Нейровегетативні та психогенні розлади сексуального здоров’я у військовослужбовців із перенесеною бойовою травмою

Анотація

Мета: з’ясування особливостей розвитку еректильної дисфункції у чоловіків із отриманою бойовою травмою порівняно з перебігом еректильної дисфункції, що супроводжується посттравматичним стресовим розладом. Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на результатах опитування пацієнтів (усі вони отримали поранення в результаті бойових дій) у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, урологічній клініці ДНТ «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» та медичному центрі «Салутас». Основу роботи склали результати анкетування 298 чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій, із використанням анкет Міжнародного індексу еректильної функції-15 (МІЕФ-15) та класифікатора хвороб DSM-5 для діагностування посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Дослідна група була розділена на дві: чоловіки без ПТСР (група 1), чоловіки із ПТСР (група 2). Кожна група була розділена на дві підгрупи: підгрупа 1.1 – чоловіки віком 20–39 років без ПТСР, підгрупа 1.2 – чоловіки віком 40–53 роки без ПТСР, підгрупа 2.1 – чоловіки віком 20–39 років із ПТСР, підгрупа 2.2 – чоловіки віком 40–53 роки із ПТСР. Критеріями включення у групу 1 були чоловіки з бойовими травмами, які пройшли базове лікування щодо ранової поверхні, однак без ПТСР чи гострих реакцій на стрес. Критеріями включення в групу 2 були чоловіки з бойовими травмами, які пройшли базове лікування щодо ранової поверхні та діагностованими ПТСР. Критеріями виключення були наявності хронічних ранових поверхонь, важкі супутні захворювання, активні психози. Результати. Встановлено, що сумарний бал за шкалою МІЕФ-15 у підгрупі 1.1 складав 20,43, що відповідає помірнай формі ЕД, а у підгрупі 2.1 це бал складав 17,21, тобто був в 1,2 раза нижчим, однак теж відповідав помірній формі ЕД. У підгрупі 1.2 середній бал складав 17,75, що було вищим ніж у підгрупі 2.2 в 1,3 раза (р<0,05). Тільки в чоловіків підгрупи 2.2, які постраждали внаслідок бойових дій і в яких діагностовано ПТСР сумарний бал складав 13,96±0,15, що відповідало середній формі важкості. Показник впевненості в змозі досягти та утримувати ерекцію у підгрупі 2.2 є в 1,4 раза нижчим щодо відповідної підгрупи 1.2 (р<0,05). Ветерани з посттравматичним стресовим розладом, пов’язаним із бойовими діями, значно частіше стикалися з сексуальними труднощами, ніж ветерани без ПТСР. Загальний бал за опитувальником IIEF-15, де мінімально можливий бал становить 5, а максимальний – 75, є найвищим у підгрупі 1.1 – 40,95. У підгрупі 1.2 він становить 35,16; у підгрупі 2.1 – 33,0; а в підгрупі 2.2 – найнижчий: 28,59. Загальний бал МІЕФ-15 у чоловіків із отриманою бойовою травмою та ПТСР віком 40–53 роки є найнижчим, що вказує на наявність, характер і високий ступінь вираженості сексуальних розладів. Висновки. Дослідження продемонструвало, що ветерани з ПТСР, пов’язаним із бойовими діями, демонструють значно вищу поширеність сексуальних труднощів у всіх функціональних сферах порівняно з комбатантами з бойовими травмами, але без ПТСР. Загальний бал за Міжнародним індексом еректильної функції-15 був найнижчим серед чоловіків віком 40–53 років з бойовими травмами та супутнім ПТСР (підгрупа 2.2), що відображає наявність, специфічний характер та встановлену помірну та високу тяжкість клінічної сексуальної дисфункції в цій когорті. Валідовані анкети кількісно оцінюють тяжкість еректильної дисфункції та її наслідків. Ці інструменти або включення їхнього змісту до історії хвороби та подальших інтерв’ю корисні для вимірювання ефективності лікування та коригування планів лікування на основі результатів.