Комплексне лікування ороантральних сполучень

Анотація

Вступ. В дослідженні вивчено комплексну дію хірургічного лікування ороантральних сполучень (ОАС). В практичній стоматології використовуються поєднання методів лікування ОАС, зокрема консервативних, хірургічних та комбінованих підходів. Лікування залежить від етіології, розмірів дефекту, стану пацієнта та наявності супутньої патології. Особливе значення надається комплексним методам, що включають поєднання реконструктивних технік із застосуванням сучасних біоматеріалів та технологій. Мета дослідження.  Аналіз сучасних підходів до комплексного лікування ороантрального сполучення, оцінка їхньої ефективності та визначення оптимальних стратегій, спрямованих на відновлення цілісності тканин. Матеріали та методи. Проведено порівняльний клінічний аналіз методів усунення ороантрального сполучення (ОАС) у пацієнтів із хронічним одонтогенним верхньощелепним синуситом. Дослідження включало 18 пацієнтів віком 25–55 років, з яких 6 жінок і 12 чоловіків. Пацієнти були розподілені на дві групи: контрольну (10 осіб, оперованих за методикою мобілізованого щічного клаптя) та основну (8 осіб, яким виконано пластику піднебінним субепітеліальним васкуляризованим клаптем). Оцінка ефективності методів ґрунтувалася на таких критеріях: ризик розвитку набряків і кровотеч у післяопераційному періоді, наявність рубцевих деформацій, парестезій і зміни м'яких тканин у віддалені терміни. Використано загальноклінічні методи (огляд, пальпація, зондування, перкусія), бібліографічний метод (для аналізу джерел), методи порівняльного аналізу та статистичної обробки результатів.Результати досліджень та їх обговорення. В ході аналізу результатів було визначено, що технічна складність виконання пластики піднебінним субепітеліальним васкуляризованим клаптем була вищою, що у свою чергу вплинуло на тривалість оперативного втручання у середньому на 30 хв, проти 20 хвилин під час використання мобілізованого щічного клаптя. Кровотеча з гілок піднебінної артерії спостерігалася у одного пацієнта, прооперованих за новою концепцією. В 4-х пацієнтів, прооперованого способом мобілізованого щічного клаптя (контрольна група), зазначалися парестезії в інфраорбітальній ділянці протягом 4-х тижнів. Післяопераційні набряки та гематоми м'яких тканин виявлено у 20% пацієнтів цієї групи спостереження і в жодного з групи прооперованих за нашою методикою. Рубцеві деформації та погіршення біотопу м'яких тканин у ділянці оперативного втручання відзначені у 100% випадків при оперативній техніці з використанням мобілізованого щічного клаптя і не виявлені в основній групі. Висновки. Лікування ороантрального сполучення, що включає хірургічне закриття дефекту та медикаментозне лікування, є найбільш ефективним підходом, який дозволяє мінімізувати ризик ускладнень та скоротити тривалість реабілітації. Подальші дослідження мають бути спрямовані на вдосконалення матеріалів для реконструкції дефектів та розробку нових протоколів комбінованого лікування.