. З’ясовано зміст поняття «інклюзивне виховання», що формулюється як соціально і педагогічно організований процес формування дитини як особистості, незалежно від рівня психофізичного розвитку, як неповторної людської індивідуальності в умовах інклюзивного суспільства. Ураховано особливості виховання як наскрізного процесу у складі освітнього компоненту в закладах загальної середньої освіти. Виокремлено педагогічні умови: виховання учня з ІП в умовах реалізації освітніх галузей Державного стандарту початкової освіти; формування ціннісних орієнтирів в позаурочний час у рамках «сім’я-школа». Підкреслено, що формування громадянськості й інших соціально-політичних чеснот, морально-етичних цінностей у процесі навчальної діяльності здійснюється наскрізно через усі предмети освітніх галузей. Визначено методи виховання, що сприяють розвитку учня з ІП: бесіда за участю асистента вчителя; демонстрація, що передбачає перегляд відеоматеріалів на морально-етичну тематику; метод прикладу; метод командної співпраці та інші. Зазначено, що реалізація другої педагогічної умови ‒ формування ціннісних орієнтирів в позаурочний час у рамках «сім’я-школа» ‒ досягається в результаті співпраці команди психолого-педагогічного супроводу та позаурочною діяльністю при взаємодії «сім’я-школа». Рекомендовано окремі форми виховної роботи асистента вчителя у позаурочний час та методи: виховні ситуації (комікси); метод соціальних історій, метод заохочення та інші.

СИСТЕМНИЙ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД СІМ’Ї ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГО-СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Наталія Анатоліївна Суховієнко — 2026-04-16

Статтю присвячено теоретичному обґрунтуванню системного психолого-педагогічного супроводу сім’ї як ключового чинника психолого-соціальної адаптації дитини з особливими освітніми потребами в умовах розвитку інклюзивного освітнього простору України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості дітей з особливими освітніми потребами, ускладненням соціальних умов їх розвитку, зокрема внаслідок воєнних викликів, внутрішньої міграції та підвищеного психоемоційного навантаження на родини. Обґрунтовано, що ефективність адаптації дитини визначається не лише особливостями її психофізичного розвитку, а й ресурсністю сім’ї, психологічним кліматом, рівнем педагогічної компетентності батьків та їх готовністю до партнерської взаємодії з фахівцями. Розкрито сутність системного психолого-педагогічного супроводу як організованої міждисциплінарної діяльності, спрямованої на підвищення виховного потенціалу сім’ї, формування її емоційної стійкості та активної суб’єктної позиції що виступає чинником психолого- соціальної адаптації дитини. Проаналізовано психологічну та педагогічну складові супроводу, їх взаємозв’язок і роль у створенні цілісної моделі підтримки дитини. Окреслено основні моделі, етапи та форми роботи з батьками, а також практичні напрями допомоги, спрямовані на прийняття ситуації, подолання негативних емоційних станів і підвищення самооцінки. Особливу увагу приділено феномену батьківської резильєнтності як стрижневому компоненту системи супроводу, що забезпечує зниження рівня стресу, стабілізацію сімейних стосунків і підвищення адаптивності дитини. Зроблено висновок про необхідність впровадження цілісних моделей системного супроводу сім’ї як стратегічної умови успішної соціальної інтеграції та гармонійного розвитку дитини з особливими потребами. Перспективами подальших досліджень є розробка ефективних моделей системного психолого-педагогічного супроводу сімей в умовах воєнних викликів і цифровізації освіти.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ «МИСТЕЦЬКА» У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ МИСТЕЦЬКОГО ПРОФІЛЮ

Гліб Вікторович Куниця — 2026-04-16

У статті розкрито методичні засади організації навчальної практики «Мистецька» у системі підготовки педагогів мистецького профілю в умовах сучасної компетентнісної освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою узгодження змісту та форм навчальної практики з галузевими результатами навчання, орієнтованими на формування художньо-педагогічних компетентностей майбутніх учителів мистецтва. Увагу зосереджено на поєднанні компетентнісного, діяльнісного, особистісно орієнтованого та рефлексивного підходів як методологічної основи організації мистецької практики. Обґрунтовано поетапну логіку навчальної практики «Мистецька», що забезпечує поступовий розвиток студентів від формування основ художнього й візуального мислення до активізації творчої самостійності, мистецької комунікації та педагогічних умінь. Визначено методичні засоби розвитку художнього мислення, спостережливості та здатності до аналізу художнього образу через академічні вправи, етюдну роботу, тематичні композиції та мистецькі мініпроєкти. Показано значення діяльнісного підходу у формуванні здатності студентів до самостійного вирішення художніх завдань, презентації результатів творчої діяльності та співпраці в групі. Окрему увагу приділено фасилітаційній ролі викладача, який виступає організатором творчого діалогу, підтримує мистецьку комунікацію та створює умови для рефлексивного осмислення художнього досвіду. Розкрито значення емоційно-естетичного розвитку, формування індивідуального художнього стилю й естетичного світогляду майбутнього педагога мистецтва. Доведено, що навчальна практика «Мистецька» є ефективним засобом інтеграції художньої та педагогічної підготовки студентів і створює підґрунтя для їх професійної готовності до організації сучасного мистецького освітнього процесу

ІНТЕГРАЦІЯ РИСУНКА, ЖИВОПИСУ ТА КОМПОЗИЦІЇ В НАВЧАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ (ПЛЕНЕР): МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ

Оксана Михайлівна Піддубна — 2026-04-16

У статті обґрунтовано методичні підходи до інтеграції рисунка, живопису та композиції в навчальній практиці (пленер) у процесі підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності А4 Середня освіта, предметної спеціальності А4.12 Середня освіта (Мистецтво. Образотворче мистецтво). Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання фрагментарності у викладанні базових мистецьких дисциплін та забезпечення цілісного формування художнього мислення майбутніх учителів образотворчого мистецтва. Наголошено, що навчальна практика (пленер) має розглядатися не лише як етап закріплення технічних навичок, а як інтегрований освітній простір, у межах якого відбувається синтез конструктивного аналізу форми, колористичного бачення та композиційного узагальнення. У дослідженні розкрито роль інтеграційного підходу як методологічної основи професійної підготовки майбутніх учителів мистецтва, що забезпечує єдність теоретичних знань і практичної художньо-творчої діяльності. Обґрунтовано значення пленерної практики як ефективного засобу розвитку спостережливості, просторового та образного мислення, формування емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього середовища. Визначено основні методичні принципи інтеграції рисунка, живопису та композиції, зокрема принципи цілісності художнього процесу, поетапності, наочності, інтеграції теорії й практики, варіативності, професійної спрямованості та рефлексивності. Розкрито методику взаємозв’язку підготовчого рисунка, живописного етюду та композиційного вирішення як взаємопов’язаних етапів єдиного художньо-педагогічного процесу. Звернуто увагу на ролі педагогічного супроводу, поетапної організації навчальної діяльності, індивідуальних консультацій, колективних переглядів і обговорень результатів роботи. Доведено, що інтегроване застосування знань і вмінь із рисунка, живопису та композиції в умовах пленеру сприяє формуванню цілісного художнього бачення, розвитку професійних, творчих і методичних компетентностей здобувачів вищої освіти, а також підвищує їхню готовність до майбутньої педагогічної діяльності. Узагальнення педагогічного досвіду підтверджує методичну доцільність і ефективність інтеграційного підходу в системі мистецької освіти.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПАРТНЕР ВИКЛАДАЧА: ВИКОРИСТАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ПРОМТІВ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТЬ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ

Оксана Петрівна Ранюк — 2026-04-16

У статті здійснено комплексний аналіз методичних аспектів використання штучного інтелекту як партнера викладача у процесі навчання польської мови в закладах вищої освіти. В умовах цифровізації освітнього простору та зростання ролі генеративних технологій особливої актуальності набуває проблема доцільної інтеграції інструментів штучного інтелекту в систему професійної підготовки майбутніх фахівців. У дослідженні акцентовано увагу на дидактичному потенціалі промтів як спеціально сформульованих запитів до мовних моделей, що забезпечують створення адаптованого навчального контенту відповідно до рівня підготовки студентів та освітніх цілей. Метою роботи є обґрунтування ефективності використання промтів як інструменту підтримки викладача та визначення стратегій їх застосування для розвитку мовленнєвих, комунікативних, лінгвокультурних і міжкультурних компетентностей студентів. У статті проаналізовано різновиди промтів (Zero-Shot, Few-Shot, Instruction Prompting, Skeleton-of-Thought, Role Prompting), охарактеризовано їхні методичні можливості, переваги й обмеження у контексті викладання польської мови як іноземної. Особливу увагу приділено створенню творчих, інтерактивних, ігрових і проблемно орієнтованих завдань, що сприяють активізації мовної діяльності, розвитку критичного мислення та академічної автономії студентів. Доведено, що ефективне формулювання промтів є складником професійної компетентності викладача, оскільки забезпечує якість, структурованість і релевантність навчального матеріалу. Системне використання промтів дає змогу індивідуалізувати освітній процес, підвищити мотивацію здобувачів освіти та створити інтерактивне навчальне середовище, у якому штучний інтелект функціонує як педагогічний партнер

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У КУРСАНТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗА ДОПОМОГОЮ ОНЛАЙН-ЗАСТОСУНКІВ

Марина Олегівна Рябчук — 2026-04-16

Стаття присвячена проблемі формування іншомовної комунікативної компетентності курсантів військових закладів вищої освіти в умовах цифровізації навчального процесу. У статті зосереджено увагу на теоретичних засадах використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні іноземних мов, а також на сутності та структурі іншомовної комунікативної компетентності майбутніх офіцерів. У межах дослідження здійснено огляд сучасних тенденцій інтеграції онлайн-застосунків у систему військової освіти з метою підвищення ефективності вивчення англійської мови. Актуальність статті зумовлена потребою модернізації військової освіти в Україні та формування культури професійної комунікації в умовах цифрової трансформації навчального процесу. Військовослужбовець XXI століття має бути готовим до взаємодії в гібридному середовищі – як офлайн, так і онлайн – із використанням цифрових платформ, відеозв’язку, електронних інформаційних ресурсів. Здатність грамотно й безпечно комунікувати англійською мовою в такому середовищі є важливою передумовою ефективної взаємодії з міжнародними партнерами, підвищення бойової злагодженості підрозділів і зміцнення іміджу силових структур України на міжнародній арені. Водночас у теорії та практиці військової іншомовної підготовки недостатньо дослідженими залишаються педагогічні можливості онлайн-застосунків як засобу формування іншомовної комунікативної компетентності курсантів, що й зумовлює постановку проблеми даної статті. Проаналізовано теоретичні засади формування іншомовної компетентності в сучасній педагогічній науці. Обґрунтовано педагогічні умови впровадження онлайн-застосунків у навчальний процес, зокрема забезпечення комунікативно-діяльнісного підходу, створення інтерактивного навчального середовища, використання автентичних матеріалів і цифрових платформ (Quizlet, Kahoot, BBC Learning English, YouGlish). Запропоновано модель технології формування іншомовної комунікативної компетентності курсантів у процесі інтеграції онлайн- застосунків під час вивчення англійської мови, що поєднує аудиторну, позааудиторну та самостійну роботу. У статті подано результати педагогічного експерименту, проведеного на базі Київського інституту Національної гвардії України, що підтверджують ефективність розробленої методики. Встановлено, що інтеграція онлайн-застосунків у поєднанні з комунікативно-діяльнісним підходом сприяє підвищенню рівня володіння англійською мовою, розвитку навичок говоріння та аудіювання, зростанню навчальної мотивації та активізації професійного іншомовного спілкування курсантів

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДИКИ MGSC НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Валерій Адальбертович Товт — 2026-04-16

чат gptВ статті розглянуто важливі проблеми сучасної фізкультурної освітньої галузі України, зокрема шляхи впровадження компетентнісної моделі навчання, направленої на особистісний розвиток учня, його здатності до творчого використання свого фізичного і інтелектуального потенціалу. Актуальність дослідження пояснюється необхідністю обґрунтування та перевірки ефективності методики MGSC у системі шкільного фізичного виховання. Показано, що фізична культура в умовах Нової української школи є важливим фактором соціалізації особистості, формування здорового способу життя, розвитку креативних якостей та комунікативних спроможностей учнів. Однак практика проведення уроків фізичної культури демонструє наявність низки протиріч між новими освітніми реформами та загальноприйнятими підходами до організації рухової активності. Зокрема, спостерігається недостатня вмотивованість учнів до занять фізичною культурою, застосування здебільшого алгоритмічних форм навчання та обмеженість у використанні ігрових форм і елементів спорту. Вказується доцільність впровадження прогресивних педагогічних технологій, які би поєднували рухову, ігрову, спортивну та творчу активність в єдиній системі фізичного виховання закладу освіти. У цьому контексті впровадження методики MGSC виглядає перспективним напрямком модернізації системи шкільного фізичного виховання. Було встановлено, що її використання на уроках фізичної культури забезпечує комплексний розвиток фізичного, мотиваційного і творчого потенціалу учнів. Доведено, що вказана методика є більш прогресивною порівняно з загальноприйнятими підходами до шкільного фізичного виховання. Її можна легко змінювати, адаптуючи до освітнього середовища. У перспективі нові модифікації цієї методики здатні покращити фізичну підготовленість та мотиваційно-ціннісну орієнтацію учнів

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ПРОЄКТІВ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Тетяна Василівна Хома — 2026-04-16

У статті зосереджено увагу на специфіці застосування методу проєктів у фаховій підготовці майбутніх учителів фізичної культури в закладі вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена сучасними вимогами до формування професійної компетентності педагогів, що базується на змісті Професійного стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти». Висвітлено наукові підходи до трактування методу проєктів, проаналізовано особливості його застосування у підготовці майбутніх фахівців галузі фізичної культури і спорту. Подано класифікацію навчальних проєктів за критеріями: домінуюча діяльність, кількість учасників, тривалість виконання, характер взаємодії, реалізація міжпредметних зв’язків, характер координації; мета і напрям проєктної діяльності. Метою статті є з’ясування особливості застосування методу проєктів у процесі фахової підготовки майбутніх учителів фізичної культури в закладі вищої освіти. Визначено, що впровадження методу проєктів базується на діяльнісному підході, зорієнтованому на креативне розв’язання професійних завдань шляхом використання аналітичних, дослідницьких, творчих прийомів та презентації отриманих результатів. Закцентовано на дотриманні організаційно-методичних вимог, що впливають на ефективність застосування методу проєктів при вивченні дисциплін. На основі досвіду професійної діяльності у закладі вищої освіти описано практику застосування методу проєктів – дослідницького, творчого, інформаційного у процесі викладання курсу «Педагогіка фізичного виховання і спорту» для здобувачів освітнього ступеня бакалавра спеціальності А4 Середня освіта (за предметними спеціальностями) предметної спеціальності А4.11 Середня освіта (Фізична культура). Зосереджено увагу на реалізації дослідницького, творчого та інформаційного проєктів та їх значенні у майбутній фаховій діяльності учителів фізичної культури. Окреслено перспективну подальшого дослідження, що полягає у вивченні впливу цифрових технологій на формування професійної компетентності педагогів