АНАЛІЗ МЕДИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ УСПІШНОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ПІСЛЯ ТРАВМ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
DOI:
https://doi.org/10.24144/2077-6594.3.2.2020.213725Ключові слова:
організація охорони здоров’я, інвалідність, реабілітація, медико-організаційні та інформаційні чинникиАнотація
Мета. Виявити медико-організаційні та інформаційні чинники, які можуть мати потенційний вплив на успішність реабілітаційного процесу після травм опорно-рухового апарату і на задоволеність пацієнтів.
Матеріали та методи. Провели опитування репрезентативної вибірки 150 осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату, мешканців Івано-Франківської області.
Результати. Встановлено, що на тлі високого реабілітаційного потенціалу осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату (75,5±3,5% мали ІІІ групу інвалідності, у 83,4±3,0% термін переосвідчення до 2-х років, у 59,3±4,0% причиною інвалідності були переломи кінцівок), тільки третина (27,8±3,6%) опитаних повністю задоволені проведеною їм реабілітацією.
З’ясовано, що причинами недостатньої повноти виконання індивідуальної програми реабілітації (у 24,7±3,5% не виконана зовсім, у 68,0±3,8% – частково) можуть бути: низька доступність реабілітаційних заходів – фінансова (50,0±4,3% опитаних скаржились на високу вартість послуг), територіальна (у 29,9±4,6% сільських мешканців програма реабілітації повністю не виконана) та функціональна (забезпеченість спеціальними засобами – 37,8±8,0% від потреби), а також недотримання медико-організаційних технологій (охоплені диспансерним спостереженням 56,3±4,0%; нерегулярно чи зовсім не відвідують лікаря з контрольною метою 25,2±3,5%, мало доказові методи немедикаментозного лікування призначались 15-30% пацієнтів).
Показано, що попри досить високий рівень освіти (21,9% з вищою та 48,3% із середньою спеціальною), респонденти були недостатньо проінформовані щодо суті (53,0±4,1%), мети (48,0±4,1%) та важливості (31,9±4,0%) реабілітаційного процесу, потреби у регулярних контрольних візитах до лікаря (20,5±3,3%), належного при інвалідності пакету соціальних послуг (52,3±4,1% взагалі і 39,7±4,0% – частково).
Висновки. Існуюча вітчизняна система реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату вимагає корекції та удосконалення.
Посилання
Віжунов ОВ. Історичні передумови формування поняття «особа з інвалідністю». Прикарпатський юридичний вісник. 2019;1(4). https://doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).395.
Володіна ВС, Виноградов ОО, Гужва, ОІ. Інвалідність і питання доступності. В: Долинний ЮО, редактор. Педагогіка й сучасні аспекти фізичного виховання; 2019 кві. 17-19; Краматорськ, Україна. 2019. с. 238-46.
Державна служба статистики України. Соціальний захист населення України в 2019 році: стат. збірник. Київ: ДП "Держаналітінформ"; 2020. 116 с. Доступно з: http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2020/zb/07/ zb_szn_2019.pdf.
Кабінет міністрів України. Концепція Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір». 2011. Розпорядження №1164-р. 2011 жовтень 31. Доступно з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1164-2011-%D1 %80#Text.
Панасюк РВ. Еволюційний погляд на дефініцію «інвалідність». Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 2018;VII(45):240-52.
Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні. Закон України від 6.10.2005 р. No 2961-IV. Доступно з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2961-15.
Трегуб ПО, Арасланова ТР. Вплив інвалідності на соціально-економічні аспекти життя осіб з обмеженими можливостями. В: Огнєв ВА, Мельниченко ОА, Сокол КМ, Чухно ІА, редактори. Надбання сучасної епідеміології та біостатистики як запорука покращання громадського здоров’я в Україні; 2019 кві. 18; ХНМУ, Харків, Україна. 2019. с. 55-7.
Трюхан ОА. Поняття та причини інвалідності як юридичного факту втрати працездатності. В: Ульянова ГО, редактор. Правове життя сучасної України; 2018 вер. 17; Одеса, Україна. Одеса: Гельветика; 2018. с. 192-5.
Чабарай Г. Труднощі реаблітації. Український тиждень; 2019. Доступно з: https://tyzhden.ua/Society/225804.
Юкіш Г. Динаміка показників травматизму, інвалідності та смертності внаслідок нього в Івано- Франківській області за 2007-2016 рр. [тези доп.]. В: «Загальне охоплення послугами охорони здоров’я – для всіх і всюди»; 2018 кві. 5-6; Київ, Україна. 2018. с. 128-9.
Cieza A, Sabariego C, Bickenbach J, Chatterji S. Rethinking disability. BMC Med. 2018;16:14. Available from: doi: https://doi.org/10.1186/s12916-017-1002-6.
O’Donnell ML, Varker T, Holmes AC, Ellen S, Wade D, Creamer M et al. Disability after injury: the cumulative burden of physical and mental health. J Clin Psychiatry. 2013; 74(2):137-43. Available from: doi: 10.4088/JCP.12m08011
UN General Assembly, Convention on the Rights of Persons with Disabilities : resolution / Adopted by the General Assembly, 24 January 2007, A/RES/61/106, available from: https://www.refworld.org/docid/45f973632.html.
WHO. International classification of Functioning, Disability and Health. Geneva, 2011.
WHO. The global burden of disease: 2004 update. Geneva, 2008.
WHO. World report on disability. Geneva, 2011.
