Педагогічна інноватика: сучасність та перспективи

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ПЛАТФОРМ ЗДОБУВАЧАМИ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті авторами акцентовано увагу на використанні інтерактивних платформах здобувачами історичної освіти. Проаналізовано зміст поняття «дистанційна освіта», «інтерактивна платформа». Наведено приклади використання здобувачами КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» ХОР інтерактивних платформ під час педагогічної практики. В Україні навчальні заклади ХХІ століття зумовлюють необхідність докорінного переосмислення освітніх завдань, актуалізації змісту навчання, створення проєктно-життєвого простору, технологій становлення індивідуальності здобувача як суб’єкта і проєктувальника життя, спрямованого на розвиток конкурентоспроможної, компетентної особистості, яка творчо підходить до розв’язування проблем, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.Оскільки головними фігурами в освітніх закладах є здобувач і викладач, які повинні творчо працювати, вчитися, самовдосконалюватися, а також працювати над виробленням і вдосконаленням методів навчання і виховання, зокрема інтерактивних.Сьогодні широкого поширення набувають активні та інтерактивні методи навчання. Тому, використання інтерактивних платформ під час онлайн навчання забезпечує цілковите занурення здобувачів у навчальний процес та є основним джерелом навчання. Радикальною відмінністю традиційного та інтерактивного навчання є те, що здобувач не тільки поповнює та зміцнює свої знання, але також доповнює та «конструює» нові. Використання інтерактивних платформ та методів навчання дозволяють організовувати навчальний процес таким чином, щоб всі здобувачі однаково брали участь у пізнавальному процесі, кожен із них сприяє навчанню інших, здобувачі обмінюються інформацією та ідеями. Такі відносини дозволяють здобувачам не тільки опанувати знання, але й розвивати комунікативні навички: вміння слухати інших, оцінювати різні точки зору, брати участь у дискусіях, приймати спільні рішення, розвивати толерантність тощо. При інтерактивному навчанні здобувачі беруть активну участь у навчальній діяльності, моделюють професійні ситуації, виконують творчі та дослідницькі завдання, ведуть обговорення з іншими здобувачами, навчаються обґрунтовувати свою точку зору та наводити аргументи, розробляють стратегії ефективної поведінки в різних ситуаціях.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ, КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ: СИНЕРГІЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Наталія Василівна Дешко — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито взаємозв’язок між академічною доброчесністю як фундаментом якісної освіти та компетентнісним підходом, реалізованим через інноваційно-комунікативні методи (наприклад, проєктне навчання, кейс-методи, віртуальні лабораторії). Актуальність проблеми випливає із із потреби вивчення синергетичного взаємозв’язку між трьома ключовими елементами: академічною доброчесністю, компетентнісним підходом та інноваційно-комунікативними методами студентоцентованого навчання.Мета статті полягала у обґрунтуванні взаємозв’язку між академічною доброчесністю, компетентнісним підходом та інноваційно-комунікативними методами підготовки здобувачів вищої освіти в контексті студентоцентрованого освітнього середовища.За результатами дослідження доведено наявність взаємозв’язку між академічною доброчесністю, компетентнісним підходом та інноваційно-комунікативними методами, що є підтвердженням тези про їхню синергію як необхідну умову якісної підготовки фахівців у вищій школі в умовах сучасних викликів. Встановлено, що академічна доброчесність перестає бути лише зовнішнім етичним стандартом, а є фундаментальною інтегральною компетентністю, яка забезпечує довіру та якість усіх інших професійних компетентностей фахівця. Доведено, що студентоцентризм є найефективнішою методологічною рамкою, а інноваційно- комунікативні методи (кейс-метод, проєктне навчання) – ключовим інструментарієм, які дозволяють подолати формалізм у засвоєнні принципів академічної доброчесності. Синергетична модель дозволяє мінімізувати розрив між декларативними компетентностями та реальними практиками, що є критично важливим для формування фахівців, здатних відповідати викликам цифровізації, глобалізації та воєнного часу.Перспективи подальших досліджень полягають у розробці педагогічної моделі формування цифрової академічної доброчесності, що включає критерії етичного використання ШІ студентами та викладачами

ЦИФРОВІ ПЛАТФОРМИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Алла Анатоліївна Загородня — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається роль цифрових платформ у формуванні пізнавальної спрямованості студентів до вивчення іноземної мови у закладах вищої освіти. Проаналізовано вплив глобалізації, цифровізації, популяризації дистанційного та змішаного навчання, мобільності студентів, міжнародних освітніх програм та проєктів на модернізацію підходів до викладання іноземних мов. Підкреслено, що традиційні методи навчання не завжди забезпечують достатній рівень залученості студентів, тому цифрові платформи стають ефективним інструментом стимулювання пізнавальної спрямованості та розвитку критичного мислення. У статті класифіковано сучасні цифрові платформи за напрямами застосування: платформи для структурованого вивчення мови (Coursera, edX, FutureLearn, Prometheus, EdEra, Udemy); тренування лексичних і граматичних навичок (Duolingo, Busuu, Memrise, Quizlet, Kahoot); професійні освітні платформи (Oxford University Press, Macmillan Education, National Geographic Learning, ETS); платформи комунікативної практики (Italki, Tandem, HelloTalk); сервіси для колаборативного письма та створення проєктів (Google Workspace, Microsoft 365, Padlet, Trello, Canva, Miro, Notion); соціальні мережі та міжнародні освітні проєкти (eTwinning, Erasmus+ Virtual Exchange). Встановлено, що комплексне використання цифрових платформ стимулює пізнавальну спрямованість студентів, розвиває мотивацію, міжкультурну комунікацію та навички самостійного навчання. У статті висвітлено перспективи подальших досліджень, які полягають в окресленні та апробації організаційно-педагогічних умов інтеграції цифрових платформ в освітній процес закладів вищої освіти з метою формування пізнавальної спрямованості студентів, а також у розробленні методичних рекомендацій для викладачів щодо використання цифрових інструментів у контексті змішаного та дистанційного навчання.

ІНТЕГРАЦІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СИСТЕМУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Євген В’ячеславович Кондратенко — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто питання інтеграції технологій штучного інтелекту у систему професійної підготовки педагогічних кадрів, зокрема в контексті реформування вищої освіти України та світових тенденцій цифрової трансформації. Висвітлено основні етапи розвитку технологій штучного інтелекту – від концепції «машини, що мислить» А. Тюрінга до появи генеративних моделей, здатних створювати тексти, зображення та мультимедійний контент. Наголошено, що штучний інтелект стає не лише технологічним інструментом, а й педагогічним партнером, який сприяє персоналізації навчання, розвитку критичного мислення, креативності та самостійності здобувачів вищої освіти. Представлена авторська модель механізмів інтеграції технологій штучного інтелекту у систему професійної підготовки педагогічних кадрів, яка налічує п’ять ключових пунктів: організація навчальних курсів, тренінгів та семінарів з етичного й практичного використання штучного інтелекту; удосконалення інституційної інфраструктури закладів вищої освіти через створення центрів компетентностей з інтелектуальних технологій; партнерство університетів з ІТ-компаніями й науковими центрами для впровадження інноваційних освітніх рішень; оновлення освітніх програм і включення дисциплін, спрямованих на формування штучно-інтелектуальної компетентності; розробка етичних регламентів і дозвіл використання штучного інтелекту здобувачами освіти у навчальній діяльності з дотриманням принципів академічної доброчесності.У підсумку зроблено висновок, що інтеграція штучного інтелекту є стратегічним напрямом розвитку освіти, який передбачає не заміну педагога, а підвищення ефективності його діяльності, розширення педагогічних можливостей та формування культури відповідального використання цифрових технологій.

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В КОМАНДНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

Ярослав Геннадійович Ляховський — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито специфіку розвитку комунікативної компетентності майбутніх учителів у процесі командної взаємодії. Обґрунтовано важливість комунікативної компетентності як ключової складової професійної готовності педагога до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу. Визначено, що результативне формування цієї якості передбачає урахування комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників, зокрема психологічних особливостей особистості та організаційних аспектів навчального процесу. Проаналізовано психологічні умови формування комунікативної компетентності, серед яких емоційний інтелект, емпатія, установка на співпрацю, рефлексивність і мотивація до міжособистісної взаємодії. Окреслено умови, що сприяють розвитку навичок командної взаємодії, а саме використання інтерактивних методів, створення безпечного середовища для спілкування, впровадження групової діяльності, дидактичних ігрових технологій та елементів навчання через дію. Особливу увагу зосереджено на ролі педагогічної практики як важливої складової професійної підготовки, що створює умови для реалізації комунікативного потенціалу здобувачів в реальних умовах шкільного середовища. Запропоновано низку методичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення змісту і форм освітньої діяльності в межах підготовки майбутніх учителів. Отримані результати можуть бути корисними для викладачів педагогічних закладів вищої освіти, здобувачів, а також для розробників інноваційних програм педагогічної освіти. Поглиблений аналіз взаємозв’язку між командною діяльністю та розвитком комунікативних навичок дозволяє стверджувати, що ефективна взаємодія в команді є не лише умовою професійної підготовки, а й мотиваційним чинником для формування особистісної зрілості майбутнього учителя.

ІНТЕГРАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

Георгій Ігорович Масюк — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена висвітленню напрямів інтеграції технологій штучного інтелекту в освітній процес базової школи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення освітнього процесу базової школи з урахуванням впровадження дистанційного навчання та посилення уваги до цифрової компетентності здобувачів освіти та вчителів. Інтеграція штучного інтелекту в освітній простір базової школи вимагає розробки ефективних та відповідальних стратегій навчання.З’ясовано ключові напрямки розвитку освітнього ШІ: перехід до мультимодального ШІ, здатного одночасно обробляти та інтегрувати великі масиви інформації з різних джерел; гіперперсоналізація навчання, що враховує як рівня знань здобувача освіти, так і його когнітивний стиль, темп навчання, інтереси, мотивацію, навіть емоційний стан; розширення сфер застосування генеративних моделей ШІ, доступних для кожного вчителя та учнів.Узагальнено перспективні напрями інтеграції технологій ШІ в освітній процес базової середньої школи, а саме: 1) глибока персоналізація навчання, яка передбачає створення унікальних освітніх траєкторій, що враховують індивідуальні потреби, здібності та темп навчання кожного учня; 2) автоматизація рутинних завдань та підсилення творчої й інтелектуальної підтримки вчителя. Ці напрями реалізуються засобами різноманітних технологій ШІ: від адаптивних навчальних платформ до інтелектуальних тьюторських систем. Зазначено, що здійснене дослідження не вичерпує всі аспекти даної проблеми. Перспективним вважаємо дослідження комплексної стратегії для інтеграції ШІ, яка б забезпечила підготовку педагогів (розвиток ШІ-грамотності педагога), доступність ШІ-технологій для учнів, розробку національних стандартів та етики використання ШІ. Акцентовано на необхідності масового навчання вчителів ефективно та критично використовувати вже доступні ШІ-технології та інтегрувати їх у свою методичну систему.

ІГРОВИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ІНФОРМАТИЧНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Наталія Валеріївна Мороз — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Інформатична освітня галузь відіграє важливу роль у сучасній системі освіти, формуючи інформаційну культуру, розвиваючи алгоритмічне мислення та готуючи учнів до цифрового суспільства. Однак традиційні методи викладання часто не забезпечують достатнього рівня мотивації школярів, що негативно позначається на ефективності засвоєння знань. Стаття зосереджується на аналізі впровадження ігрового підходу в навчальний процес як перспективного засобу підвищення зацікавленості учнів у вивченні інформатики. Також проаналізовано сучасні дослідження у сфері гейміфікації, що свідчать про позитивний вплив цифрових ігор, симуляційних моделей та візуального програмування (Scratch) на процес навчання.Особливу увагу приділено основним типам ігор, які можуть бути використані у навчанні інформатики: дидактичним, рольовим, симуляційним та комп’ютерним. Показано, що інтеграція таких методів сприяє розвитку критичного мислення, творчих навичок, самостійності та командної роботи. У статті окреслено переваги ігрового підходу, зокрема підвищення активності учнів, покращення концентрації та формування позитивного ставлення до навчання. Водночас стаття розглядає виклики, пов’язані з його впровадженням, такі як необхідність методичного та технічного забезпечення, підготовка педагогів та збереження балансу між навчанням і грою.У статті наголошується, що ігровий підхід є перспективним напрямом у розвитку сучасної освіти, що сприяє адаптації навчального процесу до цифрових реалій та потреб суспільства. Подальші дослідження у цій сфері можуть бути спрямовані на розробку нових методичних рекомендацій та аналіз ефективності різних форм ігрового навчання.

КИТАЙСЬКА ТРАДИЦІЙНА СТРІЛЬБА З ЛУКА: ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано історичні, культурні та технічні аспекти становлення й розвитку китайської традиційної стрільби з лука. Мета дослідження – подати цілісний аналіз особливостей становлення й розвитку китайської традиційної (національної) стрільби з лука.В роботі розкрито етапи еволюції цього виду діяльності – від мисливського знаряддя та військового вміння до елемента освітньої, ритуальної та спортивної культури. Простежено етапи розвитку цього виду діяльності – від первісного мисливського знаряддя до універсального феномену, що поєднує військове мистецтво, морально-філософське виховання та елементи спортивної практики. Зазначено, що ще в епоху Чжоу стрільба з лука входила до системи державної освіти, формуючи поняття гармонії тіла й духу.Визначено особливості формування школи китайського лука в контексті розвитку династій, духовних учень і систем підготовки воїнів. З’ясовано, що стрільба з лука в Китаї виконувала не лише утилітарні, а й виховні та морально-філософські функції, формуючи ідеал гармонійної особистості.Проаналізовано матеріальні та технологічні аспекти виготовлення китайського лука, різновиди конструкцій, а також ритуальні особливості проведення змагань і церемоній. Висвітлено внесок відомих шкіл і майстрів у збереження техніки та філософії стрільби. Окрему увагу приділено процесу сучасного відродження традиції: діяльності Асоціації традиційного китайського лука (CTAA), організації семінарів, чемпіонатів і міжнародних фестивалів, які сприяють популяризації культурної спадщини.Сучасний етап характеризується відродженням традицій через діяльність асоціацій, клубів і змагань, що сприяє збереженню культурної спадщини. Доведено, що китайська традиційна стрільба з лука поєднує фізичну, етичну й естетичну складові, слугуючи прикладом інтеграції культурних традицій у сучасну фізичну культуру.

МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІЗИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Демонстраційний метод викладання фізики – одна з ключових складових навчального процесу у середній школі. У цій статті здійснено ґрунтовний аналіз особливостей демонстраційних експериментів у шкільній фізичній освіті. Розглянуто інноваційні підходи, які застосовуються в середніх школах Угорщини, та їх можливе впровадження у вітчизняну практику. Зокрема, використання фізичних моделей та макетів є одним із провідних засобів наочного навчання: наочні моделі абстрактних явищ (наприклад, полів, сил, структури атома тощо) допомагають краще зрозуміти складні концепції. Також застосування спеціалізованого обладнання для демонстраційних дослідів дозволяє учням безпосередньо спостерігати дію фізичних законів, що значно підвищує їхню мотивацію та розвиває експериментальні уміння. У роботі висвітлені ключові аспекти використання інформаційних технологій (симуляцій, віртуальних лабораторій, програмного забезпечення) для фізичних дослідів, оскільки цифрові інструменти підвищують ефективність, точність та доступність експериментальної роботи. Важливу роль відведено активній участі учнів у процесі експериментування: методики, які заохочують самостійність і критичне мислення, сприяють глибшому засвоєнню знань. Викладач виступає в ролі наставника, організовуючи експериментальні заняття та підтримуючи індивідуальний підхід до учнів. У підсумку підкреслено, що різноманіття методів проведення фізичного експерименту зумовлює підвищення якості освіти, розвиток навичок учнів і формування наукового світогляду, а інтеграція сучасних технологій робить навчання фізики більш доступним і ефективним.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПРОЦЕСІ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ

Іван Андрійович Солодовнік — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано сучасні підходи до використання інноваційних технологій у процесі підготовки майбутніх учителів засобами іншомовної освіти. Розкрито сутність, функціональні можливості та педагогічний потенціал інноваційних технологій, зокрема їхню роль у формуванні іншомовної, цифрової та методичної компетентностей. Схарактеризовано основні види інновацій: змішане та дистанційне навчання, гейміфікація, мобільне та автономне навчання, інтерактивні електронні ресурси, проєктна діяльність, формування електронного портфоліо. Акцент зроблено на практичних аспектах їх застосування у процесі фахової підготовки майбутніх учителів. Визначено переваги впровадження інновацій ‒ активізація мотивації, розвиток комунікативних навичок, формування професійної самостійності, здатності працювати з цифровими освітніми інструментами. Виявлено труднощі, пов’язані з недостатнім рівнем цифрової грамотності, фрагментарністю методичного забезпечення, а також обмеженим доступом до технічних ресурсів у частини закладів вищої освіти. Обґрунтовано необхідність оновлення освітніх програм, створення внутрішніх систем підтримки викладачів, розвитку цифрової інфраструктури та підвищення методичної готовності студентів до використання інновацій у майбутній професійній діяльності. Запропоновано конкретні рекомендації щодо вдосконалення іншомовної підготовки з опорою на інноваційні технології. Перспективи подальших досліджень охоплюють вивчення ефективності окремих технологічних рішень, апробацію інтегрованих навчальних моделей і розробку індикаторів оцінювання сформованості інноваційної педагогічної компетентності. Одержані результати можуть бути використані у практиці викладання в закладах вищої освіти, а також для оновлення змісту професійної мовної підготовки з урахуванням вимог сучасної освіти та цифрової трансформації навчального процесу.

ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Ольга Михайлівна Хома — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті сконцентрована увага на формуванні громадянської компетентності на основі інтеграції освітніх галузей. Визначено актуальність дослідження, проаналізовано підходи вчених до цієї проблеми. Науковцями акцентується увага на видах інтеграції, змісті інтегрованого курсу за модельними програмами, формулюванні міжпредметних завдань. Підкреслено, що Державний стандарт базової середньої освіти побудований із урахуванням застосування інтеграції як основного елемента освітнього процесу. Метою статті є з’ясування особливостей формування громадянської компетентності в процесі інтегрованого навчання школярів закладу загальної середньої освіти. За основу дослідження взято інтеграцію громадянської освіти у базовій школі ЗЗСО, що працює за Концепцією Нової української школи, зосереджено увагу на взаємозв’язках окремих освітніх галузей. Розкрито зміст ключових понять, що включені у статтю. Формувати громадянську компетентність на основі інтеграції, на погляд автора, слід через взаємозв’язок основних дидактичних елементів: освітній процес – громадянська освіта – громадянська культура – громадянська компетентність. Це вимагає розгляду проблеми крізь призму змісту освітніх галузей Державного стандарту базової середньої освіти. За основу взято діяльнісно-орієнтовану та ціннісно спрямовану моделі інтеграції. Наведено приклади інтеграції громадянської освіти з історією України, мовно-літературною та мистецькою галузями. З-поміж методів навчання виокремлено проєктні, інтерактивні, текстоцентричні. Ціннісно спрямована модель інтеграції передбачає наскрізне виховання школярів у процесі реалізації освітніх галузей, що задекларовано Концепцією Нової української школи. Сформульовано педагогічні умови впровадження інтегрованого навчання за освітніми галузями: 1) аналіз вимог Державного стандарту базової освіти, модельної навчальної програми та змісту відповідних підручників; 2) визначення тем для інтеграції; 3) об’єднання окремих елементів курсу в цілісну систему.

СТАН УГОРСЬКОМОВНОЇ ОСВІТИ ЗАКАРПАТТЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Олександр Оттович Шпеник, Катерина Петрівна Петкі — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано сучасний стан, ключові проблеми та перспективи розвитку угорськомовної освіти на Закарпатті у контексті реформування освітньої політики України, зокрема Закону «Про освіту» (2017 р., зі змінами 2023 р.). Визначено ключові чинники, що впливають на освітній процес: українсько-угорські політичні взаємовідносини, соціально-економічний стан області, якість освіти та перспективи працевлаштування. На основі статистичних даних та соціологічних оцінок (2001–2024 рр.) розглянуто демографічну динаміку угорської спільноти та її кореляцію з контингентом учнів. Показано тенденцію переходу середньої освіти з державного підпорядкування у приватне, її прогнозовані наслідки, а також проаналізовано результати НМТ 2024 року, які вказують на низьку мотивацію молоді до вступу в українські ЗВО та суттєвий відтік випускників за кордон22. Досліджено стан вищої освіти (УжНУ, ЗІФР ІІ) та зміни в контингенті студентів. Встановлено, що, незважаючи на скорочення чисельності учнів, система освіти зберігає стійкість і потенціал, проте потребує корекції політики для підвищення інтеграції молоді та конкурентоспроможності.

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ МЕТОДІВ У ВИКЛАДАННІ ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ НА КАФЕДРІ ОНКОЛОГІЇ ТА РАДІОЛОГІЇ БДМУ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У процесі викладання студентам-іноземцям променевих методів діагностики: флюорографія, бронхографія, ангіопульмонографія, пневмомедіастінографія, плеврографія, фістулографія, рентген, рентгеноскопія, ультразвукова діагностика, радіонуклідна діагностика, комп’ютерна томографія, КТ-ангіографія, КТ-високороздільна, динамічна КТ, експіраторна КТ, полі позиційна КТ, магнітно-резонансна томографія, ми хочемо поділитися практичним досвідом та звернути увагу наших колег на проблеми, які найчастіше виникають у іноземних студентів з огляду на їх складну адаптацію в українському освітньому просторі. Зокрема, В. І. Мілько та ін. стверджують, що «методики рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини поділяють на безконтрастні, контрастні та рентгенофункціональні» [8, c. 34]. Ми дійшли висновку, що при правильній організації навчального процесу, а саме наявності комп’ютерного оснащення, дає можливість іноземним студентам перейти від простого заучування матеріалу підручника та лекцій до більш раціонального застосування своїх навичок згідно потреб пацієнтів та ринку праці на сьогодні. Однією з основних умов підготовки майбутнього лікаря є формування професійної компетентності, комунікативної здатності, можливість використовувати набуті знання у подальшій практичній діяльності. Умови сьогодення вимагають підго товки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно застосовувати свою теоретичну та практичну підготовку у різних професійних ситуаціях.Під час навчального процесу студенти-іноземці мають можливість отримати наступні практичні навички: інтерпретувати рентгенівські знімки для виявлення патологій, розшифрування дисків КТ-обстежень, ультразвукових сканограм, для формування медичних висновків та планування подальших схем променевої терапії.

ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Олег Миколайович Яременко — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема підготовки майбутніх учителів фізичної культури через призму фізкультурно- спортивної реабілітації як ключового елементу формування професійних компетентностей. Теоретично обґрунтовано сутнісні характеристики фізкультурно-реабілітаційної діяльності, що поєднує медико-біологічні, психолого-педагогічні й соціальні компоненти, які в сукупності забезпечують цілісну професійну підготовку фахівців до роботи в умовах інклюзивної освіти. Окреслено основні методичні засади впровадження реабілітаційної складової, зокрема принципи індивідуалізації, системності, доступності, міждисциплінарності та практичної спрямованості, а також розкрито можливості інтеграції цих засад у зміст фахових дисциплін. Аналіз освітнього потенціалу реабілітаційних технологій свідчить про їхню здатність формувати в майбутніх учителів важливі фахові якості, серед яких – емпатія, педагогічна рефлексія, адаптивність до різних категорій учнів. Акцентовано на важливості практикоорієнтованого підходу, який реалізується через участь здобувачів у навчально-реабілітаційній практиці, проєктній діяльності, рольових іграх та дуальній освіті. Зазначено, що саме досвід взаємодії з учнями з особливими потребами в умовах реального освітнього середовища сприяє ефективному професійному зростанню. Визначено, що залучення студентів до участі в реабілітаційних заходах сприяє формуванню стійкої мотивації до професійної самореалізації. У результаті дослідження обґрунтовано доцільність розширення змісту освітніх програм за рахунок реабілітаційної компоненти, що дозволяє підготувати педагогів до діяльності в умовах нових освітніх викликів. Перспективи подальших досліджень полягають у створенні авторських методик, емпіричному тестуванні інтегрованих моделей підготовки та поглибленні міждисциплінарної взаємодії.

ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ УРАЖЕННІ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ ВНАСЛІДОК ВОГНЕПАЛЬНИХ ПОРАНЕНЬ

Олександра Юріївна Гузак — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено узагальненню сучасних підходів до фізичної терапії при вогнепальних пораненнях внутрішніх органів із урахуванням клінічних, функціональних і реабілітаційних аспектів. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості тяжких бойових уражень серед військовослужбовців, що потребує удосконалення системи медичної реабілітації та впровадження ефективних фізіотерапевтичних стратегій. Метою дослідження є визначення оптимальних напрямів фізичної терапії на різних етапах лікування постраждалих із ураженнями внутрішніх органів внаслідок вогнепальних поранень та формування узагальненої моделі відновлення функціонального стану.У роботі проаналізовано сучасні підходи до організації фізичної терапії, яка включає ранню мобілізацію, контрольовані дихальні вправи, позиціонування, поступове розширення рухової активності та психоемоційну підтримку. Підкреслено важливість індивідуалізації втручань із урахуванням клінічного стану, типу травми та рівня толерантності до навантажень. Наголошено на доцільності мультидисциплінарного підходу, що об’єднує зусилля фізичних терапевтів, хірургів, ерготерапевтів, анестезіологів і психологів для забезпечення комплексного відновлення пацієнта.Отримані результати свідчать, що системне впровадження програм фізичної терапії сприяє покращенню вентиляції легень, нормалізації гемодинаміки, зниженню ризику тромбоемболічних і септичних ускладнень, скороченню тривалості госпіталізації та підвищенню рівня функціональної автономії. Фізична терапія розглядається як ключовий компонент реабілітаційного процесу, що забезпечує не лише фізичне, а й психоемоційне відновлення постраждалих. Перспективним напрямом подальших досліджень є розроблення національної моделі фізичної терапії для осіб із бойовими пораненнями внутрішніх органів, адаптованої до сучасних умов української військової медицини.

ЕРГОТЕРАПІЯ У ВІДНОВЛЕННІ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ ТА РУХОВОЇ СФЕР ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ЗАНЯТТЄВО-ОРІЄНТОВАНА ТЕРАПІЯ

Мар’яна Володимирівна Сабадош, Вікторія Іванівна Красна — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню ролі ерготерапії, заснованої на заняттєво-орієнтованому підході, у процесі комплексної реабілітації військовослужбовців після бойових травм. У сучасних умовах військових дій зростає потреба у відновленні не лише фізичних, а й психоемоційних та соціальних функцій осіб, які зазнали поранень або пережили травматичні події. Традиційні методи реабілітації переважно зосереджені на відновленні рухових можливостей, проте не забезпечують достатнього рівня повернення до повсякденного життя.Ерготерапія, у центрі якої лежить виконання значущих для людини видів діяльності, сприяє відновленню мотивації, емоційної стійкості, самоконтролю та залученості до соціальних і професійних ролей.

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ПРАКТИЧНОЇ СТРІЛЬБИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ СПОРТУ

Андрій Павлович Демічковський, Олексій Миколайович Шило — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена висвітленню історичних передумов виникнення практичної стрільби, як виду спорту та становленню Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC). Мета дослідження полягає у визначені передумов виникнення практичної стрільби, як виду спорту та розвитку Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC).У роботі висвітлено витоки практичної стрільби у 1950-1960-х роках у США, які зумовлені необхідністю адаптації стрілецької підготовки до нових технічних можливостей вогнепальної зброї та її прикладного застосування. Описано історію від післявоєнних стрілецьких ініціатив у США та створення у 1976 році міжнародної організації, до сучасності. Запропоновано авторську періодизацію розвитку Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC), яка складається з чотирьох етапів: формування ідей та головних принципів практичної стрільби; створення конфедерації; розвиток та географічне розширення; модернізація та сучасний стан. Перший етап (1950–1976) характеризується становленням головних принципів розвитку практичної стрільби, проведення перших офіційних змагань, початком формування міжнародної спільноти та осередків, проведення першого Чемпіонату світу у 1975 році. Другий етап (1976–1993) – створення Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC), створення правил, статуту та інших документів, утворення нових осередків, тобто національних федерацій з практичної стрільби, запровадження нових дивізіонів у стрільбі з пістолету, використання різноманітних типів прицільних пристосувань. Третій етап (1993–2000) – створення та затвердження міжнародних правил, впровадження офіційної системи класифікації стрільців, співпраця з іншими організаціями та використання практичної стрільби у системі прикладного застосування. Четвертому етапу (розпочинається з 2000 років – до тепер) характерно проведення міжнародних змагань, а саме офіційних чемпіонатів світу в різноманітних дисциплінах «карабін» та «дробовик», поява нових сучасних зразків матеріально-технічного оснащення для навчально-тренувального процесу і проведення змагань, створення системи багаторічної підготовки. Підготовка спортсменів відбувається відповідно до чотирирічного олімпійського циклу, розподіл дивізіонів за віком та статтю, внесення змін до правил змагань у всіх дисциплінах практичної стрільби, проведення великої кількості змагань всіх рівнів.Запропонована періодизація відображає логічні етапи становлення та розширення діяльності Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC). Аналіз джерел дозволив чітко встановити поступовість її розвитку від невеликої ініціативи ентузіастів до глобальної спортивної структури з розвиненою інфраструктурою та багаторівневою системою змагань.Проаналізовано роль технічного прогресу, практичне значення, впровадження нових змагальних вправ та навчально-тренувальних підходів. Результати дослідження сприятимуть глибшому розумінню становлення практичної стрільби, як виду спорту та виникненню Міжнародної конфедерації практичної стрільби (IPSC), значення у міжнародному та національному спортивному просторі сучасної України.

ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА ІМУНОЛОГІЧНУ РЕАКТИВНІСТЬ, КЛІТИННУ РЕЗИСТЕНТНІСТЬ ТА АДАПТАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ДІТЕЙ СПОРТСМЕНІВ-ФУТЗАЛІСТІВ ВІКОМ 13–14 РОКІВ ЗАЛЕЖНО ВІД СТАТІ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено вплив фізичних навантажень на імунологічну реактивність, клітинну резистентність та адаптаційні процеси у дітей-спортсменів-футзалістів віком 13–14 років залежно від статі. Актуальність теми зумовлена потребою визначення особливостей функціонування імунної системи у пубертатному періоді, коли організм підлітків зазнає інтенсивних гормональних і метаболічних змін, що впливають на формування імунної відповіді. У дослідженні взяли участь 30 юних спортсменів (15 хлопців і 15 дівчат), які систематично займаються футзалом. Використовувалися загальноклінічні методи аналізу крові з розрахунком аналітичних індексів, що характеризують адаптаційне напруження, клітинну резистентність, імунологічну реактивність та неспецифічну резистентність організму. Проведений порівняльний аналіз показав наявність статевих відмінностей у формуванні адаптаційних механізмів: у дівчат виявлено перевагу в рівні адаптаційних процесів, неспецифічної резистентності та реактивній відповіді нейтрофілів, що свідчить про ефективніший перебіг механізмів неспецифічного імунного захисту. У хлопців спостерігається вищий рівень клітинної резистентності, стабільність афекторної та ефекторної ланок імунної відповіді та кращий баланс між гуморальною й клітинною системами імунітету. Отримані результати підтверджують наявність статевих особливостей імунологічних реакцій у період пубертату при впливі однакових фізичних навантажень. Практичне значення дослідження полягає у використанні результатів для оптимізації тренувальних програм, профілактики імунних дисфункцій і підтримання здоров’я юних спортсменів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням динаміки гормональних та імунних змін у підлітків різної статі під впливом різних видів спорту.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СПОРТИВНО-ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЗАСОБУ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО СТАНУ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У реаліях сьогодення етап розвитку системи вищої освіти країни характеризується суттєвим підвищенням вимог до рівня інтелектуальної активності здобувачів освіти, що досить часто супроводжується підвищенням ефективності навчального процесу, зростанням психоемоційного навантаження та гіподинамією. Такий дисбаланс між руховою активністю та розумовою діяльністю негативно позначається на загальному фізичному стані молодого організму, знижує рівень стійкості до стресових ситуацій, погіршує адаптаційні можливості, тим самим негативно впливає на працездатність. З огляду на вищезазначене, перед фахівцями фізичного виховання у закладах вищої освіти постає питання про необхідність модернізації освітнього процесу, що вимагає пошуку інноваційних та гнучких педагогічних методів, які будуть здатні ефективно протидіяти негативним тенденціям та забезпечать комплексний розвиток організму. У статті розглянуто вплив спортивно-ігрової діяльності на фізичний стан здобувачів вищої освіти. Проаналізовано основні підходи до організації освітнього процесу з використанням ігрових методів, визначено їх вплив на показники витривалості сили, швидкості, координації і, особливо, на психоемоційний стан молоді. Автори вважають, що спортивно-ігрова діяльність має нереалізований потенціал, поєднуючи в собі такі важливі складові як фізичне навантаження, емоційне залучення та можливість формування соціально важливих навичок всіх учасників освітнього процесу. Дослідниками обґрунтовано теоретичні аспекти впровадження спортивно- ігрової діяльності у фізичному вихованні, розроблено методику інтеграції елементів гри у навчальний процес, а також проведено педагогічне спостереження динаміки впливу спортивно-ігрової діяльності на стан розвитку основних фізичних якостей та мотиваційної сфери здобувачів вищої освіти. Практична цінність даної публікації полягає у розробці конкретних, науково-обґрунтованих методичних рекомендацій, які фахівці фізичного виховання зможуть інтегрувати в освітній процес з метою забезпечення особистісно-орієнтованого підходу до фізичного виховання молоді у закладах вищої освіти, що, у свою чергу, дозволить оптимізувати зміст, форми та методи фізичного виховання, роблячи його більш релевантним до індивідуальних потреб.

ЕТАПНА ДИНАМІКА ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЮНИХ ПАУЕРЛІФТЕРІВ 15–17 РОКІВ У СИСТЕМІ ДЮСШ

Сергій Олександрович Чернишов, Валентин Олександрович Пономарьов — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження полягала у кількісному встановленні етапних зрушень психофізіологічної спроможності юних пауерліфтерів 15, 16 та 17 років у процесі класичної програми підготовки ДЮСШ. У дослідженні взяли участь 26 спортсменів (щорічні зрізи у 15, 16 і 17 років), які систематично тренувалися за уніфікованою програмою у комунальному закладі «Комплексна ДЮСШ № 9». Для оцінки застосовано маркери: показники таблиць Шульте (ефективність роботи, психічна стійкість, ступінь впрацьованості), час простої реакції на світло, час реакції на рухомий об’єкт, рівень самооцінки сили волі та теппінг-тест. Вимірювання виконували у стандартизованих умовах на початку кожного навчально-тренувального року, статистичне опрацювання здійснювали параметричними методами (t-критерій Стьюдента). Результати засвідчили послідовну позитивну динаміку: ефективність роботи зросла (t1,3= 3,67; p < 0,01; t2,3= 2,30; p < 0,05), ступінь впрацьованості підвищилася (t1,3= 2,23; p < 0,05), показник психічної стійкості зменшився (t1,3= 2,57; p < 0,05), скоротився час простої реакції на світло (t1,3= 2,28; p < 0,05) і реакції на рухомий об’єкт (t1,3= 2,31; p < 0,05), зросли рівень самооцінки сили волі (t1,3= 3,14; p < 0,01) та показник теппінг-тесту (t1,3= 3,49; p < 0,01). Найбільші міжвікові відмінності зафіксовано між 15- та 17-річними спортсменами, тоді як між суміжними етапами зміни мали вибірковий або помірний характер. Сукупність зрушень підтверджує ефективність класичної програми ДЮСШ у формуванні психофізіологічних резервів і безпечної адаптації до силових навантажень у підлітковому віці. Практично доцільним є регулярний моніторинг ефективності роботи, психічної стійкості, ступеня впрацьованості, часу сенсомоторних реакцій, самооцінки сили волі та показників теппінг-тесту для етапної індивідуалізації обсягу та інтенсивності навантажень, оптимізації співвідношення гіпертрофічних, силових і техніко-координаційних блоків і профілактики перевантажень.

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ-ЛОГОПЕДІВ ДО РОЗВИТКУ ІНТОНАЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ЛОГОРИТМІКИ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ ІЗ АФАЗІЄЮ

Христина Василівна Барна, Людмила Володимирівна Кашуба, Жанна Георгіївна Вальо — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мовлення є основним засобом міжособистісного спілкування, що включає не лише лексичну та граматичну правильність, а й інтонаційну виразність: мелодію, ритм, темп, логічний наголос та інші просодичні компоненти. Формування у здобувачів навичок володіння прийомами, що вдосконалюють фонаційне дихання, голос, професійний мовленнєвий слух і чітку артикуляцію є головною метою підготовки студентів до майбутньої професії. Майбутні логопеди повинні уникати мовних помилок, підтримувати інтерес до чистоти свого мовлення. Формування інтонаційної виразності мовлення потребує особливої уваги у випадках мовленнєвих порушень, зокрема, при афазії – складному ураженні мовленнєвих центрів мозку. Це особливо актуально під час повномасштабної війни. Інтонація забезпечує смислову точність, вираження емоцій, створює передумови для ефективного спілкування. Однією з мало вивчених, але перспективних технологій корекції мовлення у пацієнтів з афазією є логоритміка, яка базується на синтезі мовленнєвої, музичної та рухової діяльності. У процесі занять логоритмією активуються як мовленнєві, так і моторно-слухові зони мозку, що сприяє відновленню комунікативної функції у людей з афазією. Сучасна логопедична практика активно використовує логоритміку як комплексний метод відновлення як мовленнєвих, так і моторних функцій. Вона сприяє гармонізації дихання, голосоутворення, артикуляції, активує емоційно-вольову сферу та створює умови для відновлення інтонаційної сторони мовлення. У статті розглядаються особливості підготовки майбутніх вчителів-логопедів до розвитку інтонаційної виразності мовлення за допомогою логоритмії в реабілітації людей з афазією. Обґрунтовано значення інтонаційного аспекту мовлення для комунікативної діяльності, виявлено труднощі, що виникають у пацієнтів з афазією, та окреслено логоритміку як ефективний засіб відновлення темпо-ритмічної організації, мелодії та емоційної виразності мовлення. Визначено методи логоритміки, що сприяють розвитку інтонаційної виразності та комунікативної компетентності пацієнтів з афазією.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Оксана Володимирівна Гаяш — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто методику навчання української мови дітей з інтелектуальними порушеннями в умовах реалізації концепції Нової української школи та оновлення системи спеціальної освіти. Розкрито сутність, структуру та зміст методики навчання як системи педагогічних впливів, спрямованих на формування у школярів з інтелектуальними порушеннями мовленнєвої, комунікативної, пізнавальної та соціальної компетентностей.Підкреслено, що проблема навчання української мови дітей із порушеннями інтелекту є однією з ключових у сучасній спеціальній педагогіці, оскільки мова виступає не лише засобом спілкування, а й інструментом мислення, пізнання світу та засобом корекційно-розвивального впливу. З огляду на специфіку пізнавальної діяльності таких учнів (обмежений словниковий запас, труднощі звуковимови, порушення граматичного ладу мовлення), традиційні методи вимагають адаптації й доповнення спеціальними педагогічними технологіями.У статті проаналізовано основні підходи на яких базується сучасна методика навчання української мови дітей з інтелектуальними порушеннями: компетентнісний підхід, комунікативно-діяльнісний, особистісно орієнтований та інтегративний. Автором окреслено основні принципи навчання української мови дітей з інтелектуальними порушеннями, серед яких: доступність і посильність навчального матеріалу, системність, наочність, корекційна спрямованість, повторюваність, емоційна підтримка та індивідуалізація навчання. Висвітлено провідні методи навчання: словесні, наочні, практичні й ігрові, які забезпечують активну участь дитини в навчальному процесі та стимулюють її мовленнєву активність. Значна увага приділяється застосуванню прийомів навчання, серед яких: робота з опорними схемами й символами, використання мнемотехнічних прийомів, дидактичних і сюжетно-рольових ігор, вправ на розвиток фонематичного слуху, артикуляційної моторики, граматичного структурування висловлювань, моделювання мовних ситуацій. Окремо розглянуто використання інтерактивних та інформаційно-комунікаційних технологій (мультимедійних презентацій, інтерактивних вправ, електронних словників, платформ Wordwall, LearningApps), що сприяють візуалізації навчального матеріалу, підвищують мотивацію до навчання та компенсують когнітивні труднощі учнів.Зроблено висновок, що сучасна методика навчання української мови дітей з інтелектуальними порушеннями повинна бути гнучкою, варіативною, емоційно насиченою, побудованою на засадах гуманізму, підтримки, поваги до особистості учня та спрямованою на розвиток мовлення як інструмента мислення, комунікації та соціальної адаптації.

ПРАКТИКООРІЄНТОВАНІСТЬ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ ТА ПРИРОДОЗНАВСТВА ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ

Маріанна Іванівна Кляп — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізована практикоорієнтованість як специфіка вивчення географії та природознавства, яка дає можливість активно здійснювати соціалізацію школярів з порушеннями інтелекту. Детально розглядаються можливості програмового матеріалу з обох предметів для формування природничої компетентності випускників з порушеннями інтелектуального розвитку. Особливу увагу звернено на практичні складові змісту шкільної географічної та природознавчої освіти, які дають не лише можливості для корекції розвитку школярів з порушеннями інтелекту, але й для сприяння соціалізації даної категорії учнів у спільноту після завершення навчання в школі.Практичні завдання та навчальні екскурсії як з географії, так і з природознавства розширюють кругозір підлітків з порушеннями інтелекту, сприяють їх профорієнтації, формують навички спільного виконання практичних завдань з виготовлення географічних макетів та моделей, проведення фенологічних та погодних спостережень, виготовлення календарів погоди, стендів та альбомів про природу та культуру рідного краю. Особливе значення для формування навиків соціальної адаптації мають практичні задання з природознавства, пов’язані з роботою на пришкільній ділянці, доглядом за тваринами в живому куточку школи, доглядом за рослинами в приміщенні закладу освіти, вироблення навиків надання першої домедичної допомоги собі та іншим людям. Обидва предмети є дуже важливими у формуванні життєвих навичок випускників школи з порушеннями інтелекту.

ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА У СВІТІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ЧИ МОЖЕ ВИКЛАДАЧ ЗАЛИШАТИСЯ АВТОРОМ?

Daryna Pavlivna Mudryk — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто феномен педагогічної етики в контексті швидкого впровадження генеративного штучного інтелекту (GenAI) у систему вищої освіти. Зміни, зумовлені появою таких інструментів, як ChatGPT, Grammarly, Copilot, виходять за межі технічної модернізації: вони впливають на природу авторства, структуру академічної доброчесності, систему оцінювання та професійну ідентичність викладача. Авторка порушує ключове питання: чи може викладач залишатися автором у світі, де частину текстів, рішень і навчальних сценаріїв генерує машина. Дослідження обґрунтовує тезу, що етичний статус викладача у цифрову добу визначається не ступенем технологічного володіння, а здатністю зберігати людську суб’єктність, відповідальність і прозорість.У роботі визначено, що ключовою загрозою сучасної академічної доброчесності є не саме використання ШІ, а втрата людського відчуття авторства, коли знання перестає асоціюватися з особистісним внеском і моральною відповідальністю. Для подолання цього виклику пропонується нова інтегративна модель E³-Author (Ethical – Empathic – Evidence-based Authoring Model), орієнтована на викладачів університетів. Модель формує багаторівневу систему дій, що забезпечує етичну сталість педагогічного авторства в умовах цифрової ко-творчості.Етичний рівень моделі визначає норму взаємодії людини з технологією: усвідомлене рішення про використання ШІ, прозоре документування процесу, фінальний людський контроль і готовність пояснити джерело кожного фрагмента. Емпатійний рівень акцентує на людяності й моральному зв’язку між викладачем і створеним матеріалом. Доказовий рівень моделі пов’язаний із підзвітністю: викладач зберігає версії, чернетки, промпти, здійснює факт-чекінг і готовий демонструвати процес створення матеріалу. У межах моделі пропонуються практичні механізми впровадження: – етичний аудит навчальних матеріалів як форма колективної рефлексії без карального змісту; – етичне декларування – короткий опис способу використання ШІ у кінці курсу або статті; – рефлексивне оцінювання – поетапна фіксація власного внеску студентів і викладачів; – спільнота практики – створення кафедральних і міжуніверситетських платформ для обговорення нових стандартів академічної етики.У результаті університет отримує не набір заборон, а систему підтримки професійної автономії, у якій етика ґрунтується на довірі та прозорості.Розроблена модель узгоджується з гуманістичною парадигмою: освіта має залишатися людиноцентричною, а технології – слугувати засобом розширення можливостей, а не контролю. Підхід E³-Author не заперечує роль ШІ, але вводить його у рамку підзвітності й співтворчості, де викладач зберігає статус головного морального агента освітнього процесу. З практичного погляду модель дозволяє університетам інтегрувати GenAI без загрози для доброчесності, а також створює підґрунтя для нових форматів оцінювання – усних, процесних і мультимодальних – які підвищують якість навчання й одночасно запобігають зловживанням.Модель E³-Author пропонує універсальний каркас для переосмислення ролі викладача як морального лідера, фасилітатора доброчесності та гаранта якості освіти. Перспективи подальших досліджень полягають у валідації моделі в різних академічних дисциплінах, розробленні індикаторів «відчуття авторства» та аналізі взаємозв’язку між рівнем емпатії, прозорістю процесу й рівнем академічної довіри. У глобальному вимірі запропонований підхід може слугувати концептуальною основою для формування нової педагогічної етики доби штучного інтелекту – етики, що поєднує інновацію з людяністю.

ДО ПИТАННЯ ДІАГНОСТИКИ СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕОНТОЛОГІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ-ЛОГОПЕДІВ

Наталія Володимирівна Савінова, Катерина Максимівна Карпенко — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема підготовки майбутніх учителів-логопедів в умовах стрімких динамічних змін суспільства. Зростання впливу інформаційно-комунікаційних технологій змінює не лише форму організації освітнього процесу, а й характер міжособистісної взаємодії його учасників, що зумовлює потребу у переосмисленні морально-етичних і деонтологічних підходів у професійній діяльності педагогічних працівників. Дане завдання набуває особливої значущості в контексті професійної діяльності фахівців, які працюють з дітьми із психофізичними порушеннями, зокрема вчителів-логопедів. Високий рівень професійної відповідальності та складність роботи з дітьми різних нозологій, зумовлюють підвищені морально-етичні вимоги до них. Тому пріоритетного значення набуває усвідомлення майбутніми фахівцями необхідності дотримуватись професійних норм, етичних правил і моральних орієнтирів, що є фундаментом формування їх професійної деонтологічної ідентичності.У статті представлено теоретичний аналіз психолого-педагогічних джерел, що дозволив окреслити сутність та змістове насичення феномену професійної деонтологічної ідентичності, яке розглядається авторами як інтегративне поняття, що поєднує морально-етичні цінності, професійні норми та особистісно-професійні характеристики. Авторами виокремлено чинники формування професійної деонтологічної ідентичності – морально-етичні, особистісно-професійні та освітньо-соціальні.У статті представлено результати опитування здобувачів спеціальності 016 «Спеціальна освіта» першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти, що дозволили визначити стан сформованості професійної деонтологічної ідентичності майбутніх учителів-логопедів. Аналіз отриманих даних засвідчив переважно позитивне емоційно-ціннісне ставлення до обраної професії, що свідчить про загальний інтерес і початкову професійну мотивацію. Водночас виявлено групу студентів, які не ототожнюють себе з професією, не розуміють власної ролі в ній або розглядають альтернативні кар’єрні шляхи. Це підкреслює необхідність цілеспрямованого педагогічного супроводу та формування стійких морально-етичних установок у здобувачів.

СТАТИСТИЧНЕ ОПРАЦЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ – ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Василь Васильович Білошицький — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У науковій статті висвітлені результати констатувального і формувального етапів педагогічного експерименту формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів – фахівців фізичної культури і спорту (далі – МОФФКіС) в процесі професійно-педагогічної підготовки у вищих військових навчальних закладах (далі – ВВНЗ), а також представлений статистичний аналіз та інтерпретація отриманих даних педагогічного експерименту. Для статистичного підтвердження отриманих експериментальних даних та доведення їх достовірності використано такі непараметричні критерії: – критерій знаків G, який дозволяє порівняти незалежні вибірки та визначити, чи існує статистично значуща різниця між ними; – Т-критерій Вілкоксона, застосовують для визначення відмінностей в експериментальних даних, зафіксованих за двох різних умов у межах тієї самої вибірки респондентів у різні проміжки часу. Значення T-критерію Вілкоксона підтверджують достовірність результативності запровадження педагогічних умов формування лідерської компетентності МОФФКіС. Педагогічний експеримент проходив у період 2022 – 2024 років з МОФФКіС навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій Національного університету оборони України, генеральна сукупність на етапах дослідження складала 10 респондентів третього та 10 респондентів четвертого курсів.Результати проведеного формувального етапу педагогічного експерименту засвідчили про позитивну динаміку сформованості лідерської компетентності у МОФФКіС. Статистичні розрахунки педагогічного експерименту вказали на достовірність експериментальних даних та підтвердили дієвість запроваджених нами педагогічних умов формування лідерської компетентності МОФФКіС в процесі професійно-педагогічної підготовки у ВВНЗ.

АКТИВІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕДІАОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

Олена Георгіївна Бурцева — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Проблема розвитку пізнавальної діяльності школярів є однією з ключових у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях. Активізація пізнавальної діяльності передбачає формування позитивного ставлення до навчання та стимулювання прагнення учнів до глибшого опанування предмета. Незважаючи на широкий доступ до інформаційних ресурсів, її надлишок часто призводить до пасивності: учні перестають проявляти ініціативу, шукати нові знання та творчо працювати. Навчальний матеріал нерідко сприймається як «сухий» і нецікавий, тому вчителю важливо знайти способи мотивувати й зацікавити учнів. Зростання інтелектуального навантаження на уроках математики спонукає педагогів шукати способи підтримання інтересу учнів до предмета та забезпечення їх активності протягом усього заняття. Використання навчальної інфографіки дає змогу створити інформаційне середовище, яке формує пізнавальний інтерес і зацікавленість, а також полегшує засвоєння матеріалу завдяки реалізації принципу наочності. Сучасні педагогічні технології повинні забезпечувати не лише необхідний рівень теоретичних і практичних знань, але й орієнтувати освітній процес на розвиток особистості учня, враховувати його інтереси та мотиви, створювати умови для досягнення запланованого рівня компетентностей. Активізація пізнавальної діяльності сприяє появі стійкого інтересу до навчання, формуванню позитивних емоцій, застосуванню отриманих знань на практиці, доступному опрацюванню складного матеріалу, диференціації завдань відповідно до індивідуальних можливостей учнів, а також ефективному використанню медіаосвітніх технологій. Сучасна система освіти має відповідати рівню розвитку науки й техніки, готувати учнів до життя та діяльності в інформаційному суспільстві, що зумовлює необхідність підвищення ефективності навчального процесу. Отже, актуальність проблеми полягає в потребі розвитку пізнавальної активності школярів та недостатньому використанні існуючих можливостей для вдосконалення цього процесу. Важливим завданням залишається пошук оптимальних умов для формування та розвитку пізнавальної діяльності учнів.

ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Станіслава Вадимівна Діхтяренко — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті презентовано сутність та зміст діяльнісного підходу у підготовці майбутніх фахівців дошкільної освіти до дослідно-експериментальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку. Проаналізовано нормативні документи («Державний стандарт початкової освіти», «Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти», «Концептуальні засади Нової української школи») щодо організації діяльнісного підходу у вищій школі. Уточнено сутність понять: «методологія», «методологія педагогіки», «методологічний підхід», «дія», «діяльність», «діяльність дітей дошкільного віку», «діяльнісний підхід у роботі з дітьми дошкільного віку», «діяльнісний підхід у підготовці майбутніх фахівців до дослідно-експериментальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку». Схарактеризовано основні педагогічні закони та провідні закономірності у процесі формування успішної професійно-методичної спрямованості майбутніх фахівців дошкільної освіти. Розглянуто специфіку методологічних принципів у вищій школі. Запропоновано класифікацію методологічних законів, закономірностей розвитку та принципів (правил), які сприяють успішній підготовці майбутніх фахівців дошкільної освіти до дослідно-експериментальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку. Презентовано основні функції та рівні методології. З’ясовано, що діяльнісний підхід у роботі з дітьми дошкільного віку є одним із вагомих методологічних підходів, який націлений на розвиток особистості, ініціативну дію з боку дитини, завдяки якого відбувається розвиток творчого потенціалу, самостійність, саморозвиток у процесі освітньо- пізнавальної діяльності. Отже, виникає необхідність у впровадженні діяльнісного підходу в процесі підготовки майбутніх фахівців до дослідно-експериментальної діяльності з дітьми старшого дошкільного віку.

ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ

Svitlana Volodymyrivna Makukhina — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано особливості викладання англійської мови за професійним спрямуванням майбутнім юристам у контексті глобалізаційних процесів, європейської інтеграції та зростання потреби в підготовці висококваліфікованих, конкурентоспроможних і міжнародно компетентних фахівців у галузі права. Підкреслено, що володіння англійською мовою сьогодні є невід’ємним елементом професійної культури юриста, необхідною умовою ефективної комунікації та співпраці в міжнародному правовому середовищі. Зазначено, що головною метою навчання англійської мови за професійним спрямуванням є не лише розвиток мовних знань і навичок, а й формування здатності застосовувати їх у реальних професійних ситуаціях – під час судових засідань, ділових переговорів, підготовки процесуальних документів, укладання договорів, надання консультацій іноземним клієнтам тощо. У статті окреслено методичні й педагогічні підходи, що інтегрують лінгвістичний, правовий і культурний аспекти навчання, сприяючи розвитку професійної комунікативної компетентності. Значна увага приділена використанню інтерактивних методів навчання, зокрема кейс-стаді, рольових ігор, ділових ігор, дебатів, моделювання судових процесів, а також міждисциплінарних занять, які поєднують іноземну мову з фаховими дисциплінами юридичного циклу. Використання автентичних юридичних матеріалів – міжнародних угод, судових прецедентів, договорів, законодавчих актів – сприяє опануванню професійної термінології, формуванню аналітичних, логічних і аргументативних навичок студентів. Окремо наголошено на впровадженні сучасних освітніх технологій: цифрових платформ, онлайн-курсів, мобільних застосунків, чат-ботів та елементів штучного інтелекту, які дозволяють персоналізувати навчальний процес, підвищити його ефективність, мотивацію студентів та створити умови, максимально наближені до реальної професійної комунікації. Зазначено, що розвиток міжкультурної компетентності має вирішальне значення у професійному становленні юриста, оскільки дає змогу майбутнім фахівцям розуміти правові системи, етикет, традиції та стилі спілкування представників інших країн, що забезпечує їхню успішну інтеграцію у світовий правовий простір. Отже, навчання англійської мови за професійним спрямуванням у підготовці студентів- юристів є одним із ключових чинників формування сучасного фахівця нового покоління – компетентного, культурно свідомого, здатного до аналітичного мислення та ефективної участі у міжнародній правовій співпраці.

ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ І МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК: ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

Сучасна педагогічна наука переосмислює традиційні підходи до розвитку дитини, інтегруючи знання з різних галузей для формування цілісного освітнього простору. Особливу увагу в контексті дошкільної освіти зосереджено на мовленнєвому розвитку, оскільки саме мова є ключовим інструментом пізнання, соціалізації та самовираження.У старшому дошкільному віці, коли дитина активно експериментує з мовленнєвими структурами та розширює сферу комунікативних можливостей, формування словникового багатства стає пріоритетним завданням. Актуальним залишається питання про вибір лексичних пластів, які не лише збагатять мовлення, але й сприятимуть розвитку когнітивних, емоційних та соціальних компетентностей дитини дошкільного віку.Як специфічний сегмент мови, спортивна лексика, постає перспективним інструментом для досягнення означех вище цілей, адже вона об’єднує поняття пов’язані з руховою активністю, правилами гри,інструктажем, командною взаємодією та здоров’ям. Власне це і робить спортивну лексику вагомою частиною повсякденного досвіду дитини. Використання спортивних термінів у комунікації не лише розширює словниковий запас, але й формує в дітей дошкільного віку уявлення про здоровий спосіб життя, розвиває просторову уяву, логічне мислення та вміння діяти за алгоритмом. Крім того, спорт як соціокультурний феномен створює природний контекст для вдосконалення мовленнєвих навичок через ігрові ситуації, емоційну включеність і прагнення дітей імітувати поведінку дорослих. Актуальність наукового пошуку зумовлена потребою у створенні інноваційних педагогічних технологій, які поєднували б рухову активність із мовленнєвими дидактичними вправами, що відповідає діяльнісному та компетентнісному підходам у освіті.

ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ У МЕДИЦИНІ В КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ

Tetiana Ihorivna Khvalyboha, Nadiia Orestivna Fedchyshyn — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей формування англомовної комунікативної компетентності майбутніх докторів філософії у галузі медицини в контексті освітньої політики Південної Кореї. На основі вивчення університетських політик, державних програм та стандартів доведено, що іншомовна підготовка є невід’ємною складовою системи вищої освіти країни та розглядається як стратегічний чинник інтернаціоналізації академічного простору. Показано, що англійська мова у корейських університетах виконує функції не лише навчального предмета, а й ключового інструмента наукової діяльності, професійного самовираження й міжкультурної комунікації. З’ясовано, що університети Південної Кореї характеризуються високим рівнем системності, гнучкості та орієнтації на міжнародні стандарти оцінювання. Вимога підтвердження рівня володіння англійською мовою через стандартизовані тести (TOEFL, IELTS, TEPS) забезпечує об’єктивність відбору та сприяє академічній мобільності. Значну роль у розвитку англомовної компетентності відіграє поєднання формальних вимог із практичними можливостями застосування англійської мови у навчально-дослідницькій діяльності. Показано, що значна частина дисертацій, публікацій та конференцій реалізується англійською, що стимулює розвиток навичок академічного письма, усного мовлення та міжкультурної взаємодії.Виявлено ефективність менторських систем і спеціалізованих курсів, спрямованих на вдосконалення академічного письма, підготовку наукових презентацій і розвиток навичок професійного спілкування. Наголошено, що інтеграція іншомовної підготовки з науковими дослідженнями сприяє формуванню функціональної комунікативної компетентності, яка безпосередньо підтримує наукову продуктивність аспірантів.Узагальнено, що модель іншомовної освіти Південної Кореї базується на поєднанні державної політики з автономією університетів, завдяки чому забезпечується гнучке пристосування мовної підготовки до потреб конкретних наукових напрямів, зокрема медичного. Зроблено висновок, що досвід Південної Кореї є ефективним прикладом інтеграційного підходу, у якому поєднуються академічна мобільність, практична орієнтованість і міжнародна співпраця. Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому аналізі педагогічних технологій, цифрових платформ, змішаних форм навчання та моделей наставництва, які забезпечують розвиток англомовної комунікативної компетентності у програмах на здобуття ступеня доктора філософії медичного профілю.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ

Лариса Станіславівна Шевцова, Ольга Вадимівна Валенкевич — Mon, 01 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті звертається увага на особливості компетентнісного підходу (на прикладі формування риторичної компетентності) на заняттях з методики навчання української та польської мов. Наголошено, що риторична компетентність у студентів-філологів передбачає володіння рядом умінь та навичок, серед яких сприймання висловлення на слух, вплив на адресата мовлення тощо. Підкреслено, що для створення та ефективного подання тексту слід ураховувати особливості сприймання кожної особистості, усвідомлювати основні поняття, що стосуються процесу спілкування та ін.У статті розкрито на прикладі риторичної компетентності основні можливості діяльнісного підходу до навчання в умовах фахової підготовки вчителів-словесників. Підкреслено, що важливим є врахування комунікативних факторів у щоденному житті, студенту як майбутньому вчителю слід уміти передавати свої думки, самовиражатися, використовувати набуті знання та здібності. Здобувачі освіти повинні вміти керувати аудиторією, знати особливості сприймання висловлювання, уміти визначати та усвідомлювати роль мовлення у спілкуванні з учнями. Проблема становлення риторичної компетентності у здобувачів освіти піднімалась у ряді досліджень, побудованих на основі впровадження сучасних інноваційних технологій. Першочергову роль відіграє практичне засвоєння студентами найважливіших положень освітніх компонент. Досконале володіння особистості аналізом тексту та умов його подання, набуття риторичних умінь та навичок сприяє фаховому зростанню майбутніх учителів української та польської мов.У статті зазначено, що виникає необхідність у створенні нових концепцій освіти, пов’язаних із розкриттям риторичної компетентності. Для того, щоб ефективно сформувати риторичну компетентність у майбутніх учителів-філологів, важливо стимулювати їхнє занурення у проблему, творчий підхід до виконання мовленнєвих завдань на заняттях з методики навчання української та польської мов. Матеріали статті можуть стати у нагоді під час викладання курсу методики навчання української та польської мов, у розробці дисциплін, побудованих на основі риторичного та комунікативного аспектів.