До питання взаємозв’язку оклюзійної травми та пародонтиту: аналіз даних доказової бази

Анотація

Вступ. В залежності від наявності факту оклюзійної травми може змінюватися почерговість реалізації підходів в структурі комплексного протоколу реабілітації пацієнтів з пародонтитом конструкціями з опорою на власних зубах або ж внутрішньокісткових дентальних імплантатах. З огляду на це релевантним є перегляд взаємозв’язків між феноменом оклюзійної травми та розвитком і прогресуванням патології пародонтиту, опираючись при цьому на актуальні дослідження клінічного та лабораторного характеру. Мета дослідження. Проаналізувати особливості взаємозв’язків між феноменом оклюзійної травми та розвитком і прогресуван-ням патології пародонтиту з урахуванням даних попередніх досліджень. Матеріали та методи. Набір публікацій для проведення цільового огляду літератури проводився шляхом первинного пошуку таких у системі Google Scholar (https://scholar.google.com/). Публікації, які за текстом резюме та назвою потенційно могли були асоційовані з метою даного дослідження, підлягали деталізованому контент-аналізу, категоріями котрого виступали наступні: зміни в структурі тканин пародонту на фоні наявної оклюзійної травми; зміни перебігу пародонтиту на фоні наявної оклюзійної травми; ефект елімінації оклюзійної травми на зміни в структурі тканин пародонта в умовах норми та патології; підходи до вивчення впливу оклюзійної травми на тканини пародонту; підходи до оцінки ролі оклюзійної травми в структурі змін тканин пародонту в клінічних умовах. Результати досліджень та їх обговорення. В ході низки лабораторних досліджень було відмічено, що наявність оклюзійної травми як такої, без супровідного бактеріального компоненту не може провокувати розвитку пародонтиту у класичній інтерпретації симптомокомплексу даної патології. Тваринні моделі продемонстрували, що при дії надмірних оклюзійних сил, однак при підтримці належного бактеріального контролю, оклюзійна травма провокує зростання рухомості зубів та зниження рівня щільності оточуючої кістки, однак без супутньої втрати клінічного прикріплення. Фактори травматичної оклюзії можуть бути розцінені у якості контрибутивних по відношенню до обсягу деструкції підтримуючого апарату зуба на фоні існуючої патології пародонту. Підходи до лікування травматичної оклюзії передбачають проведення оклюзійних корекцій, менеджмент парафункціональної активності, стабілізацію рухомих зубів із використанням провізорних та в подальшому дефінітивних конструкцій, ортодонтичне переміщення зубів, оклюзійну реконструкцію (повний редизайн оклюзійної схеми), видалення зубів із компрометованим прогнозом. Висновки. Проведений аналіз даних літератури дозволив резюмувати, що попри те, що оклюзійна травма не може бути розцінена у якості етіологічного фактора в розрізі розвитку пародонтиту, однак наявність такої на фоні пародонтиту змінює патерн та прогрес патологічних змін, а елімінація надмірної оклюзійної складової покращує прогноз цільового пародонтологічного лікування. Такі фактори, як наявність передчасних оклюзійних контактів, наявність оклюзійних інтерференцій на неробочій стороні, одночасна комбінація оклюзійних контактів на робочі та неробочій сторонах щелепи, а також довжина траєкторії слайдингу між позиціями центрального співвідношення та центральної оклюзії, асоційовані з нижчими значеннями критеріїв оцінки стану пародонту, в порівнянні з умовами, коли вплив вищезазначених чинників у пацієнта з пародонтитом був відсутнім.