ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА У СВІТІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ЧИ МОЖЕ ВИКЛАДАЧ ЗАЛИШАТИСЯ АВТОРОМ?

Анотація

У статті розглянуто феномен педагогічної етики в контексті швидкого впровадження генеративного штучного інтелекту (GenAI) у систему вищої освіти. Зміни, зумовлені появою таких інструментів, як ChatGPT, Grammarly, Copilot, виходять за межі технічної модернізації: вони впливають на природу авторства, структуру академічної доброчесності, систему оцінювання та професійну ідентичність викладача. Авторка порушує ключове питання: чи може викладач залишатися автором у світі, де частину текстів, рішень і навчальних сценаріїв генерує машина. Дослідження обґрунтовує тезу, що етичний статус викладача у цифрову добу визначається не ступенем технологічного володіння, а здатністю зберігати людську суб’єктність, відповідальність і прозорість.У роботі визначено, що ключовою загрозою сучасної академічної доброчесності є не саме використання ШІ, а втрата людського відчуття авторства, коли знання перестає асоціюватися з особистісним внеском і моральною відповідальністю. Для подолання цього виклику пропонується нова інтегративна модель E³-Author (Ethical – Empathic – Evidence-based Authoring Model), орієнтована на викладачів університетів. Модель формує багаторівневу систему дій, що забезпечує етичну сталість педагогічного авторства в умовах цифрової ко-творчості.Етичний рівень моделі визначає норму взаємодії людини з технологією: усвідомлене рішення про використання ШІ, прозоре документування процесу, фінальний людський контроль і готовність пояснити джерело кожного фрагмента. Емпатійний рівень акцентує на людяності й моральному зв’язку між викладачем і створеним матеріалом. Доказовий рівень моделі пов’язаний із підзвітністю: викладач зберігає версії, чернетки, промпти, здійснює факт-чекінг і готовий демонструвати процес створення матеріалу. У межах моделі пропонуються практичні механізми впровадження: – етичний аудит навчальних матеріалів як форма колективної рефлексії без карального змісту; – етичне декларування – короткий опис способу використання ШІ у кінці курсу або статті; – рефлексивне оцінювання – поетапна фіксація власного внеску студентів і викладачів; – спільнота практики – створення кафедральних і міжуніверситетських платформ для обговорення нових стандартів академічної етики.У результаті університет отримує не набір заборон, а систему підтримки професійної автономії, у якій етика ґрунтується на довірі та прозорості.Розроблена модель узгоджується з гуманістичною парадигмою: освіта має залишатися людиноцентричною, а технології – слугувати засобом розширення можливостей, а не контролю. Підхід E³-Author не заперечує роль ШІ, але вводить його у рамку підзвітності й співтворчості, де викладач зберігає статус головного морального агента освітнього процесу. З практичного погляду модель дозволяє університетам інтегрувати GenAI без загрози для доброчесності, а також створює підґрунтя для нових форматів оцінювання – усних, процесних і мультимодальних – які підвищують якість навчання й одночасно запобігають зловживанням.Модель E³-Author пропонує універсальний каркас для переосмислення ролі викладача як морального лідера, фасилітатора доброчесності та гаранта якості освіти. Перспективи подальших досліджень полягають у валідації моделі в різних академічних дисциплінах, розробленні індикаторів «відчуття авторства» та аналізі взаємозв’язку між рівнем емпатії, прозорістю процесу й рівнем академічної довіри. У глобальному вимірі запропонований підхід може слугувати концептуальною основою для формування нової педагогічної етики доби штучного інтелекту – етики, що поєднує інновацію з людяністю.