ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА

Анотація

У статті обґрунтовано важливість культури професійного мовлення медичного працівника для встановлення контакту та дружніх відносин з пацієнтами та колегами. Висвітлено, що медична професійна мова сформована та базується на нормах загальнолітературної мови: акцентуаційних, фонетичних, граматичних, лексико-стилістичних, що зафіксовані загальномовними словниками. З’ясовано, що обов’язок майбутнього лікаря полягає не лише в організації процесу лікування, а й у безпосередньому спілкуванні з пацієнтами, родичами, друзями та колегами хворих. Спілкування з пацієнтом це одна з найважливіших ознак у професії лікаря. Людина, яка приходить до лікаря, довіряє йому своє здоровʼя, своє життя, свій розум та свої почуття. Саме тому етика відносин між лікарем і пацієнтом або медсестрою та пацієнтом така важлива, адже роль «людини в білому халаті» та ступінь довіри, яку він викликає, можуть мати вирішальне значення для успіху лікування. У спілкуванні реалізується уся система ставлень людини до інших людей. Сучасна наука розглядає спілкування як обмін інформацією, взаємодію, сприймання людини людиною. Спілкування охоплює різні сфери соціальної взаємодії людей, зокрема професійну. Розглянуто важливі складові, умови та принципи що впливають на формування культури професійної мови лікарів (правильність, грамотність, змістовність, логічність, багатство мови, доречність та цілісність висловлювання, виразність та інтонація говоріння, самостійність та інші). Для повноцінного спілкування з пацієнтом лікар має мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення, тобто доречно використовувати різноманітні мовні засоби, мовленнєві прийоми, етикетні форми, ефективні як при особистому спілкуванні, так і колективному під час спілкування з колегами та пацієнтами. Доведено, що слово у мовленні лікаря відіграє виключно важливу роль. Лікар має володіти культурою мови; тобто володіти нормами літературної мови на всіх мовних рівнях, в усній і писемній формі, уміння користуватися мовностилістичними засобами відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст.