Аналіз постковідного синдрому та профілактичних стратегій при цукровому діабеті

Анотація

Мета: аналіз чинників виникнення постковідного синдрому у пацієнтів із цукровим діабетом та акцент на важливості профілактичних стратегій, зокрема нутриціальної підтримки, у подоланні довготривалих наслідків після перенесеного COVID-19. Цукровий діабет як хронічне метаболічне захворювання підвищує вразливість пацієнтів до вірусних інфекцій та може ускладнювати перебіг і наслідки COVID-19. Ідентифікація особливостей постковідного синдрому в цієї групи ризику є важливою з погляду профілактики та лікування.Матеріали та методи. Збір даних проводився методом спеціального соціологічного дослідження. Критерієм відбору респондентів для опитування стала наявність діагнозу цукрового діабету з обов’язковим додатковим критерієм одужання від COVID-19. У дослідженні взяв участь 181 пацієнт із цукровим діабетом, які були госпіталізовані в Національному інституті ендокринології та діабетології Словаччини. Із них 80 були чоловіки (44%) і 101 жінка (56%). Збір даних здійснювався за допомогою анонімної анкети, що охоплювала соціодемографічні характеристики, тривалість перебігу діабету, наявність пост- ковідних симптомів та прийом вітамінно-мінеральних добавок. Статистичну обробку проводили з використанням програми SPSS. Застосовано критерій χ², U-критерій Манна – Уїтні та тест Крускала – Валліса. Перевірка гіпотез проводилася на рівні статистичної значущості α = 0,05.Результати. Більшість респондентів (n = 161; 88,95%) повідомила про вживання вітамінів і мінералів протягом спостережуваного періоду, тоді як 11,05% (n = 20) цього не робили. Результати свідчать про значний інтерес до профілактичного прийому мікронутрієнтів, особливо з метою захисту здоров'я під час та після інфікування COVID-19. Наявність симптомів після COVID відзначили 62 опитані респонденти (51%), тоді як 59 респондентів (49%) повідомили про відсутність симптомів після COVID. Найчастіше повідомлялися такі симптоми: біль у суглобах/м'язах, загальна втома та задишка. Середній показник відповідей щодо цих симптомів був близьким до 2, що вказує на помірну інтенсивність симптомів після COVID. Було опрацьовано робочі гіпотези щодо залежності частоти виникнення постковідного синдрому у досліджуваній групі респондентів від віку та статі; вплив регулярного прийому вітамінно-мінеральних комплексів на прояви симптоматики постковідного синдрому та взаємозв’язок тривалості цукрового діабету і виникнення постковідного синдрому.Дослідження підтвердило статистично значущий зв’язок між тривалістю цукрового діабету та виникненням пост-ковідного синдрому. Пацієнти з довшою тривалістю хвороби частіше повідомляли про стійкі симптоми, такі як утома, біль у суглобах і м’язах, задишка та порушення сну. Стать і вік не виявили істотного впливу на наявність симптомів, хоча між віковими групами спостерігалися незначні відмінності, які, однак, не були статистично значущими, ймовірно, через нерівномірне представлення. У сфері профілактики виявлено, що пацієнти, які регулярно вживали вітаміни С, D, цинк і В-комплекс, мали нижчий рівень постковідних симптомів. Цей факт указує на потенційний захисний ефект зазначених речовин на імунну систему та запальні процеси в організмі, що має практичне значення для профілактики тривалих ускладнень після COVID-19. Висновки. Серед хронічних захворювань цукровий діабет ІІ типу виділяється через його зв'язок із підвищеною сприйнятливістю до інфекції SARS-CoV-2. Ці пацієнти не лише стикаються з підвищеним ризиком тяжкого гострого перебігу COVID-19, а й більш схильні до довгострокових ускладнень, пов'язаних із синдромом пост-COVID. Дані ускладнення можуть тривати місяцями після гострої інфекції, значно погіршуючи фізичну працездатність, метаболічний баланс та загальну якість життя пацієнтів із діабетом. Тому постковідний синдром у пацієнтів із цукровим діабетом є серйозною клінічною проблемою.Результати дослідження підкреслюють необхідність індивідуалізованої профілактики та цілеспрямованої нутриціальної підтримки у цієї групи ризику. Регулярне застосування вітамінів і мінералів виглядає як потенційно ефективний захід у подоланні наслідків постковідного синдрому. Отримані дані можуть стати основою для подальших досліджень і впровадження рекомендацій у клінічну практику.