Рівень кортизолу як біомаркер стресового стану організму в умовах пародонтиту

Анотація

Вступ. Пародонтит – поширене захворювання ротової порожнини, що супроводжується хронічним запаленням і руйнуванням опорних тканин зуба. В його розвитку важливу роль відіграють мікробіологічні фактори, генетична схильність і гормональний фон. Кортизол, як маркер стресової відповіді, впливає на імунну систему та запальні процеси в пародонті. Визначення його рівня в ротовій рідині допомагає моніторити активність запалення, що має значення для ранньої діагностики та оптимізації лікування пародонтиту II-ІІІ ступеня. Мета. Оцінити динаміку рівня кортизолу в ротовій рідині пацієнтів із пародонтитом ІІ-ІІІ ступеню та встановити взаємозв’язок між змінами цього гормону та клінічними показниками стану тканин пародонту. Матеріали та методи. Методи дослідження включали клінічний огляд (оцінка стану ротової порожнини за гігієнічними індексами Plaque Index та Gingival Index), рентгенологічний метод (аналіз стану альвеолярної кістки), зондування (вимірювання пародонтальних кишень), біохімічний аналіз (визначення рівня кортизолу в ротовій рідині методом ELISA, реагенти ТОВ «Хема») та статистичний аналіз (обробка даних у Statistica та Excel 2019 з використанням методів описової статистики та кореляційного аналізу). Результати та їх обговорення. Добірка пацієнтів здійснювалася з дотриманням принципу анонімності на базі університетської стоматологічної поліклініки ДВНЗ «УжНУ» і включала 31 особу віком 25–60 років із діагностованим пародонтитом ІІ-ІІІ ступеня. Для порівняння була сформована контрольна група з 12 осіб того ж вікового діапазону без ознак пародонтологічної патології. Усі учасники пройшли дослідження рівня кортизолу в ротовій рідині з подальшим аналізом отриманих показників. У контрольній групі середні значення кортизолу становили 1.41 нмоль/л, тоді як у пацієнтів із гострим перебігом пародонтиту II ступеня – 6.15–5.12 нмоль/л. При хронічному перебігу пародонтиту II ступеня рівень кортизолу варіював у межах 3.35 –4.17 нмоль/л, тоді як при хронічному перебігу пародонтиту III ступеня показники становили 2.35–2.56 нмоль/л. Отримані результати свідчать про значне підвищення рівня кортизолу у пацієнтів із запальними захворюваннями пародонту порівняно з контрольними значеннями, що може вказувати на роль стресових факторів у патогенезі пародонтиту. Висновки. Дослідження показало, що у пацієнтів з пародонтитом ІІ-ІІІ ступеня рівень кортизолу в ротовій рідині значно вищий, що свідчить про системну стресову реакцію. Виявлено кореляцію між рівнем кортизолу та клінічними ознаками пародонтиту, що підтверджує його вплив на запалення. Динаміка кортизолу може слугувати біомаркером для діагностики та моніторингу захворювання. Підвищений кортизол підкреслює роль стресу в патогенезі, що вимагає комплексного підходу до лікування. Отримані результати відкривають перспективи для подальших клінічних досліджень і персоналізації терапії.