Методологія організації інформаційно-комунікаційного супроводу програм у системі громадського здоров’я: концептуальні та операційні принципи
DOI:
https://doi.org/10.32782/2077-6594/2026.3/13Ключові слова:
громадське здоров’я, інформаційно-комунікаційний супровід, методологія, засадничі та операційні принципи, інтеграція комунікаційних каналів, експертне оцінювання, вразливі категорії населенняАнотація
Мета – обґрунтувати концептуальні та операційні принципи базової методології організації інформаційно-комунікаційного (ІК) супроводу програм у системі громадського здоров’я України. Матеріали та методи. Застосовано такі методи дослідження: бібліосемантичний метод, структурно-логічний аналіз і узагальнення, порівняльний аналіз метод експертного оцінювання. Матеріалами дослідження виступили: дані наукової літератури, нормативно-правові документи України та результати крос-секційного дослідження 2020 р. у чотирьох районах Одеської області та м. Одесі (ситуаційний аналіз, спостереження, фокус-групи, глибинні інтерв’ю). Статистичне опрацювання включало описову статистику та внутрішньокласовий коефіцієнт кореляції (ICC); p < 0,05. Результати. Обґрунтовано дворівневу архітектуру методології. На стратегічному рівні визначено сім засадничих принципів (системність, доказовість, аудиторна орієнтованість, стандартизація, інтеграція каналів, стратегічність, безперервність моніторингу), кожен з яких покриває окремий, не зведений до інших методологічний вимір – від управлінського до оцінювально-адаптаційного. На операційному рівні за результатами експертного оцінювання виокремлено одинадцять принципів, диференційованих на три групи: критично важливі (етичність, зворотний зв’язок та адаптація, залучення до участі, узгоджена комунікація), необхідні (культурна чутливість, інклюзивність, технологічність) та додаткові (персоналізація, гнучкість, раціональність та доцільність). Емпірично підтверджено виражену вікову диференціацію джерел інформації про симптоми захворювань: серед молоді (18–35 р.) домінує Інтернет (52,6%), серед осіб 60+ – телебачення (43,6%) і радіо (21,6%), тоді як медичні установи залишаються відносно стабільним джерелом для всіх груп (11,5–17,7%). Виявлено майже шестикратний розрив у частці цифрових каналів між молодшою і старшою аудиторіями, що обґрунтовує принципи інтеграції каналів та аудиторної орієнтованості. Окреслено перешкоди впровадження: ресурсні, інституційно-управлінські, соціокультурні. Висновки. Розроблена методологія є цілісною концептуальною рамкою, рекомендованою до впровадження в діяльність ЦГЗ МОЗ України, регіональних центрів контролю і профілактики хвороб, НУО та закладів освіти.
Посилання
WHO. Strategic Communications Framework for Effective Communications. Geneva: WHO; 2017. Available from: https://www.who.int/docs/default-source/documents/communicating-for-health/communication-framework.pdf.
Snyder LB, Hamilton MA, Mitchell EW, et al. A meta-analysis of the effect of mediated health communication campaigns on behavior change in the United States. Journal of Health Communication. 2004;9(Suppl 1):71–96. DOI: 10.1080/10810730490271548.
Abroms LC, Maibach EW. The effectiveness of mass communication to change public behavior. Annual Review of Public Health. 2008;29:219–234. DOI: 10.1146/annurev.publhealth.29.020907.090824.
WHO. Communicating risk in public health emergencies: WHO guideline for emergency risk communication (ERC) policy and practice. Geneva: WHO; 2018. Available from: https://iris.who.int/server/api/core/bitstreams/27ef4bb6-61ab-4870-b609-c09b2710633a/content.
Wakefield MA, Loken B, Hornik RC. Use of mass media campaigns to change health behaviour. The Lancet. 2010;376(9748):1261–1271. DOI: 10.1016/S0140-6736(10)60809-4.
Про систему громадського здоров’я: Закон України від 06.09.2022 р. № 2573-IX. Доступно: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20.
Слабкий ГО, Шафранський ВВ, Миронюк ІС, Кручаниця ВВ. Комунікації та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я населення в рамках системи громадського здоров’я: методичні рекомендації. Київ: Державна установа «Український інститут стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України»; 2016.
Миронюк ІС, Погорілик РЮ. Еволюція комунікаційної науки у громадському здоров’ї України: аналітичний огляд. Україна. Здоров’я нації. 2022. DOI: 10.24144/2077-6594.4.1.2022.277063.
Балашов КВ, Слабкий ГО, Гульчій ОП, Захарова НМ. Концептуальна рамка психографічних досліджень у сфері профілактики неінфекційних захворювань. Український медичний часопис. 2020;5(139):1–4. DOI: 10.32471/umj.1680-3051.139.191002.
Рингач НО. Грамотність з питань здоров’я і досягнення цілей сталого розвитку в Україні. Демографія та соціальна економіка. 2020;2(40):71–88. DOI: 10.15407/dse2020.02.071.
Самофалов ДО. Моделі комунікативної діяльності в публічному управлінні сферою охорони здоров’я. Публічне управління та митне адміністрування. 2020;2(25):137–142. DOI: 10.32702/2307-2156-2020.9.52.
Noar SM. An Audience–Channel–Message–Evaluation (ACME) Framework for Health Communication Campaigns. Health Promotion Practice. 2012;13(4):481–488. DOI: 10.1177/1524839910386901.
OECD. Good Practice Principles for Public Communication Responses to Mis- and Disinformation. Paris: OECD Publishing; 2023. DOI: 10.1787/6d141b44-en.
OECD. OECD Report on Public Communication: The Global Context and the Way Forward. Paris: OECD Publishing; 2021. DOI: 10.1787/22f8031c-en.
