Прогнозування рівня емоційного інтелекту студентів-медиків на основі багатофакторного регресійного аналізу

Анотація

Емоційний інтелект є однією з провідних компетентностей сучасних медичних працівників, визначаючи їхню академічну результативність, ефективність професійної комунікації та здатність долати стрес у клінічних умовах. Сучасні теоретичні та практичні дослідження підтверджують наявність тісних взаємозв’язків між рівнем емоційного інтелекту й академічною успішністю, психологічним благополуччям, умінням студентів справлятися зі стресовими ситуаціями та успішністю професійної діяльності. Водночас інтенсивність цих зв’язків варіює залежно від умов дослідження та методів оцінювання. Мета. Метою дослідження було створення математичної моделі прогнозування рівня емоційного інтелекту для студентів 4–6-х курсів Тернопільського національного медичного університету з використанням шкали Вонга і Ло (WLEIS) і багатофакторного регресійного аналізу. Матеріали та методи. Дослідження проводилося за поперечним дизайном; студенти заповнювали анкету WLEIS протягом навчального року. Зібрані дані були статистично опрацьовані та проаналізовані для визначення впливу різних факторів на рівень емоційного інтелекту й побудови регресійної моделі. Застосовували дисперсійний аналіз (ANOVA) для дослідження впливу однієї або кількох якісних змінних (факторів) на одну залежну кількісну змінну. Результати. Результати дослідження показали, що здатність розпізнавати й розуміти емоції інших студентів була відносно високою, тоді як регуляція власних емоцій та ефективне їх використання демонстрували нижчі показники. Побудована багатофакторна регресійна модель має 10 факторів прогнозування, які продемонстрували статистично значний внесок до варіативності рівнів емоційного інтелекту (EI) серед студентів-медиків. Модель пояснює 80,1 % варіативності (R² = 0,801), що показує її високі прогностичні можливості. Коефіцієнти β показали, що варіативності X3 (β = 0,162) та X1 (β = 0,065) становили найбільший позитивний внесок до рівнів ЕІ, відображаючи ключові соціо-демографічні й академічні характеристики студентів. X15 і X18 також охоплюють важливі фактори прогнозування, які репрезентують навчальну та повсякденну діяльність. Негативний вплив на рівень ЕІ спостерігався для варіативностей X16 і X19, потенційно вказуючи на певні поведінкові та психо-емоційні риси, що можуть обмежувати розвиток емоційної компетентності. Оцінка адекватності моделі підтвердила нормальність залишків (як показали гістограма та графік нормальної вірогідності), відсутність мультіколінеарності серед студентів, а також високе загальне статистичне значення моделі (ANOVA, p < 0,001). Це свідчить про підтримку використання моделі для практичного прогнозування рівнів ЕІ та визначення груп ризику серед студентів медиків. Висновки. Розроблено математичну модель, яка дає змогу прогнозувати рівень емоційного інтелекту у студентів-медиків і може бути використана для створення цільових освітніх програм та інтервенцій, спрямованих на підвищення емоційної компетентності. Реалізація таких стратегій сприятиме покращенню комунікації, командної роботи й емоційної стійкості майбутніх медичних фахівців. Запропонована модель може слугувати аналітичним інструментом для раннього виявлення груп ризику та розроблення цільових освітніх заходів.