СТРУКТУРА ТА КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РУБЦЕВИХ ЗМІН ТА ДЕФОРМАЦІЙ М’ЯКИХ ТКАНИН ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ ВНАСЛІДОК БОЙОВОЇ ТРАВМИ

Анотація

В умовах повномасштабної війни в Україні спостерігається безпрецедентне зростання питомої ваги вогнепальних та мінно-вибухових поранень щелепно-лицевої ділянки. Формування грубих рубців обличчя та шиї у віддаленому періоді призводить не лише до стійких функціональних порушень (мікростомія, ектропіон, контрактури), але й до глибокої психоемоційної дезадаптації поранених. Водночас вплив вихідного регенераторного потенціалу організму, зокрема вікових інволютивних змін шкіри, на вектор розвитку фіброзного процесу в умовах бойової травми залишається недостатньо вивченим, що ускладнює вибір оптимальної тактики хірургічної корекції. Мета роботи – вивчити структуру та клінічні особливості рубцевих змін та деформацій м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки, отриманих внаслідок бойових поранень, для обґрунтування диференційованих підходів до їх хірургічного лікування. Матеріали та методи. Проведено відкрите одномоментне (поперечне) обсерваційне дослідження з аналітичним компонентом. До клінічної вибірки увійшли 97 пацієнтів віком від 18 до 60 років із посттравматичними рубцями обличчя та шиї бойового генезу. Для оцінки асоціації віку з типом рубцювання пацієнтів було стратифіковано на три вікові когорти (18–29, 30–44 та 45–60 років) на основі апріорної авторської стратифікації. Статистичну обробку даних проводили методами однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) та критерію χ2 Пірсона. Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що у структурі патологічних рубців та деформацій після сучасних бойових поранень переконливо домінує атрофічний тип рубцювання (46,39 %). Клінічно це маніфестує кратероподібними западаннями через масивний первинний некроз та істиний дефіцит тканин. Гіпертрофічні та нормотрофічні рубці фіксувалися рідше – у 32,99 % та 20,62 % випадків відповідно. Виявлено статистично значущу асоціацію між віковою групою та клінічним типом рубця: у молодих пацієнтів (18-29 років) клінічна картина супроводжувалася формуванням масивних гіпертрофічних тяжів («плюс- тканина») у 54,84 % випадків, р<0,01. Натомість у пацієнтів середньої (30-44 роки) та старшої (45-60 років) груп достовірно частіше формувалися глибокі атрофічні дефекти («мінус-тканина») – у 52,08 %, та 61,11 % випадків відповідно, р<0,01; 0,05. Висновки. Таким чином встановлено, що характер посттравматичного рубцювання при бойовій травмі обличчя має виражену вікову специфіку. Домінування гіпертрофічних рубців у молодих осіб та стрімке зростання частоти атрофічних рубців та деформацій у пацієнтів старших вікових груп свідчить про обмежену ефективність універсального хірургічного підходу. Це вказує на доцільність застосування диференційованих, віко-специфічних алгоритмів пластичної корекції на етапах функціональної та естетичної реабілітації поранених